Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2877)
З потоку життя (6045)
Душі криниця (3351)
Українці мої... (1439)
Резонанс (1456)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1643)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
29 СЕРПНЯ – ЧЕТВЕРТА Р╤ЧНИЦЯ ╤ЛОВАЙСЬКО╥ ТРАГЕД╤╥
Насправд╕ пут╕нський «зелений коридор» став для наших в╕йськових справжньою дорогою...


ЖОРСТК╤ УРОКИ ДЛЯ КРИМУ В╤Д ГЕТЬМАНА ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО
Нещодавно в Харков╕ вийшла друком книга «Укра╖нська Держава – жорстк╕ уроки. Павло...


Алла ОСАДЧА. ФЕОДОС╤ЙСЬКА М╤СЬКА ОРГАН╤ЗАЦ╤Я СОЮЗУ УКРА╥НОК (1995-2014)
Лишилась ╓дина шпаринка – «Кримська св╕тлиця», ╕ я щиро вдячна ╖й за можлив╕сть...


УКРА╥НА – НАСТУПНА?
Рос╕я розпочала в Груз╕╖ в╕йну за встановлення нового св╕тового порядку. Груз╕я – це перший...


СВ╤Т ПРОКИНУВСЯ: ГОЛОВНИЙ П╤ДСУМОК ГРУЗИНО-РОС╤ЙСЬКО╥ В╤ЙНИ
Головне питання – чи в╕рно оц╕нив св╕т те, що тод╕ трапилося, та чи не була в╕дкрита саме...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 22.03.2013 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#12 за 22.03.2013
«ЛЮБОВ К ОТЧИЗН╤ ДЕ ГЕРО╥ТЬ...»

