Версiя для друку Обговорити в форумi

ШАНОВНА редакціє! Надсилаю вам свою статтю-роздум "Хто врятував українців від сталінської депортації в 1944 році?". Статтю я задумав уже давненько. Використовував матеріали журналу "Наша Громада" № 295, 296 за травень - червень 1999 р. (з м. Аделаїда, Австралія), а також книгу "Українська дивізія "Галичина" (історико-публіцистичний збірник) київського видавництва "Ярославів Вал" (2005 р.). Так сталося, що про УПА ми знаємо хоч дещо, а про "Галичину" - мало або й зовсім нічого...
Тема реабілітації воїнів-ветеранів Другої світової війни (повстанців і дивізійників) вже давно актуальна, але всі україноненависники й малосвідомі українці стоять горою супроти справедливості. Можливо, я чогось не розумію, але мені прикро за наших українських істориків, що вони не роз'яснюють ні владі, ні нам, нетямущим, що бандерівці й дивізійники є не лише ветеранами війни, а передовсім - нашими істинними рятівниками від сталінської депортації в 1944 р. То, може, ця стаття хоч трохи в цьому посприяє та наблизить цю реабілітацію?
В. Д. ТИХЕНКО.
с. Видне Красногвардійського району АРК.

У 1956 р. в Москві відбувся ХХ з'їзд КПРС, на якому тодішній новий генсек Микита Хрущов розвінчав культ особи Й. Сталіна, показавши багато його жахливих злодіянь. Говорилося тоді й про жорстоку національну політику "батька всіх часів і народів", про несправедливу депортацію з рідних земель кримських татар, чеченців, інгушів, карачаївців, калмиків, а також кримських греків, вірмен, болгар і німців. Тоді ж М. Хрущов повідомив, що Сталін збирався депортувати з України і всіх українців, але не здійснив цього через їхню багаточисельність, мовляв, не вистачало ні вагонів для перевезень, ні місця в Сибіру.
Про велику біду від сталінських депортацій ми знаємо сьогодні переважно зі сторінок преси та розповідей самих кримських татар про 18 травня 1944 року. Саме в цей день було примусово виселено з Криму всіх (близько 200 тисяч) кримських татар і відправлено їх у товарних вагонах на спецпоселення в різних місцях СРСР. Через нестерпні умови транспортування (тіснява, спрага, голод, хвороби тощо) і тяжке загальне становище в умовах спецпоселень уже в перші роки вигнання загинуло близько 40% кримських татар. Ось таке, а може, і ще нестерпніше "життя" планував і українцям "наш рідний, наш любимий Сталін".
Я ще й зараз пам'ятаю, що повідомлення М. Хрущова про той зловісний сталінський задум викликало тоді серед українців велике обурення, хоча деякі запеклі сталіністи й заперечували слова генсека, казали, що "Микита бреше, бо ніяких документів про це в нього немає".
І ось в уже незалежній Україні, коли стали більш доступними раніше суворо засекречені документи, історик В. Марочкін, займаючись пошуком матеріалів про ОУН-УПА, несподівано знайшов документ і про задуману московськими верховодами депортацію українців. Цей документ був опублікований у газеті "Літературна Україна" № 8 від 27 лютого 1992 р.

"Совершенно секретно"
ПРИКАЗ № 0078/42
22 июня 1944 г. г. Москва
ПО НАРОДНОМУ КОМИССАРИАТУ ВНУТРЕННИХ ДЕЛ СОЮЗА ССР И НАРОДНОМУ КОМИССАРИАТУ ОБОРОНЫ СОЮЗА ССР
Содержание: О ликвидации саботажа на Украине и о контроле над командирами и красноармейцами, мобилизованными из освобожденных областей Украины...
...ПРИКАЗЫВАЮ:
1. Выслать в отдельные края Союза ССР всех украинцев, проживавших под властью немецких оккупантов.
2. Выселение производить:
а) в первую очередь украинцев, которые работали и служили у немцев;
б) во вторую очередь выслать всех остальных украинцев, которые знакомы с жизнью во время немецкой оккупации;
 в) выселение начать после того, как будет собран урожай и сдан для нужд Красной Армии;
г) выселение производить только ночью и внезапно, чтобы не дать скрыться другим и не дать знать членам его семьи, которые находятся в Красной Армии.
3. Над командирами и красноармейцами из оккупированных областей установить следующий контроль:
а) завести в особых отделах специальные дела на каждого;
б) все письма проверять не через цензуру, а через особый отдел;
в) прикрепить одного секретного сотрудника на 5 человек командиров и красноармейцев.
4. Для борьбы с антисоветскими бандами перебросить 12 и 25 карательные дивизии НКВД.
Приказ объявить до командира полка включительно.
Народный Комиссар Внутренних Дел
Союза ССР БЕРИЯ
Зам. Народного Комиссара Обороны
Союза ССР ЖУКОВ
Верно: начальник 4-го отделения,
полковник ФЕДОРОВ.
(ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 70, спр. 997, ар. 91).

