Версiя для друку Обговорити в форумi

ПЕТРУ ВОЛЬВАЧУ — 75!

Від імені творчого об’єднання україномовних письменників КРО НСПУ, Сімферопольської міської «Просвіти», редакції «Кримської світлиці» щиро вітаємо Вас, шановний Петре Васильовичу, голову Кримської філії НТШ, знаного вченого-симиренкознавця, письменника, громадського діяча зі славним ювілеєм — 75-річчям!
Бажаємо Вам життєвої і творчої наснаги, радості, добра і миру, міцного здоров’я на многії благії літа!

Михайло ВИШНЯК, голова ТОУП КРО НСПУ
Павло ВЛАСЕНКО, голова Сімферопольської міської «Просвіти» ім. Тараса Шевченка
Віктор КАЧУЛА, головний редактор газети «Кримська світлиця»

З ТИХ, ЩО НЕ БОЯТЬСЯ ЙТИ ПРОТИ ВІТРУ...

...Ще в свої молоді роки, працюючи на той час у Мелітопольському науково-дослідному інституті зрошувального садівництва, Петро Вольвач зробив свій перший справжній громадянський подвиг у справі повернення із забуття перетворювача голого степу з палючим сонцем і суворими морозами у квітучий та щедрий сад. Мені вдалося знайти в забутих і майже недоступних документах тодішньої тоталітарної влади повністю підготовлений та узгоджений з усіма інстанціями, у тому числі цензурними, рукопис книги П. Вольвача про діяльність А. В. Корвацького «На пісках, за шляхом Муравським», яка тоді так і не побачила світ. У ті далекі сімдесяті роки Ви, Петре Васильовичу, виявили неабияку мужність та витримку, коли Вас за правдиве слово про давню історію садівництва у Мелітополі заслуховували в компартійних кабінетах різного рівня, намагаючись всіма засобами змінити Вашу непохитну позицію.
Ви тоді ще не могли до кінця зрозуміти причину того шаленого опору номенклатури, яка відчайдушно та затято не хотіла сприймати очевидне: промислове та дослідне садівництво виникло на Мелітопольщині в останній чверті ХІХ століття, а вже на початку ХХ століття мелітопольська черешня експортувалась у величезній кількості в країни Західної Європи, в тому числі у Німеччину, Італію, Австрію, Францію і навіть в США. До цього часу в Парижі, на одній з центральних його вулиць збереглась з 1893 року назва магазину – «Мелітопольська черешня», бо його власники добре пам’ятають та шанують свою історію. Тепер, з вершини сьогодення, стало зрозумілим, чому партійні та інші керівники наполегливо фальшували історію, виходячи з того, що черешня як промислова культура з’явилась у Мелітополі тільки на початку тридцятих років минулого двадцятого століття. Ось вийшли, за їхнім твердженням, якось випадково наукові співробітники щойно створеної на пустому місці садівничої станції в пустельний степ у 1933 році, а там виросло саме собою дерево черешні. І кмітливі садівничі науковці уже через рік створили перший сорт мелітопольської черешні. Дива та й годі. І ця брехлива легенда жила так багато років, тому що за нею була пошана та нескінченна низка звань, почестей та найвищих нагород тодішньої держави для керівників інституту. Звичайно, було багато свідчень, що спростовували ці надумані вигадки. І Ви їх, Петре Васильовичу, побачили з самого початку своєї плідної праці науковцем на цій садівничій станції. Це були старезні черешні, які росли на території колишніх садів доктора Андрія Корвацького, для поливу яких ще у XIX ст. він збудував свердловину. А найголовніше – пагорб з кримською сосною серед саду Мелітопольської садстанції, на якому знаходиться занедбана та забута могила садівничого таврійського посушливого степу лікаря А. В. Корвацького. Знаючи Вас як прискіпливого та твердого у своїх переконаннях дослідника, я добре розумію, що Ви знайшли в собі сили зробити ризикований, але дуже потужний виклик тій владі, яка породила цю страшну історичну несправедливість і продовжувала створювати неправдиві міфи... Зрозуміло, що тодішні партійні діячі та представники офіційної влади не могли залишити поза своєю увагою Вашу плідну діяльність щодо повернення із забуття видатних історичних постатей. Вони зробили все, щоб Ваше життя в місті Мелітополі зробити нестерпним. Знаю, що Ви були вимушені залишити його...
З притаманною Вам енергією, маючи незрівнянний талант письменника та невтомного і послідовного дослідника, з молодих років Ви відтворювали у своїх численних книгах діяльність основоположника українського промислового садівництва Л. П. Симиренка та всієї його родини. Перевиданий завдяки Вам перший том Л. П. Симиренка «Крымское промышленное плодоводство» став доступним для зацікавлених фахівців. З надзвичайно великими труднощами Вам вдалося вирішити питання видання другого тому цієї книги, який ще ніколи не був надрукований. Вінцем Вашого натхнення і наполегливості є відновлена Симиренківська родинна церква Святої Трійці та сімейний цвинтар Симиренків у с. Млієві. Попереду ще багато справ. Бажаю Вам, фундатору історії садівництва України, нових творчих пошуків. Стрімкої Вам ходи, вельмишановний Петре Васильовичу, на довгі літа!

