Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3537)
З потоку життя (6772)
Душі криниця (3653)
Українці мої... (1496)
Резонанс (1559)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1746)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
В╤ТАННЯ З ЕКСКУРСОМ В МИНУЛЕ
Сьогодн╕, у день Весняного Миколи, святку╓ св╕й 66-й день народження (по-сво╓му - кругла дата!)...


«╤ВАНОЧКУ! ТИ ЧУ╢Ш, ДОБРООКИЙ?»
Тенд╕тна душа поета ╕ зал╕зна, мов криця, сила духу… Це все про незламного ╕ н╕жного ╤вана...


НИН╤ ЙОМУ ВИПОВНИЛОСЯ Б 80…
╤м’я талановитого проза╖ка Валер╕я Тарасова знайоме шанувальникам художнього слова не лише...


ВЧИВ Д╤ТЕЙ ЛЮБОВ╤ ДО УКРА╥НИ…
Серед яскравих ╕мен, якими ма╓мо пишатися, згадаймо Юр╕я Шкрумеляка - в╕домого дитячого...


ХУДОЖНИК КОСТЯНТИН МОГИЛЕВСЬКИЙ ЗАПОВ╤В НАМ ╤ТИ ДО ХРАМУ
20 кв╕тня п╕сля тяжко╖ хвороби помер заслужений художник Укра╖ни Костянтин В╕кторович Могилевський.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 10.01.2020 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#2 за 10.01.2020
УКРА╥НА У СЕРЦ╤. Ц╤НА – 25 РОК╤В СОВ╢ЦЬКИХ ТАБОР╤В

Закарпатець ╤ван Мирон н╕ разу не попросив помилування, а реаб╕л╕тац╕ю отримав аж у 90 рок╕в…

Його забрали з Рос╕шки у в╕ц╕ 22 рок╕в – як уп╕вця, що зд╕йснив збройний напад (захопив три караб╕ни з сейфа с╕льради). На в╕йськовому суд╕ ╕менем СРСР дали 25 рок╕в. Дал╕ — два з половиною десятил╕ття Норильського, ╤ркутського, Мордовського табор╕в. З карцерами, повстаннями й в╕дмовами просити помилування. “Бо я не вважаю захист свого народу злочином!” – щоразу казав в оч╕ ком╕саров╕. В╕н повернувся у село 47-р╕чним. Колишн╕й учитель, але працював кочегаром, просто жив ╕ молився на сво╖й земл╕.
Щойно тор╕к ╤ван Мирон став першим реаб╕л╕тованим за оновленим Законом Укра╖ни “Про реаб╕л╕тац╕ю жертв репрес╕й комун╕стичного тотал╕тарного режиму 1917-1991 рок╕в”. В╕домий у сел╕ й поза ним, в╕н у патр╕отичних колах ╓ легендою, проте Мирон радо зустр╕не кожного гостя на сво╓му пороз╕ ╕ говоритиме про УПА, страх╕ття табор╕в, про в╕рн╕сть слову, про Бога в серц╕ та про президента Укра╖ни. ╤ майже завжди насамк╕нець скаже: береж╕ть Укра╖ну, бо ми ╖╖ ще не в╕дстояли.

В╤Н РОЗУМ╤╢, НАЩО ТРЕБА ВСЕ ПЕРЕПОВ╤ДАТИ ЗНОВУ Й ЗНОВУ
Я ╖ду до Рос╕шки з родичем (двоюр╕дним плем╕нником) ╤вана Мирона Андр╕╓м Грицаком. Дорогою розпитую про щоденне життя пол╕тв'язня, хочеться почути про нього наживо, не з ╤нтернету.
- Мо╖ колеги часто до вашого вуйка нав╕дуються, а з часу його реаб╕л╕тац╕╖ — тим б╕льше. Не втомили ще його журнал╕сти?
- Н╕. От ви зараз при╖дете ╕ не в╕дчу╓те жодних незручностей у сп╕лкуванн╕. Хоча тета Христина переживала вчора, як ми ╖й сказали про ваш при╖зд, ми ╖м там якраз невеличкий ремонт робимо, то в хат╕ погром, – см╕╓ться Андр╕й. – А взагал╕, сп╕лкування з журнал╕стами ╕ вуйко ╤ван, ╕ тета Христина сприймають як роботу. В╕н зна╓, що цю ╕стор╕ю треба перепов╕дати ще раз ╕ ще, бо надто у багатьох людей нин╕ все ще спотворене бачення тих час╕в, тому в╕н терпляче щоразу перепов╕да╓. А тета вбача╓ у цьому користь: згадуючи минуле, вуйко ╤ван не тратить пам'ят╕, кр╕м того, вони обо╓ розум╕ють, що вс╕ його спогади треба ф╕ксувати, бо вже ж л╕та красн╕, як у нас кажуть. Узагал╕, зараз дума╓мо в родин╕ над тим, аби ус╕ записи, що ╓, з╕брати та впорядкувати ╕ пот╕м видати якось одн╕╓ю книгою.
Розум╕ючи, що сп╕лкування про минуле – таки не кара людська для цього чолов╕ка ╕ так╕ випадки ╓ чимось на кшталт святкового дня, ц╕кавлюся також ╕ тим, як проходять його будн╕.
- Вуйко у сво╖ 90 рок╕в все по господарц╕ робить, – каже Андр╕й. – Зранку вста╓ ╕ йде по воду, внизу б╕ля ╖хнього об╕йстя ╓ джерело, яке н╕коли не замерза╓, ото зв╕дти набира╓ два в╕дра ╕ йде з ними наверх, садом, аж до хати (це я пот╕м вже зможу оц╕нити, коли побачу крутезний берег, на якому сто╖ть хата Мирон╕в — з отими в╕драми там треба пройти добр╕ 150 метр╕в вверх! – авт.). Вуйко з тетою тримають в╕вц╕ й кози, то коло них удень також треба походити. Вл╕тку це с╕но, велика робота. Цього року вперше не косив сам, треба була йому пом╕ч. Але, певно, найб╕льша частина його щоденно╖ роботи — це читання Святого письма, в╕н зазвичай робить це зранку й увечер╕, на к╕лька годин. Також ходить по селу читати Псалтир, як це водиться, коли людина помре; ще у церкв╕ служить дяком. До церкви п╕шо ходить сам. Можна сказати загалом, що вуйко веде аскетичний спос╕б життя: багато молиться ╕ працю╓, дуже скромний у побут╕.

“ПОПАЛАСЯ ТОБ╤ ЙСЯ ХРИСТИНА, ЯК СЛ╤П╤Й КУРЦ╤ ЗЕРНЯ!”
Ми при╖жджа╓мо до об╕йстя Мирон╕в — на пагорб╕ стоять збоку в╕д одно╖ дв╕ стар╕ мал╕ зрубн╕ хатки, з маленькими в╕кнами: донедавна б╕ля ╤вана Мирона жив його брат. В╕н помер, то тепер його хата пусту╓ — це п╕зн╕ше тета Христина скаже, що домовилися з с╕льським хлопцем, що самоту╓, аби йшов жити в ту братову хату — то так ╕ парубок соб╕ хату займе, й ╖м ╕з д╕дом буде пом╕ч п╕д рукою. Сво╖х д╕тей, на жаль, так ╕ не нажили.
Вт╕м, сво╖м життям надбали соб╕ добро╖ слави, тому помоч╕ завжди можна чекати в╕д родич╕в та односельц╕в. Так, тор╕к коштом небайдужих людей утеплили стару хату й пом╕няли в╕кна. Зараз роблять ремонт усередин╕, Андр╕й, що мене п╕двозить, якраз бере участь у ц╕й толоц╕.
А живуть Мирони б╕дно, ми сп╕лку╓мось у к╕мнатц╕, що слугу╓ ╕ кухнею, ╕ спальнею, ╕ в╕тальнею водночас: п╕ч, ст╕л, лавки ╕ два л╕жка, на ст╕нах багато Божих образ╕в, на полицях ╕ п╕дв╕конн╕ — церковних книг.
- Але ви на то не див╕ться, що хата наша така мала, – скаже мен╕ пот╕м тета Христина. – Тут у ц╕й хат╕ — були так╕ часи — вм╕щалося ╕ 30, ╕ б╕льше чолов╕к, тут ╕ хрестили, ╕ в╕нчали, ╕ причастя брали, – ж╕нка ма╓ на уваз╕ часи, коли греко-католицька церква була у п╕дп╕лл╕, а служити сп╕льн╕ служби чи треби люди збиралися по с╕льських хатах, та╓мно в╕д сов╓цько╖ влади. Збиралися так ╕ в хат╕ Мирон╕в.
- Ми з ╤ваном свого часу в так╕й хат╕, щоправда, не в ц╕й, ╕ познайомилися, на та╓мн╕й служб╕, – п╕дморгу╓ тета Христина. Вона — з в╕домо╖ на Рах╕вщин╕ священницько╖ родини. Зазначаю соб╕, що з дружиною колишньому пол╕тв'язню СРСР пощастило. По-перше, тим, що ма╓ в серц╕ таку ж любов до Бога й богоб╕йн╕сть, як в╕н, а по-друге — що, як справжня ж╕нка, облаштову╓ прост╕р навколо людини, яка 25 рок╕в пробула в таборах.
Сама тета Христина п╕дтвердить мо╖ думки згодом словами:
- Ми коли розписалися, то директорка школи, де я працювала, сказала: “Мироне, попалася тоб╕ йся Христина, як сл╕п╕й курц╕ зерня!” В╕н же, як повернувся з табор╕в, геть до життя був негодний: замкнутий, тихий, дивно╖ повед╕нки (в╕н спочатку дуже дивувався з побуту, що зм╕нився на закарпатськ╕й Гуцульщин╕ за т╕ 25 рок╕в, як╕ пров╕в у таборах: м╕г спитати про телев╕зор у чи╖йсь хат╕, мовляв, а що то за коробка така?) Я п╕сля нашого розпису попередила вс╕х родич╕в ╕ друз╕в, що коли хтось захоче писати нам, то нехай вказують мо╓ пр╕звище, бо ус╕ ж листи пол╕тв'язн╕в читалися.

“М'ЯКИЙ НАДЗВИЧАЙНО, АЛЕ У ПЕРЕКОНАННЯХ ТВЕРДИЙ, ЯК СКЕЛЯ!”
Подумала соб╕, що цих двох людей трима╓ разом св╕тла любов ╕ повага одне до одного. ╤ хоча п╕д час довго╖ та несп╕шно╖ розмови тета Христина не раз чолов╕ка перебива╓ (“А, то ти вже в╕д╕йшов в╕д теми!” “╤ване, говори коротко, ай товсто!” – це значить коротко, але по сут╕), ставлячи чай ╕ подаючи печиво за столом, каже мен╕: “Не зважайте, що чай дуже м╕цний, то ВОНИ так люблять, завжди ╥М так подаю”. Оце шанобливе “ви”, сказане про людину, з якою в╕к зв╕кував – ╕ не простий же був той в╕к, якщо тв╕й чолов╕к спочатку “ворог народу”, а тод╕, з час╕в незалежност╕, майже 30 рок╕в “нереаб╕л╕тований” — це, зна╓те, дорогого варте. Ну, але (╕ це вже я пот╕м розум╕ю — п╕сля проведеного у розмовах з ╤ваном Мироном дня, сп╕льного походу до церкви, слухання “Апостола”, прочитаного його старечим голосом, сп╕льного об╕ду та розмов ╕з людьми з його оточення, а кожне з них неодм╕нно повторю╓, як пиша╓ться знайомством з Мироном) любити його, певно, легко.
Людина в╕н надзвичайно добра, св╕тла ╕ м'яка у повед╕нц╕ й розмов╕. “Н╕коли не чула в╕д нього жодного злого слова супроти когось ╕з односельц╕в, хоча до нього р╕зне ставлення у людей, особливо це проявлялося при Союз╕ ще, хоч ╕ зараз бува╓; в╕н ма╓ м╕зерну пенс╕ю: нин╕ 1,5 тисяч╕ гривень усього, ╕ н╕коли н╕ на що не нар╕ка╓. Та скажу вам, що в╕н нав╕ть коли косить у саду, уяв╕ть, то так стара╓ться траву утяти, щоб часом якого гада не зачепити, бо то ╓ Боже створ╕ння ╕ теж хоче жити!” – це характеристика ╤вана Мирона в╕д соцроб╕тниц╕ Анни Таф╕йчук, яка понад два десятил╕ття догляда╓ Мирон╕в.
А ще майже весь час ╕з його обличчя не сходить приязна усм╕шка — часом у розмов╕ вона м╕ня╓ться, х╕ба, на сльози.
Але все одно, попри цю свою м'як╕сть, ╤ван Мирон твердий у переконаннях. ╤ це в╕дчува╓ться. Твердий, як скеля.

ЗАБРАЛИ З╤ СЕЛА ЮНАКОМ, А ВЕРНУВСЯ У 47 РОК╤В
Наша розмова трива╓ у к╕лька етап╕в: сп╕лку╓мося з ╤ваном Мироном за м╕цним ча╓м перед службою в церкв╕, дорогою до церкви, пот╕м за об╕дом – знову в ╖хн╕й хат╕. Прив╕тавшись, ╤ван Васильович надяга╓ вишиту сорочку, очевидно, вона в нього одна, бо вже пот╕м вдома зауважую, що на вс╕х фото повстанець саме в ц╕й сорочц╕.
Мене спочатку диву╓, що сп╕врозмовник сам почина╓ розмову ╕ веде ╖╖ у русл╕, яке сам вважа╓ за потр╕бне (це вже пот╕м ближче до вечора ми говоритимемо у формат╕ “питання-в╕дпов╕дь” ╕ Мирон д╕литиметься поглядами на сучасн╕сть, ╕ вразить мене сво╖м поясненням важливост╕ Томосу для Укра╖ни й укра╖нц╕в, але доти я через його детальну розпов╕дь знайомлюся з ╕стор╕╓ю його життя, часом з широко розкритими очима переслуховуючи вс╕ от╕ перипет╕╖, що з ним траплялися).
Народився у 1929 роц╕, у Рос╕шц╕ на Рах╕вщин╕. Вчився в м╕сцев╕й школ╕, пот╕м — у с╕льгосптехн╕кум╕ в Мукачев╕. Вт╕м, т╕льки до того часу, коли студентам на курс╕ пов╕домили, що саме на них покладена почесна м╕с╕я проводити колектив╕зац╕ю на Закарпатт╕. Що таке колгоспи, ╤ван Мирон знав, а в╕дтак покинув навчання, вернувся додому. Згодом вдалося влаштуватися у школу в Яс╕н╕, працював там учителем-початк╕вцем до 1950 року, аж поки не перейшов на нелегальне становище, при╓днавшись до УПА. До реч╕, вже п╕сля повернення з табор╕в, коли зм╕г працювати х╕ба кочегаром, устиг т╕льки раз застосувати сво╖ профес╕йн╕ навички: один ╕з син╕в Михайла Журак╕вського, пол╕тв'язня, який також в╕дбув 25 рок╕в табор╕в, н╕як не м╕г навчитися читати, то от саме ╤ван Мирон його й навчив. ╤ван Мирон був зв'язковим УПА, до повстанц╕в долучився уже тод╕, коли було зрозум╕ло, що боротьби за власну державу не буде, що багато завербованих – ╕ через це пост╕йно гинуть члени орган╕зац╕╖ (власне, один ╕з таких, перечинський учитель, ╕ здав Мирона з побратимами). Але присягнути на в╕рн╕сть ╕ йти служити до арм╕╖ держави СРСР ╤ван Мирон не м╕г, тому й вибрав такий шлях — хай безперспективну, але боротьбу. У 1951 роц╕ в╕н роззбро╖в охоронця с╕льради ╕ забрав ╕з сейфа три караб╕ни з набоями, за це його пот╕м арештували, визнали бандитом, зрадником в╕тчизни, ворогом народу й засудили до 25 рок╕в табор╕в. Перед етапуванням, ще в Ужгород╕, Мирона пробували завербувати: об╕цяли за те квартиру, оф╕церський чин ╕ життя в Криму, проте зрадником чолов╕к не став: його постригли й етапували через Льв╕в, Харк╕в, Новосиб╕рськ — до Норильська.
Там засуджен╕ рили котловани й будували м╕сто: нестерпна робота у нелюдських умовах, без в╕дпочинку, нормально╖ ╖ж╕ й вих╕дних. Вих╕дний можна було соб╕ влаштувати х╕ба якщо в╕дмовитися в╕д гарування на роботах, тод╕ за це карали карцером. ╤ван Мирон бував у карцер╕ дуже часто. Там же, в Норильську брав участь у знаменитому повстанн╕ в'язн╕в 1953 року, розпов╕да╓, що почалося воно з... укра╖нсько╖ п╕сн╕ ввечер╕ за бараками. А п╕сля Норильська були роки в табор╕ в ╤ркутську, пот╕м — Мордов╕я, зв╕дти й повернувся до Ужгорода, щоправда, через Москву.
- Перед етапуванням мене завезли до Москви, пам'ятаю тюрму з високими ст╕нами – уже пот╕м мен╕ розпов╕ли, що то була Луб’янка. Там мене протримали к╕льканадцять дн╕в, а в один ╕з останн╕х завели в дивну камеру на к╕лька хвилин. Я в той момент н╕чого не в╕дчув, але вже пот╕м догадався, що там мен╕ дали дозу опром╕нення рад╕ац╕╓ю, бо то був ╓диний раз за вс╕ 25 рок╕в табор╕в, коли я зайшов у камеру сам, без супроводжуючого. Я п╕сля того ще рок╕в с╕м як заспаний ходив. Словом, вони в т╕й систем╕ робили все, аби людина, яка потрапила в ГУЛАГ, ╕з нього не повернулася, а якщо й повернулася б, то щоб протягла недовго. Так ╕ траплялося у б╕льшост╕ випадк╕в — той же Михайло Журак╕вський з Яс╕н╕ помер удома через 1,5 року п╕сля зв╕льнення, в╕н теж в╕дбув 25 рок╕в. Тому я н╕ разу не п╕йняв ╖м в╕ри, коли мен╕ пропонували п╕дписати покаяння й об╕цяли в╕дразу ж зв╕льнення з табор╕в. Я спец╕ально в╕в ╕з ком╕сарами дискус╕╖ про те, що не можу п╕дписати пропоноване мен╕ покаяння, бо не каюся у тому, що зробив. Я казав, що не вважаю захист свого народу злочином, ╕ що сво╓му народу я не ворог, бо безмежно його люблю. Такими розмовами я виводив ╖х ╕з себе, в останн╕ десять рок╕в табор╕в мене перестали викликати на ц╕ “перевиховн╕” ком╕с╕╖, – розпов╕да╓ ╤ван Мирон.
Власне, саме через цю свою позиц╕ю св╕й терм╕н ╤ван Мирон в╕дмотав, що назива╓ться, в╕д дзв╕нка до дзв╕нка. Вт╕м, усм╕хаючись каже, що в╕дсид╕в строк таки не повн╕стю:
- Мене зв╕льнили в Ужгород╕ у суботу ввечер╕, хоча терм╕н спливав оп╕вноч╕, тому я таки в╕дсид╕в 25 рок╕в без шести годин, – жарту╓ ╤ван Васильович.
В╕н повернувся у р╕дне село у в╕ц╕ 47 рок╕в ╕з тавром “ворога народу” ╕ “банд╕та”. Анна Таф╕йчук пригаду╓, що в той день, коли ╤ван Мирон вернувся в Рос╕шку, люди роботу кидали, аби глянути “на того банд╕та”. Можу соб╕ т╕льки уявити, що в╕н тод╕ пережив.
А забрали ╤вана з села 22-р╕чним юнаком...

ЧИ В╤РА РЯТУВАЛА, ЧИ МАМИНЕ БЛАГОСЛОВЕННЯ...
Говорить ╤ван Васильович пов╕льно, часом роблячи довг╕ в╕дступи в╕д теми, переказу╓ нав╕ть незначн╕, на перший погляд, детал╕ под╕й р╕зних час╕в. (Зазначаю соб╕, що це стосу╓ться якихось переломних момент╕в у його б╕ограф╕╖, наприклад, р╕шення про перех╕д на нелегальне становище, захоплення збро╖ у с╕льрад╕, арешт, Норильське повстання, зв╕льнення з табору — очевидно, ц╕ под╕╖ в його пам'ят╕ вибудуван╕ певним чином, тож в╕н ╖х у такому порядку й в╕дтворю╓). Уже пот╕м розум╕ю, що саме ц╕ детал╕ найб╕льше й запам'ятовуються. Мене зачепила ╕стор╕я про мамине благословення – як прощався з батьками у той день, коли сказав, що йде на нелегальне становище в УПА, а не в радянську арм╕ю:
- У ц╕й хатин╕ ми з батьками й прощалися, йо, у сус╕дн╕й к╕мнат╕. Вони були зг╕дн╕ з мо╖м вибором. Мама напарувала ╖ж╕ в гат╕жак (напл╕чник — авт.), хл╕ба спекла й дала мен╕ то в дорогу. Мовчали ус╕, а лиш мама насамк╕нець сказала: “╤ванку, куди п╕деш — най тоб╕ Бог помага╓!” Не сказала мен╕, мовляв, ╕ди, сину, краще в арм╕ю, хоч знала, що через м╕й виб╕р ╕ ╖м клопоту буде, бо пот╕м ╕ обшуки були, й аж до смерт╕ кагеб╕сти до хати на перев╕рки ходили, — а лише благословила.
...Чи те материнське благослов╕ння вело пот╕м ╤вана Мирона через ус╕ жах╕ття табор╕в, чи його, самого ╤вана, безмежна в╕ра в Бога. “Нас т╕льки в╕ра тримала, хто в╕ри не мав, той вмирав”, – в╕н пост╕йно це наголошу╓. А чи одне й ╕нше разом – нев╕домо.
- Коли приходять так╕ часи, в яких ми тод╕ опинилися, то вою╓ з ворогом не т╕льки видимий, а й невидимий св╕т, невидим╕ сили, – поясню╓ ╤ван Мирон. – З╕ мною часом траплялися так╕ дива, що я точно знав: хтось невидимий ╕ сильний мен╕ допомага╓. Було таке, що здавалося — все, не витримаю, а десь бралися сили – ╕ я йшов дал╕. Було таке, що обморозив ноги ╕ в л╕карн╕ мен╕ ╖х хот╕ли в╕др╕зати, бо почалася гангрена, але я не дав, т╕льки ревно молився, ╕ вийшов з того — на подив л╕карям, в╕др╕зали т╕льки палець. А якось дав мен╕ один священник хрестик. Я ще сказав, що не варто, я часто в карцер╕ буваю, а перед тим роздягають до сп╕днього, як побачать, все одно заберуть. А в╕н так подивився на мене ╕ сказав: “Цього хрестика в╕д тебе н╕хто не забере”. Так ╕ було: коли вкотре мене забирали в БУР (“барак усиленного режима” — авт.), ком╕сар побачив той хрестик, хот╕в з╕рвати. Але потягнувся до нього, ╕ хтозна чому його з мене не з╕рвав. ╤ не ч╕пав мене б╕льше. Так я з тим хрестиком ╕ ходив. А ще було п╕сля зв╕льнення уже таке, що я пам'ять тратив: не м╕г на вервиц╕ 12 раз╕в повторити “Господи помилуй!”, збивався щоразу. Дуже переживав через це. ╤ якось мен╕ приснився сон, де бачу дв╕ церкви ╕ хтось каже мен╕, мовляв, помолися в честь Богородиц╕ 9 раз╕в. А я у сн╕ нав╕ть боюся, що не дорахую, з╕б'юся. Але почав загинати пальц╕ й уже проснувся, молячись. Так я то почав дал╕ робити, ╕ так пам'ять потроху вернулася. ╤ дос╕ так молюся.

П╤ТИ ДО УПА НАДИХНУЛА Б╤ДНА ВДОВА ГАННА
- Чи бували моменти за т╕ 25 рок╕в у таборах, що ви пошкодували про р╕шення стати на б╕к УПА ╕ мати за те пот╕м таку кару?
- Н╕, я був твердий у сво╖х переконаннях, знав, що зробив правильно. Я б н╕коли не зм╕г присягнути т╕й держав╕, бачачи, що ╕ як вони робили в сел╕, чуючи те все в╕д людей. Фактично, мен╕ треба було приймати р╕шення п╕сля того, як отримав пов╕стку, – або л╕с, або арм╕я. Але переконав мене, чи надихнув, скорше, випадок з одною б╕дною вдовою Ганною з Рос╕шки. У нас в сел╕ записували до колгоспу таким методом: викликали до контори, ╕ хто не хот╕в писатися, то погрожували в╕дтяти руку – люди, як правило, не витримували психолог╕чного тиску ╕ писалися у список, чолов╕ки не витримували! А вона була наст╕льки богоб╕йна, що поклала руки на ст╕л ╕ сказала, мовляв, рубайте. Ком╕сар замахнувся, але за хвилину опустив сокиру. П╕сля того, до реч╕, б╕льше н╕кого таким методом до колгоспу не записували.
- Щоправда, як я зголосився до УПА, мене сам пров╕дник в╕дмовляв. Якраз перед тим було вбито трьох наших у Кобилецьк╕й Полян╕, було ясно, що в╕йни не буде ╕ що над╕╖ нема, ми так ╕ будемо по л╕сах ходити, доки не переловлять нас. Але я на те йому в╕дпов╕в, що ворогам не присягну.

КОЛИ ПОЧУВ ПРО РЕАБ╤Л╤ТАЦ╤Ю, ЗАПЛАКАВ
Питаю також, як зреагував на пов╕домлення про свою реаб╕л╕тац╕ю, до яко╖ справа йшла ц╕лих майже 30 рок╕в ╕з час╕в Незалежност╕? (Реаб╕л╕тували ╤вана Мирона щойно цього л╕та, перед черговою р╕чницею Незалежност╕. Документ, що засв╕дчив реаб╕л╕тац╕ю ╤вана Мирона державою Укра╖на як незаконно засудженого сов╓цьким режимом повстанця, принесли йому додому в Рос╕шку дисидент Йосип З╕сельс ╕ журнал╕ст Вахтанг К╕п╕ан╕. Сам ╤ван Васильович завжди каже, що йому було важливе визнання УПА на р╕вн╕ держави, а його особиста реаб╕л╕тац╕я, мовляв, не наст╕льки сутт╓ва. До слова, про те, що його першого реаб╕л╕тували за новим законом, вуйков╕ ╤вану пов╕домив плем╕нник — районний депутат ╤ван Копич. Чолов╕к каже, що застав тод╕ Мирона за роботою коло домашньо╖ худоби, в хл╕в╕, — то ╤ван Васильович з неспод╕ванки розплакався, почувши.)
Ну, а на мо╓ питання Мирон в╕дпов╕да╓ таке:
- Нереаб╕л╕тован╕ були ми вс╕, а особливо т╕, хто не здавалися. Нас таких була вся УПА. Але р╕ч у тому, що той, хто потрапив у табори, той в╕домий – реаб╕л╕тований в╕н чи н╕, засуджений ╕менем СРСР як “╕зм╓нн╕к Род╕ни” – але його ╕м'я ╓. Але ж багато хто так ╕ не потрапив у табори: у тих дорогах страшних на етапах гинули, стр╕лялися, мусили на себе руку п╕дняти, аби не взяли ╖х емгеб╕сти, — то дуже багатьох повстанц╕в нема н╕ у книгах реаб╕л╕тованих, ан╕ у списках пол╕тв'язн╕в. Такою дорогою була ц╕на правди.
- Вас п╕сля зв╕льнення, мабуть, часто до парт╕й запрошували, та й чимало ваших однодумц╕в були ╕ в Рус╕, й в ╕нших парт╕ях. Вам н╕коли не хот╕лося в пол╕тику?
- Н╕, я н╕коли не був у пол╕тичних парт╕ях. Був у Рухов╕, доки в╕н ще був громадською орган╕зац╕╓ю, а не парт╕╓ю. У р╕к Незалежност╕ п╕дн╕мав прапор синьо-жовтий у Рос╕шц╕. Ми його перед тим у церкв╕ освятили ╕ так пот╕м п╕дняли над селом. Дуже хот╕в ╕ти в АТО, коли почалася в╕йна оця на Сход╕, – якби був хтось пов╕з, то й п╕шов би. Не б╕да, що збро╖ уже не можу тримати, то я би подавав хлопцям!
А от у пол╕тику не йшов ╕ не хот╕в н╕коли. Хоча сл╕дкую за ситуац╕╓ю пост╕йно. Думаю, що до президента повинно бути, насамперед, дв╕ вимоги: в╕н ма╓ бути людиною в╕руючою ╕ патр╕отом. Порошенко був побожний, це мен╕ ╕мпонувало. Його найб╕льший внесок, вважаю, – отой Томос. Томос часто згадують, але мало хто розум╕╓ в╕д початку до к╕нця, що найважлив╕ше було в ньому. Адже ми таких документ╕в ма╓мо усього три: Акт проголошення Незалежност╕ Укра╖ни, Томос ╕ Синодальний лист Вселенсько╖ патр╕арх╕╖, яким було скасовано Московську юрисдикц╕ю для церкви Укра╖ни. До цього часу к╕лька раз╕в було таке змагання в ╕стор╕╖ Укра╖ни, але без результату. А Томос чим важливий насамперед? Найперше його значення – в оборон╕ нашого народу. Свого часу п╕сля п╕дписання Берестейсько╖ ун╕╖ ск╕льки раз╕в Папа Римський заступався перед поляками за укра╖нц╕в, боронив нас в╕д ополячення? А тепер Томос нас в╕д Москви в╕дгородив духовно! Але ╓ ще один дуже важливий момент — це те, що Вселенський Патр╕арх з╕ сво╖м духовенством молився ╕ зняв ус╕ клятьби московськ╕, якими Москва проклинала Укра╖ну та укра╖нську церкву, котра хот╕ла свободи, наших священник╕в, наших гетьман╕в — та й понин╕ вони (рос╕яни — ред.) те саме роблять. Тому Вселенський Патр╕арх зв╕льнив Укра╖ну в╕д ус╕х тих проклять та анафем, котр╕ 300 рок╕в п╕дряд проголошувалися на укра╖нський народ ╕ тяж╕ли над ним. Тепер ми в╕льн╕.
- Ви часто кажете, що любите св╕й народ. Чи могли би пояснити людям, за що ╕ чому св╕й народ треба любити? Бо нин╕ дуже часто ставлять питання так, що нац╕онал╕зм, в╕дверта проукра╖нська позиц╕я шкодять загальн╕й ситуац╕╖...
- Я скажу, що люблю св╕й народ, бо я ╓ його частина. А ти не можеш не любити себе, бо ти ╓ Боже створ╕ння, ╕ в такому випадку це гр╕х. Тому любов до свого народу — природна. А кр╕м того, кожен народ, кожне плем'я ма╓ в соб╕ Божу благодать, ╕ в нас, укра╖нц╕в, вона ╓ – це ╕ ╓ отим “нац╕онал╕змом”, бо к╕лько в╕ри у народа — т╕лько й любов╕, т╕лько ╕ Бога. У нашого народу безм╕р в╕ри, часом доки уряд нагаду╓ться, люди сам╕ все роблять, аби держава була, аби нар╕д був. Я радуюся, що вже ст╕льки рок╕в за Укра╖ни ма╓мо свою мову, осв╕ту, в╕ру, ╕стор╕ю... Треба зберегти це й дал╕. Лиш хай люди пам'ятають Бога, бо без Нього – н╕чого не можна. Без Бога нема правди.
Тетяна Когутич
https://www.ukrinform.ua

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #2 за 10.01.2020 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=21905

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков