Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3708)
З потоку життя (6918)
Душі криниця (3714)
Українці мої... (1513)
Резонанс (1616)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1757)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
╤СТОР╤Я МИКОЛА╥ВСЬКОГО РУХУ
У монограф╕╖ висв╕тлено створення та д╕яльн╕сть Микола╖всько╖ крайово╖ орган╕зац╕╖ Руху, боротьбу...


ЗЛОВ╤СНА Т╤НЬ ФЕЛЬДМАРШАЛА ГОЛОДОМОРУ НАД РОС╤╢Ю
Нещодавно у Ки╓в╕ вийшла друком книга доктора ╕сторичних наук Василя Марочка «Йосип Стал╕н...


ЗЛО ТРЕБА ПЕРЕМАГАТИ
Нещодавно в м╕ст╕ Ковел╕ на Волин╕ вийшла друком книга «╥хн╕ зор╕ не згасли».


ПОКОХАЛИСЯ НАВ╤ЧНО, ВМЕРЛИ ОДНОЧАСНО
Коли Соф╕ю Перовську розшукувала влада, пол╕ц╕╖ пов╕домили ╖╖ прикмети: “Б╕лявка,...


ВОЛОДИМИР СТЕЦЮК: СПРАВА ПЕТЛЮР╤ВСЬКО╥ ПОВСТАНСЬКО╥ ОРГАН╤ЗАЦ╤╥
28 серпня 1921 року в Жандармськ╕й балц╕ поблизу Катеринослава було розстр╕ляно 52-х актив╕ст╕в ╕...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #18 за 11.05.2012 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#18 за 11.05.2012
╤СТОР╤Я ОДН╤╢╥ НАГОРОДИ

Якось п╕сля чергового м╕тингу, присвяченого Дню Перемоги, ми з д╕дусем повернулися додому. Д╕дусь Абдурешит у сво╓му парадному костюм╕ виглядав молодцем. Його п╕джак прикрашали медал╕: «За перемогу над фашистською Н╕меччиною», «За взяття В╕дня», «За визволення Праги», «За перемогу над Япон╕╓ю», орден Червоно╖ З╕рки, орден В╕тчизняно╖ в╕йни II ступеня, «За мужн╕сть». Доповнювала ц╕ бойов╕ нагороди велика к╕льк╕сть юв╕лейних медалей. А ще напередодн╕ 9 травня до нас додому при╖жджав в╕йськовий ком╕сар Нижньог╕рського району, який прив╕тав д╕да з присво╓нням йому чергового оф╕церського звання — кап╕тан. Ось такий у мене геройський д╕дусь!
Було близько оп╕вдня, коли ми повернулися. Нас удома чекали мо╖ тато, мама ╕ братик Надир. Зазвичай п╕сля урочистих заход╕в, як╕ проходили в центр╕ селища, де вшановували ветеран╕в в╕йни, д╕д приходив додому, де на нього (╕ ус╕х нас!) чекав святковий об╕д. Мама сьогодн╕ розстаралася, ст╕л був чудовий: салати, закуски, печеня, пир╕жки, солодощ╕ поширювали так╕ смачнющ╕ аромати, що хот╕лося спробувати всього потрошку ╕ в╕дразу. Д╕дусь у мене взагал╕ не п’╓, але в цей день в╕н завжди дозволяв соб╕ сто грам╕в, як в╕н казав — фронтових...
Д╕д не любив особливо розпов╕дати про в╕йну. В╕н казав, що в╕йна — це бруд, запах кров╕, гару, в╕йна — це розруха, втрата близьких, друз╕в-однополчан, ╕ згадувати це дуже ╕ дуже важко... Ми, його д╕ти ╕ внуки, знали, що в╕н на в╕йн╕ був дв╕ч╕ поранений.
Але я все ж таки спитав у д╕дуся:
— Д╕дусю, ось у тебе ст╕льки орден╕в ╕ медалей, розкажи нам про найдорожчу для тебе.
— Бек╕ре, онуку, вс╕ нагороди для мене дорог╕, тому що за кожну з них пролита кров. Так просто на в╕йн╕ нагороди н╕хто не отримував, — тихо сказав д╕д. В╕н на секунду замислився, а пот╕м продовжив...
— У 1941 роц╕, коли почалася в╕йна, мен╕ щойно виповнилося 16 рок╕в. Н╕мц╕ дуже швидко просувалися на сх╕д. У листопад╕ цього ж 1941 року Крим був уже в руках фашист╕в. Почався важкий час окупац╕╖. Люди виживали, як могли. Вс╕ доросл╕ чолов╕ки або були на фронтах, або билися в партизанських загонах. Ми, п╕дл╕тки ╕ д╕ти, як могли, допомагали батькам. Н╕мцями ╕ пол╕цаями часто проводилися облави, вони забирали молодь на примусов╕ роботи до Н╕меччини. У 1943 роц╕ я теж потрапив у таку облаву ╕ з групою молодих хлопц╕в ╕ д╕вчат був в╕дправлений у Н╕меччину в рабство. Нас привезли в Австр╕ю, у м╕сто В╕день. Там був ав╕ац╕йний завод, куди нас ╕ в╕дправили на роботу. Там я пропрацював до весни 1944 року. Саме в цей час союзники — англо-американськ╕ в╕йська посилено бомбили н╕мецьк╕ об’╓кти, у м╕ст╕ панувала пан╕ка. Одного разу п╕д час чергового ав╕анальоту ╕ бомбардування мен╕ з к╕лькома товаришами вдалося втекти...
На наше щастя, в цей час Радянська арм╕я стр╕мко йшла вперед, наближаючись до кордон╕в Н╕меччини. Нам вдалося вийти до л╕н╕╖ фронту ╕ влитися в одну з частин Радянсько╖ арм╕╖.
П╕сля в╕дпов╕дно╖ перев╕рки д╕д разом з товаришами польовим в╕йськкоматом ц╕╓╖ частини був зарахований б╕йцем в д╕ючу арм╕ю. Почалися фронтов╕ будн╕. Н╕мц╕ на сво╖й територ╕╖ чинили жорстокий оп╕р наступаючим радянським в╕йськам.
— Ми стояли в одному з маленьких прим╕ських м╕стечок Берл╕на. Н╕мц╕ зас╕ли в елеватор╕, який був зам╕нований. З кожного в╕кна, з кожного отвору визирали солдати вермахту, озбро╓н╕ фаустпатронами. Наш╕ танк╕сти п╕сля к╕лькох спроб прорвати оборону н╕мц╕в були змушен╕ в╕д╕йти. Дороги були зам╕нован╕. Потр╕бно було терм╕ново взяти «язика», який би показав м╕нн╕ проходи. Командир, вишикувавши наш взвод, запропонував це зробити добровольцям. Була послана група з трьох чолов╕к. Старшим призначили мене. Ми, де поповзки, а де переб╕жками пробрались до елеватора ╕ залягли в одн╕й з вирв. Там ми просид╕ли до сут╕нок, пот╕м поповзли в б╕к н╕мецьких укр╕плень. Б╕ля одного зруйнованого будинку ми прича╖лися. Мимо проходили н╕мецьк╕ солдати, то поодинц╕, то групами. Але нам же потр╕бен був оф╕цер — такий був наказ командира. ╤ ми таки дочекалися! З пролому одного з будинк╕в у наш б╕к йшов н╕мецький обер-лейтенант. Коли в╕н опинився поруч, я накинувся на нього, затискаючи йому рот, щоб в╕н не закричав, а мо╖ пом╕чники допомогли його зв’язати. Коли ми поверталися назад, н╕мц╕ в╕дкрили вогонь з м╕номет╕в. Один з мо╖х товариш╕в був убитий, а я поранений осколком у ногу. П╕дб╕гли на допомогу наш╕ б╕йц╕, допомогли нам д╕статися до сво╖х. Полоненим виявився сам командир саперно╖ роти н╕мецько╖ частини, який, зрозум╕вши, що в╕йна для нього вже зак╕нчена, показав на карт╕ все, що нам тод╕ було потр╕бно.
У польовому госп╕тал╕, де я прол╕кувався близько трьох тижн╕в, я д╕знався, що мене за те завдання нагородили орденом Червоно╖ З╕рки. Пот╕м я брав участь у боях за взяття Берл╕на. А ще були бо╖ п╕д Прагою. У л╕сах сховалися й не хот╕ли здаватися розр╕знен╕ частини власовсько╖ арм╕╖. Вл╕тку цього ж року нас терм╕ново перекинули на Далекий Сх╕д, потр╕бно було допомогти союзникам розгромити Япон╕ю. Через два тижн╕ бо╖в з японцями в╕йна зак╕нчилася, Япон╕я кап╕тулювала. Пот╕м наша частина стояла на Кавказ╕, там були з╕бран╕ велик╕ сили для нападу на Туреччину. Нам пояснювали, що в ц╕й кра╖н╕ потр╕бно зв╕льнити в╕д турецького ярма в╕рмен. Але через ультиматум союзник╕в, як╕ були проти, цього не сталося. У цей час почалася демоб╕л╕зац╕я старших солдат╕в, а ми, призван╕ п╕зн╕ше, продовжували нести службу. Лише в 1951 роц╕ я теж демоб╕л╕зувався. У Криму кримських татар вже не було, ╕ я був змушений шукати свою с╕м’ю в Середн╕й Аз╕╖, яку, на щастя, я знайшов в Самаркандськ╕й област╕, м╕ст╕ Джума. Ось так ╕ пройшла моя в╕йськова служба, — зак╕нчив свою розпов╕дь д╕д Абдурешит.
П╕сля цього я ще б╕льше став пишатися сво╖м д╕дом, який рятував людство в╕д коричнево╖ чуми. Минають роки, цьогор╕ч ми в╕дзначили вже 67-му р╕чницю Велико╖ Перемоги. Ось уже три роки, як нема╓ з нами д╕дуся Абдурешита, але пам’ять про нього буде жити в╕чно! Бо коли я дивлюся на д╕дусев╕ нагороди, н╕би бачу його добр╕ ╕ мудр╕ оч╕, в╕дчуваю його погляд, ╕ згаду╓ться той травневий теплий день ╕ ця розпов╕дь...

Бек╕р АБЛА╢В,
учень 7 класу Нижньог╕рсько╖ ЗОШ № 2 в Криму

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #18 за 11.05.2012 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10245

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков