Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2943)
З потоку життя (6133)
Душі криниця (3379)
Українці мої... (1445)
Резонанс (1466)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1649)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«ЧИГРИНЕ, ЧИГРИНЕ...»
В╕чно актуальний (особливо у День Незалежност╕) наш Укра╖нський Пророк Тарас ШЕВЧЕНКО


ВСТУПНА КАМПАН╤Я-2018 ДЛЯ АБ╤ТУР╤╢НТ╤В З КРИМУ
Для молод╕ з тимчасово окупованого Криму ╕сну╓ два шляхи вступу до укра╖нських виш╕в: спрощена та...


«БАХМУТ УКРА╥НСЬКИЙ» ПРО ТЕ, ЩО НАКИП╤ЛО…
Описавши зустр╕ч льв╕в’ян з актив╕стами «Бахмута укра╖нського», я не встиг...


ПРИЩЕПИТИ Г╤ЛОЧКУ СМЕРЕКИ В ДОНЕЦЬКОМУ ПОЛИННОМУ КРАЮ
Дехто люто ненавидить «сепар╕в», а ╕нш╕ ж - просто не в╕рять, що на Донбас╕ можна...


КОЛОМИЯ ГОТОВА СП╤ВПРАЦЮВАТИ З ДОНБАСОМ У СФЕР╤ КРА╢ЗНАВСТВА
Нац╕я повинна модерн╕зуватися ╕ в перспектив╕ стати монол╕том. Зробивши висновки з под╕й...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 13.02.2015 > Тема ""Будьмо!""
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#7 за 13.02.2015
КРИМЧАНКА-ВОЛОНТЕР: МИ В БОРГУ ПЕРЕД ВО╥НАМИ АТО

Ми ╓сть народ!

╥╖ доля типова для тисяч кримчан-переселенц╕в з окупованого Криму – нормальне життя, родина, д╕ти, окупац╕я… Але це все вже там, в ╕ншому житт╕, нав╕ть реальност╕. Сьогодн╕ вона – кримський волонтер, який неохоче погоджу╓ться на ╕нтерв’ю ╕ то за умови, що говорити будемо не про не╖, а про волонтерську ╕н╕ц╕ативу «Геро╖ АТО». Наталя – переселенка з Криму, мати трьох д╕тей, житт╓вою метою для яко╖ стала допомога тим, кому вона зараз вкрай потр╕бна: пораненим, переселенцям зi сходу, в╕йськовим… Просить не називати свого пр╕звища, бо вважа╓ – яке це ма╓ значення...
– Наталю, зараз на слуху б╕льше б╕йц╕ добровольчих батальйон╕в ╕з Криму, як╕ воюють в зон╕ АТО. Але в╕йна вже перетворилася на народну, й волонтерський рух виносить на сво╖х плечах левову частку п╕дтримки та забезпечення нашого в╕йська. Однак якщо про кримських актив╕ст╕в-громадських д╕яч╕в чути чимало, то про волонтер╕в-кримчан майже н╕чого.
– Я не вважаю себе волонтером. Волонтери – це люди, якi присвячують весь свiй час цiй справi та масово залучають до цього iнших. Для мене це — Георгiй Тука, Дiана Макарова, Наталя Воронкова, Сергiй Притула, Наталя Юсупова, Олексiй Мочанов та багато-багато ╕нших. Волонтерський рух, справд╕, надто важливий. Щодо мене, то я – краплинка в океанi людей, яким болить те, що вiдбува╓ться навколо, i ми бажа╓мо зробити хоч якийсь внесок для допомоги. Але чи ма╓ сп╕вчуття географ╕ю або нац╕ональн╕сть? Мабуть, н╕. Основним ╕мпульсом ста╓ внутр╕шня шалена потреба допомогти людин╕, яка приносить себе в жертву заради нас.
Щодо кримчан-переселенц╕в, то багатьом з них сьогодн╕ нелегко, у кожного купа власних проблем ╕з житлом, д╕тьми, роботою. Хоча я впевнена, що у ц╕й справ╕ не треба об’╓днуватися в як╕сь групи та п╕арити себе. Хочеш – просто допоможи.
– Ви сам╕ ╕з С╕мферополя. Ймов╕рно, так само вистачало ╕ вистача╓ проблем ╕з пере╖здом, облаштуванням, навчанням ╕ вихованням д╕тей, але ж в╕дрива╓те багато часу в╕д сво╓╖ багатод╕тно╖ родини. Що стало отим поштовхом, який прив╕в у госп╕таль.
– Внутр╕шн╓ бажання допомоги. Точкою в╕дл╕ку стала Революц╕я Г╕дност╕ та окупац╕я Криму. П╕д час ╢вромайдану, коли з Криму в╕дправляли ешелони ватник╕в на Антимайдан, ми збирали посилки та передавали ╖х до Ки╓ва, щоб якось п╕дтримати майдан╕вц╕в. Дал╕, не маючи змоги вийти проти рос╕йських БТР╕в на вулицях С╕мферополя, просто виходили з дiтьми на проукра╖нськi мiтинги, передавали ╖жу укра╖нським в╕йськовим у заблокованих частинах, намагалися захистити Укра╖нську г╕мназ╕ю. Поступово все б╕льше тяж╕ло почуття потр╕бност╕ допомоги, ╕ допомоги саме пораненим.
– ╤ це почуття п╕сля пере╖зду до Ки╓ва привело до госп╕талю?
– Так, не лишало ╕ не лиша╓ зараз тягар якогось боргу. Коли трохи облаштувалися, залишили десь 10 тис. грн. спец╕ально на допомогу. Тому почала шукати, як ц╕ грош╕ краще використати, бо на новому м╕сц╕ боялися, щоб не потрапити на шахра╖в. ╤нтернетом вийшла на групу в Фейсбуц╕ «Геро╖ АТО». Цю волонтерську iнiцiативу координу╓ прекрасна небайдужа волонтер Л╕за Масляк. Це чудова молода д╕вчина, юрист за фахом. Митт╓во вiдчула довiру до не╖. Саме п╕сля знайомства з нею, я стала долучатися, а згодом це стало житт╓вою необх╕дн╕стю, внутр╕шньою потребою. Адже, коли ти перерахову╓ш грош╕ чи переда╓ш як╕сь реч╕, це все на в╕дстан╕, в╕ртуально.
Коли ж ти побачиш очi наших поранених хлопцiв-захисникiв, а ще б╕льше поговориш з цими людьми, ти зм╕ню╓шся. Вони залишаються справжнiми во╖нами, навiть незважаючи на страшнi поранення ╕ втрату кiнцiвок. Це — ╖хня вже безк╕нечна битва, битва за власне життя. Дехто важко переносить емоцiйно цей перiод. Але бiльшicть сповненi жагою до життя. П╕сля побаченого перейма╓шся ще б╕льшим бажанням допомагати ╖м.
Подив╕ться навколо, м╕льйони людей в Укра╖н╕ просто допомагають. Отак, просто допомагають, без зайвого розголосу. Я познайомилась з чудовими д╕вчатами, якi витрачають весь свiй час на хлопцiв у шпиталях. Так, Оксана Остапенко малю╓ прекраснi картини, а грошi за них перерахову╓ важкопораненим. Оля Фещенко лише нещодавно пережила страшну хворобу, але вже сама кинулася рятувати тих, хто стражда╓. Iнна Стоян взагалi постiйно в шпиталi. Б╕знесмени, роб╕тники, службовц╕, студенти, пенс╕онери. Думаю, що ╕ кримчан серед них чимало.
– Яко╖ допомоги потребують б╕йц╕ найб╕льше?
– Людям у ╖хньому стан╕, з╕ страшними травмами, важлива будь-яка допомога. Зрозум╕ло, що л╕ки. Багато складних операц╕й, дорог╕ антиб╕отики й в╕дновлювальн╕ препарати. Водночас дуже багато складних ╕ терм╕нових випадк╕в, як, наприклад, нещодавно, коли привезли бiльше 50 «к╕борг╕в» з аеропорту майже одномоментно. Страшно було нав╕ть уявити таке. У таких випадках швидко потр╕бн╕ складн╕ л╕ки, бо робиться багато операц╕й.
Але, насправд╕, для цих людей найтяжче почина╓ться п╕сля операц╕й, у перший пер╕од одужування. У них пост╕йно страшн╕ бол╕. Щоб якось ╖х притупити, необх╕дн╕ знеболювальн╕ препарати, в╕д них вони стають вельми залежними. У госп╕тал╕ менi навiть довелося почути страшну фразу: «Дайте мен╕ два кубики пов╕тря», – важко уявити, як╕ бол╕ терплять хлопц╕. Хоча ╕ це не головне. Вони витримують.
– А що ж тод╕ головне?
– Зна╓те, менi зда╓ться, ╖м треба звичайне – бути поруч з ними.
Лише бути поруч, розмовляти, розпов╕дати щось, будувати плани на майбутн╓. ╤ х╕ба це важко?! Багато рокiв тому мiй чоловiк пiсля важкого поранення теж одужував у вiйськовому шпиталi. I вiн каже, що пiсля фiзичного болю найстрашнiше – це залишатися сам на сам зi сво╖ми думками. Надто важливо, коли поруч буде людина, яка надихне оптимiзмом, пiдтрима╓ вiру в себе, та просто буде фон створювати, см╕ятися чи спiвати…
– Мабуть, ╓ певний бар’╓р, який важко переступити у таких ситуац╕ях – чи то ф╕зичний, чи психолог╕чний, тому, мабуть, хтось ╕ допомага╓ «на в╕дстан╕»?
– Багато хто з мо╖х друзiв запиту╓, чи не страшно менi? Мене це дуже диву╓… Уявiть, як страшно хлопцям… А ми здоровi, цiлi, живемо звичайним життям… Чого боятися?
Не пов╕рите. Зараз найтяжче в переповненому психоневролог╕чному в╕дд╕ленн╕. Чимало його пац╕╓нт╕в опиняються там, бо не витримують стрес╕в в╕йни. У багатьох з них п╕сля контуз╕й та операц╕й пам’ять виявля╓ться стертою. А коли потроху поверта╓ться св╕дом╕сть, вона вже ╕нша, ╕ життя почина╓ться або з╕ шпиталю, або перетворю╓ться на суц╕льну неск╕нченну в╕йну в скал╕чен╕й уяв╕. Пересл╕дують потойб╕чн╕ марення ╕ нев╕домо, що страшн╕ше – ф╕зичне кал╕цтво чи кошмари на все життя.
Отже, уже зараз виника╓ питання про поство╓нний синдром, щось на зразок в’╓тнамського у США. Це — комплекс того, хто вижив. Це — пам’ять про тих, хто був поруч ╕ загинув. Це – думка про те, що треба мститися за життя товариш╕в, ╕, врешт╕, розчарування, апат╕я, у когось агрес╕я тощо. В Укра╖н╕, думаю, ми ще будемо мати справу з цим, адже сьогодн╕ важко уявити, ск╕льки ф╕зичних ╕ псих╕чних ветеран╕в ми отрима╓мо п╕сля перемоги. Мабуть, уже зараз потр╕бн╕ волонтери-психологи.
Бо це — наше майбутн╓. Здоров’я цих чоловiкiв – це здоров’я кра╖ни також.
– У цьому, психолог╕чному, план╕, чи вс╕ потерпають в╕д моральних травм?
– Вони, поранен╕, р╕зняться. Психолог╕чно ст╕йк╕ш╕ та витривал╕ш╕ швидше в╕дновлюються. Психолог╕чно м╕цн╕ш╕ зазвичай поранен╕ старшого в╕ку, як╕ мають певний житт╓вий досв╕д, а також б╕йц╕ добровольчих батальйон╕в, як╕ п╕шли на фронт за покликом ╕ переконаннями. Велик╕ проблеми з б╕йцями Збройних Сил, тобто призовниками або моб╕л╕зованими. Молод╕ хлопц╕, психолог╕чно не п╕дготовлен╕, ╖м важко пережити так╕ стреси – коли навколо смерть, втрати товариш╕в, ф╕зичн╕ перенавантаження. Ми ж не готувалися до вiйни. Укра╖на взагалi не збиралася воювати.
– Наталю, повернемося на початок. Чи нема╓ розчарування у волонтерськ╕й робот╕, у волонтерському рус╕, просто втоми?
– Щодо волонтерського руху, то хтось робить свою справу, активно залучаючи багатьох людей, поширюючи ╕нформац╕ю, зв╕туючись тощо. Хтось робить це непом╕тно, але щиро.
Взагалi, Центральний вiйськовий госпiталь у Ки╓вi схожий на мурашник: щодня привозять тяжкопоранених, останн╕ми днями з-п╕д Дебальцеве, Вуглегiрська. П╕сля надання першо╖ допомоги в л╕карнях прифронтових мiст, б╕льш╕сть привозять сюди, до Ки╓ва. Ус╕ важк╕. Навколо них л╕кар╕, медперсонал ╕ всюдисущ╕ волонтери. Десятки пенс╕онер╕в несуть нехитру домашню ╖жу, в’язан╕ реч╕, пропонують сво╖ послуги на безоплатних роботах. Один д╕дусь обража╓ться, що його не беруть вод╕╓м: ти бач, вод╕й ╓, а машин нема – «Н╓порядок»! ╤ так щодня.
Але ╓ багато лiкарень ╕ шпиталiв, якi мало вiдомi, а там теж ╓ хлопцi, i потрiбна допомога. Якщо ви хочете допомогти, не обов’язково ╖хати в Ки╖в. Просто знайдiть найближчий шпиталь i йдiть туди, зараз уже по всiй кра╖нi нашi геро╖ на реаб╕л╕тац╕╖.
Щодо розчарування, то його нема╓ – це м╕й фронт, моя в╕йна, але перемога буде наша, укра╖нська. Крапка.
– Ви — кримчанка, ╓ якась специф╕ка саме кримського п╕дходу до волонтерства?
– Х╕ба доброта р╕зна у Криму чи в ╕нш╕й кра╖н╕? Окупац╕я лише посилю╓ бажання вистояти, не помститися, а вистояти й повернути до нормального життя нашу кра╖ну. Повторюся, що ╓ волонтерська група «Геро╖ АТО», ╓ стор╕нка групи у Фейсбуц╕, на як╕й розм╕щу╓ться ╕нформац╕я про тих поранених та ╖хн╕ рекв╕зити, допомога яким саме зараз найпотр╕бн╕ша. Якщо наш «вихованець» йде на поправку, то б╕льше допомоги нада╓мо тяжким пораненим або тим, у кого ускладнення, потр╕бн╕ протези, залишилися д╕ти-сироти – усе не назвати. ╤ншими словами, намага╓мося бути гнучкими, але в╕йна, на жаль, все б╕льше дода╓ роботи. Якщо ви зна╓те iнших волонтерiв i довiря╓те ╖м, при╓днуйтесь до них.
Лише разом, ус╕ разом, ус╕╓ю кра╖ною ╕ Кримом витрима╓мо ╕ переможемо.

Геннад╕й БОРИСЕНКО
«Крим.Реал╕╖»

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 13.02.2015 > Тема ""Будьмо!""


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14720

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков