Версiя для друку Обговорити в форумi

За духом - українець!

Нещодавно львівський фізик Василь Ігнатюк подарував мені книгу «Микола Боголюбов і Україна». Переглянувши її, я подумав, що така книжечка неодмінно повинна бути в Сімферополі! І не будь-де, а саме в нашій «світличанській» бібліотеці. Адже небайдужі і діяльні кримські українці могли б почерпнути у ній багато цікавого. Науковець, вислухавши мої аргументи, люб’язно передав одну книгу сімферопольцям – мовляв, нехай це буде своєрідним дарунком кримському українству від Інституту фізики конденсованих систем.
* * *
А стосовно обставин появи на світ цієї книги, то Василь Васильович дав таке роз’яснення:
— Автором ідеї видання книжки був академік Ігор Рафаїлович Юхновський, почесний директор Інституту фізики конденсованих систем НАНУ та колишній керівник Інституту національної пам’яті. Цю ідею підхопив та палко підтримав Ігор Мриглод, академік НАН України, директор вищезгаданого інституту. До авторського колективу долучився і Юрій Головач, доктор фізико-математичних наук, завідувач Лабораторії статистичної фізики складних систем – відомий в Україні та за кордоном популяризатор науки. Не міг залишитись осторонь і Василь Ігнатюк, кандидат фізико-математичних наук, старший науковий співробітник відділу квантово-статистичної теорії процесів каталізу, який у розмові з автором цих рядків жартома (хоча і не безпідставно) називав себе «правнуком М. М. Боголюбова по науковій лінії».
Як розповідав Василь Ігнатюк, робота з підготовки виставки, приуроченої до 100-річчя Миколи Миколайовича Боголюбова, що передувала виходу книжки (загалом — пошук архівних матеріалів, фотографій, свідчень очевидців), незважаючи на те, що потребувала чимало часу та зусиль, захопила, що називається, «з головою». Виявилось, що історія науки (якщо до неї ставитись серйозно, як і до всього іншого у житті) є НАДЗВИЧАЙНО цікавим заняттям. До того ж у вільній енциклопедії (Вікіпедії) українською мовою наведена досить коротка, неповна, а місцями і недостовірна інформація про цю унікальну особистість. Починаючи із середини 90-х років, опубліковано чимало спогадів учнів та колег про Миколу Миколайовича. Надзвичайно цікаві матеріали про цю людину можна знайти у книжці його брата Олексія Миколайовича — середущого з трьох братів Боголюбових. Своє завдання ми бачили насамперед у тому, щоб більше розповісти про те, що пов’язує Миколу Миколайовича з Україною і який слід залишила його праця саме в Україні. В такий спосіб нам хотілося висловити глибоке пошанування людині, яка для нас – львівських фізиків – стала хресним батьком у справі становлення і розвитку статистичної та математичної фізики: саме академік Микола Боголюбов благословив створення першого підрозділу академічної науки в царині фізики у Західній Україні. За його підтримки 40 років тому постав у Львові відділ статистичної теорії конденсованих станів (тоді Інституту теоретичної фізики АН УРСР у Києві), з якого, власне, і розпочалася історія Інституту фізики конденсованих систем НАН України, утвореного в 1990 році з ініціативи академіка І. Р. Юхновського.
* * *
…Заглибившись у читання, я вже не міг відірватися. Попри суто «фізичну» тематику, книга містить море найрізноманітнішої і надзвичайно цінної інформації з багатьох галузей. По-перше, є багато цікавого про братів великого фізика. Всі вони були довгожителями: якщо самого Миколу Боголюбова (1909-1992), який був найстаршим із братів, було обрано членом Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка у 1990 році, то можете уявити його працездатність! Не кажу вже про авторитет у наукових колах. Середній брат Олексій Боголюбов (1911-2004) був видатним механіком і математиком, всесвітньо відомим дослідником історії науки, доктором технічних наук, членом-кореспондентом НАН України. Треба сказати, що цікавий напрямок самореалізації обрав для себе наймолодший із братів Боголюбових — Михайло (1918-2010). Михайло Боголюбов, на відміну від братів, не став «технарем», він вивчав іранські і семітські мови в Ленінградському університеті. Під час навчання Микола Боголюбов надсилав йому підручники і словники східних мов, підтримуючи зацікавлення молодшого брата. Закінчивши університет у 1941 році, Михайло упродовж чотирьох років викладав перську мову у Вищій школі Червоної Армії, зокрема готував кадри для проведення Тегеранської конференції 1943 року. Після війни Михайло Миколайович вивчав ягнобську мову, якою розмовляли представники нечисленної народності у важкодоступній гірській ущелині Ягноб (верхів’я Зерафшану, Таджикистан). Волею долі ягнобці стали останнім з депортованих народів у СРСР: у 1970 році в ущелину Ягноб прибули військові вертольоти, які вивезли нечисленний народ у долину – вирощувати бавовник.
Погодьтеся – факт маловідомий, майже сенсаційний. А оскільки інтелігенція Криму прекрасно обізнана із тим, що таке депортація, то такі цікаві дані про Таджикистан і ягнобців повинні бути затребуваними. Я пошкодував, що не встиг прочитати цю книгу раніше (вона побачила світ ще в 2009 році), адже львівський філолог, іраніст Ярема Полотнюк (син письменниці Ірини Вільде) міг би багато чого доповнити. Найімовірніше, він добре знав Михайла Боголюбова, адже і сам вчився у Ленінграді, і в Таджикистані бував неодноразово. На жаль, Ярема Євгенович Полотнюк (наш давній приятель і невтомний популяризатор «Кримської світлиці» у Львові) не так давно пішов з життя… Із сумом згадуючи побратима, із яким навіть не встиг попрощатися, я хочу звернутися до наших читачів: «світличани», поспішайте контактувати між собою! Цінуйте кожну хвилину!
* * *
А ось рядки, які найкраще характеризують академіка Боголюбова:
«Він виділяється серед дослідників у галузі теоретичної фізики надзвичайним багатством результатів фундаментальної вартості. Після його безпрецедентної діяльності теоретична фізика набула зовсім іншого вигляду…» Ці слова належать знаєте кому? Професору Анатолію Свідзинському, якого найстарші наші «світличани» повинні пам’ятати. Адже він багато років прожив у Сімферополі, був нашим передплатником, а автор цих рядків разом з ним колись пробував «вигризати» у влади дозвіл на відкриття українських шкіл у Криму. Це було, якщо мені не зраджує пам’ять, ще у 1990 році.
«Це був справжній творець. Майстер у булгаковському значенні цього слова… Він щедро роздавав своїм учням ідеї, допомагаючи ставати їм самостійними і впевненими в собі». Ці слова належать Віталію Шелесту, синові найпатріотичнішого першого секретаря ЦК КПУ Петра Юхимовича Шелеста, знятого зі своєї посади Брежнєвим у 1972 році.
Можна б ще навести цитату з книги Ігоря Юхновського «Політика. Вибрані праці» — Видавництво Львівської політехніки, Львів, 2010: «…Не було грошей, щоб надрукувати мою кандидатську дисертацію. Отже, текст і величезні формули я у великому зошиті на доброму фінському лінійованому папері акуратно написав від руки. І вирішив поїхати з тією дисертацією в Москву, в МДУ до Боголюбова. На той час він був академіком Радянського Союзу. Вважалося, що до нього добратися дуже важко. Але я потрапив до Боголюбова на семінар. А коли семінар закінчився, я підійшов, сказав, що я «зі Львова», і спитав, чи може він подивитися мою дисертацію, написану від руки. «Коли ж, запитую, мені до вас прийти?». Відповідь була: «Завтра». Він був геніальною людиною. На другий день я прийшов і почув від нього схвальне: «Все хорошо, все хорошо. Можете представлять». Тоді я запитав: «А ви будете моїм опонентом?». Це було взагалі нахабство, бо Боголюбов не всім дозволяв навіть підійти до нього, а не те, щоб відповідати на такі запитання. А тут якийсь хлопчина зі Львова з дисертацією, написаною від руки… Проте він погодився. З того моменту я одержав прихильність московської групи фізиків, які були в оточенні Боголюбова. Тобто уже з кандидатської дисертації переді мною відкрився науковий світ цієї школи у Москві і в Києві. Тому казати, що моє наукове зростання відбувалося в якійсь львівській ізоляції, було б неправдою. Після успішного захисту дисертації мене почали запрошувати на наукові конференції до Києва, часто запрошували й до Москви. Важко зрозуміти й повірити сьогодні, але світ фізиків у Радянському Союзі – це був світ незалежних і дуже шанованих людей, і влада, органи НКВД до фізиків, мені здається, не чіплялися. Фізики мали величезну ідеологічну автономію. Наші міркування мали радше філософський характер: це була філософія і природи, і думки людської…»
Прив’язуючись до цієї думки, я хочу торкнутися ще однієї актуальної для кримського українства теми. Дехто нам дорікає, що «Кримська світлиця» надто прагне «обілити» УПА. Зрозуміло, що правдива інформація про повстанську армію не вписується в плани ідеологів «русского мира». І ми їм погані помічники, бо прагнемо розбудовувати Україну. Але якщо говорити про росіян, то вони різні, з-поміж них є дуже багато таких, до кого ставимося із щирою повагою та любов’ю. Але люблячи з-поміж них найкращих, ми не зобов’язані відрікатися від своєї історії. Тому, користуючись нагодою, наведу ще один уривок із спогадів Ігоря Юхновського. Ось як виглядає правда очима радянського юнака і, без сумніву, молодого антифашиста:
«Ми дуже раділи перемогам Радянської Армії – у Сталінградській битві, на Курській дузі й так далі. Ми настільки зненавиділи німців, що коли прийшли радянські війська в 1944-му році, то я одразу пішов добровольцем у Червону армію. Батьки могли мене не пустити, добитися звільнення, але перемогло моє невтримне бажання помсти тим бундючним і жорстоким зайдам. Відходячи, німці забирали чоловіків. Ми втікали від німців у діброву під Кременцем, там був величезний ліс і такі яруги, що німці боялися туди йти. Там я вперше зустрівся з нашими партизанами. Це були дуже гарні, милі хлопці з УПА. Це були юнаки зі справді українським покликанням. На них була якась святість. І до них ставилися, як до обраних…»
Зауважте, українськими повстанцями захоплюється та сама людина, яка і до академіка Боголюбова ставиться з пієтетом! Як кажуть, хто на що заслужив...
Як написано у книжці, і як стверджував сам Боголюбов, у нього було дві батьківщини – Росія та Україна – і дві рідні мови – російська та українська. Українцем за духом він став у селі Велика Круча, де вперше пізнав історію цього краю і полюбив поезії Шевченка. Протоколи перших наукових семінарів він записував українською мовою і перші його публікації написані теж українською. У час, коли почали нищити українську інтелігенцію, Микола Миколайович визнав себе українцем і вважав себе ним упродовж усього свого життя. Під його благотворним впливом кардинально змінилися точні науки в світі, змінився ландшафт науки в Україні. І як любить повторювати Ігор Рафаїлович Юхновський: «Над нами витав дух генія...». Просто ми ще не вповні це оцінили.

Сергій ЛАЩЕНКО

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #51 за 21.12.2012 > Тема "Українці мої..."