Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3468)
З потоку життя (6707)
Душі криниця (3633)
Українці мої... (1488)
Резонанс (1549)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1730)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
КНИГА ПРО ТАРАСОВИХ ОНУК╤В ╤ Д╤ТЕЙ МИКОЛИ М╤ХНОВСЬКОГО
Нещодавно вийшла друком нова книга в╕домого досл╕дника Визвольно╖ боротьби укра╖нського народу...


Л╤НА КОСТЕНКО. ПОЕТЕСА ЕПОХИ
19 березня Л╕н╕ Васил╕вн╕ Костенко виповнилося 90 рок╕в


НА ПОВЕН ЗР╤СТ, НА ПОВЕН ГОЛОС
Пропону╓мо уваз╕ читач╕в передн╓ слово до нещодавно видано╖ у С╕мферопол╕ поетично╖ книги Данила...


ЯКЩО У РЕКТОРА П╤СЕННА ДУША
Це р╕дк╕сний випадок, коли ректор – ф╕лософ, закоханий у народну творч╕сть, ще й сам сп╕ва╓.


╤ВАН НИЗОВИЙ
╤ван Низовий (03.01.1942 – 30.09.2011) – укра╖нський поет-ш╕стдесятник, проза╖к,...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 06.03.2020 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#10 за 06.03.2020
НЕ ВСЕ ОДНО, ХТО ЯК ГОВОРИТЬ, ЯКИМ БОГАМ МОЛИТЬСЯ…

