Версiя для друку Обговорити в форумi

«Герої не вмирають», - сакральна фраза, яку ми так часто повторюємо... Лише б не затерти, не розмити її, не вихолостити сутність та розуміння головного. Бо ж направду йдуть з життя найкращі, і чин їхній - найвищого ґатунку. Згадаймо одного з таких героїв, який віддав життя за українську націю...

 2 жовтня 2016 року назавжди закарбувалася чорною міткою в серцях всіх, хто знав воїна, патріота, офіцера Збройних Сил України 93-ої ОМБ Мирослава Мислу. Йому було лише 24 роки, які він так яскраво прожив і так багато встигнув. Уродженець села Приборжавське, що на Закарпатті, випускник історичного факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, учасник Революції Гідності, член ВГО «Сокіл».

 Мирослав народився 4 липня 1992 року на Закарпатті. Волею долі опинився на Харківщині, куди переїхала його родина. Мирослав пішов до школи у селі Волохів Яр Чугуївського району. Саме шкільні вчителі прищепили Мирославові любов до історії, допомогли визначитися з майбутньою професією. Юнак вступає на історичний факультет Харківського університету ім. В. Каразіна. «Мирослав був дуже начитаним студентом і в дискусіях завжди аргументував свою позицію – без агресії, без зверхності, а з посмішкою. Саме тому з ним погоджувалися, - пригадувала викладач Галина Куц. – Він був талановитим оратором і з нього був би чудовий викладач».

 Цей талант викладача у подальшому надзвичайно знадобиться Мирославові, який на фронті став наставником як для зовсім юних, так і для досвідчених бійців. З перших днів Революції Гідності Мирослав Мисла долучився до активної боротьби. Інакше й бути не могло, адже юнак очолив харківський «Сокіл» - молодіжну організацію, яка була заснована майже 130 років тому у Львові. З початком війни сокільці долучилися до боротьби. У Мирослава була можливість залишитися в тилу, та юнак-максималіст пояснював: «Історики мають не лише вчити історію, але й творити її».

 З початком формування батальйону «Січ» сокільці долучилися до його лав у складі першої десятки добровольців. «Сокільці стали авангардом підрозділу, в якому почали проходити інтенсивні тренування та вогневу підготовку»,- розповідав Мирослав Мисла, який на фронті перебрав позивний «Мисливець». Неодноразово батальйон окремого призначення «Січ» залучали до зачистки прилеглих територій довкола Слов’янська з метою виявлення й затримання сепаратистів. З грудня 2014 року сокільці - бійці підрозділу «Січ» почали робити виїзди в селище Піски, яке на той час активно обстрілювали вороги з важкої артилерії, танків та великокаліберної зброї. Спільно з іншими добровольчими формуваннями підрозділ «Січ» та окрема добровольча чота «Карпатська Січ» брала участь в обороні Донецького аеропорту. «Мирослав відрізнявся від інших ще й тим, що був єдиним, хто прийшов із власною бібліотекою», - згадували знаковий епізод побратими юного воїна. Водночас любив спорт, тренувався понаднормово і заохочував до цього інших січовиків.

 «Ми зустрілися з Мирославом на базі батальйону «Січ»,- пригадував історик, боєць «Легіону Свободу» Михайло Галущак. – «Мисливець» вражав тим, що не зважаючи на молодечий вік, розповідав про свій багатий політичний шлях, ділився своїм досвідом військової справи. Ми розуміли, що ми так довго на чекали на таких юнаків».

 «Мирослав мужнів на очах», - пригадували побратими. Спершу керівництво сектору довіряло «січовикам» віддалені від «нуля» ділянки Донеччини, та «Мисливця» така перспектива не влаштувала. Мирослав звільняється з «Січі» та пристає до Окремої добровольчої чоти «Карпатська Січ». Для нього служіння нації є життєвим пріоритетом.

 «З «Мисливцем» ми знову зустрілися на «Чорногорі», - пригадував боєць «Легіону Свободи», очільник «Сокола» Юрій Черкашин – «Чорнота». Далі Мирослав Мисла разом з іншими «карпатцями» пройшов позиційні бої в Донецькому аеропорту. У травні 2015 року Мисла стає одним з перших вояків, який разом зі своїми побратимами легалізувався у складі 93-ої окремої механізованої бригади. «Мисливець» став першим у взводі, хто після проголошення присяги промовив: «Служу українській нації!»Такі молоді воїни-добровольці заклали підвалини сучасної армії. Командир «Легіону Свободи» Олег Куцин (загинув 19 червня 2022 року під час ворожого обстрілу на Ізюмського напрямку – Авт.) наголошував на тому, що добровольці реформували армію духовно, наповнивши українським змістом. Патріоти - добровольці першими побачили «больової точки» армії та активно почали працювати. «Збройні Сили України, насамперед, мали оновитися на духовному рівні, - згадував Олег Куцин. – Командувати не через те, що в тебе більше зірочок на погонах, а через те, що маєш більше знань, досвіду і є хорошим організатором. В армії обов’язково мають працювати над зміцненням бойового духу бійців та ідеологічним вишколом. Маємо прославляти саме українську героїку, наших героїв: Коновальця, Бандеру, Шухевича».

 З цією місією – воїна-виховника блискуче впорався юний Мирослав Мисла. Восени 2015 року його призначають на посаду командира відділення у складі 3-го штурмового взводу. Керує сокільською чотою, до складу якої входять наймолодші учасники російсько-української війни. «У плані педагогічного бачення він також відрізнявся від загалу, - згадував сокілець Ярослав Люти. – Якщо інші командири прагнули мати справу з дорослими чоловіками, то Мирослав відбирав зовсім молодих хлопців. Розумів, що виховати ідеального воїна найлегше виховати із наймолодших бійців. Юнаків легше змотивувати на фізичні вправи, на поліпшення своїх навичок; адже вони – як чистий аркуш, на який можна нанести потрібні слова. Вишкіл Мисли справляв позитивне враження, яке закріплювалося відповідальністю, прагматизмом і його специфічною педантичністю. Хлопці приїжджали до нього на вишкіл у 17-річному віці і щойно виповнювалося 18 – підписували контракт».

 «Мисливець» особливу увагу приділяв духовному розвитку новобранців, звертав увагу на їхню начитаність.

 «Його ідеологічна робота була дуже важлива, - згадував «Чорнота». – Мирослав сам визначав теми лекцій та готував їх. Та ніколи не прибігав до сухої викладки матеріалу, а подавав його із серцем та емоцією. Це величезне вміння – зацікавити солдата, який перебуває в постійній напрузі, вічно втомлений від хронічного недосипання. «Мисливець» розумів, що потрібно вести не лише фізичний і тактичний вишкіл, але й працювати над системним усвідомленням та утвердженням націоналістичної ідеї серед вояків. Цей напрямок роботи Мирослав «тягнув « одноосібно й робив це якнайкраще».