Володимир РІЗНИК,
головний державний санітарний лікар, почесний громадянин
м. Мелітополя, краєзнавець

ЮВІЛЕЙНА ПРЕЗЕНТАЦІЯ

Минулої п’ятниці Кримська філія Наукового товариства ім. Шевченка та Кримський незалежний центр політичних досліджень і журналістів спільно з Кримською республіканською бібліотекою ім. Ісмаїла Гаспринського провели презентацію перевиданої відомим симиренкознавцем, академіком УЕАН, лауреатом премії ім. Л. П. Симиренка, заслуженим діячем науки і техніки Петром Вольвачем книги всесвітнього виміру українського ученого-садівника та помолога Л. П. Симиренка «Витоки промислового садівництва» (К вопросу о промышленном плодоводстве). Видання здійснено до 125-річчя виходу в світ цієї праці. (Видавництво «Доля» 2012 р.)
Захід проводився в рамках щорічних Симиренківських читань, передбачених Постановою Верховної Ради України «Про вшанування пам’яті видатних українських вчених-садівників та помологів Л. П. Симиренка та В. Л. Симиренка» (7 лютого 2002 р., № 3067-III). Певною мірою зазначене видання та його презентація були присвячені також 75-літтю від дня народження симиренкознавця та 50-літтю його наукової діяльності.
Академік Української екологічної академії наук (УЕАН), дійсний член Наукового товариства ім. Тараса Шевченка, доктор філософії в галузі біології, лауреат премії ім. Л. П. Симиренка НАН України та ім. Дмитра Нитченка Петро Вольвач – автор понад 300 наукових праць, в тому числі 20 монографій та кількох сотень науково-популярних та громадсько-політичних публікацій.
Перевидана праця класика вітчизняного садівництва Л. П. Симиренка не втратила актуальності не лише для сучасного українського, але і світового садівництва. В ній вперше у світовій науці сформульована наукова концепція сучасного високоінтенсивного садівництва. Геніальний вчений ще 125 років тому ввів у світову садівничу науку такі засадничі сучасні терміни, як «промисловий сад» та «промисловий сорт». Він детально опрацював також наукові та виробничі вимоги, яким мають відповідати «промисловий сорт» та «промисловий сад».
Учений запропонував цілу низку сортів яблуні та груші, які на той час мали впроваджуватись у різноманітних природно-кліматичних умовах України. Він першим серед садівників тогочасної Російської імперії привернув увагу виробничників до кримськотатарського сорту яблуні Сари синап.
Багато сортів, рекомендованих Л. П. Симиренком, ще й донині вирощується як в промислових, так і в аматорських садах України. Зазначена праця має неабияку цінність не лише для науковців, але й виробничників. Вона буде також корисною для студентів середніх та вищих садівничих навчальних закладів.

АКАДЕМІКУ ПЕТРОВІ ВОЛЬВАЧУ

Хтось про Париж плекає мрії,
Хтось їде в Київ,
Хтось — у Львів…
А він – у Симиренків Мліїв, —
У царство квітів і садів.
Він тут, як вдома.
Тут – він рідний,
Бо рід оцей йому зрідні.
Він Симиренка том солідний
Привіз. Труди його і дні.
В Криму він перевидав том цей,
Знайшовши ветхий екземпляр.
Для нього Симиренко — сонце,
Його учення – Божий дар.
Він сам учений-садівничий –
Плекає свій науки сад.
Він з тих, хто діє, а не хниче,
Хто не відступиться назад.
За долю неньки-України
Болить завжди його душа.
На поклик серця, а не чину,
В Криму очолив НТШ.
Він рідну мову захищає
Від яничарів і заброд.
Він – словом, ділом патріот,
І в цьому сенс життя вбачає.
Він серцем щирий чоловік,
Йому я душу відкриваю,
Його я другом називаю
І не на день, на цілий вік!
Він – України справжній син.
Для справ нових бажаєм сили.
З нагоди славних роковин
Для нього ці рядки вродились.
Живи, наш друже-ювіляр,
На радість нам ще довгі роки,
Хай пломеніє серця жар,
Хай у душі кипить неспокій!

Данило КОНОНЕНКО

ШЛЯХОМ НЕЗРАДЖЕНОЇ ЮНІ

Як людину і некабінетного вченого — біолога та садівника Петра Вольвача знаю віддавна, як мовиться, ще з часів туманної студентської юності. І не дивно, в ті, нині далекі 50-60-ті роки минулого віку, ми, обидва селянські сини, спілкувалися безпосередньо, бо мій Кримський педагогічний інститут ім. М. В. Фрунзе та його Кримський сільськогосподарський знаходились поруч у Сімферополі та на одній вулиці. Тоді побутувала думка: найбільше дівчат у педвузі. І одного разу наш студент-філолог Василь Богуцький запросив на «вечірку» «сільгоспників» — Петра Вольвача, Миколу Горбовича та Валентина Негоду. Пізніше й справді склалася одна сім’я: Микола Горбович одружився з моєю однокурсницею Ніною Сягайло.
Інша річ — щодо поетичної творчості. За своєю скромністю автор не афішував своїх поезій, навіть вважав їх недосконалими. Ось що він сам пише з цього приводу про літературний гурток у сільгоспінституті у своїй статті до збірки «Рубікон» («Самвидав», Сімферополь, 1999): «Гуртком опікувалися відомі кримські поети Олександр Лесін і Борис Серман. Саме вони досить схвально поставилися до моїх оприлюднених віршованих опусів». Чи в кожного початківця могла виникнути така вельми нем’яка самокритика?
А писати тоді молодим було дуже нелегко. Невгомонна цензура никала повсюдно: «Кабы чего не вышло»? Не спало й невсипне КДБ. За те, що автор кілька років редагував студентську газету, декілька випусків якої було зроблено українською мовою, — це явище стало в 1960 році предметом обговорення такої «зухвалості» на одному із засідань інститутського парткому.
А далеко ходити не треба було: я і Петро Вольвач, студенти, написали тоді статтю про стан української літератури і книготоргівлі в Криму і відіслали в Київ у «Літературну газету», яка спромоглася дати лише витримки з неї аж… в два абзаци. А я тоді був ще й активним критиком-початківцем і від такої «приязні» могли б і руки опуститися; та в наступному номері цієї газети Станіслав Тельнюк таки «пробив» мою статтю «Росіяни — Шевченкові».
І Петра Вольвача не зупиняли гоніння, хоча рядки, написані ним у 1971 році, не могли тоді бути набутком загалу:
Нас всіх украдено у тебе, Україно,
Тебе ж украдено у кожного із нас.
Блукаєм ми століттями окрадені
По всіх світах, Сибірах, Соловках.
Аби у прискіпливого читача не склалося однобоке враження, зауважу: то була система незалежно від національності. Третирували молодих поетів, що писали російською, — Володимира Лєнцова, перша збірка якого «Доверие» після її виходу вчинила неабиякий мистецький ажіотаж; Валерія Рубінштейна, вірш якого «Серебряные парни» завдяки композитору Льву Перевеслову став піснею, котра відразу заволоділа всіма мистецькими колективами у Криму.
У молодого тоді поета Петра Вольвача склався свій погляд на поезотворення, чужий традиціоналістам та «пуристам» (чистюлям) від літератури. Він творив емоційно і його вірші не відшліфовувалися за столом, про що він казав: «Справу цю чомусь я вважаю нудотно-ремісницькою».
Та досить апелювати хоча б до поетичної творчості Й. В. Гете, котрий не завжди дотримувався рівноскладовості у віршових рядках. І це не було архітектонічною деструкцією, бо превалювали думка і образ.
Окрилений здобуттям Україною Незалежності в 1991 році, П. Вольвач у вірші «Україна скинула кайдани» натхненно пише пером серця:
В Україні — зоряні дороги,
В Україні — свій космічний шлях.
Ти здолаєш рабство та погрози,
Будеш жити, мамо, у віках!
І ніби апелюючи до слів Т. Г. Шевченка про «рабів отих німих», на сторожі яких він хотів поставити своє слово, П. Вольвач через кілька років справедливо і безжально критикує «ягнят отих сліпих»:
Сліпі сини збомжілої Вкраїни,
Все ремигаєте по стайнях, як воли,
Та й поганяють вами, мов худобою,
Все ті ж вожді й злочинні пахани.
(«Сліпі сини збомжілої Вкраїни»).
А ось і новий ракурс поетичної творчості Петра Вольвача — дитячі вірші (збірка «Лісові друзі», видана недавно в Мелітополі, де свого часу після кадебістської депортації з Києва працював наш автор). Її твори, котрі часто є просто афористичними, вдало доповнюють талановиті малюнки художника О. І. Гончарова. Ну от, хоча б «Мурка на полюванні»:
Пішла Мурка полювати
Й не прийшла додому.
Стріла в полі мишку сіру,
А та — шурх у нору.
Вже дві нічки на стерні
Мурка, знай, ночує,
Причаївшись біля нірки,
Хвостика чатує.
Що ж! Промовисто і відрадно, що у кримського поета Василя Латанського з’явився побратим на цій нині необробленій ниві у Криму.
На багато віршів поета написано і пишуться композиторами пісні. Та ще він продовжує свою почесну громадську діяльність на розвої україністики, заслужено будучи лауреатом премій і державних нагород, вірний ідеалам своєї клекотливої і багатобарвної юності. За вагомий внесок в українську літературу та наукову публіцистику Петра Вольвача в 2012 році прийнято до лав Національної спілки письменників України.

Федір СТЕПАНОВ,
член НСПУ, лауреат премії ім. О. Гончара
м. Сімферополь

АНОНС!
Дивіться в авторській програмі Олександра Польченка «Рідна хата» телерозповідь про академіка-ювіляра, голову Кримської філії НТШ, знаного симиренкознавця, публіциста, поета, громадського діяча П. В. ВОЛЬВАЧА. ДТРК «Крим», 22 грудня, поч. о 17.45, повторення . 25 грудня, поч. о 10.00.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #51 за 20.12.2013 > Тема "Українці мої..."