Версiя для друку Обговорити в форумi

Якби ж ви вчили так, як треба...

Відсутність у держави чіткого бачення вирішення кримського питання накладає свій руйнівний відбиток на покоління кримчан, які народились та виросли у незалежній Україні. Сьогодні ми поспілкуємось з людиною, яка з перших днів окупації один за одним переводила дітей з півострова до вишів на материковій Україні і далі, незважаючи на складність ситуації, продовжує це робити. Валентина Потапова, колишній викладач Кримського гуманітарного університету, поділилася з нами тими проблемами, що існують у кримських дітей, які бажають навчатися в Україні, а також про те, скільки держава заборгувала їм.
— Пані Валентино, розкажіть про той період вашого життя, коли ви допомагали кримським студентам переводитися до українських вишів з окупованого півострова?
— Ще до референдуму стало зрозуміло, що його результати будуть такими, на які і розраховували ті, хто прийшов загарбати Крим. У цей період серед студентів Кримського гуманітарного університету, де я працювала викладачем, почалася паніка. Одні не могли собі уявити життя та навчання не в Українській державі, а інші стали заручниками ситуації, адже вони вчились у кримських вишах, але постійним місцем їхнього проживання була материкова Україна: Мелітополь, Херсон, Запоріжжя, а також Чернівці та Львів. Ці діти розуміли, що вони ніколи не стануть студентами Російської Федерації. Тому 14 березня вони звернулися до мене з проханням про допомогу. За моєю порадою написали лист міністру освіти України Сергію Квіту та народному депутату Лілії Гриневич, де ставили єдине запитання: «Що з нами буде, якщо результати референдуму будуть за від’єднання Криму?». Вже наступного дня ми отримали відповіді, в яких дітей запевнили, що вони були, є і будуть громадянами України і держава попіклується про них та переведе у виші на материку.
— Коли почався активний процес переведення студентів? Чи без проблем їх відпускали кримські виші?
— Можна сказати, що цей процес розпочався з 20 березня. Викладачі різних вишів, розуміючи, що материкова Україна повинна побачити кількість студентів, готових перевестися, розпочали складати списки. У соціальних мережах ми одне одному пересилали інформацію про орієнтовну кількість студентів, які готові перевестися. Студенти ж, у свою чергу, теж долучилися до розповсюдження цієї інформації. Таким чином, процес набрав обертів, а Міністерство освіти в авральному режимі робило досить правильні кроки: від дітей вимагали лише академічну довідку і наказ ректора кримського вишу, що він згоден на переведення студента. Таким чином, з Кримського гуманітарного університету, в якому працювала я, з 1,5 тисячі студентів, що навчались на стаціонарі, перевелося 382 особи. Найбільш складна ситуація з переведенням дітей була в Таврійському національному університеті, оскільки ректор зайняв досить жорстку позицію: він заборонив видавати академдовідку і не підписував наказ про переведення. Але і тут Україна також реагує досить швидко й адекватно до ситуації – дозволяє переводитися з ксерокопією залікової книжки. Якщо підбити підсумки, то дії Міносвіти у 2014 році – це були дії держави, яка піклувалась про своїх дітей.
— Чи була змога відслідковувати, куди переводились кримчани?
— Наші діти в основному переводилися до Києва, Дніпропетровська, Одеси, Харкова, Львова. В цьому, власне, не має нічого дивного, адже це — центральні студентські міста, де найбільше зосереджено вишів і де найлегше було знайти заклад за своєю спеціальністю. На самому початку ми відстежували своїх студентів та тримали з ними зв’язок і в авральному порядку вирішували питання, які у них виникали. Якщо ж говорити про виші, які є лідерами з прийому наших студентів, то це — Київський національний університет ім. Шевченка. Крім того, цей виш всіляко намагався підтримати кримчан: вони певний час мали змогу безкоштовно харчуватися, також їм давали стипендію наперед.
— Що змінилося за рік у ставленні України до кримських дітей?
— На жаль, ситуація 2015 року показує якусь не дуже гарну тенденцію: або від Криму відмовляються, або ж до кінця не розуміють тих проблем, з якими стикаються наші студенти в Україні та випускники кримських шкіл. Оскільки сьогодні не те що не полегшили кримчанам вступ до українських вишів, а, навпаки, створили додаткові труднощі, які ми не можемо подолати.
— На сьогодні ми маємо два закони України, які покликані сприяти здобуттю безкоштовної освіти дітьми з окупованих територій на материку. Чи виконуються вони на практиці?
— Це питання треба ділити на дві частини. Перша — стосується випускників, які цього року намагаються вступити на перший курс. Вони зіткнулися з комплексною проблемою вже на етапі допуску до ЗНО, адже дітям треба було прикріпитися до школи, яка перебуває на материку, і пройти в ній екстернатну форму навчання, отримати український атестат і бути допущеними від цієї школи до ЗНО. Чергова проблема – це виїзд з окупованої території для складання самого ЗНО. І тут діти на собі відчули всі «переваги» транспортної блокади, тому багато хто з них фізично не зміг виїхати.
Також з перетином кордону була ще одна суттєва проблема – багато хто з дітей не мав українського паспорта і тому повинні були виїжджати на материк у супроводі двох батьків. За нашими підрахунками, на материк змогли виїхати для складання ЗНО 0,001% від усіх випускників Криму. Насправді це не означає, що така кількість людей хоче здобути українську освіту, адже всім зрозуміло, що українська освіта – це європейська освіта та й Україна значно ближче до Криму, аніж провідні виші Росії.
Друга – це ті студенти, які перевелись і хочуть надалі продовжувати навчання, а також ті, які хочуть перевестися цього року. Тут зовсім все заплутано і досить складно. Спочатку поговоримо про тих, хто перевівся на четвертому курсі і цього року на материку захистив освітній рівень бакалавра та має вступати в магістратуру. Згідно з законом про окуповані території і роз’ясненням до нього, які написані в листі освітнього відомства, ці студенти подають документи для вступу на наступний освітній рівень на загальних умовах. Це, дійсно, так, і жодних пільг додаткових тут немає. Але у випадку, коли студенти не проходять (недостатньо балів, великий конкурс) на бюджетне місце, вони пишуть заяву на ім’я ректора вишу з проханням виділити додаткове бюджетне місце. У свою чергу, ректор звертається до Міністерства освіти, а той — до Міністерства фінансів, і додаткове бюджетне місце для кримчанина виділяється. Тобто якщо виш має 10 бюджетних місць у магістратурі, а ще 10 комерційних і кримчанин потрапив на комерційне місце або ж взагалі не потрапив до щасливої двадцятки, то він все одно може попросити додаткове бюджетне місце.
— А як відбувається на практиці?
— Нещодавно мені зателефонував студент, який цього року вступає в магістратуру. Я йому розповіла про цю процедуру вступу. Але він мені повідомив, що ректор його вишу (Київський університет харчових технологій) заявив, що для нього вищезгадані закони не є законами і у нього існують внутрішні правила прийому, де жодних пільг для кримчан немає.
— Як потрібно діяти, якщо, незважаючи на закони, ректор відмовляє студенту і не бере у нього заяву на отримання бюджетного місця?
— Зараз у нас іде вступна кампанія і треба дочекатися серпня, аби чітко розуміти і бачити цю проблему. Але тим не менш, якщо студентом написана заява на пільгове місце і ректор на цій заяві написав своєю рукою, з якої причини він відмовляється виконати закон України, то тоді ця заява є підґрунтям для звернення до суду, аби відновити права, які цьому студенту гарантовані державою. Також хотілося б нагадати, що ми маємо ще один закон, який також гарантує дітям-переселенцям навчання на пільгових умовах.
— Чи ви вже відчули його дію?
— На сьогодні цей закон, який набув чинності 5 липня, не має механізмів виконання тих статей, які у ньому зазначені. Адже Кабмін ще їх не розробив, але це не означає, що закон не працює.
— Досить часто можна почути те, що в Україні досить багато пільгових категорій, які мають право претендувати на бюджетні місця, а тут згідно з новим законом додається ще досить потужна армія пільговиків?
— У цьому випадку мені хочеться продемонструвати відповідь Міносвіти на мій інформаційний запит. У цьому запиті я просила надати відповідь про кількість студентів, які навчались у Криму на денній формі за державний кошт станом на 1 січня 2014 року. Так-от, кількість студентів, яким платили з бюджету України стипендії, складала 15 605 осіб. Як відомо, перевелося цього року на материк майже три з половиною тисячі студентів. Якщо провести прості арифметичні дії та помножити кількість студентів, які залишились в Криму, а це понад 11 тисяч осіб зі стипендією у 730 гривень, то вийде сума у 109 мільйонів гривень.
І ми не ставимо запитання, куди зникли ці гроші, які були виділені з бюджету країни на кримських студентів. І чому наші діти, які мають право за законом вчитися на бюджетному місці, повинні вислуховувати від ректора, що на вас немає грошей. Для нас гроші є. Якщо минулого року ці кошти були витрачені державою на ті проблеми, які були важливішими, то сьогодні вони повинні повернутися кримським студентам, для забезпечення їх безкоштовним навчанням.
Також повинен компенсуватися проїзд кримчанам-студентам на півострів. Адже дитина має право приїхати на свою малу батьківщину хоча б 2 рази на рік до своїх рідних, які там залишились. Сьогодні квиток на автобус Київ – Сімферополь коштує в один бік одну тисячу гривень. Звідки у студента такі гроші? Водночас студенти з інших регіонів України мають право придбати пільговий квиток, а кримчани цього права позбавлені. Тому сьогодні наші студенти дискримінуються відносно інших.
— Чи маєте ви можливість відслідковувати долю дітей, які цього року змогли скласти ЗНО?
— Їхню долю нам тепер вкрай тяжко відстежити, бо вони закріплені за різними школами на материку, а ці навчальні заклади не дають для статистики МОН інформацію про їхню кількість, звідки вони, з якими проблемами стикнулися і до якого вишу подали документи. Тому ці діти губляться у морі абітурієнтів. На мою думку, це — один з маніпулятивних прийомів для того, аби нівелювати проблему Криму і стерти її з освітнього поля України.
— Чи існують складнощі цього року з переведенням студентів з кримських вишів до материкових?
— Так, проблеми є і їх так само ніхто не поспішає вирішувати. Цього року наші студенти вже не мають можливості перевестися тим чином, як це було минулого. Вони можуть перевестися лише з втратою одного року навчання, і це, незважаючи на те, що окупаційна влада у перехідний період або взагалі не змінювала навчальні плани у кримських вишах, або ж змінила несуттєво. Тому дітям потрібно було дати можливість доскласти різницю і навчатися без втрати року.
— Чи маєте ви зв’язок сьогодні зі студентами, викладачами, які залишилися в Криму? Яким вони бачать своє майбутнє з кримськими дипломами російського зразка?
— Кримські студенти, як і все кримське суспільство, діляться на тих, хто думає, і тих, хто живе в комфортному для них середовищі, і їм, власне, немає різниці, який вони отримають диплом. Перші, які прагнуть зробити кар’єру, замислюються над тим, який диплом вони отримають. Адже хочуть отримати дипломи, які будуть визнаватися у світі, тому не хочуть залишатися з кримським дипломом, і таких студентів досить багато. Вони вирішують цю проблему двома способами — або отримують український диплом, або російський, тобто не на окупованій території. Багато хто з них після отримання диплома бакалавра переїжджає до Краснодарського краю, аби закінчити магістратуру й отримати диплом, який не обтяжений санкціями. Тому перед нашою державою стоїть питання: ми цих мислячих дітей забиратимемо собі чи віддаватимемо Росії?
Є, звісно, діти, які говорять про те, що вони будуть прагнути отримати виключно український диплом. І, напевно, вони подолають транспортну блокаду і взагалі всі перепони, які свідомо чи несвідомо створюються нашою владою.
— Яких месиджів в освітній сфері чекає від нас Крим?
— Я нещодавно спілкувалася з колегою, яка працює в одній з кримських шкіл. Під час розмови поцікавилась, чи буде затребуваним українське дистанційне навчання на півострові, а також українські атестати та дипломи. Її відповідь мене приголомшила: «Якщо ви зможете створити умови для здобуття української освіти та отримання документів, які підтверджують це, — то ви подолаєте Росію в Криму».

