Версiя для друку Обговорити в форумi

НАЩАДОК І ПРАВОНАСТУПНИК ІМПЕРАТОРСЬКОГО ДОМУ КОМНІНІВ-ТРАПЕЗУНДСЬКИХ — БОРЕЦЬ ЗА ВОЛЮ УКРАЇНИ
Нещодавно Україна та українська спільнота на всіх континентах вшанувала скорботну і величну дату — 95-річчя Героїв Крут. Ця найбільша трагедія у перші роки становлення Української народної республіки досить повчальна. Наш народ та малопатріотична влада мають врешті-решт усвідомити, що національна армія є одним із головних державотворчих чинників. У її лавах можуть бути громадяни України різних національностей. Але головною вимогою від головнокомандувача до рядового солдата має стати любов до своєї землі і своєї держави.
Нащадок та правонаступник імператорського Дому Комнінів-Трапезундських, одне покоління якого свого часу правило готським князівством у Криму, князь та полковник Російської армії, армії УНР Ігор Комнен Палеолог був справжнім патріотом України і в буремні 1918-1920 роки боровся за її волю.
Гадаю, що для українського читача мають бути цікавими і досить цінними спогади вояка. Адже у них мова піде про зимові події 1918 року в Криму, Києві та Кам’янці-Подільському, де князь зі своїм мусульманським полком брав активну участь у боротьбі з більшовицькими окупантами.
Для широкого читацького загалу цей факт є маловідомим. Він не досить вивчений і науковцями. (Текст подається без редагування мови оригіналу).

Петро ВОЛЬВАЧ,
голова Кримської філії НТШ, академік, член НСПУ

Князь Ігор КОМНЕН ПАЛЕОЛОГ
Полковник
ЗВІЛЬНЕННЯ КАМ’ЯНЦЯ-ПОДІЛЬСЬКОГО ВІД БОЛЬШЕВИКІВ У 1918 р.

13 січня 1918 року большевики під проводом севастопільських матросів заволоділи м. Симферополем, де мав осідок Кримсько-Татарський Національний Уряд. Прем’єр-міністр, тобто Голова Уряду, Цєлєбіджан-Челєбіїв і Начальник Штабу Кримського війська, тобто Командант урядових збройних сил, російський полковник Вигран, попали до їх рук і вони їх спалили живими в одній із печей міноносця «Алмаз», що стояв тоді на рейді в м. Євпаторії. Помішник Виграна — зрадник — підполковник генерального штабу Достовалов, який пізніше заклав у Берліні «Союз Зміновіхівців», перейшов тоді до большевиків.
Челєбіїв і Вигран були кавалерами Імператорського Кавалерського Константинівського св. Георгія ордена. Останнім великим магістром того ордену був мій батько генерал-лейтенант князь Іван Алєксандрович Комнін Палеолог, барон фон-дер Лауніц, як потомок і правонаслідник імператорського Дому Комнінов-Трапезундських. Одне покоління того Дому свого часу правило Готоєйським (Готоія) князівством у Криму. «Орден» ставив собі мету боротися з большевиками. Відповідно до тодішніх обставин він (Орден) працював як таємна (підпільна) організація.
Я був начальником розвідкового й контр-розвідкового відділу штабу Кримського війська і брав участь в останніх перестрілках з большевиками. Хоч я був одягнений у цивільне, проте мене пізнали фабричні збольшевичені робітники на вулиці. З великими труднощами пощастило мені врятуватись від озвірілої юрби робітників, що гналася за мною, на чолі з якимсь матросом, Дворянською вулицею в Симферополі.
Вісім діб я переховувався в Симферополі в одного німця-колоніста. Пізніше з підробленими документами, що їх для мене роздобув інший німець-колоніст, я як хворий здемобілізований вояк їхав до рідних на Урал. А приїхав я не на Урал, а до Києва, де стояла моя частина — 30-й Український окремий польовий тяжкої артилерії дивізіон.

II
Під Києвом відбувалися бої з 2-ою революційною большевицькою армією під командою Антонова-Овсієнка, яка підійшла зі сходу й бомбардувала м. Київ. Частина цієї армії переправилась на Подол і звідси большевицька піхота пробивалась до центру міста. При мені большевицька піхота вийшла на Львівську вулицю. Від 24 по 26 січня я брав участь у вуличних боях (Львівська вул. і Бібіковський бульвар) на стороні українського війська, що ставило одчайдушний спротив большевикам. Більшість офіцерів російської армії трималася пасивно, як і в Криму. Дорослі кадети Володимирського корпусу брали участь у боях не всі. Один із кадетів був заколотий у штиковій атаці більшовиків на підступі до Львівської вулиці з Лук’янівки.
Фактично тільки українські військові частини ставили тоді організований опір ворогові. Після того, як большевики зайняли м. Київ, кавалери «ордену» — грузини — князь Нестор Єрістов і світліший князь Дадіані видали мене за грузина й роздобули мені фальшиві грузинські папері, бо грузини, як і поляки, трималися нейтрально, а серед них було чимало офіцерів і звичайних вояків. Вони навіть тимчасово ввійшли до складу совєтського гарнізону. Ваговози, переповнені озброєними грузинами, їздили по Хрещатику. Але насправді грузинські керівники були проти большевиків. Вони хотіли тільки виграти час, щоб своїх земляків відправити на Кавказ. Проте пізніше це стало відомим, незабаром почалися тертя, і большевики перший таки ешелон з грузинами далі Ростова-на-Дону не перепустили. Грузини врятували тоді багато українців.
Де стояла їхня частина, я не знаю, бо ніколи в ній (в частині) не був. У воєнного комісара Грузії я мало-мало не попався, бо не тільки не міг і слова сказати по- грузинському, а й забув своє прибране грузинське прізвище, і тому не відзивався, коли мене викликали! Врятував мене з цього становища князь Єрістов. Однак незабаром стало небезпечно далі залишатися в Києві, де жили мої мама й бабця, бо озброєні банди большевиків почали ходити по помешканнях й арештовувати офіцерів, що переховувалися. Я сам бачив недалеко від Міської Думи, як якийсь офіцер без верхньої одежі, у хатніх шльопанцях вибіг з подвір’я на вулицю, щоб рятуватися, але його зловили червоні вояки вже на вулиці.
З дозволу командира дивізіону полковника Савойського я виїхав до Кам’янця-Подільського. У дорозі я кілька разів наражався на великі небезпеки, тому тільки, що большевики вбачали в мені офіцера. У Василькові большевицький кіннотник, якому я не дозволив впхнути до вагона через вікно великого мішка, вихопив шаблю й з такою силою рубнув по віконній рамі вагона, що рама відкололася й впала. Коли б вчасно не прибрав руки, то був би тепер безрукий. На ст. Проскурів молодий польський вояк (жовнір), проходячи повз мене, кілька разів штовхав мене навмисне плечем. Я вийшов з рівноваги й так ударив того вояка кулаком, що він упав. Зірвавшись на ноги, він кинувся на мене, і його підтримали інші вояки (поляки), і не знати, чим би то все скінчилося, якби не втрутився поважного віку фельдфебель, також поляк. На перегоні Проскурів-Кам’янець в товаровому вагоні, в якому їхав я, большевицькі вояки почали складати плян, як би то викинути мене на ходу з вагона, але на моє щастя потяг став, бо не вистачило палива. Большевицькі вояки кинулися рубати телеграфні стовпи на паливо, а я тим часом перейшов до іншого товарового вагона й так врятував своє життя. Ось такі були тоді порядки в Україні, за часу большевицького панування.

ІІІ
Кам’янець-Подільськ був переповнений большевицьким військом. То були залишки III Кавказького корпусу. Вояки були зовсім деморалізовані. Штаб Корпусу містився в «Дворянському Собранії». У цьому будинку перед тим тимчасово замешкав Керенський. Єдиною більш-менш боєздатною частиною був 3-й мусульманський батальйон 205-го Шелахінського полку триротного складу, і мав 400 багнетів при 16 скорострілах і складався з уфімських та казанських татар. Вони мали їхати на свою батьківщину, але тому, що там панували большевики, — затримались в Кам’янці. Старшини не були татарами. Декотрі з них були українці. Усі вони були заарештовані й замкнуті десь у темному льоху (підвалі).
Татари в основному були проти большевиків з мотивів національних й релігійних, але большевицька отрута розкладу торкнулася й їх. Вони робили кожний, що хотів. До касарні, що містилася в Єпархіяльній жіночій школі на передмісті за «Дворянським Собранієм» вони приходили, щоб добре попоїсти та виспатись. Усіма справами керував «Совет солдатських депутатів». Однак великий вплив на справи також мав і батальйонний мулла Садиков, простий, малоосвічений вояк, але глибоко порядний, і заслуговував на пошану. Він ненавидів большевиків.

(Закінчення в наступному номері)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #8 за 22.02.2013 > Тема ""Білі плями" історії"