Версiя для друку Обговорити в форумi

КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ

Різні анотації чи рецензії до різних книжок пишуть по-різному. Але чомусь ті анотації не дуже часто спонукають до прочитання літературних творів, про які у них йдеться. Інколи це може відбуватися, наприклад, тому, що у рецензіях вживають стандартизовані кліше. Вони, насправді, дають не так багато уявлення про книгу. Щось на кшталт: «після прочитання книги залишається гарне враження», «тема твору нікого не залишить байдужим» чи «тема актуальна», чи щось подібне. І тому задумуєшся: як написати так, щоб зацікавило, бо дійсно варте уваги. На жаль, однозначного рецепту не існує...
Тому просто кілька слів про роман «Карнавал триває» від самої авторки Олени Рижко та кілька власних думок-спостережень після прочитання про «самотню жінку у великому чорно-білому світі. Її життя - це філософія, це прелюдія, що спинилася на високій ноті, бо вона сама себе не знає, шукає і не знаходить. Її релігія - любов, а її бажання - бути «галактикою» для того єдиного, водночас реального і нереального. Але»...
Олена Рижко - поет, прозаїк, науковець. Народилася у квітні на Житомирщині. Працювала літературним редактором, науковим співробітником КБ Енциклопедія Сучасної України НАНУ; зараз доцент кафедри теорії та історії журналістики у Київському міжнародному університеті, член Національної спілки письменників України, кандидат філологічних наук.
Автор поетичних збірок: «Суїцизм» (1994), «Любов до чорного строю» (1998), «В обіймах Місафір» (2002), «Між бажанням і вчинком» (2004), «Любов/Ненависть» (2006).
Дізнатися про оте інтригуюче «але» краще у самому романі, який я не буду переповідати, бо ніщо не може зрівнятися з відчуттям, коли ти відкриваєш для себе новий світ, перегортаючи сторінки книги. Скажу тільки одне: «Карнавал триває» - це діалог читача з автором, читача із самим собою, із фантазією... Він дає поштовх до творчості і не лише літературної, а й до творчості життя...
Сама ж авторка ось що  розповідає про свою книгу: «Писала її буквально три місяці. А от задум «мучив» дуже довго. Кілька разів починала: друкувала по сторінок 15-20 і полишала роботу, бо «все не так, й усе не те». У мене завжди так: дуже довго шукаю сюжет чи сюжети (люблю, коли їх кілька), коли ж не знаходжу тривалий час - починається справжня паніка! Для мене жити без тексту - жити даремно, «на холостих обертах», ба, більше - практично не жити! А от пишу - швидко. Звісно, буває, що від попереднього плану майже нічого не лишається, бо текст - пише сам себе».
- Пані Олено, а звідки взявся саме такий сюжет?
- Років три-чотири тому прочитала в якійсь газеті малесенький матеріал про те, що на Закарпатті існує закрита школа, де навчаються діти високопосадовців, заможних людей. Тоді подумалося: чудовий сюжет! Але річ навіть не в сюжеті... Просто була страшенно самотньою... Просто було так багато усього, чого не могла сказати комусь конкретному, тому вирішила сказати всім і одразу. Просто зі своїм почуттєвим максималізмом почувалася абсолютно недоречною у світі, в якому переважна більшість людей шукає матеріальних благ, а не кохання. Якимось химерним анахронізмом здавалася. Тому книжка - це спосіб знайти тих, кому не все одно! Хто плавбу за течією не вважає справжнім життям...
- А під час роботи не було спокуси на перший план вивести політичну складову сюжету, адже вона стосується не таких давніх і ще яскравих подій 2004 року?
- Ні. Я не беруся за те, у чому не компетентна. Щоб писати про політику, треба добре знати цю «кухню» зсередини. Для професійної політики я - сторонній спостерігач і не більше. Принаймні, поки. Крім того, мені набагато цікавіша за політику людина з усією палітрою її внутрішніх переживань, взаємин із зовнішнім світом. Мені подобається, коли читачі зіставляють, а то й ідентифікують себе з героями книжки, підтримують їх чи полемізують із ними. Головне, щоб не проходили байдуже повз. Більше того, країна перебуває у стані перманентних виборів. Політичні баталії тривають у Верховній Раді та у телевізійних студіях, у магазинах і громадському транспорті, від цього просто нікуди сховатися! Думаю, що на такому тлі, туга за справжнім (до речі, робоча назва тексту була саме такою - «Туга за справжнім»), за непроминущим стає як ніколи гострою.
