Версiя для друку Обговорити в форумi

ДО 65-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ДАНИЛА КОНОНЕНКА
 «Для мене Україна почалась од Ребедайлівки - черкаського села», - так задекларував поет у багатьох віршах своє громадянство. Саме в цьому селі Кам’янського району на Черкащині поглянув на світ Божий 1 січня 1942 року (щасливе число, хоча рік страшний - йшла пекельна війна, про це горе він, дитина війни, згодом писатиме з болем у серці). Вчився в середній школі знаменитої Кам’янки, що за кілька кілометрів од Ребедайлівки. Ті кілометри туди-назад долав щодня. Хтозна, може під час отих мимовільних мандрів і почали прокльовуватись у душі школяра Данька слова, що звуться щемливо Поезією. Адже Шевченків край, «земля, яку сходив Тарас малими босими ногами» (М. Рильський) надихала і надихає багатьох.
 Таки недарма кажуть, що не ми пишемо вірші, а вони пишуть нас. Вони й «написали» талановитого поета, перекладача, публіциста Данила Кононенка. Від першої його поетичної збірки «Джерело» у 1972 році пролягло рівно тридцять чотири роки - вік майже біблейський, як ще його називають - вік Ісуса Христа. Прожив його поет разом з минулими веснами і сучасниками ой як нелегко, вперто долаючи життєві загати, але чесно може сказати, що він ніколи «зерна неправди» не мав за собою. Все, що написав, що вийшло з-під його пера - п’ять поетичних збірок, численні публіцистичні статті, рецензії, переклади - пройняте великою вірою в людину, в силу її таланту, даного природою, вірою в майбутнє України, в розквіт її мови калинової.
 А друкуватися почав, як і усі ми, початківці, в райгазеті і в улюбленій піонерській «Зірці». Та одного разу наважився показати свої вірші Василеві Симоненку, коли той, на початку 60-х, працював в обласній газеті «Молодь Черкащини». Це він, В. Симоненко, був першим, хто відкрив Д. Кононенка, «виловив» його поетичні спроби з рясного потоку писань до редакції; це він доброзичливо відгукнувся в передмові до першої публікації початківця в обласній газеті.
З того часу Данило Андрійович залишається таким майстром слова, який постійно росте, удосконалюючи свою майстерність. Про це свідчать поезії його збірок «Квітучих соняхів оркестр», «З любові й добра» і останньої - «Ми виростали в повоєнні роки» (1995 р.). Як ба-чимо, понад десять літ нічого не видає, пише в «шухляду». Нелегко зараз видаватись, особливо на теренах Криму українському поетові - чому, самі знаєте.
 Чи не найкращі у Данила Кононенка ліричні сторінки про його малу Батьківщину - Черкащину. Тільки людина, глибоко закохана у свою землю, може так щемно оповісти про «синій цвіт квасолі, віночки із цибулі» («Мати»), дошукатися пракореня свого села («Ребедайлівка»), вкотре освідчитися в любові річці Тясмин («Признання»). Його лірика інтонаційна, наспівна, з живою розмовною мовою (інтонаційна в розумінні суто поетичному):

 Дай же, Дніпре, нам рідний,
 І змоги своєї, і сили!
 Дай прозорість думок,
 І гостинність, і мудрість свою.
 Ороси наші душі, як поля,
 Спраглі води твої оросили,
 Об’єднай наш народ
 У єдину і дружну сім’ю!

 Недарма до його поезій часто звертаються композитори - ця риса приваблює і чарує. На його вірші написано близько трьох десятків пісень. Славнозвісна пісня «Вік Україну люби» облетіла, вважай, весь Крим. Водночас його, співця «малої батьківщини» і співця другої батьківщини - кримської землі, непокоїть дедалі зловісніша тінь бездуховності молодого покоління. А найбільше йому, як і замолоду, болять болі України, її щастя - його одвічна мрія.
 Зроблено нашим ювіляром за ці роки немало, хоча могло бути написано й більше. Може, тому, що активну літературну працю (а ще ж 25 років очолював Кримську організацію НСПУ!) він так само ак-тивно поєднує з журналістикою і громадською роботою, які частенько заявляють на нього більші права, ніж поезія. З січня 1999 року редагує прецікаву дитячу газету «Джерельце», донечку «Кримської світлиці», а в самій «Світлиці» з дня її заснування - редактор відділу літератури. Він один з організаторів Товариства української мови в Криму, був першим його головою, членом правління Всекримського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка - перелік його громадських «посад» можна продовжити, як і перелік звань і нагород. Назву лишень такі звання: «Заслужений діяч мистецтв АРК», лауреат премій імені Степана Руданського, імені Олекси Гірника.
 Як на мене, за вагомий перекладацький доробок ювіляр заслуговує найвищої нагороди. Він чи не єдиний в Криму письменник, хто плідно перекладає на українську з багатьох мов, найактивніше з кримськотатарської та білоруської. Упорядкував, редагував і видав чимало антологій, збірників і книг побратимів-літераторів. А скільком людям - десяткам і сотням - допоміг. І словом, і ділом. Виконав і своє земне призначення: разом з дружиною Ніною виховав сина і доньку, вже й онуки щебечуть.
 Він і сьогодні такий же непосидючий, енергійний, з гумором сприймає свої «круглі дати». Оскільки ювілей дає право говорити й віршованою мовою, хотів би закінчити власним віршем:

Даниле мій Андрійовичу, друже,
Течуть літа, як Тясмина вода!
А Ви ж такий у слові й ділі дужий,
Така ж козацька пристрасть молода!
Ви «Джерелом» запали мені в душу,
Окрилили з «Любові і добра»,
А «Соняхів оркестр», - сказати мушу, -
Неначе пісня з берегів Дніпра.
«Ми виростали в повоєнні роки» -
Яка болюча назва! І сумна.
У світі цьому, чорнім і жорстокім,
Дзвенить і Ваша зболена струна.
Хай квітне Ваше многоцвіте слово,
Хай сяє щирим золотом крізь час!
Хай материнська пісня колискова
Завжди на чатах буде біля Вас!
 Василь ЛАТАНСЬКИЙ,
 член Національної спілки письменників України,
 лауреат премії ім. О. Гірника.
 

БУДЕ ЛЮДСЬКА ВДЯЧНІСТЬ ЗА СЛОВО!

 На Всеукраїнській нараді молодих письменників, що відбувалася 1974 року у Києві, семінаром прозаїків керував уже тоді визнаний класиком української літератури Павло Загребельний. Перше, на що звернув нашу увагу Павло Архипович, було його застереження:
 - Як би ви гарно не писали, ніколи не думайте, що ви кращі за своїх літературних побратимів. Справді талановита людина - завжди скромна, негаласлива.
І саме такий скромний, негаласливий талант народжує справжні твори мистецтва.
 На все життя запам’ятав я цю настанову видатного письменника сучасності. А почувши ці слова уперше, подумав, що такому критерію Павла Архиповича відповідають не так уже й багато тодішніх учасників Всеукраїнської наради. Принаймні, серед знайомих мені молодих письменників я визначив для себе лише двох прозаїків - Івана Григурка з Миколаєва (якого, на жаль, вже немає серед нас) й Богдана Сушинського з Одеси, а також поета Данила Кононенка з Сімферополя.
 З Данилом Кононенком я познайомився роком раніше, восени 1973-го, на Всекримській нараді молодих літераторів. Познайомившись, ми одразу й здружилися. І не лише тому, що нас, молодих авторів, що пишуть українською мовою, було серед тодішніх кримських колег дуже мало. Якось одразу я відчув душевну щедрість, людяність молодого талановитого поета з Сімферополя. Намагався навзаєм відповідати йому тим же. Як те мені вдавалося, то вже видніше Данилові. Принаймні, ось вже понад тридцять років ми товаришуємо, і я вважаю Данила Кононенка одним з небагатьох своїх друзів. Справжніх друзів.
 Мене завжди вражала і вражає в Данилові його скромність у будь-яких справах, ним виконуваних. Він написав гарні поетичні книжки, але жодного разу після виходу своєї чергової книги Данило не подумав: «Я кращий, я талановитіший». Він просто відчував висоту свого поетичного таланту. І того йому було досить.
 Людяним, душевним, непихатим був Данило Кононенко на відповідальній посаді керівника Кримської республіканської організації Національної спілки письменників України. Понад два десятиліття він керував крайовою письменницькою організацією - і жодного конфлікту за цей тривалий час (а люди творчі, будемо говорити відверто, досить конфліктні). Аніскільки не перебільшу, коли скажу, що Данило Кононенко був одним з кращих керівників кримських письменників.
 Скромним і талановитим є Данило Кононенко й на нинішній його роботі у редакції газети «Кримська світлиця». За короткий термін Данило Андрійович, шеф-редактор «Джерельця», перетворив цей додаток до «КС» в одне з кращих дитячих видань України.
 Він є висококваліфікованим літературним перекладачем творів російських, білоруських, кримськотатарських письменників, що публікуються у «Кримській світлиці».
 Він неординарний і сміливий у непростій роботі по пропаганді українського слова на кримських теренах. Одне слово, за що б не брався Данило Андрійович Кононенко, він завжди демонструє свою працьовитість, високий рівень свого таланту.
 Отож у зв’язку з 65-літтям Д. А. Кононенка (незважаючи на це число, поет залишається молодим) хочу сказати таке: друже мій дорогий, славний український поете, натхнення тобі незгасного, здоров’я міцного бажаю на довгі-довгі роки! А великий талант - завжди при тобі. Вірю: будуть нові поетичні твори, буде плідна робота на журналістській ниві, буде людська вдячність за твоє Слово.
 Сто літ!
 Валерій ТАРАСОВ,
 член Національної спілки письменників України.
 м. Феодосія.

