Версiя для друку Обговорити в форумi

Книга в газеті


Присвячується всім полеглим в боротьбі за волю України.
(Продовження. Поч. у №1 - 26).

ДО ОСТАННЬОГО ПОДИХУ
Переходимо до, можливо, най-трагічнішого періоду в житті Степана Бандери.
Він опинився за межами України без будь-якої надії повернутися до неї, побачити її вільною і незалежною, на напівлегальному становищі, в дуже складних матеріальних умовах. А найгірше, мабуть, було те, що його колишні однодумці-побратими раптом, - це відбувалося поступово, але проявилося раптом, - виявилися... не ворогами і не суперниками. Просто, з'ясувалося, що в деяких принципових питаннях їх погляди діаметрально розходяться.
Загалом, повоєнне життя Степана Бандери можна поділити на три складові. Перша - це його політична діяльність, яка була хоч нелегальною, все ж найбільше на виду, хоча дані про неї найбільш суперечливі. Друга - це його особисте життя, хоча воно теж мусило бути законспірованим, і третя - це абсолютно секретна й утаємничена (але вже стараннями зовсім інших сил) історія замахів на Степана Бандеру.
А подамо це в такому порядку.
Почнемо з особистого життя. Це покаже нам Степана Бандеру як звичайну людину, чоловіка і батька. Далі піде розповідь про політичну діяльність Бандери, не вдаючись у подробиці його розходжень з колишніми однодумцями і в жодному разі не беручись судити, на чиєму боці правда, хто помилявся і в чому саме. Далі буде хронологія вже відомих - а, напевно, були ще невідомі й нездійс-нені - замахів.
У першому "підрозділі" надамо слово Євгену Стахіву, якому довелося зустрічатися з дружиною Бандери у Берліні в той час, коли сам Степан Бандера перебував у тюрмі. До речі, це той самий Євген Стахів, в честь якого, так би мовити, Олександр Фадєєв назвав головного винуватця провалу "Молодої гвардії" Євгеном Стаховичем. Всі знали, що мається на увазі Віктор Третякевич, але Фадєєв на питання, чому він усіх героїв свого роману назвав справжніми іменами, крім цього випадку, сказав, що зробив це заради його рідних, які були заслуженими людьми. Але чому саме Євген Стахович? Та тому, що націоналістичне підпілля в Краснодоні створював Євген Стахів, і Фадєєв, який мав доступ до секретних документів, не міг того не знати. Заодно додамо, що коли після виходу в світ фільму "Молода гвардія" Євген Стахів, який у той час уже перебував в Америці, виступив у пресі зі спростуваннями фальсифікацій у фільмі і романі, по Донеччині почали ходити чутки, що Олег Кошовий не був розстріляний німцями і що це він перебуває за океаном.

ЛЮДИНА, ЧОЛОВІК, БАТЬКО

Отже, слово Євгенові Стахіву: "Я дізнався, де живе дружина Степана Бандери: на Дальманштрасе, 8 - то була таємна квартира ОУН, про яку мало хто знав... Дружину Бандери Славу Опарівську я знав ще зі студентського життя. Ми разом належали до Львівської студентської громади у 1938 році. Коли прийшов до неї на Дальманштрасе, вона відразу почала протестувати: вона під наглядом гестапо, їй заборонено з будь-ким зустрічатися і говорити - тож не хоче через мене мати клопіт. Я не виходив. "Хочу вам розповісти, що діється в Україні, що діється в ОУН. А ви бачитимете Бандеру, перекажете". Питаю її, коли вона матиме зустріч. "Може, завтра, або позавтра, але вийдіть мені з кімнати, бо зараз має прийти офіцер гестапо..." Я далі з нею сперечаюся, і тут дзвінок. Вона відчиняє двері - на порозі Шарф. Той самий, що обіцяв мені: "Стахів, як я вас ще раз упіймаю, ви ніколи не вийдете з концтабору". Серце в мене впало. А він відразу: "Пане Стахів, що ви тут робите?" - "Мій брат у криміналі, - кажу, - я приїхав до Берліна його відвідати". - "О, то я вам можу допомогти.
Я перекажу пані Бандері, коли ви з ним зустрінетесь". Я такого аж ніяк не чекав, що він зі мною так добре, приятельськи говоритиме. Просто заціпенів від здивування. А Шарф: "Зателефонуйте завтра пані Бандері о 12-й годині. Вона матиме зустріч зі своїм чоловіком о першій, то, може, і ви тоді зустрінетеся з братом..."
Я скоро вбираюся і чимдуж спішу до головної квартири гестапо, де шефом був Гіммлер. І там сиділи мій брат і Бандера. Треба було пройти гострий контроль. Гестапівці, що стояли на дверях, докладно записували хвилину, коли ти увійшов, і куди йдеш. Спочатку я пройшов до Шарфа (його, до речі, весною 1943 року у Львові застрелив Маївський), потім мене викликали на коридор. Там на лавці Степан Бандера говорив з дружиною. З другого боку були ми з братом. Посередині сидів есесівець. Української він не вмів, тому просив говорити по-німецьки. Але час від часу ми все-таки перекидались українською, і я розповів про терор, про арешти, про те, що ми почали війну проти німців. Бандера передав дружині брудну білизну, яку я мав забрати, бо там у комірці було сховано листи до Лебедя. Я про те знав і мав завезти листи адресатові".
Коли ця книжка вже вийшла першим виданням, я отримала дуже несподіваного листа. З'ясувалося, що п. Галина Петренко, дружина товариша мого батька, з яким вони разом навчалися в варшавському університеті, зустрічалася зі Степаном Бандерою. Я вирішила, що уривок з цього листа слід вставити в книжку і саме в цьому місці, бо розповідь іде про життя Бандери, коли його восени 1944 р. звільнили з концтабору.
"Ви хотіли додаткових відомостей про Степана Бандеру. Не знаю, чи те, що я могла б подати, пригодиться для доповнення його портрета. Існує вже певна формула, і нема чого "хитати човна". Тим більше, що мої зустрічі припали на час, коли він вийшов з концтабору перед самим кінцем війни. Поразка Німеччини була очевидна, але що прийде після того, ніхто не міг передбачити. Бандеру цікавило все, що відбулось і відбувалось в Україні, від якої він був ізольований цілком. Я була активною в національному русі, а до того ж чи не першою жінкою з "Великої України", яку Бандера зустрів у своєму житті. Не дивно, що його цікавило все, що я могла йому оповісти.
Я в той час була молодою вдовою його приятеля Івана Климова-Легенди, і тому крім довір'я до мене долучався ще і певний нюанс респекту. Мій батько також був одним з засновників УГВР, і Бандера мав змогу багато говорити з ним.
Я не згадала, що наше знайомство відбулось у Відні якраз у помешканні мого батька, де на той час жила родина Миколи Лебедя (Ода - дружина, її мама і маленька Зоряна). Я жила окремо, але кожного дня була з ними, щоб подбати про їх побут. Вони тоді також щойно були звільнені з концтабору.
Як звичайно, Відень щоденно бомбардували літаки аліянтів, всі йшли до сховища, а я залишалась, щоб зварити якийсь "кандьор", як буде змога. І коли одного разу Ода попросила додаткову тарілку для гостя, який зайшов, я, трохи невдоволена, віддала свою "порцію", бо більше не було. Щойно тоді, сміючись, Ода заставила мене придивитися до незнайомого гостя. Впізнавши з фотографії Степана Бандеру, я була майже щаслива, що трапилася нагода його погодувати.

(Далі буде).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #27 за 01.07.2005 > Тема "Українці мої..."