- Чи керувалися Ви якоюсь межею дозволеності-недозволеності під час створення-написання інтимних сцен?
- Як на мене, то інтимні сцени мають бути еротичними, але в жодному разі не вульгарними. Знаєте, аналізуючи мій роман, луцький письменник Василь Простопчук якось зауважив: «Ваші поетичні сцени на любовних ложах - рівня любовному дійству у ліжку «Подружнього життя» Ерве Базена». На цю ж особливість книжки - відсутність вульгарності й тонкий ліризм - вказала й народна артистка України Тетяна Цимбал.
- А яким чином працювали над тим частинами тексту, де є цитати поезій? Цей літературний прийом використовували свідомо чи це вийшло спонтанно? І яким чином «дозували» вставки, щоб не переобтяжити текст і все ж таки додати у нього родзинку?
- Бачите, речі, які хвилюють, втілюються багатогранно. Тому в окремих епізодах поезії - це ще один погляд на ситуацію, який допомагає її краще зрозуміти. А в інших  - вони замінюють собою цілі шматки прозового тексту, які мені довелося б написати. Поезія дає змогу лаконічно передати ті чи інші думки й почування. Крім того, я сама живу в тексті, а текст живе в мені. Тобто, для мене цілком органічним є переплавляння життя (а воно складається і з поезії, і з прози, і з літературознавства, і з журналістики) на тексти й писання тексту як життєвого плану. Таким, скажімо, буде новий, четвертий роман «Зелений промінь», над яким я працюю тепер. Думаю, що літературознавчі вставки, зазвичай, суголосні внутрішньому стану головної героїні Богдани. Її ж настрій, часом, міняється, наче море. Тому обсяг вставки відповідає довжині морської хвилі... Тільки не питайте, як я засікала час, доки хвиля котиться. Просто відкладала шматки з такими вставками, а потім перечитувала й дивилася, аби самій не було нудно. От і все.
- На вашу думку, на якого читача зорієнтований «Карнавал»?
- Думаю, переважно на молодь. Хоча, чесно кажучи, й люди зрілого віку із задоволенням «беруть участь у цьому «Карнавалі», який триває...
- А як думаєте, чоловікам цікаво буде пізнавати жіночу душу за допомогою вашої книги, адже ваш роман - це, власне, якісна жіноча проза?
- О, бачите, вони це вже успішно роблять! Більше того, поділюся з вами маленьким секретом: першими читачами моїх книжок (на етапі написання тексту) є саме двоє моїх друзів-чоловіків, які і читають захоплено, й дають слушні поради...
І, певно, ті поради таки дійсно слушні, бо від роману Олени Рижко «Карнавал триває», який вийшов цього року у київському видавництві «Факт», дійсно важко відірватися. Він майстерно та легко написаний, але від тієї легкості не стає просто кишеньковим чтивом... Якщо вмієш думати і відчувати, то текст стає твоєю частиною, а ти його, бо ж у ньому багато думок та емоцій, які ти десь і колись переживав-передумував сам, але не міг достоту пояснити, не міг віднайти потрібні слова... У «Карнавалі» все це сказано, та слова не створюють кордонів для свідомості і чуттєвості - навпаки, допомагають розширити межі власного світогляду.
А ще мені здається, що, крім друзів-чоловіків, для Олени гарним «радником» є ще й казки Шахерезади - «Тисяча і одна ніч», які авторка любить з дитинства. Вона взагалі зізналася, що любить чарівні казки, а східні казки, на її думку, огорнені особливим ореолом таємничості, тонким розумінням краси, особливою роллю жінки у них: «Мені дуже імпонує образ мудрої жінки-оповідачки в цих казках, - ділиться зі мною своїми думками Олена. - Завдяки своєму розумові вона знаходить і визнання, і кохання»... Так і головна героїня її роману знаходить себе і все, а разом із нею знаходиш і ти - читач... Запитуєш мене, що саме ти можеш знайти? Прочитай і зрозумієш - «основну передумову жіночого щастя» і, що «цей світ, немов митець»...
Катерина КРИВОРУЧЕНКО.

*  *  *
Роман Олени Рижко «Карнавал триває» можна придбати в редакції «Кримської світлиці». Вартість - 20 грн. Кількість примірників обмежена.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #26 за 27.06.2008 > Тема "З потоку життя"