Версiя для друку Обговорити в форумi

Історія і сучасність

96 років тому була утворена ЗУНР

…Ця Українська Галицька держава проіснувала лише трохи більше восьми місяців, але вписала славні сторінки в книгу історії нашої боротьби за Незалежність…
Українство Східної Галичини, Буковини та Закарпаття напередодні Першої світової війни перебувало у складі великої багатонаціональної Австро-Угорської імперії, яка восени 1918 року, коли вже згорталися бойові дії, почала розвалюватися. 16 жотвня австрійський імператор видав маніфест про перебудову держави на федеративних засадах, аби дати більше повноважень в управлінні національним окраїнам.
Українці робили все для того, щоб у Східній Галичині влада перейшла саме до них. Однак уряд імперії ніяк не поспішав утворити з Галичини та Буковини окремий автономний край, всіляко зволікав з цим питанням. Відтак – виникла загроза передачі українських земель полякам. Зважаючи на такі дії (чи то «нерішучі», чи то провокативні) австрійського уряду, що доживав свого кінця, ще у вересні 1918 року у Львові був утворений таємний Центральний військовий комітет на чолі з Дмитром Вітовським – сотником легіону Українських січових стрільців. Цей Комітет негайно розпочав організаційну роботу зі створення збройних сил українців і на території краю, і за його межами.
Вже 18 жовтня 1918 року найвидатніші політичні, культурні та духовні діячі Галичини і Буковини, зібравшись у Львові, проголосили це зібрання Установчими зборами та обрали Українську Національну Раду – найвищий представницький орган українського народу в Австро-Угорській імперії. На її засідання (19 жовтня) прибули делегати з усього краю. Головою Ради обрали Євгена Петрушевича та створили виконавчий комітет на чолі з Костем Левицьким, який був уповноважений вести справи в Галичині. Власне, на цьому засіданні Національна Рада якраз і постановила «утворити на українських землях Австро-Угорщини єдину Українську Державу». Рішуче і впевнено був висловлений намір встановити українську владу на всіх теренах Західної України. Отож ситуація стала вкрай напруженою, вибуховою, але зрозумілою: «У кого сила – у того влада, у того право…».
31 жовтня ранкові львівські газети рясніли відвертим повідомленням, що 1 листопада до Львова мають прибути представники Польської ліквідаційної комісії. Мета візиту – перебрати владу у свої руки в австрійської адміністрації. Українська Національна Рада м’яко та дипломатично запропонувала австрійському намісникові передати владу в українські руки. Однак отримала категоричну і різку відмову.
…Криза назріла. Дмитро Вітовський, представник Українського військового комітету, рішуче заявив, що військового перевороту вже неможливо уникнути чи відкласти. Будь-яке зволікання і втрата хвилини часу може стати смертельною небезпекою для державницьких намірів українців. Час діяти настав!
Цього ж дня, 31 жовтня, у повітові міста і містечка краю було відряджено таємних кур’єрів з відповідними інструкціями та єдиним наказом: у ніч з 31 жовтня на 1 листопада перебрати владу на місцях. Словом, «Українці! До зброї!». Водночас всі отримали розпорядження мобілізувати до Львова добровольців.
Як і було заплановано, військова акція розпочалася о четвертій годині ранку. Офіцери-українці (вони – передусім!) здійснили, по суті, в ту історичну ніч своєрідний організаційний подвиг — реалізували блискучу військово-тактичну операцію, зуміли швидко й оперативно мобілізувати вояків-українців, за кілька хвилин пояснити суть акції, роззброїти ворога, опанувати ключовими стратегічними об’єктами Львова… І все це – без єдиного пострілу! Філігранно, блискуче! Півтори тисячі вояків-українців зайняли двохсоттисячне місто з неукраїнською більшістю. Фактично. Це — не лише подвиг, а – диво!
Кульмінацією акції, звичайно, стало підняття українського прапора на вежі Львівської ратуші о сьомій годині ранку з могутнім заспівом: «Ще не вмерла Україна!» та трикратним «Слава!».
Вдосвіта 1 листопада 1918 року практично вся Галичина перебувала під повним контролем українського війська (а це були здебільшого січові стрільці, які вже мали бойовий досвід, набутий на фронтах Першої світової війни) та української адміністрації.
У мемуарах учасників цих подій та в тогочасній пресі читаємо: коли зійшло сонце, то на мурах львівських кам’яниць з’явилася роздрукована відозва до жителів міста Лева: «Волею Українського народу утворилася на землях бувшої австро-угорської монархії Українська держава!». («Австро-Угорська», попри правила граматики та правопису, недвозначно було написано саме з малих літер). Так на уламках імперії постала Західно-Українська Народна Республіка.
9 листопада створили перший український уряд – Державний Секретаріат на чолі з Костем Левицьким. 13 листопада ухвалили закон про самостійність ЗУНР та обрали Президента. Ним став Голова Національної Ради Євген Петрушевич. Територія новоствореної держави, яка ще не постала на картах Європи і світу, включала українські етнічні землі і охоплювала Буковину, Галичину та Закарпаття.
Законодавці діяли оперативно та продуктивно, без зволікань. Затвердили Герб ЗУНР – Золотий Лев на синьому тлі. Державним символом став синьо-жовтий прапор. Українську мову проголосили державною. Вводилася національна валюта – гривня та карбованець. На території ЗУНР було проголошено дію кількох нових законів, а саме: закон про громадянство; закон про національні меншини, який гарантував їм 30 відсотків місць у майбутньому парламенті; закон про 8-годинний робочий день; закон про основи шкільництва (а це – дозвіл на заснування приватних шкіл, право національних меншин на школи з рідною мовою викладання тощо)…
Також запровадили земельну реформу, згідно з якою земля відчужувалася від великих власників та передавалася земельним комітетам. Проте термін наділення селян землею не встановлювався. За самочинне захоплення землі передбачалося покарання у вигляді штрафу, втрати права на володіння землею, ув’язнення.
Наслідком активної зовнішньої політичної діяльності ЗУНР стало відкриття посольств у Німеччині, Австрії, Угорщині. Галичани також відкрили дипломатичні представництва у США, Канаді, Чехо-Словаччині, Бразилії, Італії, домоглися визнання молодої держави Ватиканом.
…Проте облишимо поразку ЗУНР невдачі. Їх у нашій історії було вдосталь…

Тарас ЛЕХМАН,
журналіст

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #44 за 31.10.2014 > Тема ""Білі плями" історії"