Олександра НЕЗВАННА
http://voicecrimea.com.ua

ТИМ ЧАСОМ...

МІНІСТЕРСТВО НЕЯКІСНОЇ ОСВІТИ

Міністерство освіти України повідомило, що не дозволить кримським випускникам з російськими атестатами вступати до українських вишів. Якщо ви не знали, як виглядає ідіотизм, то ось він.
Міністерство, звичайно, працює за законом. За тим самим, який не визнає видані в Криму російські документи. Тому що визнати атестат – означає визнати російську освітню установу зокрема і російський суверенітет над Кримом загалом. З цієї причини випускники кримських шкіл вважаються людьми без середньої освіти. Якщо їм потрібен був український атестат, – вони мали прикріпитися до будь-якої української школи на материку і вчитися екстерном.
Це абсолютно логічно. І абсолютно нерозумно. Кримський випускник зразка 2015 року – це людина, яка народилася в період з 1997 до 1999 року. Це — перше пострадянське покоління, яке виросло при Україні й сприймає саме Київ, а не Москву як власну столицю. Воно вчило українську мову та літературу, навчалось за підручниками з історії країни, вболівало за українські футбольні клуби і дивилося українське ТБ. Воно лише рік живе всередині російської реальності – і саме від цих молодих людей вирішило відмовитися українське міністерство освіти.
Москві навіть не довелося нічого робити, щоб приватизувати собі це покоління. Їй це покоління покірливо віддали.
Зразкові шинелі з українського міністерства освіти, зрозуміло, знайдуть собі десяток відмовок. Вони скажуть, що вибір у випускників кримських шкіл був. Що треба було зареєструватися у школах на материку. Приїжджати туди й екстерном складати іспити. А раз, мовляв, цього не сталося – самі винні.
Винні. 16-річні юнаки. Що не їздили регулярно через загачений вантажівками кордон.
У 16 років твоя географічна мобільність – це добра воля батьків. Які можуть тебе відпустити, а можуть і залишити вдома. Тим більше, якщо йдеться про поїздку через фактичний кордон з двома КПП. Тим більше, якщо скасовані потяги, а приватні автобуси йдуть з двома пересадками. Тим більше, що ти за законом не є повноцінно повнолітнім.
У 16 років здатність до стратегічного планування мінімальна. Ти просто намагаєшся не завалити навчання й отримати атестат. Ти нескінченно далекий від юридичних нюансів, а твоїми консультантами виступають шкільні вчителі. Які, як і будь-які бюджетники, будуть радісно махати новими прапорами. Цікаво, українські чиновники з Міносвіти цього і справді не розуміють?
Їхня байдужість особливо яскраво виглядає на тлі того факту, що випускники будь-якої російської школи з будь-якого російського регіону можуть без проблем вступити до українського ВНЗ. Фактично, в рамках українського законодавства вони мають більше прав, аніж жителі анексованого Криму, в яких у кишенях лежать українські паспорти.
Цього року офіційна Москва виділила для кримчан 18 тисяч бюджетних місць у вишах і профтехучилищах. Кримська прописка нерідко продовжує в Росії служити фактором, що вмикає режим додаткового сприяння. І якщо в такій ситуації кримський випускник хоче вступати до українського вишу, – щоб отримати український диплом, – це означає дуже багато. Особливо в ситуації, коли цього самого випускника оточує російський медіапростір – з розповідями про країну хунти, яка перемогла.
По ідеї, Київ мав вчинити навпаки: дати зелене світло будь-яким кримським випускникам, охочим складати зовнішнє незалежне оцінювання. Допускати їх до тестів, не вимагаючи паперів, – за фактом надання документів, що підтверджують кримську прописку. Тому що це — покоління, яке виросло при Україні. Яке в Україні здатне інтегруватися. Яке одним своїм бажанням вчитися в українських вишах доводить свою лояльність. Але виявилося, що простіше ввести для цих хлопців та дівчат бюрократичну смугу перешкод. Фактично, – відмахнутися.
Крим – це регіон з негативною селекцією. Амбіції та бажання більшого завжди виштовхували звідси молодь – вони їхали в Київ і Дніпропетровськ, Москву і Санкт-Петербург. Перемогти цю тенденцію не вдавалося у минулому – навряд чи її вдасться припинити в сьогоденні. Єдине, що можна коригувати, – це вектор міграції.
Поясніть хто-небудь це міністру освіти України.

Павло КАЗАРІН,
оглядач «Крим.Реалії»

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #29 за 17.07.2015 > Тема "Урок української"