Версiя для друку Обговорити в форумi

Історія і сучасність

(ДО 100-РІЧЧЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ)
На північній околиці села Рокині Луцького району, неподалік молочнотоварної ферми дослідного господарства «Рокині» Волинського науково-виробничого об’єднання «Еліта», екскаватор добував пісок і вантажив на автомашини. Робочий день наближався до кінця. Раптом тракторист В. П. Яцушик помітив на краю ями кістки. «Невже людські?» — промайнула думка. Зупинив трактор. Наступні дії Володимира Петровича були чіткі і правомірні. Одного працівника ферми послав зателефонувати у сільську раду, іншого — відіслав кур’єром…
Так було виявлено одне з численних військових захоронень кривавої і жорстокої Першої світової війни. Про те, що це були захоронення, свідчить той факт, що черепи лежали в одній стороні, північно-західному напрямку. При детальнішому обстеженні кісток вдалося з’ясувати: у багатьох черепах були механічні пошкодження, кульові отвори, роздроблені кістки черепів, можливо, від удару великих осколків.
З великими пошкодженнями, але все-таки збереглися речі військового призначення. Це — патрони системи Манліхера (Австрія), залишки протигазу, портупея, чашка, ложка, лямки до обмундирування, дві копійки російської чеканки 1914 року, солдатські та офіцерські погони, чоботи, клаптик газети з російським шрифтом, якою була загорнута ложка і невеликий олівець, дві пляшечки з рідиною. Серед одинадцяти захоронених один чоловік був офіцером. Саме на ньому була портупея, натільний золотий хрестик і срібний амулет із зображенням Богоматері. По периметру на одному боці стоїть напис: «Св. Велик. Муч. Георг. Победоносец». На зворотному боці – «Пресвят. Богородица и образ Касперовски». На хрестику слов’янськими буквами викарбовано літери: «is — xc». Отже, можна констатувати, що власник був людиною православного віросповідання. А коли йшов на війну, мабуть, хтось із родичів подарував йому «охоронний» амулет. Проте, на жаль, вони не зберегли від смерті свого власника… Цій же людині належали і погони, що збереглися із позначками, прикріпленими металевими цифрами, – «46». Такі погони носили офіцери російської армії часів Першої світової війни.
Таким чином, виявлене військове захоронення можна ідентифікувати як могилу російських воїнів часів Першої світової війни. До такої одностайної думки дійшли фахівці Волинського обласного краєзнавчого музею і Київського історичного музею, яким речі були показані для наукової експертизи. Та сама цифра «46» на офіцерському погоні дала змогу відтворити історичні події…
«Вранці 22 травня (4 червня за новим стилем) на австрійські війська, що окопалися перед російським Південно-Західним фронтом, полетіли тисячі снарядів, перетворивши обжиті і добре укріплені позиції в пекло» [1, 166], — так охарактеризував початок Брусиловського прориву в 1916 році відомий радянський історик Н. Яковлєв.
Коли в березні 1916 року О. О. Брусилова призначили головнокомандувачем Південно-Західного фронту, як чудовий стратег, він вніс багато нового, свіжого в так звану опозиційну війну. Навалитись усіма силами на австро-німецький фронт – головна ідея оперативного плану Брусилова. Свій задум тримав у секреті. Навіть від царського оточення дипломатично приховував свої наміри. Коли цариця поцікавилася строком наступу, Брусилов м’яко відповів: «Дата настільки засекречена, що я її не пам’ятаю…».
Було вирішено завдати головного удару силами 8-ої армії в напрямку Луцьк-Ковель. «Цей напрям для головного удару, — згадував пізніше Брусилов, — вибрано мною саме тому, що основне завдання фронту – допомогти наступу Західному фронту, на який Ставка покладала найбільші надії» [2, 189].
Царські генерали були нерішучі, часто вагалися. Сонне їхнє мислення завдавало Брусилову чимало клопоту. «Наступ на цьому напрямку багатообіцяючий, — переконував він генерала Каміна, командувача 8-ої армії, — оскільки просування 6-го корпусу біля залізничної дороги Маневичі-Ковель загрожує противнику охопленням, і він буде вимушений очистити без бою місцевість біля Пінська й північніше…» [3, 189].
Атаку повинен був проводити весь фронт на всій 450-кілометровій лінії в межиріччі Стиру і Пруту. Для 8-ої армії, що завдаватиме головного удару, особистим розпорядженням Брусилова передавались 46-й армійський корпус, 1-а кавалерійська дивізія із резерву і частина важкої артилерії 7-ої армії.
Від 8 годин до двох діб тривала артилерійська підготовка на різних ділянках фронту. Піхота атакувала хвилями шеренг, що йшли одна за одною на дистанції 150-200 кроків [4, 194]. Дорогу їм прокладав вогняний вал. Земля була «начисто вибрита», як говорили тоді офіцери-фронтовики. Російська піхота йшла в атаку впевнено: і тому, що на голові були стальні каски, і тому, що всі солдати були споряджені протигазами, і тому, що після тривалого відступу, нарешті, вони наступали.
Все-таки укріппозиції противника були міцні. Перед фронтом тягнувся колючий дріт, що складався з 9-21 ряду кілків. Місцями таких смуг було декілька, на відстані 20-50 кроків одна від одної. На деяких бойових ділянках через дріт пропускали сильний електрострум. Підвішувалися бомби-ловушки, а в багатьох місцях були закладені самовибухові фугаси. Ці укріплення будували протягом дев’яти місяців.
Перемагаючи запеклий опір австрійців, протягом перших трьох днів наступу війська Південно-Західного фронту досягли значних успіхів. Вони прорвали оборону на фронті 70-80 км, в глибину 25-35 кілометрів [5, 196], а в кінці наступу 18 серпня — до 75 кілометрів, вийшли до берегів Стоходу і зайняли позиції по лінії Свиняче-Киселин-Сокіл-Колки — близько 25 тис. квадратних кілометрів [6, 173].
Впродовж п’ятимісячних боїв противник втратив 1,5 млн. осіб убитими. Було взято в полон 8924 офіцери і 408 тисяч солдатів, 448 бомбометів і кулеметів, 581 гармату, 1795 кулеметів [7, 108]. Боєздатність австро-німецької армії була підірвана безповоротно, і вона уже не могла організувати який-небудь наступ. Російська армія повернула колишню свою репутацію.
А що ж знайомий нам 46-й армійський корпус? На жаль, правий фланг 8-ої армії відстав від атакуючого прориву своїх військ, і 46-й армійський і 4-й кавалерійський корпуси не змогли виконати свої завдання. «Я відчуваю за собою вину», — писав пізніше Брусилов. – Мені слід було не давати згоду на призначення Каледіна командувачем 8-ої армії, а настояти на своєму виборі Клембовського, і потрібно було відразу ж змістити Гілленшмідта з посади командира кавалерійського корпусу. Є велика вірогідність, що при такій зміні Ковель був би взятий відразу, на початку Ковельської операції [8, 228].
…Після бою товариші поховали одинадцять своїх однополчан, нашвидкуруч виривши братську могилу, на яку й натрапив тепер екскаватор.
 — А що ж то за маленькі пляшечки? – запитували очевидці з цікавістю. Такі пляшки називали «осьмушками», в них продавалася горілка. «Можливо, свячена вода?» — губилися у здогадах. Ясність вніс Г. О. Гуртовий, заслужений працівник культури України, громадський директор Торчинського народного історичного музею.
— Це протигазні пляшки, — пояснив він. — Російські протигази, створені академіком Н. Д. Зеленським, щільно не приставали до обличчя. Тому солдати носили з собою завжди трохи води. У випадку газової атаки змочували обличчя, а потім одягали протигаз. В кого ж під рукою не було рятівної води, той виходив теж зі скрутного становища: своєю сечею змочував обличчя, щоб таким чином захистити себе від газу.
За дорученням голови Рокинівської селищної ради останки російських воїнів перепоховали на місцевому кладовищі. Бо не було вказівки від «керівної і спрямовуючої сили суспільства» (КПРС), щоб перепоховати їх біля пам’ятника «Воїнам-визволителям», який стоїть в центрі селища (його виготовив відомий київський скульптор Володимир Шолудько). Тоді б це місце було б не формальним символом визволителів, а справжнім невеликим Меморіальним комплексом Слави, до якого щороку кладуть квіти на 9 травня вдячні нащадки...

Олександр СЕРЕДЮК,
директор Музею історії сільського господарства Волині-скансен,
доктор філософії, письменник
смт. Рокині

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:
1. Яковлев Н. 1 августа 1914. – М., 1974 – С. 166.
2. Семенов С. Брусилов. – М., 1980. – С. 189.
3. Там само.
4. Ростуков Н. И. Русский фронт Первой мировой войны. – М., 1976. – С. 194.
5. История Первой мировой войны 1914-1918. – Т. 2. – М., 1975. – С. 196.
6. Яковлєв Н. Вказ. праця. – С. 173.
7. «Стратегический очерк войны 1914-1918 гг.». – Т. 4-5. – М., 1923. – С. 108.
8. Брусилов А. А. Мои воспоминания. – М., 1963. – С. 228.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #30 за 25.07.2014 > Тема ""Білі плями" історії"