Цей "Приказ" означав, що виселенню підлягали практично всі українці, в тім числі і сім'ї червоноармійців та партизанів, бо "под властью немецких оккупантов" опинилася вся Україна. Але дуже хитро-мудрий Сталін навіть не поставив тут свій підпис, хоча загальновідомо, що без того бажання чи згоди тоді взагалі нічого важливого в Союзі РСР не робилося. А от підпис маршала Жукова дає чітке пояснення, чому він у роки війни зумисно винищував солдатів-українців, власне, депортував на той світ.
У харківській газеті "Журавлик" (№ 4, квітень 2003 р.) розповідається, як після визволення Харкова в 1943 р. один полонений німецький генерал звернувся до Г. Жу-кова: "Ви маршал?! Не може цього бути! Якби ви були маршалом, ви ніколи б не дозволяли посилати на забій своїх солдатів без жодного захисту. Такого зневажливого ставлення до життя своїх солдатів жоден маршал світу ніколи й ніде не допускав!" Відповідь чесного німця настільки вразила чванькуватого Жукова, що він, не соромлячись присутніх, зреагував імпульсивно:
"А что этих хохлов жалеть? Они же изменники Советской Родины! Чем больше их выбьют, тем легче и лучше будет русскому (Жуков за національністю єрзя-мордовець) народу!.."

ІІ

І все ж Й. Сталін зі своїми вірними посіпаками так і не наважився на повномасштабну депортацію українців, хоча для цього, здавалося б, були всі умови: "Приказ" підписано, весь урожай зібрано й здано державі, всю територію України звільнено від німців...
Щоправда, М. Хрущов на ХХ з'їзді комуністів пояснював, що українців від депортації врятувала їхня велика чисельність і технічні причини. На перший погляд, це звучить досить переконливо, бо нас і справді було тоді близько 40 мільйонів. Але водночас таке однобоке пояснення викликає і великі сумніви щодо його повної правдивості. А напівправда, як кажуть, ще гірша за відверту брехню, бо закриває собою повну (справжню) правду і вводить в оману.
По-перше, важко повірити, що пишучи свій варварський "Приказ № 0078/42 от 22.06.1944 г.", Сталін, Берія та Жуков у той момент не знали ні про чисельність українців, ні про розміри Сибіру, ані про справжню кількість вагонів-товарняків у своїй власній державі. Безперечно, всі вони про це були прекрасно поінформовані, але й це їх тоді не зупинило. (То що ж їх так налякало дещо пізніше?)
По-друге, в 1932 - 1933 роках українців теж багато було, але нелюдська кремлівська влада тоді досить успішно здійснила свій варварський план Голодомору-геноциду. Бо на той час розрізнені селянські маси залишились без своєї природної еліти ("куркулів" Москва заздалегідь виселила за межі України), тож були селяни зовсім беззахисними і безпорадними перед згуртованою й озброєною комуністичною владою і без громадського спротиву в муках помирали, лише проклинаючи комуняків.
Ось на таку ж беззахисність українського народу, очевидно, й розраховували московські правителі і на цей раз, гадаючи, що українці будуть тихими й піддатливими, як у 1932 - 1933 роках, що вони слухняно й покірно, як вівці або телята, зайдуть собі у вагони-товарняки та й поїдуть здихати ще в дорозі або в інших "отдельных краях Союза ССР".
Але в червні 1944 року, коли підписувався цей нелюдський "Приказ", українці вже не були такими беззахисними, бо мали загартовану в боях з німцями й більшовиками чисельну й добре організовану Українську Повстанську Армію (УПА), що діяла переважно на теренах Західної України.
(Закінчення в наступному номері)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #3 за 19.01.2007 > Тема ""Білі плями" історії"