Версiя для друку Обговорити в форумi

Шевченкіана
 
 Шановна редакціє! Багато написано про Тараса Шевченка як поета і як людину. Але у мене своє бачення його як людини: своя оцінка його творчості. Пропоную вам це бачення - штрихи до портрета Шевченка як людини...
 Перша зустріч з поетом відбулася ще тоді, коли я щойно народився і лежав у сповитку в колисці. У головах над колискою був образ Діви Марії із немовлям на руках, а на простінку між вікнами, праворуч від колиски - портрет Тараса. Друга зустріч - у роки війни. Березень 1944-го. Німецька окупація. Моє село вшановує поета з нагоди
130-ліття від його дня народження. Царина біля читальні. Я на стільчику за високою трибуною. Переді мною багато людей. Навіть біля церкви у найбільші свята я не бачив стільки народу. «...Вставайте, кайдани порвіте», - словами «Заповіту» звертаюсь до людей. Під грім оплесків батько знімає мене зі стільця і я вже слухаю тужливе «Думи мої, думи мої» у виконанні не лише хору, а й усього великого зібрання людей.
 У шкільні роки із шевченковими героями я боровся у мріях за волю України. В цей час та й згодом я не вірив радянським ідеологам-літературознавцям, що Шевченко був безбожником. На підтвердження своїх переконань хочу навести лише декілька уривків із листів поета, не вдаючись до пояснень.
 Лист до Варвари Рєпніної від 25 - 28.ІІ 1848 р.: «Вчера просидел я до утра, и не мог собраться с мыслями, чтобы кончить письмо; какое-то безотчетное состояние овладело мною (приидите все труждающиеся и обремененные, и аз упокою вы). Перед благовестом к заутрени пришли мне на мысль слова распятого за нас, и я как бы ожил, пошел к заутрени и так радостно, чисто молился, как, может быть, никогда прежде. Я теперь говею, и сегодня приобщался святых таин - желал бы, чтобы вся жизнь моя была так чиста и прекрасна, как сегодняшний день! Ежели вы имеете первого или хоть второго издания книгу Фомы Кемпейского «О подражании Христу», Сперанского перевод, то пришлите, ради Бога».
 Із листа до В. Рєпніної від 1 січня 1850 року.: «Единственная отрада моя в настоящее время - это евангелие.
Я читаю ее без изучения, ежедневно и ежечасно... Ничтожны материальные нужды в сравнении с нуждами души...»
 Із листа до Броніслава Залеського від 10, 15 лютого 1857 року: «Без разумного понимания красоты человеку не увидеть всемогущего Бога в мелком листочке малейшего растения».
 Два уривки із листа до Анастасії Толстої від 9 січня 1857 року: «Теперь, и только теперь я вполне уверовал в слово: «Любя, наказую вы». Теперь только молюся я и благодарю его за бесконечную любовь ко мне, за ниспосланное испытание. Оно очистило, исцелило мое
бедное больное сердце. Оно отвело призму от глаз моих, сквозь которую я смотрел на людей и на самого себя. Оно научило меня, как любить врагов и ненавидящих нас. А этому не научит никакая школа, кроме тяжкой школы испытания и продолжительной беседы с самим собою. Я теперь чувствую себя если не совершенным, то, по крайней мере, безукоризненным христианином. Как золото из огня, как младенец из купели, я выхожу теперь из мрачного чистилища, чтобы начать новый благороднейший путь жизни». І про ворогів: «И я с умилением сердца повторил слова распятого человеко-любца: «Прости им, не ведают бо, что творят».
 До цих прекрасних слів-сповіді поета хотілось би додати лише цитату із Святого Письма, яка, можливо, пояснить, чому таким молодим залишив цей грішний світ наш геній.
 «За короткого часу ставши досконалим, він виповнив довголіття, душа бо його Господові була вгодна, тим і забрав він його поспішно з-посеред лукавства» (Книга Мудрості, 4:13,14).
 Дехто з пігмеїв не може, і не хоче допустити, що генії вивищуються над ними, а тому за гроші, чи з ідеологічних міркувань намагаються з усіх сил зруйнувати велич титанів духу, обливши їх брудом брехні. Чого лишень не наслухаєшся від різних бузин і про Шевченка. «П’яничка», - твердять вони ось уже півтори сотні літ.
 Найголовніша зустріч моя із Кобзарем відбулася досить пізно. Навіть не можу збагнути, чому так довго не знав «Неофітів». Цією поемою Шевченко наблизив мене до Творця, дав зрозуміти, як виконати заповідь Христа: «Любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто ненавидить вас» (Лука, 6:27).
 «Молітесь, братія! Молітесь за ката лютого. Його в своїх молитвах пом’яніте. Перед гординею його, Брати мої, не поклонітесь. Молитва Богові». У праведних «Уже внучата зачались, І виростуть вони колись. Не месники внучата тії, Христові воїни святиє! І без огня, і без ножа Стратеги Божії воспрянуть. І тьми і тисячі поганих Перед святими побіжать».
 «Не месники внучата тії». Помста - великий гріх. Кара належить Богові. «І без огня, і без ножа», а завдяки молитві, завдяки Божій допомозі і активності праведних, що вийшли на Майдан, здобула Україна, перш за все, українці перемогу восени 2004-го.
 І сьогодні, у березні 2006-го, «во время люте», коли на Україну, що встала з колін, ополчилися і зайди, і свої малоукраїнці, в оцю «тяжкую минуту» Поет закликає нас: «Свою Україну любіть, Любіть її... Во время люте,
В остатню тяжкую минуту За неї Господа моліть».
 Праведні, «Христові воїни святиє» очистять нашу землю від скверни, від «дядьків отечества чужого», і тоді «Буде син, і буде мати, і будуть люде на землі».
Станьмо Христовими воїнами і переможемо!
 
 м. Соснівка
 Львівської області.
 Т. Г. Шевченко. Фото І. Гудовського. 1859 р.

ТАРАСУ ШЕВЧЕНКУ

Ти сіяв дум зерно пророче,
Любити край свій закликав.
І мову рідну - слово отче -
Всім серцем,
розумом плекав.
Вкраїні милій залишив
Натхненні,
невмирущі думи -
Свої вірші, якими жив,
Творив, не знаючи утоми.
Вклонімось низько,
любі друзі,
Величній постаті Тараса,
Цвіте його калина в лузі -
Землі вкраїнської окраса.

Віра ПАЛЬОХА, учителька української мови та літератури.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #11 за 10.03.2006 > Тема "Українці мої..."