Версiя для друку Обговорити в форумi

Уперше почула про «Кримську світлицю» ще тоді, коли була студенткою Таврійського національного університету, від викладачів О. І. Губаря, П. М. Киричка та М. Я. Вишняка, котрі постійно радили нам, майбутнім філологам, передплачувати її. Може, тому й постукала у двері «Світлиці», коли вже після закінчення навчання та народження діток знову повернулася із села до Сімферополя у пошуках роботи. І мені не відмовили! Погодилася на запропоноване вакантне місце оператора комп’ютерного набору, зрадівши, що хоч тут потрібне знання української мови.
Прийшла на роботу до «Кримської світлиці» влітку 2002 року, саме в той момент, коли редакція перебиралася з тісного приміщення на вул. Київській — до просторих п’яти (!) кімнат на вул. Гагаріна, які надали редакції після появи на світ спеціального Доручення Президента Л. Д. Кучми. Пригадую, як дружно розставляли в кабінетах старенькі столи, стільці, комп’ютери. Згодом на будівлі бази-готелю «Артек» з’явилася вивіска з написом «Всеукраїнська громадсько-політична та літературна газета «Кримська світлиця», біля якої ми та гості редакції з радістю фотографувалися. Колектив був тоді великий, багато було молоді, адже регулярно виходили тоді у «Світлиці» три додатки: «Джерельце», «Будьмо!» і «Кримспорт». Данило Кононенко «постачав» редакції літературу, Тамара Соловей, Лідія Степко писали про соціальні проблеми, Тетяна Успенська працювала над громадсько-політичною тематикою, Григорій Рудницький готував краєзнавчі та історичні матеріали, а ще разом із Володею Шліхтою забезпечував випуск додатку «Кримспорт». Оксана Лиховецька та Юлія Дорофей писали статті на мистецькі та молодіжні теми. Рафаель Вахідов надавав фотоілюстрації, потім змінив його Юрій Жаглін. Грамотність газети забезпечувала Тамара Петрівна Іващенко, яка невтомно знаходила помилки, виправляла їх і вчила нас, молодих, як так краще писати, щоб їй було менше мороки. Передала вона свій досвід Володимиру Совику. Марина Жагліна займалася дизайном і версткою «Джерельця», нерідко ілюстраціями в газеті були її власні малюнки. На зміну їй прийшла не менш талановита львів’янка Галина Стулікова.
Був у нас в редакції й бухгалтер, дуже порядна і чесна людина Михайло Семенович Герасименко (царство йому небесне), потім Емілія Георгіївна Соченко. Ми їх дуже любили, а особливо в день отримання зарплати! Бо ж для редакції в той час зарплата була рідкісним святом, адже отримували її з тривалими перервами і запізненнями. Не всі витримували такі випробування, прийшов до «Світлиці» після наших ветеранів один молодий бухгалтер, але як не було чим місяці чотири платити зарплату — так десь і «здимів»...
Ви тільки уявіть собі, у 2006 році редакція залишається без бухгалтера. І нового не візьмеш, бо хто ж піде працювати, знаючи, що тут півроку вже не виплачують зарплату?! А щоб безперебійно виходила газета, потрібно регулярно платити за поліграфічні послуги, не кажучи вже про купу поточних рахунків: за оренду, Інтернет, телефони, папір, щоб принтер друкував і комп’ютер не ламався і т. п. Тоді й довелося мені терміново освоювати бухгалтерську справу. Теорію бухгалтерської науки пройшла на курсах, на практиці допомагала Емілія Георгіївна.
А виживали ми тоді, в той чорний період нашої долі (пам’ятаєте оту чорну траурну смугу на першій сторінці?), завдяки вам, дорогі наші читачі. Не влада виділяла на газету кошти, не скоробагатьки, а ви, переважно пенсіонери, підтримували нас, чим могли. Хіба забудеш, як ми за рогом купували на обід пиріжки на пожертвувані вами гривні? А те домашнє смачнюще варення, що підсолоджувало нам життя, фрукти з ваших домашніх городів...
Не можемо забути й того, як ми разом з вами на нашому газетному «Кримському Майдані» підтримували під час виборчої кампанії кандидата в Президенти В. А. Ющенка. Віктор Андрійович став Президентом, і ми по телевізору почули від нього довгоочікуване: «Я врятую «Світлицю»! Не врятував… А ми ж так сподівалися, що з таким УКРАЇНСЬКИМ президентом УКРАЇНСЬКА газета, як і вся наша держава, вже не виживатиме, а житиме! Навіть мріяли про власне приміщення, редакційне авто, щоб добиратися в кримську сільську глибинку, де так багато нашого роботящого українського люду з мозолястими руками і відкритими душами. Але хіба тим, хто звик дивитися на народ з висоти трибун чи із затемнених вікон дорогущих своїх «мерседесів» чи «майбахів», до наших проблем?
Тож рятував нашу газету і до останнього боронив колектив від скорочень (це щоб комусь на «мерседеси» вистачало?), як завжди, головний редактор Віктор Качула. І він таки добився, щоб не лише купка ентузіастів, а сама держава відповідала за свої інформаційні проблеми, щоб вона стала співзасновником і видавцем друкованого органу, який її, цю державу, з усіх сил допомагає розбудовувати й захищати.
І світла пора в нашій редакційній долі таки настала на початку 2007 року, коли редакція «Кримської світлиці» нарешті увійшла до складу Державного підприємства «Газетно-журнальне видавництво» Міністерства культури і туризму України, котре взяло на себе усі клопоти щодо видання газети.
А ми, нарешті, змогли дозволити собі провести найнеобхідніший ремонт у редакційних кімнатах. Перше, що ми зробили, — це встановили металопластикові євровікна. Справжнім щастям для редакції стали кондиціонери, які взимку гріли (скільки років ми працювали в холоді...), а влітку рятували від спеки. Потім наклеїли світлі шпалери. Потроху наша редакція ставала дійсно схожою на світлицю. Щоб зекономити кошти, самі настелили лінолеум. З часом придбали письмові та комп’ютерні столи, зручні стільці, шафи для бібліотеки, оновили офісну техніку, комп’ютери, видавниче обладнання. Не соромно тепер було в редакції і гостей приймати, і «Караоке у «Світлиці», і конкурс краси «Кримчаночка» проводити.
І треба ж — тільки почали спинатися на ноги, обживатися, людьми себе відчувати, зробили газету кольоровою, провели кілька гучних масових газетних акцій-конкурсів серед читачів (зокрема, неповторний пісенний конкурс), як на наше добре ім’я, наше майно, наш український газетний поступ почали зазіхати — «не так тії воріженьки, як добрії люди» (а де ж ви були, коли «Світлиця» сиротиною з простягнутою рукою стояла?). А потім і взагалі свої замки на двері «Світлиці» вчепили, зачинили її від працівників, які творили газету, й від людей, котрі її читали...
Але як у більшості казок Добро перемагає Зло — так і у нас: двері «Світлиці» знову відкриті для Вас, наших щирих друзів, прихильників, читачів, авторів! Саме для Вас і разом з Вами й хочеться творити світлу, добру газету, яка прикрашає цей світ і ось уже 20 років несе людям радість.
А ще я переконалася, працюючи у «Світлиці» поруч з такими душевними, світлими, талановитими людьми, як Данило Кононенко, Віктор Качула, Тамара Соловей, що іншою наша газета й не може бути — стільки у неї вкладається душі, таланту, світла й добра!

Любов СОВИК

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #52 за 28.12.2012 > Тема "Душі криниця"