Версiя для друку Обговорити в форумi

Соборність
РОЗПОРЯДЖЕННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ПРО ВІДЗНАЧЕННЯ У 2006 РОЦІ ДНЯ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ
З нагоди 87-ї річниці проголошення Акта злуки Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки та з метою належного відзначення у 2006 році Дня Соборності України, консолідації суспільства та утвердження громадянської злагоди:
1. Кабінету Міністрів України розробити та затвердити план заходів з відзначення у 2006 році Дня Соборності України, передбачивши, зокрема:
проведення 22 січня у місті Києві та інших населених пунктах України урочистих зборів з нагоди свята за участю народних депутатів України, представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських і релігійних організацій, політичних партій, діячів науки та культури, представників української діаспори, дипломатичного корпусу та міжнародних організацій;
організацію і проведення науково-просвітницьких заходів, присвячених історії національно-визвольних змагань початку XX століття в Україні;
покладання квітів до пам'ятників діячам Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки, учасникам національно-визвольних змагань;
організацію в Київському міському будинку вчителя експозиції відповідних архівних документів, речових пам'яток та фотоматеріалів;
внесення пропозицій щодо найменування чи перейменування в установленому порядку вулиць, площ, проспектів на честь свята Соборності України, діячів національно-визвольного руху;
проведення у навчальних закладах тематичних уроків, лекцій щодо патріотичного виховання молоді;
звернення до релігійних організацій з пропозицією проведення з нагоди Дня Соборності України молитви за Україну;
організацію виступів у засобах масової інформації відомих учених, політичних та громадських діячів;
відкриття у музеях та бібліотеках експозицій з історії Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки;
організацію святкових феєрверків у містах Києві, Севастополі, обласних центрах України.
2. Міністерству закордонних справ України забезпечити проведення закордонними дипломатичними установами України в державах перебування заходів, пов'язаних із відзначенням Дня Соборності України, зокрема за участю представників української діаспори.
3. Державному комітету телебачення і радіомовлення України забезпечити широке висвітлення у засобах масової інформації заходів до Дня Соборності України.
Президент України Віктор ЮЩЕНКО.
13 січня 2006 року.

ЄДНІСТЬ - В НАШІЙ НАЦІОНАЛЬНІЙ ПАМ'ЯТІ

ЗАГАЛЬНОУКРАЇНСЬКІ ІДЕОЛОГІЧНІ ЗАСОБИ ТА ТЕНДЕНЦІЇ ВИНИКНЕННЯ І РЕАЛІЗАЦІЇ ЗЛУКИ 22 СІЧНЯ 1919 р. (ЗУНР І УНР)

22 січня 1919 р. - одна з найвизначніших подій у житті українського народу, подія світового значення, яка практично довела волю, бажання і всенародне прагнення та змагання українців жити одним народом, однією нацією і в одній державі.
У тоталітарній історичній науці, яка керувалась марксистськими догмами, допускалось єдине тлумачення злуки мирної, але революційної за своїм значенням події. Стверджувалося, що злука - це політична провокація австро-угорських і польських імперіалістів, які хотіли спочатку об'єднати всі українські землі, а потім їх про-ковтнути. Отже, ніби Австро-Угорщина, Польща і Німеччина ініціювали і спровокували акт злуки. Про те, що ні в Німеччині, ні в Польщі не було на той час подібних намірів, свідчать хоча б такі факти: 1) австрійські вчені (напр. Герман Штайге (чи Штейге) проповідували теорію "один народ - дві держави". Ця теорія ґрунтувалась на твердженні, що численний і потенційно сильний народ має право (може) утворити дві самостійні держави. Саме так, казали австрійці, виникли Австрія і Німеччина, саме так сформувались кілька іспаномовних держав у Південній Америці та англомовні Канада, США, Австралія. А якщо так, то і українцям немає потреб концентруватись, а можна створити Україну рутенську, Україну російську і Україну польську.
2) Поляки не тільки ідеологічно, а й військовою силою намагались довести, що практично українські північно-західні землі (частина Поділля, Житомирщина, Волині) - це землі не українські, а польські. Відома в цьому питанні польська політика: Жеч Посполіта от можа до можа. А якщо так, то ніколи поляки не ініціювали б створення єдиної і відповідно сильної України.
Отже, погодитись з тим, що Австро-Угорщина, Польща чи Німеччина ініціювали злуку ніяк не
можна. То які ж були ті пружини, ті фактори, ті причини і обставини, які активізували саму історичну потребу об'єднання ЗУНР і УНР.
По-перше - це історичні фактори та історична національна свідомість українського народу як єдиного народу, що має жити разом в одній державі, яка простягається від Дону до Сяну. Про те, що Українська держава повинна пролягати на всіх українських землях, заявив перший великий український державотворець Богдан Хмельницький. У лютому 1649 року
під час зустрічі з польськими королівськими послами він сказав: "За границю на війну не піду! Шаблі на турків і татар не підніму! Досить маю на Україні, Поділлі і Волині. Тепер, у князівстві моїм - по Львів, Холм і Галич. А ставши над Віслою, скажу дальшим ляхам: сидіть і мовчіть, ляхи..." (Воссоединение Украины с Россией". - М., 1954. - т. ІІ, - С. 118).
Московському послові Василію Кікіну Богдан пояснював, що на заході кордон між поляками і українцями пролягає по Віслі та угорському кордону. ("Документи Богдана Хмельницького", - К., 1961. - С. 502).
Богдан на переговорах зі шведами про співробітництво в 1657 р. заявив шведському королю Карлу Х, що козаки пристануть до угоди зі шведами лише тоді, коли Карл Х визнає кордони України по Віслу (Володимир Сергійчук "Етнічні межі і державний кордон України", Тернопіль, 1996, - С. 136).
Це розуміння українським народом історичної єдності і єдності українських земель закладене в національній пам'яті, в національній свідомості і українському менталітеті.
Кілька прикладів:
1) Про загальноукраїнську, загальнонаціональну єдність і однорідність говорив, наприклад, той факт, що серед більш ніж півмільйонної кількості українських народних пісень майже дві третини такі, що не знають територіальних кордонів, вони є всеукраїнськими.
2) Дослідники українських приказок і прислів'їв стверджують, що переважна їх більшість є однаковими для українців усіх територій. Так, у цих творах народних знаходимо ще й утвердження єдності народу українського, однаковості його душі.
- На Дніпрі й на Дністрі однаково в цій порі.
- Що в Полтаві, що в Карпатах пустять бідного до хати.
- Що в Полтаві, що в Карпатах люд однаковий по хатах.
На всій українській землі зразком мужності та самовідданості є запорозький козак. І з-під Польщі, і з-під німців західноукраїнський, народ тікав на Січ, шукав поря-тунку в серці України. Якщо порахувати, то була приблизно однакова кількість українських гетьманів і з Західної України, і зі Східної.
Західні українці завжди свою національну ідентичність, свою, як кажуть, українськість, міряли і бачили на Наддніпрянській Україні. У першій книзі західноукраїнського національно-мовного відродження "Русалці Дністровій" її автори Шашкевич, Вагилевич і Головацький заявили, що прикарпатці мусять йти поряд з єдинокровними братами з великої соборної України. А першим найулюбленішим драматичним твором галичан була "Наталка Полтавка" Котляревського, яку дещо переробив і видав під назвою "Козак - не без долі, дівка - не без щастя" І. Озаркевич.
Найвизначніші західноукраїнські діячі, від членів "Руської Трійці" і до Франкової когорти стверджували, що західна вітка українського народу у повній мірі цвістиме і даватиме плоди лише тоді, коли відчуватиме себе віткою єдиного дерева соборної України.
Отож, закономірний акт злуки не був спровокований, як про це дехто говорить, а виник як закономірне явище, як необхідний наслідок загальноукраїнських і споконвічних змагань до соборності.
У кінці 1918 і на початку 1919 року створились сприятливі політичні міжнародні умови до цього знаменного кроку: це виникнення державності і на східних, і на західних землях України, це сформування національно свідомої української еліти, це тимчасове ослаблення сильніших сусідів як на сході (Росія), так і на Заході (Польща, Австро-Угорщина).

м. Сімферополь.

ТИМ ЧАСОМ...

УКРАЇНІ - СОБОРНІСТЬ, МИРИМСЬКОМУ - "СОЮЗ"?

День Автономної Республіки Крим, який відзначається 20 січня, повинен стати не формальним святом, а переломною датою в історії півострова. Про це журналістам заявив голова партії "Союз", народний депутат Лев Миримський, передає Кримське агентство новин.
За його словами, зараз кримська автономія, як і її Конституція, - номінальні. "Сьогодні кримський парламент приймає просто нормативно-правові акти, але не закони, як варто було б. Наша Верховна Рада практично нічим не відрізняється від облради. Якщо губернатора призначає Президент, то кримського прем'єра затверджує Верховна Рада Криму, але за згодою Президента.
А головне, ми позбавлені економічної самостійності. Автономія - це форма, яку треба наповнити реальним змістом. У республіці це прекрасно розуміють, але не роблять спроб щось змінити. Ми зобов'язані повернути собі повноваження, яких позбулися в 1998 році з прийняттям нової кримської Конституції", - заявив Лев Миримський.
За його словами, усе, що відбулося з кримською автономією, - наслідок політики керованих криз, узятої на озброєння колишньою владою. Найпростіший вихід - дати автономії право на самовизначення. Якщо у Криму будуть повноваження, він усього досягне сам. Самодо-статність нашого багатого регіону не викликає сумніву в кримчан, але не задовольняє Київ. Хоча в недалекому майбутньому Крим зможе забезпечити своє майбутнє і не заглядати в кишеню Києва, за умови одержання республікою реальної автономії", - сказав Миримський.
Народний депутат підкреслив, що партія "Союз", яка народилася і виросла в Криму, завжди готова взяти на себе відповідальність за роботу по відновленню статусу автономії.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #4 за 20.01.2006 > Тема ""Білі плями" історії"