 * * *

 Дорогий Даниле Андрійовичу! Секретаріат Національної Спілки письменників України сердечно вітає Вас зі світлим ювілеєм. З нетерпінням чекаємо ваших нових талановитих творів во славу України. Зичимо козацького здоров’я і творчого довголіття. З роси і води Вам на многая літа і благая літа.
 Щиро ваші - Яворівський, Баранов, Багряна, Крим, Мовчан, Погрібний, Слабошпицький.

 * * *

 Новорічне, різдвяне та ювілейне Вам вітання з Франкового краю. Славна, чесна Ваша творчість, державницьки важлива Ваша праця у «Світлиці». Здоров’я Вам, франкового натхнення.
 Михайло ШАЛАТА,
член Національної спілки письменників України, професор
Дрогобицького університету.

 * * *

 Шановний Даниле Андрійовичу!
 З ювілеєм сердечно вітаємо!
 Бажаєм щастя, добра і тепла,
 Здоров’я на многії літа.
 В здоров’ї - багатство, і радість,
 і сила, а більшого щастя
 на світі нема.
 Хай доля дарує Вам довгі літа,
 а в серці довіку живе доброта.
 Валентина КОВАЛЕНКО,
 вчителька української мови та літератури «Школи-ліцею» № 3 м. Сімферополя.

 * * *

 Шановний Даниле Андрійовичу! Прийміть найщиріші вітання до Вашого славного ювілею. Хай зорепад осяє Вас у подальшому житті, осипаючи щедрим засівом здоров’я, щастя, теплом і радістю близьких, вірністю друзів, новим творчим доробком на літературній ниві. Хай щаслива зоря сяє над Вашою домівкою і допомагає здійснювати найзаповітніші мрії.
 З повагою,
колектив Кам’янського державного історико-культурного заповідника на Черкащині.

З іменем Матері Божої і України...
 Данилу Кононенку

 Сонце вставало.
 Вітри шепотіли в гіллі,
 Снігом умитий,
 розлився світанок розмаєм.
 Ви колосочком
 у рідній Черкаській ріллі
 Скоро зростете.
 А поки гуляли над краєм
 Віхоли, бурі.
 І слухала регіт війни
 Зграйка вазонів
 на синім старім підвіконні.
 Ви народились -
 журавлик нової весни,
 Щоб зігрівати Вкраїну
 в шершавій долоні.
 Ви проросли, рідним словом
 гінким проросли
 З нив і пісень, що тепер
 посивіли на скронях,
 З дикого меду землі,
 з безнадійності злив.
 Плаче вдова і іржуть
 печенігові коні
 З Ваших рядків.
 Поспішають невпинно літа,
 А в Ребедайлівці, певно,
 чекає родина...
 Ваше ім’я хай навіки
 святиться в житах
 З іменем Матері Божої
 і України.
 З повагою, Катерина ОСАДЦА,
студентка Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка,
уродженка с. Чкалове Нижньогірського району АРК.

* * *

 Б’ють у серце прибої
 Наших звершень і справ.
 Я із Правди святої
 На землі виростав.
 Я із лиха та кривди
 Повоєнних років,
 Я із чорної крихти
 Золотих колосків.
 Я з похилої хати,
 Що старіша за світ:
 В ній жила моя мати
 І родився мій дід.
 Я із весен прозорих
 Та з удовиних сліз,
 Я із днів тих суворих
 З Україною ріс.
 Я із квіту калини,
 З широчіні Дніпра.
 Я із пісні Вкраїни,
Я з Любові й Добра.

* * *
Є найсвятіше слово на землі
Одне. Високе. Світле: Україна.
Синонім - мати. Рідна і єдина...
Є найсвятіше слово на землі.
Воно - синовніх почуттів вершина.
Воно - проміння сонячне в імлі.
Є найсвятіше слово на землі.
Одне. Високе. Світле: Україна.

* * *

Мої дороги - то мої тривоги,
І на яку б із них я не ступив,
Я не поскаржусь, що стомились ноги,
Що світ широкий без добра і див.
Мені іти крізь нього і до нього,
Нести вантаж своїх пекучих дум.
Весь пал душі і серця молодого
Собі на радість, горе чи біду.
І хай спіткнусь об камінь застороги,
То буде мить. Всього єдина мить.
...Я над усе в житті ціню тривоги,
А без тривог - немає сенсу жить.

КРИНИЦЯ

В саду засніженім криниця.
Відро на цямрині стоїть.
Ніхто не йде води напиться.
Не проклада глибокий слід.
Хіба що пурхне десь синиця,
Торкнувшись крилечками віт.
Дерева сплять. Їм, певне, сниться
Весни жаданої прихід.
І, як скажіть, не зупиниться
На мить якусь біля воріт,
Де, може, юнка-чарівниця
Пошле вам усмішку-привіт.
О, білий сад, з відром криниця
І ця зима, і диво-світ!

МІЙ КРИМ

Мій Крим - світанок
 золотий над морем,
Й палат-гора,
 що зветься Чатир-Даг,
І обрій, що лавандою пропах,
Та за Джанкоєм поле неозоре.
Мій Крим - повітря
 чисте і прозоре,
І над горами сонце, ніби птах,
Та шпиль Ай-Петрі,
 Аю-Дагу дах -
Усе таке красиве й неповторне.
Люблю я Крим,
 як матір любить син,
За виноградні шелести долин,
За кам’янисті снігові вершини.
Люблю за хвиль морських
 небесну синь,
За те, що в світі він такий один -
Квітучий край моєї України.

* * *

Туманом густим, а чи димом
Весь обрій вечірній пропах.
Мов шапка козацька, над Кримом
Звелася гора Чатир-Даг.
Мінливого неба півтони
Далеку висвічують путь.
І хмари - стриножені коні,
Поволі за обрій пливуть.
Стихає і мова, й розмова,
Минуле у серці щемить.
І місяця срібна підкова
У росах холодних блищить.

ОНУКИ

Є у мене онуків двійко -
Мої любі Данилко й Надійка.
Ясноокі, красиві, веселі,
Голоси їхні повнять оселю.
Я люблю їх, за них вболіваю,
Що б без них і робив я не знаю!
Як Данилко читає - радію,
Й про Надійку плекаю надію:
Що й вона, як почне підростати,
Буде мову рідну вивчати.
І кажу я, радіючи, жінці:
- Мої милі маленькі вкраїнці!
Та, бува, на душі стане гірко -
Враз мені посміхнеться Надійка,
І Данилко мені посміхнеться
І відляже розпука від серця.
І опущені здіймуться руки -
Як прекрасно, що є в мене внуки!

* * *

Чумацьким шляхом чумаки
Додому з Криму повертають.
На мажах проти сонця сяють
Дрібочки солі, мов зірки.
Воли ревуть - додому йдуть,
Стомила дальня їх дорога.
І чумаченько молить Бога
На цю дорогу ще вернуть...

* * *

Моїй улюбленій дитячій газеті «Джерельце»

Я зріднився серцем із «Джерельцем»,
Ніби човен з голубим весельцем,
Ніби річка з диво-берегами,
Ніби батько з дочками й синами.
Як мені прожити без «Джерельця»? -
Без «Джерельця» засумує серце,
Заболить душа за дітлахами,
Як болить за дітками у мами.
Я з «Джерельця» сили набираюсь,
Добрими ділами причащаюсь,
Щоб у мене не боліло серце -
Не залишу я повік «Джерельце»!

* * *

Рідній газеті «Кримська світлиця»

Рідна газето «Кримська світлице» -
Рідної мови чиста кринице,
Рідної пісні, рідного слова,
Витоків наших першооснова.
Світла газето «Кримська світлице»
Наших надбань
невичерпна скарбнице,
Наша духовність, наша надія,
Кожен твій номер серце нам гріє.
Будь же довіку ти чесною й чистою,
Доброю, щирою і променистою,
Будь наступальною, будь бойовою,
Будь всюдисущою, будь молодою.
Будь і громадською, і політичною,
Будь романтичною і поетичною,
Будь молодіжною,
будь і дитячою,
Будь і лишайсь українською,
нашою!
Данило КОНОНЕНКО.

На фото: Данило Андрійович Кононенко з внуком Данилком в редакції «Світлиці».
Фото В. КАЧУЛИ.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #2 за 12.01.2007 > Тема "Українці мої..."