Версiя для друку Обговорити в форумi

Мова й пісня - дві найважливіші фортеці, які народ повинен оберігати пильніше, аніж свої кордони.
Григорій Нудьга.

Я - українка. Це я знала завжди. Батьки так і називали мене "мала україночка", а перший вірш, який я вивчила, це:
- Оленко, маленька,
Чого ти раденька?
- Бо в мене весела сім'я!
- Чого в тебе очі
Такі голубенькі?
- На небо дивлюся щодня!

Батьки мої - свідомі, патріотично налаштовані громадяни. І нас, своїх дітей, стараються виховувати на тих же принципах. Вони роз'яснюють багато історичних подій, розповідають про національні риси характеру нашого народу.
В житті мені взагалі щастить на зустрічі з гарними людьми. Моя перша вчителька з української мови - це справжній ентузіаст своєї справи, великий патріот нашої держави України. Вона любить все українське, знає і поважає народні звичаї і традиції. Скільки сил треба, щоб підготувати якесь свято! А вона навіть варениками нас пригощала. І все це в російськомовній школі, де сьогодні немає жодного українського класу.
НВК "Українська школа-гімназія" стала для мене рідною домівкою. Прекрасний педагогічний колектив однодумців, рідна мова - тепер я розумію, чому багато дітей, приходячи в гімназію з російськомовних шкіл, через деякий час починають вчитися краще, незважаючи на те, що навантаження в гімназії значно більше. Перш за все тут нема вчительської байдужості. А ще кажуть, що "в рідній хаті й стіни допомагають".
Уважно слідкую за всіма новинами, які свідчать про становлення нашої державності, духовне та культурне відродження української нації, радію, коли десь відкривається український клас, з нетерпінням очікую свіжий номер "Кримської світлиці". Останнім часом я почала розуміти, що українською справою переймаються одиниці. Можновладцям на все, м'яко кажучи, начхати. Президент обіцяє підтримку "КС" і тут же забуває про неї. Йому тепер треба думати про все СНД. Чого ж після такого ставлення слід чекати від кримських властей? Ну, звичайно ж, обіцянок! Так і сталося, але тепер за обіцянки "КС" доведеться платити. Чим? Українській гімназії теж обіцяють. Перший камінь. А може, краще було б останній?
Так, часи змінюються. Вже ніхто не каже, що в Криму нема бажаючих навчатися державною мовою, читати україномовні газети, журнали, слухати радіо та дивитись телепрограми. Тепер немає приміщення, немає коштів. Я вважаю, що немає бажання.
Всі здобутки на ниві українізації, на сьогоднішній день - це праця справжніх патріотів, ентузіастів. Але вони, на жаль, не всесильні. Частіш за все їхні зусилля натикаються на кам'яні мури нерозуміння, небажання та байдужості.
На мій погляд, цей шлях українізації, особливо в освіті, майже вичерпано. Хтось з директорів ще відкриє українські класи в своїй школі. Але створити на пустому місці новий навчальний заклад на зразок НВК "Українська школа-гімназія", пройти той же тернистий шлях?! Практично це неможливо. А кримські ВНЗ? Рівень освіти українською мовою тут на позначці нуль. Чи випадково це? Здається, що ні. Вже кілька років поспіль кримські школи закінчують випускники, які одержали освіту державною мовою. Що далі? А далі дві дороги. Перша - кримські ВНЗ і прощання з рідною мовою. Друга - ВНЗ за межами півострова, щоб після повернення знову опинитися в російськомовному середовищі. В обох випадках спокійне життя ні кримської влади, ні чиновників, ні колективів "національних" ВНЗ не порушиться. Це їх влаштовує. А нас, українців? Ось чому перед українськими родинами постає питання: "До якої школи піде вчитися дитина? Що очікує її після закінчення школи?" Відповіді немає. Замкнуте коло. І це в незалежній державі, де українська мова закріплена в Конституції як державна. Нонсенс? Ні! Немає мови - немає народу. Немає українського народу - немає української держави. Я переконана, що це дуже добре розуміють "грачі, бахарєви, лановенки" і їм подібні. Не можна виховувати патріотів України, навчаючи їх іноземною мовою. Ось чому на вищій освітянській ниві нічого не міняється. Нічого тут не змінилося дванадцять років тому з набуттям незалежності України. Нічого не змінилося і сім років тому з прийняттям Конституції України. А не змінилося тому, що мовчить гарант Конституції.
Аж ось три місяці тому з'явилось світло в кінці тунелю. Це проект Програми розвитку освіти державною мовою в Автономній Республіці Крим на 2003 - 2007 роки. Більше десятиліття знадобилося, щоб з'явився такий важливий документ, а на його широке обговорення було відведено один місяць. Знову випадковість? Мабуть, Міністерство освіти дуже поспішало втілювати в життя нову програму. Побачимо... Але зараз "маємо те, що маємо". В обговоренні встигли взяти участь тільки ті, кому дійсно болить, хто постійно опікується українською мовою. Зроблені, зокрема, доповнення до проекту Програми Н. І. Руденко - директором НВК "Українська школа-гімназія", яка й без програми зробила такий внесок в справу освіти українською мовою, що його неможливо переоцінити.
Чому не сталося "широкого обговорення?" Нема зацікавлених? Їх тисячі! Але не просто взятися за ручку ввечері після тяжкого робочого дня. Думаю, що розумніше було б, щоб Програма працювала, але залишити її відкритою для обговорення, з тим, щоб раз у рік можна було б вносити до неї зміни та доповнення. В такому разі програма завжди була б дієвою.
В III розділі Програми є пункт:
"3. Привести мережу загальноосвітніх навчальних закладів, дошкільних закладів освіти з українською .мовою навчання і виховання у відповідність з національним складом і потребами населення". Це ж як розуміти? Заклади з українською мовою навчання і виховання, які по пальцях можна перерахувати, тепер потрібно привести "у відповідність з національним складом і потребами населення"? А з російською мовою? Не чіпати? Чи не тому так поспішали? Чого ж чекати вересня? Може, будуть в кожній школі українські класи, а в кожному дошкільному закладі українські групи вже цього року, а Міносвіти зробить все для того, щоб вони були забезпечені і підручниками і вчителями. Якщо так, то в кожному закладі вже зараз, а не першого вересня, має бути оголошений набір до таких класів і груп. І це буде першим кроком до переходу на освіту державною мовою. Чому не можна заявити про це на повний голос?
Щоб не викликати алергію у тих, кому "забагато вітаміну С", не варто боятися. Ніхто не думав про гіпервітаміноз, коли знищували українську мову і нав'язували іноземну.
Хто згоден зі мною - відгукніться, підтримайте. Доведемо, що "у славних прадідів великих" і правнуки чогось варті.
Анастасія АНДРЕЙЦОВА,
учениця 11-го "а" класу НВК "Українська школа-гімназія"
у Сімферополі.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #17 за 25.04.2003 > Тема "Урок української"