Версiя для друку Обговорити в форумi

136 років тому народився Ян Нагурський – морський інженер, офіцер російської армії і перший полярний льотчик. Надзвичайно хоробрий і талановитий пілот часів Першої світової війни був оголошений загиблим, про що він дізнався в середині 1950-х років.

Ян Нагурський народився 8 лютого 1888 року у Влоцлавеку Варшавської губернії колишньої Російської імперії. Він був другим сином власника ферми та вітряка - Юзефа Нагурського та Анелії, в дівоцтві Мушинської. Батько через свій суворий і дуже ощадливий характер не зміг налагодити емоційні контакти зі своїми п'ятьма дітьми. Вони більше любили свою матір, про яку завжди тепло згадував Ян Нагурський. Після успішного закінчення шостого класу в 1905 році, у віці 17 років Ян був вимушений перервати навчання в гімназії Влоцлавека через нестачу коштів на подальше навчання.

Через два тижні після закінчення шостого класу Нагурський склав заочний іспит на право вчителювати в чотирикласних школах, а на початку 1905/6 навчального року обійняв посаду вчителя, а згодом і директора чотирикласної школи в Кросневіцах Лодзинського повіту. Але, бажаючи продовжити освіту, юнак навесні 1906 р. у Варшаві склав позашкільний іспит за курс реального училища і відправив документи до Одеського піхотного юнкерського училища.

 14 жовтня того ж року почав навчання в Одесі як юнкер (курсант). Під час навчання вперше відправився разом з іншими юнкерами в морську подорож до Криму, від якої залишились неповторні враження. Після закінчення училища в 1909 році підпоручник Ян Нагурський обрав місцем служби далекий Харбаровськ. Прослуживши там два роки, він добре підготувався до вступних іспитів у Морське інженерне училище в Петербурзі, успішно склав їх і в липні 1911 року виїхав до столиці. Одночасно він зацікавився авіацією, якій на той час приділялося багато уваги і вступив до авіаційної школи Аероклубу Росії, який на той час проводив практичну підготовку пілотів у Петербурзі.

 Починаючи з жовтня, Нагурський, маючи вільний час, почав самостійно вивчати теорію авіації, а потім розпочав практичні заняття з пілотування під керівництвом інструктора пілотної школи – старшого лейтенанта флоту - Миколи Яцука. Спочатку Ян літав з інструктором, а через два місяці -самостійно, на літаку «Фарман». Наприкінці 1911 року склав теоретичний і практичний іспити на міжнародне свідоцтво пілота. Польоти в аероклубі він поєднував із навчанням на інженера. Стійкий інтерес до авіації став причиною того, що, коли він дізнався про відкриття прийому в нещодавно створену військову авіашколу в Гатчині, то висловив бажання навчатися в цій школі, оскільки він мав пріоритет при вступі, маючи сертифікат пілота. Паралельно з навчанням у Гатчинській школі, він не полишав інженерну освіту. Влітку 1913 року Ян Нагурський спочатку закінчив авіаційну школу, де склав іспит на звання льотчика. В липні того ж року закінчив навчання в інженерному училищі, отримавши диплом морського інженера.

 Для продовження служби був направлений до Головного гідрографічного управління Морського міністерства, яке очолював адмірал Михайло Жданко. Поєднання морської та авіаційної кваліфікацій відкрило для Нагурського абсолютно нове поле діяльності. За ініціативи голови правління він розпочав попередні дослідження, а потім і практичну підготовку до використання літаків в арктичних умовах; Головне гідрографічне управління готувало велику рятувальну експедицію, яка мала зайнятися пошуком учасників трьох зниклих безвісти полярних експедицій: Георгія Сєдова, Георгія Брусилова та Володимира Русанова.

 Фактором, який змусив Нагурського підготуватися до участі в експедиції, було усвідомлення набагато більших можливостей спостереження та проникнення у Арктичні простори з повітря, ніж з поверхні моря, льоду чи землі. Проте треба було вирішити чимало технічних питань: перш за все, вибір літака, який мав би найбільші шанси на польоти в складних умовах Арктики. Розуміння останнього було передумовою успіху проєкту. Оскільки матеріали, які були в розпорядженні Гідрографічного управління, не містили всієї необхідної інформації, Нагурський звернувся за порадою в листі до Рауля Амундсена. У відповідь Амундсен у двох листах ретельно описав умови життя на Крайній Півночі і висловив надію, що успішне льотне випробування в Арктиці відкриє нові можливості для її освоєння.

 Географічні умови Арктики диктували вибір літака. Для придбання літака Яна Нагурського відрядили до Парижа, де він керував будівництвом і складанням планера на заводі Farman, а двигуна на заводі Renault, щоб краще зрозуміти їх конструкцію, роботу та обслуговування.

 Після більш ніж місячного перебування в Парижі він повернувся до Петербурга, звідки у квітні виїхав до Осло (тоді Крістіанії), де готувалася експедиція. Підготовкою до експедиції керував сам Амундсен, що дало Нагурському можливість скористатися його досвідом, щоб краще зрозуміти очікувані завдання та труднощі.

 13 липня 1914 року, після урочистих проводів жителів міста і представників влади, корабель «Печора» з Нагурським і механіком Євгеном Кузнєцовим, матросом Чорноморського флоту, а також літак - відпливли на північний схід до берегів Нової Землі. Діставшись Нової Землі, пілота і механіка разом з літаком висадили в найближчій бухті — Хрестовій губі — на західному березі північного острова.

 На берег Хрестової затоки на рятувальних шлюпках і зібраному на них імпровізованому плоту було доставлено дев’ять ящиків із частинами планера та двигуном. Весь вантаж разом із запасами продовольства, палива та необхідних інструментів було розміщено в невеликій захищеній від вітрів долині, після чого «Печора» попливла до Землі Франца-Йосифа. Нагурському та Кузнєцову тепер залишалося лише чекати прибуття корабля «Андромеда», який мав залишити запаси вугілля та продовольства та, у разі потреби, забрати льотчиків.

 Одразу після висадки вони почали складання літака та облаштовувати собі укриття. Після чотирьох днів роботи літак зібрали; на налаштування крил, плавників і двигуна знадобився ще один день. Закріплений для захисту від вітру, літак чекав зльоту, оскільки бухта була вкрита кригою. Лише через кілька днів, коли сильний вітер очистив бухту від крижин, літак спустили на воду. Нагурський виконав два випробувальні польоти один, тривалістю близько півгодини кожен, на висоті 500 м. І планер, і двигун працювали бездоганно, що доводило зразкову збірку, незважаючи на примітивні умови. Був ясний день, тому можна було приступити до виконання власне завдання – пошукових польотів, які мали охопити переважно західне узбережжя Нової Землі та прилеглі до нього райони моря. Маючи найнеобхідніше спорядження (спальні мішки, матраци, посуд, зброю та запчастини до двигуна) і скромний запас продовольства на 10 днів, Нагурський і Кузнєцов того ж дня вилетіли з Хрестової бухти, полетівши над морем вздовж західного берега Нової Землі. Політ спочатку проходив на висоті 1500 м, де температура повітря становила -15°С, з гарною видимістю суші і моря. Однак незабаром літак увійшов у зону снігопаду. Земля зникла, а покази компаса, коливаючись через магнітні перешкоди, не давали можливості точно визначити напрямок польоту. Після півгодинного польоту в хуртовині й тумані на висоті близько 1000 м у хмарах з’явилися вікна, але внизу були лише крижані поля. Тому Нагурський скерував літак на схід. Ще через пів години польоту він побачив острів Панкратьєва і узбережжя Нової Землі. На березі затоки пілот помітив маленьку хатинку. Скориставшись поліпшеними метеоумовами, він посадив літак на крижаний покрив затоки біля раніше поміченої хатини, після майже 5 годин польоту. У хатині були знайдені папери, залишені експедицією Сєдова, зі звітом для морського міністерства та щоденником експедиції за перші сім місяців. На жаль, це була єдина знахідка від зниклої експедиції.

 Всього було здійснено 5 польотів, загальною тривалістю понад 10 годин 40 хвилин і протяжністю 1060 км. Після повернення до Петербурга в жовтні було надано ретельний звіт особисто адміралу Жданко про всі вильоти, а також внесені деякі правки в існуючі карти та надано цілу низку рекомендацій для подальших польотів в Арктиці. За результатами пошукової експедиції Ян Нагурський був нагороджений орденом Св. Анни 3 ступеню та підвищений у званні до штабс-капітана.

 Після нетривалого відпочинку продовжив службу в морській авіації на Балтійському флоті на військовій базі в Або (Фінляндія). В 1916 році вперше виконав фігуру вищого пілотажу Петлю Нестерова на гідроплані. В 1917 році літак Нагурського був збитий над Балтикою і він вважався зниклим безвісти. Але він був врятований російським підводним човном і доставлений до шпиталю в Ризі. Здійснив більше 100 бойових вильотів, за проявлені мужність та героїзм нагороджений ще трьома бойовими нагородами.

 Після жовтневого перевороту Ян Нагурський деякий час служив у Червоній армії і брав участь в громадянській війні. Дізнавшись про відновлення незалежності Польщі, в січні 1919 року перебирається на свою Батьківщину. У Варшаві подав заяву на вступ до військово-морського флоту, але через службу в Червоній армії Нагурському відмовили. Він оселився на півдні Польщі і почав працювати інженером і конструктором холодильного обладнання для цукрової та олійної промисловості. Займався також громадською діяльністю. В 1925 році його звіт про польоти над Арктикою отримав американський полярний льотчик Ричард Берд, який зв'язався з Нагурським, щоб отримати більш детальну інформацію про погодні умови та інші подробиці, які могли мати велике значення для полярного дослідника.

 Забутий у Польщі і вважавшийся зниклим безвісти в СРСР, в 1936 році льотчик був вшанований: його іменем названо метеостанцію на Землі Франца-Йосифа (Нагурська), що існувала до 1997 року. Москалі полюбляють привласнювати імена відомих вчених, культурних діячів чи військових, називаючи їх «русскімі». Так стало й з Яном Нагурським, якого імперці ще й назвали Іваном.

 Ян Нагурський пережив Другу світову війну і продовжив працювати інженером, спочатку в Гданську, потім у Варшаві. В 1955 році відомий польський полярник і письменник Чеслав Ценкевич під час однієї з зустрічей розповів слухачам про давно забутого піонера авіації, російського льотчика Івана Нагурського, який загинув у 1917 році. На це Нагурський, який завжди цікавився підкоренням Арктики і був присутній на зустрічі, підвівся і заявив, що він не росіянин і абсолютно не відчуває себе мертвим. Цю сенсаційну новину широко розповсюдили польські та радянські засоби масової інформації, згадавши про досягнення Нагурського. За ініціативою Центкевича Нагурський описав свої арктичні польоти в книзі під назвою «Перший над Арктикою» «Pierwszy nad Arktyk» (Wydawnictwo MON, Warszawa 1958). Він також опублікував другу частину спогадів – «Над палаючою Балтикою» «Nad poncym Batykiem» (Wydawnictwo MON, Warszawa 1960), в якій розповідає про свою діяльність під час Першої світової війни. У 1957 році став членом клубу сеньйорів авіації Аероклубу ПНР, займався популяризацією авіації та проводив численні зустрічі. Нагороджений Офіцерським хрестом ордена Відродження Польщі (Polonia Restituta). Ян Нагурський помер у Варшаві 9 червня 1976 року, похований на Північному комунальному цвинтарі в передмісті Варшави Вулька Венглова (Wlka Wglowa).

 Влітку 1956 року Ян Нагурський разом з дружиною Антоніною Нагурською-Ярошевич побували в Радянському Союзі, зустрічалися з радянськими полярниками в Москві та Ленінграді. Побувало подружжя і в Одесі, де майбутній полярник вперше побачив море і здійснив першу морську подорож.

Василь Вельможко,

член Національної спілки краєзнавців України, Одеса

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #5 за 02.02.2024 > Тема ""Білі плями" історії"