У к╕нц╕ травня 1847 року жандармське сл╕дство зак╕нчене, ╕ шеф жандарм╕в Олекс╕й Орлов (1786-1861) подав Микол╕ ╤ «доклад» ╕з висновками про роль кожного з обвинувачених - учасник╕в Кирило-Мефод╕╖вського товариства, зазначаючи й ту кару, що ╖й, на його думку, треба кожного з них п╕ддати. Про Тараса Шевченка написано: «Цей мистець, зам╕сть того, щоб в╕чно плекати благогов╕йн╕ почуття до ос╕б Ав╜уст╕йшо╖ Фам╕л╕╖, що зволили викупити його з кр╕пацтва, складав укра╖нською мовою в╕рш╕ найб╕льш бунт╕вничого зм╕сту... З уваги на ту надзвичайну пошану, що ╖╖ мали й особисто до Шевченка, ╕ до його поетичних твор╕в ус╕ Укра╖но-Слов’ян╕сти, спочатку здавалося, що в╕н м╕г бути, якщо не активною серед них особою, то знаряддям, яке хот╕ли вони використати для сво╖х задум╕в, але з одного боку ц╕ задуми не були так╕ важлив╕, як це уявлялося на перший погляд, а з другого й Шевченко почав писати бунт╕внич╕ в╕рш╕ ще в╕д 1837 року, коли слов’янськ╕ ╕де╖ не займали ки╖вських учених; так само й ц╕ла справа доводить, що Шевченко не належав до Укра╖но-Слов’янського Товариства… з огляду на бунт╕вничий дух ╕ зухвальство, що виходять за всяк╕ меж╕, треба визнати його за одного з найважлив╕ших злочинц╕в». З огляду «на м╕цну будову т╕ла», що ╖╖ мав Тарас, шеф жандарм╕в пропонував царев╕ в╕ддати поета на службу до в╕йська - в далекому окремому Оренбурзькому корпус╕ «з правом вислуги». Микола ╤ власноручно дописав на доклад╕ Орлова: «П╕д найсувор╕ший нагляд, з забороною писати й малювати». Т. Шевченка зачислено у 5-й л╕н╕йний Оренбурзький батальйон, дислокований в Орськ╕й фортец╕ (250 верств на п╕вденний сх╕д в╕д Оренбурга на степовому боц╕ р╕чки Я╖к). Казахи називали його Яман-Кала – погань-м╕сто. Т. Шевченко змалював його в пов╕ст╕ «Близнецы» - життя арештанта – «мов ╤ов на гно╖щ╕», було тяжким, але Тарас жив над╕╓ю повернення ╕ т╕шив себе спокусами: «Киргизы так живописны, так оригинальны и наивны, сами просятся под карандаш». Участь Т.Г. Шевченка в Аральськ╕й експедиц╕╖ у 1848-1849 роках п╕д кер╕вництвом мореплавця кап╕тан-лейтенанта Олекс╕я Бутакова (1816-1869) - б╕ограф╕чний факт у житт╕ Шевченка. В╕домо ╕ те, що Тарас п╕д час експедиц╕╖ працював як художник, виконав чимало зарисовок у м╕сцях плавання. Перех╕д в╕д Орська до Ра╖ма зд╕йснений за 36 дн╕в (з 11.V по 17.VI 1848). Д╕ставши, нарешт╕, дозв╕л малювати, Шевченко використовував для цього всяку можлив╕сть. Про це св╕дчать виконан╕ в цей час 42 малюнки, як╕ д╕йшли до нас. Кожне найменше враження ф╕ксував у альбом╕, б╕льш важливе зарисовував на окремих аркушах ол╕вцем. Твори «Джан-Гис-Агач», «Укр╕плення Ра╖м» в╕дразу виконав аквареллю. Характер малюнк╕в Шевченка, виконаних п╕д час переходу, був найр╕зноман╕тн╕ший: Тарас змальовував форти, зовн╕шн╕й вигляд яких не завжди м╕г зац╕кавити його як художника. Форт Карабутак, з якого лишився малюнок ол╕вцем ╕ два - аквареллю, лише будувався. Укр╕плення ╤ргиз-Кала, б╕ля якого транспорт простояв три доби (з 28 по 30.V 1848 р╕к), мав непоказний вигляд. Враження в╕д нього Т. Шевченко описав у пов╕ст╕ «Близнецы»: «Никогда не забуду того грустного впечатления, какое произвел на меня вид этого укрепления... Представьте себе на сером фоне кучку серых мазанок с камышевыми кровлями, обнесенную земляным валом... Оно издали больше похоже на загоны или кошары, чем на жилище людей». Дос╕ в╕домий Тарас╕в малюнок «Пожежа в степу», виконаний аквареллю, як виявилось, начерком до цього малюнка ╓ рисунок ол╕вцем, в╕домий в л╕тератур╕ п╕д нев╕рною назвою «Кур╕нь в степу понад р╕чкою». Пост╕йний ╕ великий ╕нтерес Шевченка до природи, народного побуту та до пам’яток старовини ╕ мистецтва (що особливо яскраво виявився ще п╕д час роботи в Археограф╕чн╕й ком╕с╕╖) позначився ╕ в казахському середовищ╕. Тараса ц╕кавили пам’ятки старовини, побут та звича╖ м╕сцевого населення. Н╕що не проходило повз увагу художника, дорогою змальову╓ одиноке в степу дерево «Джан-Гис-Агач» (що по-казахськи означа╓ «священне дерево»), про яке згаду╓ ╕ в пов╕ст╕ «Близнецы»: «Верстах в двух от дороги, в ложбине, зеленело тополевое дерево. Я застал уже вокруг него порядочную [толпу], с удивлением и даже (так мне показалося) с благоговением смотревшую на зеленую гостью пустыни. Вокруг дерева и на ветках его навешано набожными киргизами кусочки разноцветных материй, ленточки, пасма крашеных лошадиных волос, и самая богатая жертва - это шкура дикой кошки, крепко привязанная к ветке». П╕вн╕чний берег моря, з якого експедиц╕я почала обстеження, ма╓ багато остров╕в. Найб╕льший п╕востр╕в - Куланди, на якому виявлен╕ поклади кам’яного вуг╕лля, що викликав великий ╕нтерес учасник╕в експедиц╕╖. Збереглося ш╕сть кра╓вид╕в, виконаних Шевченком на п╕востров╕. 17 жовтня 1850 року у супровод╕ унтер-оф╕цера Тарас прибув на нове м╕сце заслання: наказом оренбурзького генерал-губернатора Володимира Обручева (1793-1904) висланий до Новопетровського укр╕плення за «порушення царсько╖ заборони писати й малювати». Нагляд за Шевченком був посилений. ╤нтер’╓р солдатсько╖ казарми в╕добразив Шевченко в сеп╕╖ «Кара колодкою» з сер╕╖ «Притча про блудного сина». На другому малюнку з ц╕╓╖ ж сер╕╖ художник показу╓ жорстоке покарання солдата — це кара шп╕црутенами. Але нав╕ть у таких умовах знайшлися люди, що намагались хоч до яко╖сь м╕ри полегшити життя засланця. На початку 1851 року Шевченко надсила╓ з Новопетровського укр╕плення товаришев╕ Андр╕ю Лизогубу (1801-1864) малюнок, про що пише до Яготина княжн╕ Варвар╕й Р╓пн╕н╕й (1808-1891): «Послал я здешнего краю произведение (кусок материи) Андрею Ивановичу в перших числах генваря». Хорунжий уральського козацького в╕йська, Шевченк╕в товариш Микита Савичев (1820-1885) навесн╕ 1852 року в╕дв╕дав Новопетровське укр╕плення ╕ прив╕з Тарасу Григоровичу листи в╕д друз╕в — трьох засланц╕в-поляк╕в та засланого до Уральська петрашевця Олександра Ханикова (1825-1853). У спогадах Савичев пише, що «Шевченко показував йому портфель з р╕зноман╕тними етюдами та малюнками, серед яких були твори, виконан╕ ним п╕д час Каратаусько╖ експедиц╕╖ в 1851 роц╕». В Орськ╕й фортец╕, де м╕сяцями тривала принизлива муштра, поет познайомився з польськими пол╕тичними засланцями ╤. Завадським, С. Крул╕кевичем, О. Ф╕шером. Тут в╕н порушив царську заборону писати: роботи потай записував до саморобних «захалявних» зшитк╕в. В Орськ╕й фортец╕ Тарас написав 21 тв╕р. Тематика живописних твор╕в Шевченка у казахських степах р╕зноман╕тна: сер╕я пейзаж╕в, малюнки ╕сторичного та побутового жанр╕в, ряд портрет╕в, а також численн╕ ол╕вцев╕ еск╕зи. Тарас шука╓ й ╕нших засоб╕в для вт╕лення сво╖х творчих задум╕в. Знайшовши б╕ля укр╕плення глину, в╕н почина╓ займатися новим для нього видом мистецтва — скульптурою. Шевченко не був задоволений роботою, що св╕дчить лише про велику вимоглив╕сть художника до себе. Однак, згадуючи скульптурн╕ твори Шевченка (переважно барель╓фи), польський ╕сторик ╕ художник Брон╕слав Зал╓ський (1820-1880) писав, що «були дуже непоган╕ ╕ йому досить легко вдавалося знайти для них покупця». Значне м╕сце в образотворч╕й спадщин╕ Шевченка цього пер╕оду займають пейзаж╕: з 179 малюнк╕в, що д╕йшли до нас, 128 - Кара-Тау, Новопетровського укр╕плення та околиць. Значне м╕сце серед акварелей та ол╕вцевих еск╕з╕в ╕ начерк╕в займають зображення укр╕плення: в окружност╕ мало три к╕лометри, про що занотову╓ Т. Шевченко в «Щоденнику»: «Я принялся ходить вокруг укрепления. И до пробития зори обошел четыре раза. Значит, я сделал без присеста 12 верст». В укр╕пленн╕ було 16 будинк╕в (разом з солдатськими казармами) та невеличка церква. Буд╕вл╕ в форт╕, як ╕ ст╕на навколо нього, зроблен╕ з м╕сцевого буд╕вельного матер╕алу-вапняку, що був м’який ╕ легко розпилювався на плити, а пот╕м на пов╕тр╕ тверд╕в. Ц╕ акуратно випилян╕ плити бачимо в ст╕нах буд╕вель, зображених на сеп╕ях Шевченка: «Благослов╕ння д╕тей», «Хлопчик гра╓ться з к╕шкою», «Байгуш╕», «Блудний син на кладовищ╕». Серед двох десятк╕в малюнк╕в, як╕ художник намалював п╕д час подорож╕ до Ра╖ма й перебуваючи в Приаралл╕, вид╕ля╓ться Шевченк╕в «Автопортрет з байгушами». Цей тв╕р ╓ св╕дченням того, що автор не лише спостер╕гав життя «чужого» йому народу, а й певним чином прагнув вписати себе в контекст життя казах╕в. З Новопетровського укр╕плення в╕дкривався широкий вид на околиц╕ - з одного боку море, а з другого - голий степ, майже пустеля. Дружина коменданта Агата Ускова (д╕воче пр╕звище Колосова; 1828-1899), у «Споминах» так опису╓ околиц╕: «Околиц╕ форту дуже сумн╕, рослинност╕ н╕яко╖, у червн╕ весь степ уже випалений сонцем. Т╕льки те росло, що поливалось. Одно, що було хороше там, - це близьк╕сть моря. Форт стояв на гор╕, навколо був степ, а дал╕ по один б╕к йшли гори, на як╕ якщо забратись, то там знову був неосяжний степ... поблизу форту добро╖ води не було. Грунт - земл╕ — п╕сок з черепашками, гори ж ╕з скам’ян╕ло╖ черепашки». Збереглося 10 сеп╕й, на яких Шевченко зобразив Мангишлацький сад, з одн╕╓╖ з них п╕сля заслання, в 1859 роц╕, в╕н виконав офорт. Зображення саду знаходимо у сеп╕╖ «Хлопчик гра╓ться з к╕шкою». Б╕ля входу, накинувши на плеч╕ шинель, сидить Шевченко. Це - землянка, що була викопана в саду Новопетровського укр╕плення спец╕ально для Шевченка. В глибин╕ видно дерева. Перед ними надм╕рно великий соняшник. Шевченков╕ сеп╕╖ ж, з погляду етнограф╕в, - це винятковий зображальний матер╕ал про вбрання д╕тей та найзнедолен╕шо╖ верстви населення Арало-Прикасп╕ю. Так зображення в л╕тню пору п╕дл╕тка в кудлат╕й хутрян╕й шапц╕ (тимак) дало п╕дстави стверджувати в╕дсутн╕сть сезонного одягу в б╕льшост╕ злидар╕в. Переважно члени с╕м’╖ б╕дного казаха не мали зм╕ни вбрання ╕ носили його зимою ╕ л╕том. Якщо б╕дняк мав хутрову шапку, вона покривала його голову ╕ в спеку, ╕ в холод. Поблизу саду височить скеля сво╓р╕дно╖ форми, що нагаду╓ людську постать. ╥╖ так опису╓ Бр. Зал╓ський: «Недалеко в╕д Новопетровського рейду, на кам’янистому крутому берез╕ моря, височить скеля «Монах» в 80 фут╕в висотою, названа так через свою форму. Вона сто╖ть, як кам’янистий сторож пустин╕. ╥╖ оточують лише розкидан╕ поодинц╕ скел╕, а б╕ля подн╕жжя ╖╖ в╕чно реве море. Цю ж скелю з дальшо╖ в╕дстан╕ змальову╓ Шевченко в акварел╕ «Мис Тюк-Карагай на п╕востров╕ Мангишлак». ╤нтерес Шевченка до пам’яток матер╕ально╖ культури, до етнограф╕╖ казахського народу виявився в зарисовках арх╕тектурних споруд, гробниць, пам’ятник╕в, яких було багато на Мангишлац╕. ╤сторичн╕ м╕сця Тарас зарисову╓ п╕д час експедиц╕╖ в Кара-Тау ╕ по╖здок в Ханга-Баба. За начерком часу Каратаусько╖ експедиц╕╖ виконав акварель «Туркменськ╕ аби в Кара-Тау», на як╕й зображене одне з кращих старовинних кладовищ на Мангишлац╕. З великою майстерн╕стю переда╓ художник арх╕тектурн╕ оздоблення гробниць. А. О. Ускова згаду╓: «Шевченко часто гуляв з╕ мною: я була рада такому сп╕врозмовнику: ми здеб╕льшого ходили на киргизьке, воно ж ╕ туркменське кладовище, яке знаходилось недалеко в╕д город╕в. Тут в╕н розбирав на пам’ятниках зроблен╕ записи, знаряддя, ╕нструменти, по яких д╕знавався, чим займався за життя пок╕йний». Один з таких надгробк╕в ╓ композиц╕йною частиною Тарасово╖ сеп╕╖ «Казашка Катя». На сеп╕╖ бачимо д╕вчину-казашку, що долонею л╕во╖ руки затуля╓ св╕тильник, який держить в прав╕й. Три роки потому Катю в╕ддали зам╕ж, у не╖ було багато д╕тей. Належала д╕вчина до войовничого роду Адай, що займа╓ одне з найпочесн╕ших м╕сць серед ╕нших казахських род╕в. Малюнок «Казашка Катя» подарований Шевченком Анастас╕╖ Толстой (1817-1880) 8 червня 1857 року в подяку за ╖╖ безустанне клопотання про визволення художника ╕з заслання. Тарас Григорович Шевченко залишив пом╕тний сл╕д ╕ в казахськ╕й культур╕. На казахськ╕й земл╕ укра╖нський поет ╕ художник пров╕в 10 рок╕в, 2 м╕сяц╕ ╕ 27 дн╕в ╕ був першим живописцем у Казахстан╕, повно та глибоко в╕добразив життя та побут казах╕в. Ц╕ роки були найб╕льш важкими в його б╕ограф╕╖, але водночас ╕ пл╕дними – Тарас зм╕г не лише реал╕зуватися як творча особист╕сть, але й яскраво зобразив та осп╕вав життя казах╕в. Нагадаю, що перший пам'ятник укра╖нському поетов╕ й талановитому художнику Тарасу Шевченку поставлено не в його р╕дн╕й Укра╖н╕, а в Казахстан╕, автором якого ╓ Тарас╕в товариш, казахський скульптор Каражусуп (1920 року – зруйнований). Погруддя поета на п╕востров╕ Мангишлак в 1881 роц╕ встановив комендант Новопетровського укр╕плення ╤ракл╕й Усков (1810-1882). Другий пам'ятник Т. Шевченку - г╕псовий бюст - встановлено 1 травня 1927 в м╕ському парку (автор – казахський скульптор Атрау). Сучасний монумент Кобзарев╕ в╕дкрито 25 травня 1997 року (автор – укра╖нський скульптор Володимир Чепелик зобразив укра╖нського поета в солдатськ╕й форм╕). У 2014 роц╕ Нац╕ональний банк Казахстану вв╕в в об╕г пам’ятн╕ ср╕бн╕ монети ╕з зображенням Т. Шевченка на тл╕ укра╖нських орнаментальних уставок. Тод╕ ж видано новий шк╕льний п╕дручник з ╕стор╕╖ Казахстану, в який уключено окремим розд╕лом матер╕ал про Кобзаря. Багатовим╕рна спадщина Великого укра╖нця, що торка╓ться ключових д╕лянок нац╕онального життя нац╕й Арало-Касп╕ю, наштовхнула класика л╕тератури Мухтара Ау╓зова до дещо незвично╖, проте глибоко╖ думки, яку незр╕дка цитують вдячн╕ казахстанц╕: «Поява Тараса Шевченка в казахському степу тих час╕в була жорстоким, але пречудовим фактом».* Якщо Абай (╤браг╕м) Кунанба╓в (каз. Абай Кунанбайули (1845-1904) ╓ неперевершеним великим поетом Казахського степу, то в Укра╖н╕, також вважають казахи, нема╓ особистост╕ яскрав╕шо╖ за Тараса Шевченка. Разом з тим його постать ╓ одним ╕з символ╕в духовного ╓днання укра╖нського ╕ казахського народ╕в. Великого Акина Тараз╕ - Тараса Шевченка, казахи вважають нац╕ональним геро╓м. Попри заборону малювати Шевченко за 11 рок╕в свого заслання у Казахстан╕ створив майже 450 твор╕в, з яких 350 змальовують красу казах╕в ╕ ╖хнього краю. Образ казаха XIX стол╕ття сучасникам залишив саме укра╖нець, Тарас Шевченко. В╕ктор Жадько, професор, письменник
* Ауэзов М. Брат наш, друг наш / М. Ауэзов // Брат наш, друг наш. Сборник статей к 150-летию со дня рождения Т.Г. Шевченко. — Алма-Ата, 1964. —С. 2. На св╕тлин╕: Тарас Шевченко серед казах╕в
«З НАБЛИЖЕННЯМ НЕБЕЗПЕКИ ДО НЕ╥ ВЕРТАВ ДОБРИЙ НАСТР╤Й»
НА ЗАХИСТ╤ НАШО╥ СТОЛИЦ╤
╤СТОР╤Я УКРА╥НИ В╤Д МАМОНТ╤В ДО СЬОГОДЕННЯ У 501 ФАКТ╤
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
