Версiя для друку Обговорити в форумi

Севастопольська Асоціація національно-культурних товариств 15 квітня провела розширене засідання, на якому серед інших питань прозвучала інформація про новостворене товариство, яке має донести українську культуру до всіх етносів, що населяють багатонаціональне місто. Українцям, присутнім на заході, ця новостворена структура здалася штучною та надто недосконалою, аби виконати таку складну місію.
Коли виникають суперечки щодо людських смаків та уподобань, зрозумілою стає загальновідома приказка про попа та попову доньку. Аргумент вагомий, і головне - всім зрозумілий: хтось любить попа, а хтось... І, на перший погляд, саме щось на зразок такої суперечки виникло й серед національно-культурних товариств Севастополя, що належать до громадської організації під назвою АНКОС (Ассоциация национально-культурных обществ Севастополя), кажучи мовою оригіналу. Але це тільки на перший погляд.
Для довідки: сама Асоціація, створена в 1993 році, налічує сьогодні 25 національно-культурних товариств і постійно тяжіє до збільшення. Головує в ній Валерій Мілодан, колишній військовослужбовець, здібний організатор, генератор всіх нових ідей і починів. "Сам собі іміджмейкер і менеджер", - так каже про нього Віктор Солодов, керівник відділу у справах національностей та міграції міської держадміністрації. Власне, пан Солодов на саму Асоціацію, з його слів, впливу як такого не має, але здійснює контроль за міським національно-культурним центром, який є самостійною установою культури і фінансується з міського бюджету. Центр об'єднує ті ж національно-культурні товариства, що й Асоціація, а посаду директора Центру обіймає знову ж таки вищезгаданий Валерій Мілодан. Там він працює вже не на громадських засадах, як, скажімо, в Асоціації. Українських національних товариств в Асоціації всього два: Союз українок та "Просвіта". Хоч голова "Просвіти" Микола Гук каже, що офіційно "Просвіта" до Асоціації та Центру не належить, але на культурних заходах просвітяни бувають регулярно.
Отже, кількість національно-культурних товариств постійно збільшується. Ростуть вони, як гриби після дощу, і для звітів, і на радість місцевих чиновників, які по праву пишаються, що різні етноси регіону живуть у мирі та злагоді, ходять один до одного на виставки, національні свята та концерти.
Тож інформацію про два нові товариства, що вже проходять реєстрацію, - "Севастопольское общество любителей русской словесности" і "Севастопольское общество по изучению украинской культуры представителями национальных меньшинств" майже всі присутні сприйняли як належну, українців же вона зачепила, як кажуть, за живе. Представники Союзу українок і товариства "Просвіта" не сприйняли новоявленого керівника товариства з вивчення української культури іншими національними меншинами, екскурсовода та викладача французької, пані Ольгу Полянську, беручи під сумнів її спроможність подати предмет вивчення належним чином. Мовляв, пані Полянська не тільки не культуролог, але й на українських культурних заходах ніколи не буває присутня.
Прагнучи розвіяти сумніви, пробую прояснити ситуацію:
- Пані Ольго, розкажіть про діяльність новоствореного Вами товариства, та хто до нього увійшов?
- Я би не хотіла вже зараз про це вести розмову, бо ще нічого не знаю, мені сказав пан Мілодан очолити, я й погодилась. Можна я продовжу російською, мені так зручніше?
- Та чому ж не можна, будь ласка. А чому саме Вам голова Асоціації запропонував цю роботу?
- А ми давно знайомі.
Запросивши до розмови пана Мілодана, я продовжила розмову:
- Валерію Андрійовичу, чому саме пані Полянській Ви запропонували створити товариство?
- Мы очень давно знакомы, к тому же она экскурсовод и преподаватель французского языка.
- Ви не зверталися до "Просвіти" чи Союзу українок, може, серед членів цих організацій віднайшлися б фахівці?
- Нет, что Вы, с Союзом украинок и "Просвитой" только позора наберёшься. Знаете, что сделала председатель Союза украинок Богдана Процак, приглашённая однажды в нашу так называемую московскую школу? Повязав чёрный платок, она предложила ученикам встать и почтить память детей, погибших в Чечне. Разумеется, никто не встал.
Мені ще була цікава законодавча база створення та діяльності товариств. З цим питанням я звернулася до присутнього на засіданні керівника відділу у справах національностей та міграції міської держадміністрації Віктора Солодова, який підтвердив законність такого новостворення:
- А почему нет, все можно. Есть же общество любителей пива или общество собаководов, а почему это нельзя? Три человека - и регистрируй себе на здоровье. Это же плю-ра-лизм!
Тож, як бачимо, все правомірно. Хоч пиво пий, хоч песиками бався, хоч про культуру українського народу без фахових знань розповідай представникам інших національностей.
І, насамкінець, хотілося почути думку Лілі Бекірової, викладача музики школи-ліцею № 8, записаної до створюваного товариства третьою, аби його, це товариство, можна було зареєструвати.
- Ви увійшли до товариства, як Вам бачиться його діяльність?
- Та ніяк. Для знайомства з культурою народу, серед якого живу, який дозволив моєму народові повернутися додому, я користуюся послугами Українського культурно-інформаційного центру, виписую "Кримську світлицю", іншу україномовну пресу. Що ж до мого входження до цього товариства, то це була ініціатива голови Асоціації В. Мілодана. Він сказав, що позаяк я працюю в українській школі-ліцеї, то маю там пошукати фахівців для читання, скажімо, Єсеніна українською мовою(?).

Отже, саме товариство створене і реєструється, і керівник вже є. Правда, ще з діяльністю не визначилися. Якби ж то йшлося про пиво чи песиків, то фахівців знайти було б простіше. А тут культура цілого народу. Тож і реєструють те, чого ще немає. Інакше кажучи, намагаються смажити рибу, яку, може, принесуть пізніше.
Від таких ляпів ніякий плюралізм не рятує...
м. Севастополь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #17 за 25.04.2003 > Тема "З потоку життя"