Версiя для друку Обговорити в форумi

Приватне тваринництво стає усе збитковішим. Як цього уникнути?

Молоко - за безцінь. І праця - теж...

Те, що приватне тваринництво поставляє майже 90 відсотків молока і м'яса, дав-но в Криму ні для кого не секрет. Як кажуть, на ринках їх - хоч завалися. І саме тому  деякі керівники з високих трибун та багато городян сміливо заявляють, що кримські села стають усе заможнішими, а у селян грошей - кури не клюють. І коли я про це заїкнувся при зустрічі з жителями двох сусідніх сіл - Аннівки Білогірського району і  Колодяз-ного Красногвардійського - вони були, м'яко кажучи, вкрай здивовані, а деякі навіть шоковані. Але, як відомо, селяни - народ мудрий, стриманий, звиклий переконувати не стільки словами, скільки фактами. Те, про що вони повідали, напевно, змінило б думку кожного, хто звик рахувати гроші в селянській кишені.
У цих та сусідніх селах - Найдьонівці, Золотому, Пологах, Низовому, Новожилівці по 250 - 300 корів. Вони основні годувальники.
- Без них, - в один голос говорять селяни, - не знаємо, як би й виживали.
В середньому кожна корова дає по 10 - 15 літрів молока на добу. Зрозуміло, при гарній годівлі та доброму здоров'ї. Чимало селян тримають по дві - три корів-ки. І виходить, що надоюють по 30 - 40 літрів. Якби їм удавалося продати молоко за тією ціною, що в міських магазинах, - по 1,7 - 1,9 гривні за один літр чи  трохи менше - доход, ясна річ, мали б солідний. Вони ж  здають молоко по 2 гривні за трилітровий бутиль, тобто майже в три рази дешевше, ніж реалізують його магазини після переробки. Якщо прикинути, то в середньому кожна корова заробляє в сімейний бюджет 5 - 8 гривень в день. А якщо в родині четверо-п'ятеро чоловік, то скільки припадає на душу населення? Курям на  сміх.
- Добра корова приносить протягом року майже 1,5 тисячі гривень доходу, - із знанням справи каже  здавальниця молока Ольга Талібова. - Але цих грошей не вистачає на покриття витрат навіть на першочергові потреби. В останні два роки практично немає прибутку від худоби. Утримувати її просто не вигідно. Тварини в дворі - тільки як засіб виживання і не більше.
- Продати ж свою продукцію, як мовиться,  зароблену потом і кров'ю, не можемо, - каже Валентина Васильєва. - Тому що всі ринки мертвою хваткою схоплені посередниками. Вони на нашій праці наварюють у три-чотири рази більше. При цьому не встають о третій годині ночі, не возяться з гноєм, не доглядають за тваринами. Скільки про це балачок у владних структурах всіх рівнів, а користі ніякої. Видно, комусь дуже вигідно мати саме таку ситуацію, коли виробник не може реалізувати свій товар. Саме тому селяни ледь зводять кінці з кінцями.

Чому мінералка втричі дорожча?

З розповідей селян,  усе збитковішим стає і вирощування бичків, свиней. Гастролери-заготівельники скуповують м'ясо по 4 - 5 гривень за кілограм. І нерідко добрячого бичка, якого  ростили півтора року, посередники оптом забирають за 600 - 700 гривень. От такі "очманілі" гроші "загрібають" жителі села. Втім, вони не приховують, куди їх витрачають. Щоб купити тонну вугілля,  треба викласти 230 - 300 гривень. А тонною навряд чи яка сільська родина обходиться. А дві тонни тягнуть уже за 500 гривень. Машина дровець  у шість кубів коштує 350 гривень. Щомісяця потрібно заплатити 50 гривень за балон зрідженого газу - він забирає теж півтисячі гривень за рік. При цьому хтось із селян зауважив, мовляв, саме так вилітають їхні бички в трубу. А ще треба  купити сіна - тюк його коштує 6 гривень і  вистачає його на день. Щоб відгодувати свиню до року, знадобиться 1 - 1,2 тонни дерті. Тож виходить, що скільки заробляють селяни, стільки і витрачають на побутові та "виробничі" потреби. І результат їхньої безперервної праці з ранку до ночі  - нульовий.
Природно, селяни ображаються за це на всі гілки влади. І ніяк не хочуть зрозуміти, чому їх поставили в таке принизливе становище. Чому літр бензину чи мінеральної води в три-чотири рази дорожчий літра молока чи кілограма м'яса? Чому держава, покликана усунути такий диспаритет цін, відмовчується і не вживає дійових заходів протягом тривалого часу? Чому з кожним роком їх усе болючіше б'є проблема водопостачання, незважаючи на клятвенні запевнення усіляких депутатів та начальників? Жителі цих сіл повідали, що в жодному з них не працює лазня. Воду качають дві години на добу. Вартість води на полив з кожним роком піднімається. У Найдьонівці вона подається з розрахунку 35 літрів на свиню, 12 літрів на корову, 100 літрів на кожного члена родини. Та якби ж то регулярно. Зрозуміло, відпускається не безкоштовно: 3 гривні  на місяць береться з людини, 2 гривні - з корови. А ще по  3 гривні щомісяця треба заплатити за пасовище.
- Худобу часом напоїти неможливо. Залишилося нам ще сплачувати за дощик - і тоді буде повний "порядок" на селі, - іронізують жителі над діями місцевої влади.

Як у селянина відбирають город

Але не вартість води обурює людей, а те, що через її нестачу вони не можуть вирощувати овочі та фрукти у своїх городах і садах. Кожний з них має присадибну ділянку приблизно в 25 соток. Але це, як вони говорять, "мертва" земля, хоча саме тут одні з кращих ґрунтів на півострові. Однак без поливу на них неможливо виростити ні помідор, ні огірок, ні перець та інші овочі. Картоплю доводиться закуповувати якщо не в місті, то, при нагоді, у заїжджих постачальників з інших областей України. Образливо до сліз. Деякі сільчани кидають свої хати, тому що вони практично нічого не коштують, і їдуть у пошуках кращої долі до міста. Земля, що мала б стати основою благополуччя селян, через байдужість сільської влади стає непотрібним придатком, головним болем. Кому той біль потрібний?
Люди навіть кажуть, що це на руку тим, хто вже зараз, не чекаючи дозволу на купівлю-продаж землі, носиться селами з наміром скупити її за безцінь через рік-два. І таким чином відмивають грошики. Це можна розцінити як домисел, але чого на світі не буває. Адже багато хто практично нічого не одержує і за здачу в оренду своїх паїв. Нерідко з власниками земельних ділянок розплачуються соломою, постачанням води чи ще деякими послугами. "Живих" грошей люди майже не бачать. А за оренду майна можна навіть не запитувати - його фактичо не залишилося в господарствах. Саме тому Валентина Васильєва спересердя сказала, що, мовляв, людина з її проблемами в селі нікому не потрібна.
На жаль, така думка не тільки  в неї. Селяни заламують пальці: води немає, медична допомога відсутня, посередники обдурюють, реалізувати продукцію ніде... А останнім часом ще одне лихо звалилося - в образі ветеринарної служби. За  словами селян, ця вкрай необхідна служба перетворилася в контору з продажу довідок. Визначення різке. Але чи влучне? Хотілося  захистити працівників цієї служби, адже без неї тваринництво приречене. Бо ж усе-таки головним  показником її роботи є збільшення поголів'я  тварин у приватному секторі...

Якій бути ветслужбі?

- Нас найбільше хвилює те, що в селах відсутнє надійне ветеринарне обслуговування. І це при тому, що вдосталь кадрів зоотехніків, ветеринарів, ветфельдшерів, які після  ліквідації громадського тваринництва опинилися практично без діла, - каже Валентина Ульянова - сама зоотехнік з вищою освітою (вона нині працює в школі прибиральницею).
І знову селяни навели багато гнітючих прикладів та цифр. Працівники районної ветеринарної служби навідуються в села, ставлять усіх корів на облік. За аналіз крові тварини беруть 5 гривень. 3 гривні коштує аналіз молока на мастит - ця процедура проводиться раз на місяць і займає 10 секунд. Люди вважають, що ця послуга обходиться дуже дорого - у рік набігає 36 гривень. Деякі відмовляються платити. Їм загрожують заборонити здачу молока на приймальний пункт. Словом, беріть довідки, інакше... А недавно ветслужба  взялася впроваджувати ще одне нововведення - чіпляти корівкам на вухо спеціальні пластмасові бирки з номерами, такими собі "ідентифікаційними кодами". Це "задоволення" коштує 5 гривень. Але треба мати на увазі, що сама бирка коштує 25 копійок, а "пришпилити" її - хвилинна справа!  Крім того, треба заплатити 20 гривень за запліднення, 6 - 7 гривень за три вітаміни, а якщо тварина, чого доброго, занедужає, то й на ліки доведеться неабияк розщедритися.
Селяни ніяк не можуть зрозуміти, як створюються розцінки на ветеринарні послуги. За виклик треба платити від 3 до 6 гривень - в залежності від того, ветлікар прийшов чи приїхав. Консультація коштує 1 - 2 гривні, ін'єкція - 1 гривню. За довідку про огляд перед забоєм треба заплатити 5 гривень сільраді і 19 гривень ветлікарю. А ще ж необхідні довідки про якість м'яса тощо... І тому багато селян, щоб не бігати за довідками і не платити за них, здають тварин першому ж посереднику, який нагодиться і якому, виявляється, довідки ні до чого. А районні ветслужби немовби про це не відають.
Кому користь від такої діяльності ветслужби? Одне ясно, що таким далі ветеринарне обслуговування не повинне бути. Ті ж жителі сіл (райони різні, а проблеми однаковісінькі) розповіли про досвід організації ветобслуговування в Одеській та Івано-Франківській областях. Там, на їх погляд, вчинили досить мудро. Із "вільних" зооветфахівців (а таких у Криму теж предостатньо) створили ветеринарно-сервісні служби, як і радить головний ветеринарний лікар України. Запропонували селянам згідно з прейскурантом сплатити по 30 - 35 гривень на рік. Одержавши кошти, ці служби проводять усі необхідні заходи щодо підтримки здоров'я тварин. Причому не вибірково, а всього поголів'я на території села. Людям вигідно - менше турбот, ветеринари теж задоволені. Їм важливо не довідки продати, а спокійно робити свою справу. Селяни кажуть, що пора б подібні центри створити й у Криму. І тоді б  багато клопотів самі собою відпали. І внески вони готові платити. Адже зараз за існуючої плутанини у ветеринарному обслуговуванні їм доводиться витрачати значно більше. Вони за те, щоб звільнити корівок від облоги поборів. Тільки в такому випадку тваринництво стане рентабельним та конкурентоспроможним - дивись, і почне витісняти  контрабандну закордонну сировину.
Так, може, варто прислухатися до порад людей, що знають і спроможні забезпечити країну власною тваринницькою продукцією?

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #21 за 23.05.2003 > Тема "З потоку життя"