 Ще у студентські роки Мирослав писав наукову роботу, присвячену українській парамілітарній організації «Карпатська Січ», яка існувала на Закарпатті протягом 1938-39 років. Саме на її честь була створена Окрема добровольча чота «Карпатська Січ» 93-ої механізованої бригади ЗСУ. Як історик, Мисла був добре обізнаний з історією українського стрілецтва. Знаковим є те, що доля Мирослава – одного з наймолодших офіцерів ЗСУ перегукується з долею поручика Першої світової війни Осипом Яримовичем. Осип належав до товариства «Пласт», одним із засновників якого був Іван Чмола. Один з виховників пластуна Осипа Яримовича дав йому таку оцінку: «Був він прекрасним пластуном, служив нам прикладом. А те, що він був дуже добрим товаришем, його любили до безтями, а його настанови слухали беззаперечно». Весною 1914 року Осип Яримович завершив свій передостанній клас філії академічної гімназії у Львові, а вже влітку почалася Перша світова війна. Фактично старшокласником Осип Яримович вирушає добровольцем на війну у складі Легіону Українських Січових Стрільців. Командував чотою в сотні Василя Дідушка, яка першою з підрозділів УСС 10 вересня 1914 року виступила проти російського ворога. 26 жовтня січові стрільці сотні Василя Дідушка здобувають і утримують три дні гору Комарницьке біля Синевідського. Згодом, коли австрійські частини втрачають цей вигідний плацдарм, 3 листопада сотні Дідушка та Дудинського сміливою атакою повертають втрачені позиції. Від осені 1915 року Яримович — самостійний командант 3-ї сотні 1-го полку УСС, наймолодший сотник УСС. Від 31 жовтня до 3 листопада 1915 року дві сотні 1-го куреня під проводом четаря Осипа Яримовича брали участь у бою під Семиківцями. В кривавих змаганнях російські війська зайняли село, але сотні Дмитра Вітовського, Андрія Мельника, Осипа Яримовича відбили Семиківці. Ця запекла битва стала ще одним величним подвигом УСС. У травні 1916 року Осип Яримович мав ранг поручника, командував 3-ю сотнею 1-го куреня . Тобто, у свої 18-19 років отримав звання, яке не давали навіть найкращому випускнику військової академії після трьох років навчання (приблизно у 21-річному віці). Осип Яримович поліг у бою під Конюхами під час артобстрілу 2 липня 1917 року.

 Стрілецький поет, офіцер УСС Роман Купчинський присвятив поручику стрілецьку пісню «Накрила нічка» та присвятив зворушливі рядки: «Відважний вояк, дуже добрий старшина, твердий у службі, м’який і ніжний у приватному житті». Мирослав глибоко вивчав історію стрілецтва, та чи міг подумати у студентські роки, що фактично повторить долю юного вояка?

 Разом з побратимами Мирослав бере участь у найскладніших операціях, зокрема вздовж злітної смуги Донецького аеропорту. За мужність та хоробрість юних вояків прозвали «бобрами», а їхню казарму – «хатою бобрів». За спогадами побратимів, ця оселя у селищі Водяне була зразковою. «Мисливець» був переконаний, що армія – не місце для комфорту, тож умови побуту були по-спартанському суворими. Водночас юний командир дбав про чистоту, порядок, хлопці були вишколеними та дисциплінованими. Зі своїми підлеглими був вимогливим командиром, проте стосунки були дружніми та довірливими. Мирослав дбав про те, щоб хлопці розвивалися духовно, популяризував книги. «Його ідеологічна робота була дуже важливою. Мирослав сам визначав теми лекцій та готував їх. Ніколи не викладав матеріал сухо, а завжди подавав його із серцем та емоцією. Це величезне вміння – зацікавити солдата, який перебуває в постійній напрузі, вічно втомлений від хронічного недосипання. «Мисливець» розумів, що важливо вести не лише фізичний і тактичний вишкіл, але й працювати над системним усвідомленням та утвердженням націоналістичної ідеї серед вояків. Цей напрямок роботи Мирослав «тягнув» одноосібно і робив це якнайкраще», - пригадував Юрій Черкашин – «Чорнота».

 Його улюбленим твором було, зокрема, видання про ірландських революціонерів «Нація, яка не капітулює». Серед настільних книг – «Ватра» Юрія Михальчишина, «Дві революції» Ярослава Стецька, «Холодний Яр» Юрія Горліс-Горського. З усіма новинками літератури «Мисливець» негайно знайомив вояків. «У хатинці бобрів» рідко бували солодощі – усе це для того, щоб хлопці звикали до бойових умов, де на першому місці війна і гарт, а не пошук комфорту чи догоджання шлунку. Хоча Мисла дуже любив починати ранок із кави, яку він заварював із різними спеціями в турці. Звісно, якщо тільки це дозволяли бойові умови», - розповідав «Палій», командир взводу, до якого входило відділення «Мисливця». Крім вишколу свого відділення, Мисла читав лекції для інших «карпатців», вояків ЗСУ, зустрічався з патріотичною молоддю на мирній території.

 «Він справді виростав на очах. Якщо на початку своєї служби він міг ігнорувати небойові накази, віджартовуватися, то з часом почав ставитися до дисципліни серйозніше, - пригадував «Палій». – А коли в його підпорядкуванні з’явився підрозділ – він змінився кардинально. Його відділення було зразковим – ніхто не вживав алкоголю, не палив, кожен був ідеологічно вишколеним, фізично натренованим. Вони в усьому були найкращими». Залишив свої спогади про «Мисливця» і його побратим Віктор Бурлик: «Друг «Мисливець» - це людина-джерело. Він міг підзарядити бійця, якщо його моральні сили були вичерпані. Мав величезне бажання максимально залучати людей у націоналістичний рух, щоб зробити його ще потужнішим. Мирослав - це людина-взірець. Серйозний, з поглядом, який зачаровує, цілеспрямований, без краплі фальшу. «Мисливець» не був поверховою людиною, глибоко вивчав теми, які його цікавили. Міг досхочу говорити паро воєнну стратегію, розповісти в деталях про всі праві рухи в Європі, провести майстер-клас із ножового бою чи з володіння будь-яким видом зброї, що є в арсеналі підрозділу. Він в будь-якій ситуації міг відшукати для себе найкраще. Намагався впоратися з кожною проблемою, а не впасти на підступах».

 Після розформування «Карпатської Січі» Мирослав із підрозділом залишається в армії, аби виборювати свою рідну землю до перемоги. Влітку 2016 року вояк пройшов тримісячні офіцерські курси підготовки в Академії сухопутних військ імені Сагайдачного. Під час навчання зрозумів механізм роботи армії зсередини і ще більше утвердився в думці: духовна реформа – це повернення до її славних козацьких традицій. У середині серпня Мирослав отримує звання молодшого лейтенанта. Повернувшись у підрозділ, дістає посаду командира розвідувального взводу у складі 8-ої штурмової роти. Його підрозділ є одним з найкращих, всі бойові завдання виконує без зауважень, серед особового складу має незаперечний авторитет. Юний, «чесний і чистий», за спогадами побратимів, Мирослав мав безліч планів на майбутнє. Вірив, що після війни повернеться до викладацької роботи, адже мав до цього талант.

 …2 жовтня 2016 рік. Трагічний день в житті всіх, хто знав юного вояка «Мисливця» - Мирослава Мислу. З повідомлення на сторінці і 93-ї окремої механізованої бригади в соціальній мережі «Фейсбук»: «Незважаючи на те, що військовослужбовці 93-ї окремої механізованої бригади суворо дотримуються режиму припинення вогню та понад місяць не здійснювали жодного пострілу в бік противника, незаконні збройні формування вчора, 2 жовтня, зухвало й цинічно порушили досягнуті в Мінську домовленості. Група терористів впритул наблизилася до позицій українських захисників та підступно відкрила вогонь зі стрілецької зброї. Як результат, поранення, несумісне з життям, отримав командир механізованого взводу молодший лейтенант Мирослав Мисла. Після цього бойовики протягом чотирьох годин вели щільний обстріл позицій із мінометів калібром 82 мм та 120 мм, станкових автоматичного та протитанкового гранатометів, великокаліберних кулеметів. Вогонь у відповідь українськими воїнами не відкривався".

 Представники Спільного центру з контролю і координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін нарахували понад 120 воронок від влучання мін калібром 82 мм та 13 воронок від розривів 120-міліметрових мін. За мить до смерті Мирославові вдалося знищити не одного окупанта та врятувати життя побратимів, попередивши їх про необхідність ховатися в укриття від обстрілу. «Він був справжнім воїном, воїном і загинув», - згадували про Мирослава Мислу його побратими.

 …Він встиг зробити так багато за свої 24 роки і залишитися в строю назавжди. Пам’ятаймо… Вшануймо чин Мирослава Мисли, адже він вірив: «Бути воїном – означає жити вічно…»

 Наталія Осипчук, письменниця, член НСПУ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #39 за 30.09.2022 > Тема "Українці мої..."