╤стор╕я ╕ сучасн╕сть

Л╕н╕я Маннергейма… Ск╕льки про це чула, хот╕ла дов╕датися б╕льше, глибше, ╕ якось натрапила на книгу Валентина Чемериса «Генерали ╕мпер╕й». Цей художньо-╕сторичний роман так мене захопив, що я його за к╕лька годин «проковтнула» — ╕ тепер хочу переказати ╖╖ зм╕ст та рекомендувати ус╕м читачам.
Петро Дороф╕йович Дорошенко ╕ Карл Густав Ем╕ль Маннергейм. Що сп╕льного м╕ж ними, чому в╕домий укра╖нський письменник Василь Чемерис об’╓днав розпов╕дь про дол╕ цих двох ╕сторичних постатей в одну книжку? Один жив у XVII стол╕тт╕, а другий — б╕льш н╕ж на два стол╕ття п╕зн╕ше, один був укра╖нцем, другий — ф╕ном. Але якщо придивитись уважн╕ше, то сп╕льного в укра╖нського гетьмана та нац╕онального героя ф╕н╕в багато. Вони певний час служили Рос╕йськ╕й ╕мпер╕╖, обидва домоглися високих чин╕в. Але ╕ у Дорошенка, ╕ у Маннергейма було в серц╕ щось, перед чим неспроможн╕ встояти ан╕ чини, ан╕ ╕мпер╕╖. Це «щось» — любов до Батьк╕вщини. Саме заради цього ╕ Дорошенко, ╕ Маннергейм кинули виклик ╕мпер╕╖, саме цьому вони присвятили сво╓ життя…
З Рос╕╓ю у 1654 роц╕ «возз’╓днувалася» в╕льна козацька республ╕ка Богдана Хмельницького, «возз’╓днувалася» з ╕менем Укра╖на, але невдовз╕ п╕сля в╕домого скоросп╕шного акту в Переяслав╕ вона прокинулась чомусь вже раптом… Малорос╕╓ю. Хоча жодних катакл╕зм╕в н╕би ╕ не було, та Укра╖на либонь чи не кр╕зь землю провалилась, уступивши сво╖ терени як╕йсь Малорос╕╖. В╕дпов╕дно позникали й укра╖нц╕, теж добров╕льно в╕ддавши свою батьк╕вщину якимсь малоросам, що нев╕дь-зв╕дки взялися (п╕зн╕ше вони стануть ще й «хахлами»), та й сам гетьман укра╖нський на той час уже йменувався «героем древней Малоросии» (пушк╕нськ╕ слова). Така дивна метаморфоза стала одним ╕з перших результат╕в (прогресивного, як прийнято називати все, що пов’язано з Переяславською радою) того дивного «возз’╓днання», коли Рос╕я самов╕льно, не питаючи, зв╕сно, на те згоди само╖ Укра╖ни, перейменувала ╖╖ в Малорос╕ю, а укра╖нц╕в — у малорос╕в.
У 1662 роц╕ було створено приказ «Малая Рос╕я», б╕льш в╕домий як Малорос╕йський, що й став центральним органом державного управл╕ння, що в╕дав справами перейменовано╖ Укра╖ни. Знаходився в╕н у Москв╕ й п╕дпорядковувався Посольському приказу — без його санкц╕╖ нав╕ть вибори гетьмана чи козацько╖ старшини вважалися нед╕йсними, як ╕ судов╕ постанови, а тому в Укра╖н╕ нев╕дь-зв╕дки раптом з’явився якийсь малорос╕йський гетьман.
╤ коли Москва величала його малорос╕йським гетьманом, Петро Дорошенко обурливо протестував, — як, м╕ж ╕ншим, ╕ проти експанс╕╖ Рос╕╖ в Укра╖ну та перейменування його батьк╕вщини в якусь Малорос╕ю, а укра╖нц╕в — у малорос╕в. Але вс╕ його протести ан╕чог╕с╕нько не дали. На них у Москв╕ звертали увагу, але вже як на прояви сепаратизму (п╕зн╕ше буржуазного нац╕онал╕зму), з яким треба нещадно боротися. ╤ — боролися. (Зда╓ться, ще й дос╕ борються).
Першим ╕з гетьман╕в козацько╖ республ╕ки, створено╖ Б. Хмельницьким, було схоплено Дем’яна Многогр╕шного з сином. Перевезено до Москви ╕ п╕сля допит╕в ╕ тортур обох заслано до Тобольська, де ╖хн╕ сл╕ди й загубилися. Другим у Сиб╕р було в╕дправлено кошового отамана ╤вана С╕рка. Петро Дорошенко був трет╕м. ╤ це не рахуючи козацьких старшин — полковник╕в, сотник╕в, осавул╕в, яких юрбами гнали до Сиб╕ру.
Отже, Петро Дорошенко — козак з д╕да-прад╕да. Вс╕ старшинськ╕ уряди перейшов в╕д малого до великого, ╕ славу серед товариш╕в рано здобув км╕тлив╕стю ╕ хоробр╕стю. Знав з перших рук Запор╕жжя з Хортицею ╕ Великим Лугом («С╕ч нам — мати, а Великий Луг — батько»), ╕ р╕чки, ╕ море, ╕ загалом свою Укра╖ну по обидва береги Дн╕пра, вм╕в тримати в руках шаблю ╕ самопал, норовистого коня в узд╕, в козацьк╕ поводир╕ рано вибився завдяки власному розумов╕ та вченост╕.
А вт╕м, спершу навчався в Ки╓во-Могилянськ╕й академ╕╖, добре знав всесв╕тню ╕стор╕ю, риторику, л╕тературу, Святе Письмо, польську ╕ латинську мови, волод╕в ораторським мистецтвом, мав непоганий л╕тературний смак ╕ стиль.
Дипломат, дипломатичну школу пройшов у великого Богдана. Був знайомий з кер╕вниками московсько╖ пол╕тики щодо Укра╖ни, знав хан╕в ╕ султан╕в, в╕дпов╕дно знав турк╕в ╕ татар. Мав особист╕ заслуги перед В╕йськом Запорозьким. Неодноразово в╕в переговори з послами Польщ╕, Москви, Туреччини, Криму, очолював дипломатичн╕ м╕с╕╖ ╕ передов╕ загони у пол╕. ╤ в той же час був неперевершеним во╖ном, кер╕вником козацтва ╕ вс╕╓╖ козацько╖ держави. М╕щани, козаки, простий люд дуже любили й поважали гетьмана.
Його д╕дом був соратник славетного Петра Сагайдачного гетьман Михайло Дорошенко, який доклав ╕ сво╓╖ невсипущо╖ прац╕ у створення новосотенного устрою Козацько╖ Укра╖ни, котрого так шанували козаки (це про нього сп╕вали ╕ сп╕вають в Укра╖н╕ «Ой на гор╕ та женц╕ жнуть, а поп╕д горою, яром-долиною козаки йдуть…» та про те, що «Дорошенко веде сво╓ в╕йсько хорошенько»). Батько Дороф╕й був в╕домим козацьким полковником, р╕дн╕ брати Григор╕й та Андр╕й теж були полковниками. Одне слово, — династ╕я захисник╕в ╕ творц╕в ново╖ козацько╖ Укра╖ни.
У 22 роки Петро Дорошенко — козак гетьмансько╖ сотн╕, куди в╕дбирали кращих з кращих. Дипломат у 26 рок╕в. До останн╕х дн╕в свого життя залишатиметься патр╕отом В╕тчизни, «упевненим у правот╕ боротьби укра╖нц╕в проти нац╕онально-рел╕г╕йного гноблення, за козацьк╕ вольност╕». 1655 р╕к — Петро Дорошенко — наказний полковник, 1657 — з вол╕ гетьмана Хмельницького — прилуцький полковник (на ц╕й посад╕ перебував ш╕сть рок╕в). Уже тод╕ стояв на позиц╕ях щодо необх╕дност╕ створення укра╖нсько╖ незалежно╖ держави «в╕д Путивля до Самбора».
Вл╕тку 1659 року разом з гетьманом ╤. Виговським брав д╕╓ву участь у знаменит╕й Конотопськ╕й битв╕, де рос╕йськ╕ в╕йська зазнали нищ╕вно╖ поразки ╕ великих втрат. У 1665 роц╕ Петро Дорошенко ста╓ гетьманом, так почина╓ться його хресний шлях на голгофу Укра╖ни — за ╖╖ волю ╕ незалежн╕сть... Вже через два роки Москов╕я завдала Укра╖н╕, сво╖й союзниц╕ ╕ майже сестр╕, перший в╕дчутний удар у спину. Це була зрада, н╕чим не замаскована, коли Москва, припинивши гру у р╕вноправн╕сть та братерство, в односторонньому порядку (хоча п╕сля Переяславсько╖ угоди не мала н╕ морального, н╕ юридичного права це робити ) уклада╓ з Польщею в сел╕ Андрусов╕, що б╕ля Смоленська, угоду про припинення в╕йни 1654-1667 рок╕в ╕ п╕дпису╓ з нею перемир’я.
В ход╕ ута╓мничених переговор╕в, поза спиною Укра╖ни, було досягнуто компром╕су: Польща повертала Москов╕╖ Смоленськ ╕ С╕верську землю, схвалювала входження до складу Москов╕╖ Л╕вобережно╖ Укра╖ни — свого роду анекс╕я, а як дяку за це Москов╕я в╕ддавала Польщ╕ (не маючи на в╕ддавання жодного права) Правобережну Укра╖ну; таким чином дв╕ хижачки роз╕тнули живе т╕ло Укра╖ни навп╕л ╕ по Дн╕пру возвели штучний кордон... Такою ц╕ною п╕длост╕ ╕ зради Москов╕я купила соб╕ мир. Унасл╕док громадянсько╖ в╕йни козацька Укра╖на виявилася розчленованою на два гетьманства з╕ сво╖ми урядами, вона була надзвичайно спустошена во╓нними д╕ями, еп╕дем╕ями та голодуваннями. У середин╕ 60-х рок╕в Правобережна Укра╖на втратила не менше 60-70% свого населення.
У так╕ смутн╕ часи на чол╕ Правобережно╖ Укра╖ни ста╓ Дорошенко. Що собою тод╕ являли дв╕ Укра╖ни? Л╕вобережна — нап╕воф╕ц╕йно — Гетьманщина, оф╕ц╕йно, — бо перебувала у склад╕ Рос╕йсько╖ держави, — мала Рос╕я або Малорос╕я, до яко╖ входила територ╕я сучасних Черн╕г╕вщини, Полтавщини, зах╕дних район╕в Сумсько╖, сх╕дних Ки╖всько╖ ╕ Черкасько╖ областей.
Правобережна Укра╖на за Андрус╕вським перемир’ям у 1667 роц╕ в╕д╕йшла до Реч╕ Посполито╖ ╕ в ╖╖ склад╕ перебувала до 1793 року, тобто 126 рок╕в. Охоплювала територ╕ю сучасних Ки╖всько╖, Черкасько╖, К╕ровоградсько╖, Житомирсько╖, В╕нницько╖, Хмельницько╖, Р╕вненсько╖ ╕ Волинсько╖ областей. Гетьман Правобережно╖ Укра╖ни П. Дорошенко не полишав спроби об’╓днати дв╕ Укра╖ни в одну ╕ зробити ╖╖ незалежною ╕ самост╕йною державою — на в╕дм╕ну в╕д л╕вобережного гетьмана Самойловича, який бачив Укра╖ну т╕льки в склад╕ Рос╕╖.
Зрештою, проти протекторату яко╖сь держави не був ╕ Дорошенко, але протекторату лише тимчасового. Якщо у самих не вистача╓ сил об’╓днати Укра╖ну, то, гадав в╕н, це зробити можливо чи то п╕д протекторатом польського, чи московського царя. А вже об’╓днана Укра╖на, був в╕н упевнений, зм╕цнившись, виборе ширшу автоном╕ю — чи в╕д короля, чи в╕д царя. А вже маючи ╖╖, зручно ведучи пол╕тику м╕ж Рос╕╓ю, Польщею ╕ Туреччиною, можна досягти й повно╖ незалежност╕…
У т╕й частин╕ Дорошенк╕вського плану, що стосувалася Рос╕╖, це була на╖вн╕сть. Хто-хто, а Рос╕я те, що хоч раз брала, вже н╕коли не в╕дпускала на волю.
За одинадцять рок╕в свого гетьманства Дорошенко зазнав усього — усп╕х╕в ╕ невдач. Як би тяжко не було, в╕н н╕коли не падав духом ╕ завжди знаходив вих╕д. Але так було т╕льки до осен╕ 1676 року, коли його становище почало пог╕ршуватись катастроф╕чно.
Затиснутий з╕ сво╓ю ╕де╓ю незалежност╕ м╕ж Польщею та Москов╕╓ю з одного боку, ╕ м╕ж Кримом та Туреччиною з ╕ншого, в╕н метався, як зв╕р у кл╕тц╕. Пом╕ч татар, яких гетьман закликав на Укра╖ну, вже вс╕х жахала. Вони нишпорили по м╕стах ╕ селах, грабуючи та захоплюючи в неволю людей. Вс╕ кляли гетьмана. Насувався голод. Ситуац╕я пог╕ршувалася, все вказувало на те, що вже к╕нець Дорошенку та його ╕де╖ незалежност╕. В╕н фактично був в облоз╕, Чигирин був в╕др╕заний в╕д ус╕╓╖ Укра╖ни. Сили, аби дати в╕дс╕ч, у Дорошенка не було, а марно кров проливати в╕н не хот╕в. Був стомлений не так ф╕зично, як духовно, не м╕г пов╕рити, чому н╕хто не п╕дтриму╓ ╕дею незалежност╕ сво╓╖, сво╓╖ ж — не чужо╖! — Укра╖ни.
У Москв╕ з великою помпою в╕дбулася церемон╕я передач╕ царев╕ привезених з Укра╖ни клейнод╕в переможеного гетьмана Правобережно╖ Укра╖ни, й одночасно святкувалася в╕ктор╕я над непок╕рним Дорошенком. Клейноди в╕д╕слав Самойлович у Москву, ╖х везли по вулицях, з╕гнали людей, вс╕ляко насм╕хаючись, булаву ╕ бунчук несли головами донизу. Цар Фед╕р Олекс╕йович був задоволений, що «наконец-то!» — почувався переможцем, який щойно виграв одну з найважлив╕ших битв. Самойлович був ╕ залишався в╕рним холопом його величност╕. А Дорошенко був вельми достойним противником. «Який жаль, що Дорошенко б╕льше любить свою Укра╖ну, як Москов╕ю, — сказав цар. — Н╕ живим, н╕ мертвим Дорошенко не повинен повернутися!»
╤ до вол╕ було, як до неба. До ц╕╓╖ довгождано╖ мит╕ треба було пережити 314 рок╕в, не гетьману Дорошенку, нам...
* * *
А як же боровся за незалежн╕сть сво╓╖ В╕тчизни ╕ чого досяг знаменитий ф╕нський «гетьман» — генерал Маннергейм? Про це за книгою В. Чемериса хочу розпов╕сти в наступних публ╕кац╕ях.

Марина ВОЛОШИНА
смт. Чорноморське, АР Крим

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 22.03.2013 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11557

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков