Версiя для друку Обговорити в форумi

 У творчості є одна властивість, яка істотно відрізняє її від інших видів діяльності людини. Митці художнього слова, живопису, музики створюють такий інтелектуальний продукт, який за законами краси і змісту, навіть без самого автора, з індивідуального стає надбанням нації, країни і, перетнувши її межі, здобуває планетарне визнання.
 Відомого кримськотатарського поета, заслуженого діяча мистецтв України Юнуса Кандима не стало 20 березня 2005 року, а у Всеукраїнському інформаційно-культурному центрі, де він працював останні чотири роки, поєднуючи свою творчу і видавничу роботу з викладацькою на факультеті кримськотатарської і турецької філології в Кримському інженерно-педагогічному університеті, кожного року на початку вересня з нагоди річниці його народження (народився майбутній поет 4 вересня 1959 року в с. Аккургані Аккурганського району Ташкентської області Республіки Узбекистан) відбувається літературний вечір. Цього разу на нього прийшли ті, хто знав і працював поруч із ним ще в юності, колеги, учні, приїхала з Туреччини донька Хатідже, яка навчається в університеті Анкари.
 Фрагментом першої поеми Юнуса Кандима «Ліси шумлять» з його першої збірки поезій «Ти на море схожа», що вийшла друком у 1988 році, ведучий зустрічі у літературній вітальні ВІКЦ, заслужений артист Автономної Республіки Крим Аркадій Вакуленко почав розмову про поета, для якого слово  було головним робочим інструментом, науково-стилістичним засобом і площиною для засвоєння історії і культури кримських татар, літопису сьогодення і філософських роздумів віршованими строфами про майбутнє,
 Про серцю дорогий півострів,
 Про наш Сиваш і наш Салгір,
 Про моря лазуровий простір,
 Про синь і зелень Кримських гір.
 Із студентськими поезіями випускником відділення кримськотатарської мови і літератури Ташкентського державного педагогічного інституту ім. Нізамі Юнус прийшов у редакцію республіканської кримськотатарської газети «Ленінський прапор».
 - Ми працювали в одному відділі, - згадує поет Аблязіз Велієв. - Наші столи стояли поряд, і я бачив, як він освоював клавіатуру друкарської машинки, готуючи в номер листи читачів і свою першу статтю, як не приховував радості від їх публікації в газеті.
 Потік листів у редакцію став ще більшим після опублікування в 1988 році у газеті, а в 1989-му – в журналі «Зірка» кримськотатарською мовою поеми «Ліси шумлять». Читачі надсилали молодому автору свої  відгуки і враження від прочитаного, а як онуку вчителя Таїра Умерова, головного героя твору (дідуся),  - особисті спогади про  роботу поруч із ним, зустрічі на педагогічних конференціях і семінарах.
 Цей успішний літературний дебют з розмахом на поетичний твір великого формату, який торкнувся серцевих струн усіх кримських татар у депортації, Юнус Кандим продовжив розвивати, наповнюючи новим змістом, та експериментувати з віршованою формою у  наступних поезіях.  За фотознімками свого  азербайджанського друга Решада Меджида  про їхнє перебування на Апшероні – півострові, де розташоване місто Баку, він створює поему «На берегах Хозару» (так азербайджанці називають Каспій) у формі тринадцяти віршованих світлин. У них він розмірковує про взаємосхожість поета і фотографа. Якщо фотограф увічнює зовнішню мить людського життя, якої більше не буде, то вірш – мить у серці поета, яка вбирає в себе шляхи, моря, смуток, радощі, сльози, добро і зло, гріх і справи всеблагі нашого Всесвіту.
 - Від світлин, які ти надіслав мені, віє духом історії, - пише  Ю. Кандим у листі-відповіді. - А я адресую тобі свої світлини – зазнімковані моїм серцем миті, назавжди неповторні миті:
 Міцні ми, непоборні,
  нездоланні, -
 І крила наших доль –
  у розгортанні.
 Ми – велетенські
  корабельні сосни,
 Що вкоренились
  між згромаддя скель.
 Ми – ніжні, а проте стійкі
  у бурі, -
 Прозоросерді й чисті,
  мов кришталь...
 Цей творчий період  Баку – Сімферополь датується груднем 1989 – травнем 1990 року. А в 1997 році у Києві була видана  двома мовами – кримськотатарською та українською - друга  книга поета «Жовта мить», третя «Нитка надії» (кримськотатарською мовою) – у 2001 році в Сімферополі.
 Пишучи в жанрі візуальної і зорової поезії, Ю. Кандим відродив такі його види, як паліндром і акровірш. Наприклад, акровірш останній раз до нього був написаний кримськотатарським поетом Ю. Теміркая в 1938 році. Спільно з київським поетом  М. Мірошниченком Ю. Кандим підготував до друку три томи антології кримськотатарської літератури: поезії – «Окрушина сонця» та прози – «Молитва ластівок», які вийшли вже після його смерті. Він написав понад тридцять наукових статей, у тому числі науково-публіцистичний нарис «Курултай: як це було» і монографію про першого голову кримського уряду Кримської Демократичної Республіки (1917–1918 рр.) Н. Челебіджихана «Не заросте травою поле бою...», є укладачем і редактором майже двадцяти художніх, науково-популярних книг, підручників, навчальних посібників і словників.
 Творчу спадщину Ю. Кандима складають також переклади кримськотатарською мовою творів українських, російських, білоруських, узбецьких, азербайджанських, казахських, каракалпацьких поетів і прозаїків. Він брав участь у багатьох конференціях, симпозіумах, які проводилися в Туреччині, Румунії, країнах СНД. Його зусиллями повернуто в культуру кримськотатарського народу творчість великого романіста тюркського світу, який живе у Великій Британії і пише турецькою мовою, кримського татарина за національністю Дженгіза Дагджи. У період з 1992 до 2001 року Ю. Кандим переклав п’ять його романів. На початку 2005 року він привіз із Лондона дев’ять касет із записами розмов із Д. Дагджи.
 - Треба розшифрувати, - сказав він.
 Не встиг. Смерть, про яку він, за словами А. Велієва, у художньому трактуванні написав найбільше з кримськотатарських поетів, і в його власну долю внесла чорні корективи.
 - Можливо, тепер за батька виконають цю роботу сини Тимур та Емір, які вже закінчили університети? – висловив він своє припущення-побажання.
 Такий досвід роботи з архівом поета вже є у сім’ї. У 2009 році вийшла друком кримськотатарською мовою книга Ю. Кандима «Немає сну в очах», в якій опубліковано його оповідання, вірші, пісні, літературні статті і спогади, що знаходилися в рукописах, та фотографії. Її уклала його дружина Сабріє Кандимова, провідний редактор редакційно-видавничого відділу ВІКЦ.
 Юнус Кандим зібрав майже весь втрачений за роки депортації кримськотатарський фольклор, був знавцем ханської поезії. А коли йому одного разу в Лізі кримськотатарських жінок висловили зауваження, що сучасні поети мало віршів присвячують жінкам, він заперечив: це не так. А для підтвердження своїх слів наступного разу приніс великий список такої літератури.
 З книжковим фондом Кримськотатарської республіканської бібліотеки ім. І. Гаспринського поет працював  щодня. Її працівники згадують, як на кожне запитання, яке б йому не поставили, він, знявши окуляри, завжди давав обґрунтовану вичерпну відповідь. Коли у закладі започаткували проведення конкурсів дитячої творчості, Ю. Кандим написав Положення про нього, а потім багато років за іншим його творчим проектом вів молодіжний поетичний клуб «Ільхам» («Натхнення»).
 Учасник клубу - талановитий молодий поет Сейран Сулейман, його нинішній керівник  Шер’ян Алі, мистецтвознавець Ельміра Черкезова  згадували, як, очолюючи Фонд кримськотатарської культури, Ю. Кандим реалізував один із  масштабних національних проектів – Дні кримськотатарської культури в Ялті. Так здійснилася і його давня власна мрія: на березі Чорного моря, яке він так любив і якому присвятив багато поетичних рядків, його рідною мовою звучали поезії, пісні, ставилися спектаклі, експонувалися живописні полотна і вироби майстрів національного декоративно-прикладного мистецтва. І сам він в той момент у своєму довгому чорному пальті з відчуттям гордості за свій народ декламував на набережній:
 Благословен я,
 Чорномор’я син,
 Бо маю материзну і вітчизну.
 Не кожен із літераторів і за сімдесят років життя зможе зробити стільки, скільки, за  словами голови Спілки кримськотатарських письменників Різи Фазила, встиг за свої сорок п’ять  Юнус Кандим, хоч сам автор уже на той час класичної поезії, що вивчалася у школах і вищих навчальних закладах, оцінював свої заслуги скромніше: і вірші були для нього лише хобі, і текстів для пісень ще написано мало, і літературознавчу публіцистику треба видати окремою книгою. Він був у своєму близькому оточенні джерелом оптимізму і життєрадісності, а для свого народу – людиною-всесвітом, космосом. З іскринки, що горіла в ньому, продовжують світити сьогодні  промені глибокої філософської думки мислителя, мистецтва досконалості художнього слова і звучати в піснях музикою серця.
 
Валентина НАСТІНА

На фото: Юнус Кандим.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #15 за 16.09.2011 > Тема "З потоку життя"