Останн╕м часом укра╖нц╕ все част╕ше згадують одного з найвизначн╕ших письменник╕в XX стол╕ття Уласа Самчука. Його називали «укра╖нським Гомером», адже в╕н в╕дкрив св╕тов╕ дос╕ нев╕дому Укра╖ну. З-п╕д його пера вийшли ген╕альн╕ твори: «Волинь», «Гори говорять», «Мар╕я», зб╕рки опов╕дань «Месники», «В╕днайдений рай». У них письменник акцентував увагу на таких знакових темах, як загарбання б╕льшовиками Укра╖ни, колектив╕зац╕я, Голодомор. Тож не дивно, що в час виклик╕в та випробувань, перед якими постала Укра╖на, творч╕сть Уласа Самчука набува╓ особливого звучання, адже письменник п╕дносить на щабель важлив╕ реч╕ для укра╖нц╕в – поняття людсько╖ г╕дност╕ та нац╕онально╖ св╕домост╕.
Народився Улас Самчук 20 лютого 1905 року в с. Дермань (нин╕шня Р╕вненська область) у хл╕боробськ╕й родин╕, яка шанувала та берегла традиц╕╖ укра╖нського народу. Зрештою, св╕тогляд майбутнього видатного письменника формувала як батьк╕вщина, так ╕ довк╕лля. З теплотою писав в╕н про свою малу батьк╕вщину: «Дермань для мене центр з центр╕в на планет╕. ╤ не т╕льки тому, що десь там ╕ колись там я народився. Але також тому, що це справжн╓ село, неначе писанка, з його стародавн╕м Тро╖цьким монастирем, Свято-Феодор╕вською учительською сем╕нар╕╓ю, садами, парками, яругами. У 1921-25 роках навчався у Кременецьк╕й укра╖нськ╕й приватн╕й г╕мназ╕╖ ╕мен╕ ╤вана Стешенка. 23 серпня 1927 року дезертирував з польського в╕йська, п╕сля чого потрапив до Н╕меччини, де працював як наймит в одного м╕щанина. Починаючи з 1927 року навчався у Бреславському ун╕верситет╕. «Н╕мецький» пер╕од життя Уласа Самчука позначений тим, що завдяки Герману Блюме в╕н як в╕льний слухач в╕дв╕дував лекц╕╖ у Бреславському ун╕верситет╕. Допомогла б╕дному студентов╕ й мати Германа Блюме, надавши притулок у власн╕й осел╕. Вдруге н╕мець Блюме прийшов на допомогу укра╖нцев╕ через 15 рок╕в. Завдяки його клопотанню 20 кв╕тня 1942 року н╕мц╕ випустили письменника з Р╕вненсько╖ в’язниц╕ (Герман Блюме в Р╕вному був начальником цив╕льно╖ пол╕ц╕╖ райхском╕сар╕ату «Укра╖на» - Авт.).
У 1929 року Самчук пере╖жджа╓ до Чехословаччини, де навча╓ться в Укра╖нському в╕льному ун╕верситет╕ у Праз╕. У Чехословаччин╕ письменник проживав з 1929 до 1941 року. Перш╕ л╕тературн╕ спроби Уласа Самчука припадають на г╕мназ╕йн╕ часи. Невдовз╕ у варшавському часопис╕ «Наша бес╕да» опубл╕ковано опов╕дання «На старих стежках» (1926); у 1936 роц╕ виходить книжка «В╕днайдений рай». Проте славу Уласу Самчуку принесла художньо-психолог╕чна пов╕сть «Мар╕я» (1933), головна геро╖ня яко╖ асоц╕ю╓ться ╕з землею-годувальницею. Письменник говорить про страшн╕ метаморфози людського буття в умовах б╕льшовицького геноциду, який спричинився до найб╕льшого злочину – Голодомору. В образ╕ згорьовано╖ ж╕нки Мар╕╖ уособлена розтерзана Укра╖на, ╕ це розум╕ння роз’ятрю╓ наш╕ душ╕ й серця. П╕зн╕ше Улас Самчук так охарактеризу╓ сво╓ кредо: «Я ставив ╕ дос╕ ставлю соб╕, як на письменника, виразне завдання: хочу бути л╕тописцем укра╖нського простору в доб╕, яку сам бачу, чую, переживаю. Для цього маю свою вироблену концепц╕ю, свою ╕деолог╕чну п╕дмур╕вку ╕ виконую це завдання з посл╕довною чергов╕стю…»
Чи не найповн╕ше письменник вт╕лив це завдання у розлогому еп╕чному полотн╕ «Волинь». В образ╕ с╕льського хлопця Володьки Довбенка уособлено характерн╕ риси та чесноти укра╖нського народу на злам╕ епох. Письменник майстерно зобразив трагед╕ю укра╖нсько╖ душ╕ – нищення хл╕боробського роду, без якого неможливе майбутн╓.
У 1936 роц╕ Самчук завершу╓ роман «Гори говорять», присвячений боротьб╕ закарпатських укра╖нц╕в за незалежн╕сть, а в 1941 роц╕ в╕н у склад╕ Пох╕дних груп ОУН – прихильник╕в Андр╕я Мельника - вируша╓ з╕ Львова на сх╕д, аби розпочати роботу з розбудови укра╖нсько╖ автоном╕╖. Разом з ним на сх╕д вирушають так╕ в╕дом╕ культурники, як Олена Тел╕га, Олег Ольжич, ╤ван Рогач, Олег Штуль.
Читати спогади Уласа Самчука надзвичайно ц╕каво, адже в них постають в╕дом╕ особистост╕ свого часу. У спогадах «На б╕лому кон╕. На кон╕ вороному» йдеться про под╕╖ Друго╖ св╕тово╖ в╕йни. На тл╕ доби розгортаються справжн╕ людськ╕ драми. Справжн╕ метаморфози в╕дбулися з д╕вчиною, вихованою в родин╕, де панувала рос╕йська культура. Про те, як в╕дбувалося ╖╖ становлення, як укра╖нки, сама Олена Тел╕га писала так: «Я не була киянка, я була петербуржанка. Я там виросла, вчилася, там насичувалася Петром Першим та Катериною Великою». Олена Тел╕га довол╕ емоц╕йно розпов╕да╓, завдяки чому вона перетворилася на в╕ддану нац╕ональн╕й ╕де╖ особист╕сть. Це сталося на великому балу, в товариств╕ блискучих кавалер╕в, як╕ насм╕халися з укра╖нсько╖ мови. ╤ тод╕, з╕знавалася Тел╕га, «враз почула в соб╕ гострий протест». Саме тод╕ поетеса вигукнула: «Ви хами! Це мова мого батька ╕ мо╓╖ матер╕! ╤ я вас б╕льше не хочу знати!»
На початку н╕мецько-радянсько╖ в╕йни вл╕тку 1941 року Улас Самчук разом з Оленою Тел╕гою перейшли р╕чку Сян, бажаючи при╓днатися до пох╕дних груп мельник╕всько╖ ОУН. Про те, як готувалися письменники до переходу через кордон, чита╓мо у спогадах письменника «Зустр╕немось в Ки╓в╕». Улас Самчук майстерно змальову╓ психолог╕чний стан – хвилювання, тривогу перед нев╕дом╕стю. Час прощання на вокзал╕, коли Олена Тел╕га проща╓ться з чолов╕ком Михайлом, по-справжньому зворушу╓: «Оленочко! Будьмо! – каже Михайло. – Побачимось у Ки╓в╕! – його уста пом╕тно затремт╕ли. З Михайлом за козацьким звича╓м поц╕лувались трич╕ ╕ потиснули м╕цно руки. – Побачимось в Ки╓в╕!»
Перех╕д через кордон у спогадах Уласа Самчука – це справжня авантюрна пригода, коли н╕хто не знав, яким буде ф╕нал. «Перех╕д через р╕чку трива╓ к╕лька хвилин. Схвильован╕, виходимо на другий берег ╕ швидко б╕жимо дал╕ травою для якогось поламаного плоту ╕ хова╓мося в кущах. Кида╓мо реч╕ на землю ╕ в╕та╓мось, як ╓, мов на Великдень. Пот╕м ц╕лу╓мо р╕дну землю, робимо це без сорому, без остраху, що побачать небажан╕ оч╕. Ми вже говоримо вголос, хоча притишено. – В╕таю тебе, р╕дна! – вирива╓ться в мене в напрямку сходу, ╕ я потрясаю в небо рукою. Олена в екстаз╕. Вона зовс╕м тратиться ╕ говорить в захопленн╕ патетичн╕ слова. П╕д нашими ногами Укра╖на. За нами довге скитання. Перед нами… нев╕доме».
…Улас Самчук, як н╕хто ╕нший з письменник╕в, актуал╕зу╓ так╕ важлив╕ теми, як нац╕ональна св╕дом╕сть та людська г╕дн╕сть. У статт╕ «Нар╕д чи чернь?» письменник перейма╓ться важливим питанням: «Хто ми? Нар╕д чи чернь? Нац╕я чи маса? Орган╕зована, св╕дома одиниця чи юрба без’язиких чи безликих постатей?” Стаття «Нар╕д чи чернь?», що побачила св╕т у листопад╕ 1941 року в ки╖вськ╕й газет╕ «Укра╖нське слово», стала вз╕рцем пристрасно╖ публ╕цистики. Письменник висловив свою позиц╕ю палкого патр╕ота, який щиро вбол╕ва╓ за долю свого народу. Стаття була написана п╕д час н╕мецько╖ окупац╕╖, а отже, була актуальна з точки зору сучасних авторов╕ под╕й. Та зм╕ст статт╕ набагато ширший, бо автор ставить принципове питання: хто ми — нар╕д чи чернь?
Для того, щоб жити г╕дно, сл╕д «почувати себе людиною, почувати себе тим, як ще колись казали, першим твор╕нням найб╕льшого Творця, почувати себе св╕домим у вс╕х сво╖х вчинках та поступуваннях — ось основна запов╕дь людини - ╓вропейця». Письменник наголошу╓, що найпершою передумовою творчого чинника ╓ нац╕ональна св╕дом╕сть. ╤ зазнача╓: «Найб╕льшим нещастям укра╖нського народу було те, що ц╕ла його ╕стор╕я – перманентне намагання зробити з нас не те, чим призначила нас природа. Всяка влада, яка т╕льки не була на наш╕й земл╕ – рос╕йська чи польська, н╕чим ╕ншим не займалася, а лиш доводила нам, що ми – не ми, а щось ╕нше. Це було пост╕йне ламання нас, нищення нас… Це не ╓ нар╕д. Це – чернь, це – безлика, без’язика юрба. Це боляче ранить наше людське самолюбство. Це принижу╓ нас в очах св╕домих чужинц╕в. Тому – не все одно, хто як говорить, яким богам молиться, як╕ книжки чита╓. Не все одно, якими ╕менами назван╕ вулиц╕ наших м╕ст, не все одно, чи дом╕нуючим для нас ╓ Шевченко, чи Пушк╕н. Не все одно, яке наше в╕дношення до рос╕йсько╖ л╕тератури. Н╕! Це не все одно! А коли – все одно, то це значить, що ми не нар╕д, не якась сп╕льна ╕сторична зб╕рна сила, а невиразна юрба, с╕ра маса, в╕чно принижена без всяких ╕деал╕в чернь».
Здавалося б, твори письменника мають стати обов’язковими для вивчення у загальноосв╕тн╕й школ╕. Адже саме тут форму╓ться нац╕ональна св╕дом╕сть майбутнього громадянина. Проте нав╕ть п╕сля Революц╕╖ Г╕дност╕ твори Уласа Самчука не вивчаються у шк╕льн╕й програм╕. Нац╕ональна сп╕лка письменник╕в Укра╖ни звернулася до кер╕вництва М╕н╕стерства осв╕ти ╕ науки з проханням повернути до шк╕льно╖ програми роман «Мар╕я», а також низку твор╕в укра╖нських класик╕в, як╕ були вилучен╕ з╕ шк╕льно╖ програми з л╕тератури у 2012 роц╕(зокрема «Великий льох» Тараса Шевченка, «Бояриня» Лес╕ Укра╖нки, «Жовтий князь» Василя Барки). Вилучення цих твор╕в мотивували тим, що вони, начебто, травмують дитячу псих╕ку. У секретар╕ат╕ НСПУ переконан╕, що не можна робити ц╕ твори непом╕тними для ц╕лого покол╕ння молодих укра╖нц╕в. Тож невже слова письменника: «Не все одно, хто як говорить, яким богам молиться?» й дос╕ не стали пророчими? Улас Самчук не дожив всього чотири роки до в╕дновлення Незалежност╕ Укра╖ни. Але до останнього подиху в╕рив: «Ми вернемося в свою велику, вимучену, вистраждану землю предк╕в. Не сьогодн╕, так завтра, не в цьому, так в ╕ншому покол╕нн╕ вернемось не т╕льки як жива матер╕я, а як живий дух, ╕ то передовс╕м в продовженн╕, як творч╕сть».
Натал╕я Осипчук, письменниця, член НСПУ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 06.03.2020 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=22076

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков