Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3239)
З потоку життя (6464)
Душі криниця (3517)
Українці мої... (1465)
Резонанс (1508)
Урок української (990)
"Білі плями" історії (1675)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОВОДИ Л╤ТА У СВЯТО МАКОВ╤Я
У народ╕ цей день отримав назви Першого Спаса, Медового Спаса ╕ Спаса на вод╕. З нього...


ОЛЕКСАНДР МУРАТОВ: «М╤Й КРИМ»
У мереж╕ з’явився в╕деоф╕льм про виставку «М╕й Крим» О. Муратова. Переглянути...


КОЛИМСЬК╤ Д╤ВЧАТКА
Поема-рекв╕╓м Дмитра Шупти «Колимськ╕ д╕вчатка» уже ма╓ к╕лька видань. Перше з них...


ЩОБ Н╤КОЛИ НЕ ГОЛОСИЛА ТИША
Кримська письменниця, член НСПУ Галина Литовченко нещодавно у в╕нницькому видавництв╕...


ПРАЦЬОВИТИЙ ДУМ: ПОВЕРНУТИ ╤РИНУ МАЦЕНКО ЧИТАЧАМ
Ск╕льки мусить зробити людина, аби чогось важити, аби про не╖ пам’ятали?




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #17 за 26.04.2013 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#17 за 26.04.2013
«ЗНА╢ТЕ, ПАНЕ ЛЬВОВЕ, НЕМА╢ ЧУЖИХ БАТЬК╤ВЩИН...»
Лана ПЕРЛУЛАЙНЕН

Поез╕я

Лана Перлулайнен (Св╕тлана Роман╕вна Жемчужина) народилася ╕ виросла у далек╕й В’ятц╕. ╤жора – р╕чка ╖╖ дитинства. Перший ун╕верситет був рос╕йським (Казань). Та вже згодом – Харк╕вський ВНЗ ╕, нарешт╕, — Льв╕в, який став для поетеси осердям духовного буття, незм╕нним ор╕╓нтиром у ╖╖, Лани Перлулайнен, особистому ╕ громадянському, нац╕ональному ╕ творчому часопростор╕.
Поетеса навдивовиж тонко ╕ глибоко, на генетичному р╕вн╕, в╕дчува╓ ╕ розум╕╓ Льв╕в. Як тут не пов╕рити в ре╕нкарнац╕ю непок╕рних ╕ непокорених душ. Адже за походженням Лана Перлулайнен – ╕нгерманландка (╓ така субетн╕чна група ф╕н╕в, яка, на превеликий б╕ль, «фатально швидко чисельно зменшу╓ться… як ╕ укра╖нц╕»). Проте поетеса не просто любить Льв╕в, як люблять найр╕дн╕ших друз╕в, як дорожать доб╕рним товариством однодумц╕в ╕ як печаляться болем ╓диного супутника по невпокорен╕й дол╕ поета-дисидента ╢вгена Запеки (на жаль, уже пок╕йного). Вона диха╓ Львовом. ╤ М╕сто в╕дпов╕да╓ ╖й вза╓мн╕стю.
Напевно, так ╕ ма╓ бути. Бо нав╕ть у розбурханому, перевернутому догори дригом св╕т╕, у сторозтерзан╕й неприкаян╕й Укра╖н╕ мусить залишатися щось, що дару╓ нам, смертним, над╕ю на невмирущ╕сть, спод╕вання на майбутн╓. Ну хоча б дуже серйозн╕ ╕ та╓мнич╕ брук╕вки льв╕вських вуличок ╕ незнищенний аромат ф╕рмових кав’ярень, в яких так затишно самотньо-несамотн╕м людям. Просто – людям…
…Найнов╕ша книга вибраних поез╕й Лани Перлулайнен, що вийшла позатор╕к у видавництв╕ «Сполом», ма╓ посвяту: «м╕сту Лева та його мешканцям» …╤ зовс╕м непретенз╕йну, на перший погляд, назву: «В╕тер часу». Ну а в╕тер не зна╓ кордон╕в ╕ не п╕дкоря╓ться законам Хроносу. Тож спод╕ва╓мося, що запропонована доб╕рка в╕рш╕в буде близькою читачам «Кримсько╖ св╕тлиц╕». Бо поез╕я Лани Перлулайнен присвячена, зв╕сно ж, не лише льв╕в’янам. Вона дарована вс╕м, хто в╕рить у Слово, кому болить Укра╖на. Бо в ц╕й поез╕╖ «дивним чином по╓днан╕ тремтливо-ностальг╕йн╕ ╕нтонац╕╖, знаки, дотики «теплоти родинного ╕нтиму» (за Стан╕славом Черн╕левським) та вперто╖, майже войовничо╖, але щиро╖, некрикливо╖, не декларативно╖, ╕дейност╕, патр╕отичност╕, соц╕альност╕, як╕ ╕стор╕ософськи та предметно ╓дин╕, вза╓моперех╕дн╕, вза╓мо не- та за- лежн╕. Слово готове стати т╕лом, д╕лом…». Так стверджу╓ у передмов╕ до книги в╕домий поет ╤гор Павлюк. ╤ з ним важко не погодитися.
Врешт╕… читайте. В╕рю: гостинне кримське сонце ╕ стриман╕, дел╕катн╕ й не менш гостинн╕ льв╕вськ╕ дощ╕ неодм╕нно знайдуть сп╕льну мову. Те в╕ще Слово, яке ╓дна╓ ╕ воскреша╓.

Св╕тлана АНТОНИШИН


Лана ПЕРЛУЛАЙНЕН
«ЗНА╢ТЕ, ПАНЕ ЛЬВОВЕ, НЕМА╢ ЧУЖИХ БАТЬК╤ВЩИН...»

* * *

Григор╕ю Гулику
А Льв╕в — м╕й д╕м.
╤ майстерня — Льв╕в.
Пастка моя. Омана.
Столиця блазн╕в ╕ корол╕в,
пл╕ток ╕ пол╕тикан╕в.
Як в╕н, заплутаний
м╕й маршрут:
без ладу ╕ду ╕ плану.
Побачите лавочку —
 знайте: тут
в╕рш╕ писала Лана.
* * *
А на Льв╕вщин╕
 пахне ос╕нню.
Видноколи в очах стоять.
Подивися на мене, Господи:
он вона — я.
В╕дбуваюсь — де небо
 вариться
в кам’ян╕м лаб╕ринт╕ веж.
Я працюю у них
 примарою, —
вп╕зна╓ш?

Ходять вулиц╕
 м╕ж будинками,
ходить дощ по брук╕вц╕
 гол╕в.
Так самотньо —
 хоч серце виколи.
Нав╕ть ангел закам’ян╕в.
А мен╕ й кам’ян╕ти н╕коли.
У плащ╕ з в╕тчизняних хмар
скр╕зь ╕ наскр╕зь
 б╕жу ╕ б╕гтиму,
як заведено у примар.
Ходить час над м╕ською
 радою,
зам╕та╓ мо╖ сл╕ди.
А на Льв╕вщин╕
 пахне ладаном,
як завжди.
* * *
Переходимо в сн╕г,
переходимо в дощ.
Поверта╓ за р╕г
тло брукованих площ,
поверта╓ за р╕г
недобачений рай:
в неспод╕ваний б╕к
поверта╓ трамвай.
Б╕ля жевр╕ння ватр
з╕гр╕ва╓ться лев.
Промина листопад
чергу бурих дерев,
наче вийти не встиг,
де палили см╕ття...
За позичений р╕к
поверта╓ життя.
* * *
По вулиц╕ Дуда╓ва
прогулю╓ться лютий,
студенти повертаються
усталеним маршрутом.
Далеко до ╤чкер╖╖,
далеко до Рос╕╖.
По р╕зних кафетер╕ях
розходяться мес╕╖.
На вулиц╕ Дуда╓ва
будинки, як фортец╕.
За в╕денською кавою
сидить ╕нтел╕генц╕я.
Тут — Ка╖ни, там — Авел╕
сидять ╕ розмовляють.
На вулиц╕ Дуда╓ва
поки що не стр╕ляють.
* * *
Вчорашн╓ свято дощик змив,
╕ небо прапором обвисло.
╤з придорожньо╖ корчми
виходять п’ян╕ кипариси.
Наводять р╕зк╕сть,
 бачать: Льв╕в.
╥м, п’яним, ос╕нь по кол╕на.
Смичок тролейбуса пов╕в
струну м╕ж тактами зупинок.
К╕стлявий жовтень по кущах
останн╕ яблука збира╓.
Все в парасолях ╕ плащах —
в╕д обр╕ю до небокраю.
В╕д небокраю до зими
тече приречена дорога.
╤ кипарис б╕ля корчми
соб╕ об Льв╕в злама╓ ногу.
╤ кр╕зь в╕кно байдуже what?
шпурнуть тверез╕ ╕нтуристи.
╤ молодий екскурсовод
розставить скр╕зь сво╖ ╕тизи.
* * *
Рекламна пауза.
 Юний ранок
чита╓ ос╕нь — новий
 бестселер.
Ж╕нки розмахують
 прапорами
волосся вс╕х кольор╕в
 веселки.
Старий мотивчик
 з п╕дземки вил╕з —
танцю╓ з листям
 квиток трамвайний.
╤ п╕дн╕мають на дах буд╕вл╕
в торбин╕ сонце
 п╕д «в╕ра-майна».
Хильнувши пива
 або МасСоffее,
багатовекторн╕ ╕нтуристи
фотографують
 анфас ╕ в проф╕ль
на кра╓види розбите м╕сто.
А день б╕жить —
цокотять п╕дбори.
Вже перш╕ хмари
 до неба липнуть.
Ментовський мерс
 пробива╓ корок
рекламним кл╕пом.
Вбирають сут╕нки люди, реч╕.
Л╕хтар прокинувся...
 другий... сотий.
╤ по дом╕вках розвозить
 веч╕р
торби, турботи ╕ анекдоти.
* * *
В’яне л╕то. Сад порожн╕╓.
Н╕ч склада╓ шматки ознак.
Воскреса╓ з давн╕х пов╕р’╖в
автохтонний монстр —
 вовкулак.
В╕тром ви╓, дощами плаче.
Стукне в двер╕,
 засув смикне...
Вовкулачику, я тебе бачу,
╕ тому не зачепиш мене.
Почекай, я за хвильку вийду
в тв╕й порожн╕й ос╕нн╕й жах.
Чистим небом тебе омию,
а тод╕ пропишу в в╕ршах.
Станеш враз см╕шним
 ╕ кудлатим.
Наче пуделя, поведу
у нашийнику — працювати
тим, що н╕ч стереже в саду.
* * *
День франтить у капелюс╕
 з крисами,
щойно пофарбованими
 в син╓.
Пахне Кримом — тобто
 кипарисами,
потом ╕ розпеченим
 кам╕нням.
Все, кр╕м моря, ╓.
Старими сходами
л╕зе ╕ в╕дсапу╓ться в╕дстань.
В простор╕ з частковими
 вигодами
групами тушкуються
туристи.
Т╕н╕ заховались
 п╕д балконами,
марять антарктичними
 льодами.
Ходить спека вулицями
 сонними
╕ п╕д капелюхи загляда╓.
* * *
Веч╕рн╕й чай. Варення
 з райських яблук.
Останн╕й поверх
 з в╕кнами в туман.
По п╕дв╕конню
 барабанять ямби.
Це може бути Лондон
 чи М╕лан.
Умощуйся, закурюй
 сигарету —
хай вогником нагаду╓ кам╕н.
Це — затишок ос╕нн╕й
 в стил╕ ретро
в одн╕й ╕з ╓вропейських
 Укра╖н,
де йде китайський час,
де календар на
минулий р╕к з портретом
 лед╕ Ю.,
щербат╕ склянки, чай
 гуман╕тарний
╕ яблука, що виросли в раю.
* * *
Сон сидить ╕з вудкою
 на берез╕,
ловить в╕ддзеркален╕ з╕рки.
Св╕ту нин╕ виповнився
 березень —
бачиш, засвяткований який?
К╕т сп╕ва╓ — трохи
 не ╤глес╕ас.
Крижанята пурхають
 з-п╕д н╕г.
До весни далеко, як до пенс╕╖.
Сн╕г.
* * *
Виднок╕л зустр╕ча╓ потяг —
за вагоном зника вагон.
Прикордонник пече
 картоплю —
дражнить запахом закордон.
Бродить темрява по тунелях.
На смереках сидять з╕рки.
Прост╕р тут сп╕ткнувся
об скел╕
╕ застряг — уже на в╕ки.
Розм╕ркову╓: чи зн╕мати
перед в╕чн╕стю капелюх?
Стереже одинока хата
вертикальну свою р╕ллю.
Час розн╕жено ╕ пов╕льно
в закарпатський тече бокал.
╤ вагончики,
 як в мультф╕льм╕,
перевалюють перевал.
* * *
Кохання по-льв╕вськи — в пл╕тках,
як ╕кона в оклад╕.
Знову жоната щока
у зам╕жн╕й помад╕.
Знову чека╓ дощ
на мармурових сходах.
Знову безодн╕ площ,
╕ в╕конця — як дзоти.
Знову ╖м т╕сно вдвох
п╕д одним парасолем.
Знову чату╓ Бог —
розведе ╕ знедолить.
* * *
Ми не жили. Ми виживали.
По нас проходили в╕ки,
а ми ╕стор╕ю складали,
як заборонен╕ рядки.
В╕д Вавилона до Альберти.
В╕д всупереч до завдяки.
А ми, як Г╕мн, ╕ще не вмерли
╕ над вершиною Говерли
сво╖ пос╕яли з╕рки.
* * *
Самотньо. Ос╕нньо. Сумно.
Вс╕ мандрують ╢вропами.
Стара театральна тумба
сто╖ть, наче ╖й пороблено,
така, як П╕занська вежа,
або зсутулена нац╕я.
Годинник з ратуш╕ бреше.
╤ Бог — остання ╕нстанц╕я.
Аговте, зах╕дн╕ й сх╕дн╕!
Як вам ведеться у вир╕ях?
До зустр╕ч╕, мо╖ р╕дн╕ —
не знаю, в якому вим╕р╕.


1917-й

Мав квиток, шпика
 ╕ презумпц╕ю,
бо н╕чого поки не ско╖в.
Лен╕н ╖хав на революц╕ю
з перев’язаною щокою.

╤ було все спок╕йно буц╕мто.
Але зна╓те, як бува╓:
Лен╕н ╖хав на революц╕ю
в звичайн╕с╕нькому трамва╖.

Поз’╖жджалися —
 хто на милицях,
хто в ж╕ноч╕й сукн╕ —
 за звичкою.
Революц╕я учинилася.
Неспок╕йна випала н╕чка.

Кажуть, в╕тер пожежу
роздмухував.
Кажуть, пси до св╕танку вили.
А на ранок була розруха.
╤ трамва╖ вже не ходили.
* * *
Початок мордобою о десят╕й.
Вх╕д в╕льний —
 з прапорами вс╕х мастей.
Ход╕м в народ! —
там в╕дзначають свято.
То, може, й нам
 синець перепаде.

Ход╕м, хоч не туди
 скликають дзвони, —
подивимось
 на з╕ткнення час╕в.
Червоно-чорн╕
 битимуть червоних.
Мун╕ципали битимуть ус╕х.

Чи то така погода пол╕тична,
чи витребеньки
 сьомого числа,
чи просто в гост╕
 за старою звичкою
сус╕дська революц╕я
 прийшла.
* * *
П╕шли щедр╕вки,
 п╕шли колядки.
Святий Миколай
 спорожнив м╕шок.
Народ прокинувся
 п╕сля свята
╕ поз╕ха╓:
— Шо?
Сучасн╕сть ╕з гаслами
 колобродить.
Сучасн╕сть не ловить ╜ав.
Кричить з-п╕д Шевченка:
— Агов, народе!
А той у в╕дпов╕дь:
— Га?

УРОКИ ╤СТОР╤╥
(на жаль, актуальний в╕рш)

Якось вижили —
 попри зв╕ти.
Якось вижили — кр╕зь терор.
Але в кров генетично в’╖вся
╕сторичний голодомор.

╤гноруючи об╕цянки
╕ ╢вропи, й обох Америк,
захопили по три д╕лянки
незнищенн╕ пенс╕онери.

Пол╕тично нап╕всв╕дом╕,
з вал╕долом п╕д язиком,
урожай з город╕в додому
перетягують рюкзаком.

Поки влада
(чи справд╕ наша?)
в криз╕ борса╓ться ╕ бреше,
розбудову╓ться домашня
в╕д пол╕тики незалежн╕сть.

Не просити ж соб╕ майбутн╓
п╕д фортецями адм╕н╕страц╕й!
Укра╖на копа╓ бульбу.
╤ не треба над цим см╕ятись.
1994 р., Полтава


СЛОВО

Що йому заманулося?
╤з колекц╕й приватних
слово втекло на вулиц╕
╕ п╕шло старцювати.

Справжн╓ було, не липа,
хоч засиджене мухами.
Воно просило не хл╕ба —
щоби його послухали.

Села й м╕ста обходило,
скр╕зь стояло п╕д в╕кнами.
Хл╕ба дали б — не шкода, а
слухать, звиняйте, н╕коли.

З матюками ╕ жуйками
дос╕ десь д╕лить мову.
Як йому там бомжу╓ться —
м╕ж Луганськом ╕ Львовом?
* * *
На земл╕ спас╕ння не бува╓.
На земл╕ перемага╓ втома.
Янголи збираються у згра╖.
Янголи вертаються додому.
Коло замика╓ться останн╓...

— Д╕ду, — хлопчик запита╓, — що то?
— Янголи то. Ви-и-исоко
л╕тають.
Мабуть, буде ясною погода.


ПАМ’ЯТ╤ ╢ВГЕНА ЗАПЕКИ

1
Весна забарилася
 десь на Знес╕нн╕.
Ти все чекав ╕ чекав, ╕ у тебе
оч╕ були так╕ син╕-син╕,
н╕би кр╕зь дах
 уже бачили небо,

наче назустр╕ч
 вже в╕чн╕сть лет╕ла —
мр╕╓ю? спогадом?
 ангелом? птахом?
Наче душа,
 не обтяжена т╕лом,
вже мандрувала
 Чумацьким шляхом.

2
Двадцать первое.
Ночь. Понедельник.
Анна Ахматова
А для тебе —
 початок в╕чност╕.
Небо — н╕би плита бетонна.
З перехрестя даремно кличе
той трамвай,
 що возив додому.

Не озвешся уже.
 Мовчатимеш.
По той б╕к су╓ти ╕ болю
ти лежиш, як хот╕в, —
 на Личаков╕,
в пагорб╕ дол╕.

╤ прописка твоя
 не зм╕ниться —
у майбутньому
 кр╕зь минуле,
бо тво╓╖ долон╕ л╕н╕╖ —
лиш проекц╕я
 льв╕вських вулиць.
* * *

(╤з циклу «Я — жива!»)
Нехтуючи обставинами,
у будь-яку погоду
вноч╕ збираються
 пам’ятники
на проспект╕ Свободи.

╥м не мокро й не холодно —
бронзово ╕ гран╕тно.
На непокрит╕ голови
лл╓ться зоряне св╕тло.

Вони обростають кв╕тами,
сотнями знавчих книг.
Вдень копошаться м╕тинги
й екскурс╕╖ б╕ля н╕г.

Майже десятикратно
зб╕льшен╕ крикунами,
уноч╕ вони радяться,
що робити ╕з нами.

Куди нас — вл╕во чи вправо?
Але ми, так╕-сяк╕ —
жив╕, ╕ ма╓мо право
на сво╖ помилки.
* * *

(╤з циклу «Зимов╕ д╕алоги з╕ Львовом»)
В триптиху задзеркальн╕м —
т╕нь н╕чного крила...
— Мабуть, мо╖ блукання
я ще не в╕дбула.
— Бачите, пан╕, яка Ви!
Я уже майже звик...
— Краще налийте кави,
м╕й прекрасний дв╕йник.
Ви — господар, я — гостя.
Карма така у нас.
Пане, для мене прост╕р —
те, що для Вас ╓ час.
— Те, що для Вас ╓ слово —
тобто звичка.
— Проте
дому мен╕, пане Львове,
нав╕ть Ви не дасте.
Дом╕вка — то не квартира,
то така благодать,
яку по снах ╕ Сиб╕рах
я втомилась шукать.

— У мо╓му чеканн╕...
— У блуканн╕ мо╖м...

— Що Ви шука╓те, пан╕?
— Я же сказала: д╕м.
— Д╕м для поет╕в — мова.
— Р╕дна мова душ╕...
Зна╓те, пане Львове,
нема╓ чужих батьк╕вщин,
а також чужих нема╓
житт╕в, час╕в ╕ св╕т╕в.
— Я Вас запам’ятаю.
— Я теж не забуду: ЛЬВ╤В.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #17 за 26.04.2013 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11706

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков