Версiя для друку Обговорити в форумi

Коли їхати із Сімферополя на смт. Совєтський, не минути села Пруди, що по обидва боки траси розкинулось у рясних садах і виноградниках. Тихоплинна невеличка річка Кара-Су (по-місцевому - Карасівка) надає йому особливої чарівності. Пруди відомі не тільки тим, що колись тут був знаменитий на весь Крим радгосп-завод імені Симиренка з пальметними садами в півтори тисячі гектарів (за досвідом приїжджали садоводи з усієї України). За межами кримського краю славилось та й нині славиться Прудівське СПТУ-47 (з 1 вересня цього року має статус аграрного ліцею).

При самій дорозі височіють два п'ятиповерхові корпуси гуртожитку та двоповерховий навчальний, збудовані колись, як і сусідка середня школа, як і житлові двоповерхівки, будівельниками із Керчі. Гай-гай, давненько це було! Училищу, чи то пак ліцею, вже перевалило за двадцять років, а школа недавно відсвяткувала 35-літній ювілей. Навколо корпусів - вічнозелені туї, буксус, інші породи рідкісних дерев. І скрізь - море квітів: червоних, синіх, білих, блакитних. Воно й не дивно: ліцей, окрім фаху кухаря й бухгалтера, готує ще й квітникарів (колись готувало садівників і виноградарів). Та не про це зараз мова. Хочу розповісти про вчительку української мови й літератури цього ліцею Наталю Георгіївну Габченко, колишню нашу ученицю, власне, й теперішню, бо немає такого тижня, щоб не навідувалась в школу порадитись, узнати методичні новинки та й самій поділитися знахідками в роботі.
Сидимо в затишному, зі смаком оформленому кабінеті української мови й літератури. На полицях з програмною літературою, папками, підшивками газети "Кримська світлиця", кіноапаратом і програвачем гармоніювали декоративні вироби хатнього вжитку з дерева, кераміка та інші зразки народно-прикладного мистецтва - дивне плетиво минувшини й сьогодення. На стінах - портрети українських письменників, мальовничо обрамлені рушниками. І скрізь, як і там, на подвір'ї, - море квітів...
- Звідки у Вас цей дивосвіт краси? - питаю. - Що формувало Вас як учителя-україніста, шанувальника народної творчості?
- Рідне слово, батьки, природа нашого краю, школа, добрі люди та ще талановиті викладачі філологічного факультету Таврійського національного університету, зокрема
О. І. Губар та Є. С. Регушевський. Пер-ший був навіть науковим керівником моєї дипломної, а лекціями другого про барви материнського слова й досі зачитуюсь у збережених конспектах. Ось ті криниці, з яких черпаю скарби для власної душі, - відповіла господарка цієї справжньої творчої лабораторії.
Окраса кабінету - етнографічний куточок: тин з перелазом і золотими грушами глеків, ошатна хата за буйноцвіттям червленої ружі. І все це своїми руками, з допомогою вихованців. Тут проводяться "Українські вечорниці", уроки народознавства. Коли буваєш на них, переконуєшся: не все ще втрачено, живі й понині національні традиції і звичаї, бачиш, як повертається до нас оте прекрасне, незнищенне й вічне, що криє в собі бабусина пісня, вишиванка, рушник, видобутий із заповітної скрині. Не дати загинути, зберегти для майбутніх поколінь живі скарби рідної землі - цього щиро прагне Н. Г. Габченко.
Саме вихованню в учнях любові до народних звичаїв був присвячений недавній урок народознавства "Домашні обереги". Інтер'єр старої української хати, хліб, калина, рушник - таким було обладнання уроку. І промовистий епіграф: "Людина завжди повинна пам'ятати, звідки вона пішла в життя. Людина не має права бути безбатченком" (О. Довженко).
Бачили б ви, як загорілись учні, з яким непідробним інтересом готувались до уроку: записували від односельців і розучували інсценівки з народного життя, шили, вишивали, вивчали народні звичаї! Нарешті довгожданий для всіх день настав. Кабінет заповнили учні, вбрані в український одяг. Все було цікавим, та особливо зворушливими були епізоди уроку про рушник.
Учні разом з учителькою вели мову про те, що від сивої давнини і до наших днів, у радості й у горі рушник і пісня супроводжували людину повсякчас. Не було в Україні жодної оселі, найбіднішого помешкання, де б не полум'яніло різнобарв'я вишитих рушників. І тут полилася ніжна мелодія малишківської "Пісні про рушник", що давно вже стала народною. Схвилювала й інша пісня, її заспівала одна з учениць:
Та спасибі тобі, моя ненько,
Що будила мене раненько,
А я слухала, вставала,
На рушнички пряла,
На зеленім бережку стелила,
На ясному сонечку білила!
Ще одне захоплення Наталі Георгіївни - краєзнавча робота і література рідного краю. Вона розкриває перед дітьми красу, яка оточує їх з дитинства - нехай не тільки вдивляються в кримські краєвиди, нехай дослухаються до рідного слова, якої б не були національності, цікавляться своїм корінням, людьми, що віками орали й засівали цю землю. Тільки за такої умови розквітне талант, даний комусь природою. Її учні часто готують самостійно огляди творчості сучасних українських письменників Криму, зокрема О. Губаря, Д. Кононенка, Д. Черевичного, В. Тарасова, О. Кулика, автора цих рядків.
Аграрний ліцей, де ось уже дев'ятнадцятий рік працює після закінчення університету спеціаліст першої категорії (а заслуговує, їй-Богу, вищої!) Н. Габченко, певна річ, російськомовний, але мовою Шевченка тут вільно спілкуються навіть на перервах (чув це на власні вуха). І навчила їх цьому Наталя Георгіївна. А її навчили, як уже було мовлено, в нашій Прудівській середній школі (вчителька, майстер високої проби К. М. Маляренко). І - батьки, родом з Житомирщини: мати Валентина Назарівна, вчитель-пенсіонер, що сорок років учила дітей рідної мови у школі й училищі; батько - Георгій Ілліч, потомствений кіномеханік і декламатор гумористичних творів - йому й на пенсії не сидиться: керує учнівським гуртком української народної пісні "Мрія".
...Пізно ввечері, коли численні сьогоднішні турботи залишилися позаду, а черга завтрашніх іще не настала, Наталя Георгіївна може приділити якусь годину своїй сім'ї - двом донькам і двом синам - і улюбленому, суто жіночому заняттю - в'язанню. Швидко миготять у всевміючих руках спиці, зменшуються чарівні різнобарвні клубочки, з яких через тиждень - два буде ошатна обнова для доньок. А погляд цієї гарної, трохи суворої жінки раз у раз ковзає по стінах кімнати, з яких прямо в душу зазирають теж дещо суворий Т. Г. Шевченко і краєвиди Присивашшя, де гартувалися її сила волі і характер, де вона пройшла складну школу життя, гідно витримавши іспит на високе звання вчителя-україніста.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #1 за 06.01.2004 > Тема "Урок української"