Версiя для друку Обговорити в форумi

Для великого Пушкіна натхненницею була осінь в Болдіному. І цей період запам'ятався усім його шанувальникам. А для львів'ян, і не лише для них, цьогорічна осінь запам'ятається тим, що вона сповна пов'язана із славетною, геніальною українською співачкою Соломією Крушельницькою, чиє ім'я не лише у минулому сяяло яскравою зіркою над усім світом, але і в наш час, та й у майбутньому, залишиться нею на мистецькому обрії. Вересень - місяць Соломії Амвросіївни. У ньому, 23-го числа, вона народилась і оце маємо відзначити 130-річчя від дня тієї щасливої події. А 16 листопада - 50 років  від дня смерті жінки, про котру відомий італійський музикознавець і друг Соломії Амвросіївни Гвідо Маротті писав так: "Прихильність до неї Джакомо Пуччіні визначалася не лише чистосердечним почуттям захоплення, а й глибокою вдячністю: він не міг забути, як "розумниця Крушельницька" (так він частенько казав) захистила і відстояла в артистичному світі його "Мадам Баттерфляй", знехтувану публікою "Ла Скала" . ...І Джакомо Пуччіні завжди пам'ятав цю найважливішу подію свого творчого життя". 

Свій мистецький подвиг Соломія Крушельницька творила щодня, щороку, все життя - від дебюту до останнього кроку на землі. Західноукраїнська газета "Діло" у своєму 73-му номері за  1893 рік із захватом, схваленням писала про перший виступ 21-річної Соломії: голос видатний, отже, навіть для більшої сцени відповідний, свіжий, м'який, з прекрасною ліричною барвою, однако ж як могли ми замітити,  способний і до драматичних або героїчних партій. Йшлося про дебют Крушельницької на сцені театру Скарбківського у Львові в опері Доніцетті "Фаворитка" в ролі Леонори. І - ще одна цитата з "Діла": "Поведення було навіть сміле, а міміка жива і в границях естетики. До ефекту причинились немало хороший вигляд, чудові костюми. Симпатії публіки знаменувались рясними оплесками і викликуванням". 

Прожила Крушельницька понад 80 років, працюючи до самої смерті у Львівській консерваторії. А позаду були тріумфальні гастролі у найпрестижніших театрах світу. Захоплено вітали Крушельницьку Нью-Йорк і Буенос-Айрес, Відень і Варшава, Львів і Петербург, всі міста Італії, яку вона, як і Україну, вважала рідною. Там, в Італії, минуло багато її творчих літ у співдружності з великими музикантами Пуччіні, Тосканіні та іншими.

У своїй передмові до роману-біографії української письменниці Валерії Врублевської "Соломія Крушельницька" Олесь Гончар написав: "Сила і краса людського духу, його творчі злети роблять людину безсмертною, розмах її духовних крил неосяжним, безмежним. Такими постають у світовій культурі генії, що уособлюють найкраще, наймогутніше, найвище в людині". І саме такою людиною назвав Олесь Гончар нашу незабутню Соломію, навіть ім'я якої сприймається, як величний спів.

Лебедина пісня Соломії Амвросіївни пролунала у Львові. Співак і педагог Нестор Горницький у 1976 році згадував, як уміло вона викладала у Львівській консерваторії. Часто уроки співу давала у себе вдома. Розучуючи з ним, Нестором Горницьким, якусь партію, любила показувати, як виконували її великі співаки, зокрема Енріко Карузо. Автор спогаду підкреслював, що, незважаючи на свій похилий вік, Соломія Амвросіївна працювала багато, наполегливо, до самозабуття, до безтями любила спів, мистецтво, учнів. Навіть у похилому віці виступала із сольними концертами. На одному з них, за три роки до смерті Крушельницької, побував і Нестор Горницький. Ось його відгук: "Не вірилося, що це співає 77-річна жінка, так майстерно вона виконувала арії та романси і особливо народні пісні. Цей концерт був лебединою піснею співачки, і я щасливий, що мав за щастя бути присутнім на ньому". 

А ми, теперішні сучасники, щасливі тим, що мали і маємо велику Соломію. І матимемо, бо голос її вічний! 

Мабуть, не знайти у світі такого гідного п'єдесталу, щоб у повній величі постав на ньому пам'ятник Крушельницькій. Про неї пишуть книги, поеми, відтворюють її образ в кіно, малярстві. І все це тільки дещиця того, на що заслужила Соломія Амвросіївна. Не легко славити Соломію, щоб сказати вагомо, талановито, оригінально. Про великих справді повинні говорити великі, рівні за талантом. Але ж великих так мало. Навіть не кожне століття народжує їх. Тож сам Бог велів і нам, смертним, прилучитись до звеличення безсмертних. Ось і я наважився на такий крок і написав текст пісні "Вічний голос Соломії".

Мій задум народився не відразу і не випадково. Я вже згадував про передмову Олеся Гончара до роману-біографії "Соломія Крушельницька", котрий написала Валерія Врублевська. 28 листопада 1979 року мені випало познайомитись і вести творчу розмову з цією київською письменницею. Вона тоді прибула до Львова на прем'єру своєї цікавої талановитої п'єси "Кафедра". Ми обмінялися подарунками. У мене був під рукою літературний журнал "Жовтень" (тепер - "Дзвін") з моєю великою добіркою ліричних віршів. І я вручив його Валерії Врублевській. А вона мені подарувала з дарчим написом роман-біографію "Соломія Крушельницька". Роком раніше я придбав і досі зберігаю чудове двотомне видання спогадів та інших матеріалів про велику співачку. Читаючи ці книги, не раз замислювався над феноменом Крушельницької. А хіба мало важить для натхнення, творення те, що у Львові є оперний театр, музична школа, що носять її ім'я, музей на квартирі, де жила співачка? Великий вплив справили на мене і розповіді-спогади про неї, якими у різний час поділилися зі мною письменниця Ірина Вільде, Семен Стефаник - син відомого письменника, актриса Леся Кривицька, композитори Микола Колесса і Анатолій Кос-Анатольський, теж славетний співак Павло Кармелюк, котрому випало працювати поруч з Соломією Амвросіївною. 

Отже, було мені над чим міркувати. Звичайно, сказати своє слово про Крушельницьку у багатоосяжному романі - це річ одна, а в пісні - зовсім інша. Роман - широке художнє полотно, а коротка пісня має вузькі просторові межі. Тому я спробував вкласти в поетичні рядки про Соломію найголовніше. 

А найголовнішим у цій темі я вважаю вічність співачки. Це і намагався підкреслити. Написати музику взявся Олександр Зелінський, котрий працює в стінах тієї ж консерваторії, де лунав голос Крушельницької. Доречно сказати: донечка Олександра Сергійовича працює в музеї Соломії Крушельницької, а його дружина-філолог протягом багатьох літ присвятила себе роботі у музичній школі імені С. Крушельницької, зі стін якої вийшло багато відомих музикантів. Є щось символічне і в тому, що я живу у будинку на вулиці Родини Крушельницьких. Як же під знаком такого прізвища не наважитись? Тому і написав текст. 

Хочу підкреслити: над музикою Олександр Зелінський працював кілька місяців. Його праця була не спонтанною, а виваженою. Я виконав ряд його пропозицій по вдосконаленню тексту. Були зміни у заспіві, зовсім іншим вийшов приспів, ніж я пропонував на початку. Відбулася й прем'єра пісні, але і після цього автор музики ще працює над нею: щось вдосконалює, шукає. Оскільки ж немає остаточного варіанту, я навіть не маю змоги запропонувати свій текст для публікації разом із нотами. 

Що ж стосується прем'єри, то вона відбулась саме там, де і належало б - у музеї Соломії Крушельницької у Львові. Ще й в знаменний час, коли святкувався день незалежності України. До музею зібралась численна родина Соломії Амвросіївни, серед якої були й відомий композитор Мирослав Скорик, талановитий письменник Андрій Содомора, приїхали навіть ті, хто живе далеко за межами України. Тепер у мене запитують, чи успішною була прем'єра. Важко судити, адже сталося так, що я, автор слів, з певних причин не побував того дня в музеї на зустрічі з родиною Крушельницької. Тому можу послатись на відгуки преси. Ось що написала нова львівська газета "Україна і час": "На вечорі-зустрічі відбулася прем'єра пісні Олександра Зелінського, присвячена Соломії Крушельницькій. 

"Нас піснею вона єднає,

даруючи свою любов", -

співав Василь Понайда. Здається, кращі слова годі й дібрати, щоб описати атмосферу того дня в оселі С. Крушельницької". 

Отже, будемо вірити авторці цієї публікації Наталії Паньків, яка у заголовок винесла мій рядок з тексту пісні: "Нас піснею вона єднає". А мені залишається лише сподіватись, що мої слова припадуть людям до серця. 

Пропоную цей текст для першого обнародування.

Лунає пісня у замрії,

Нагадує про давній час.

Це чути голос Соломії,

Це Крушельницька йде до нас!

І нам співає,

Нас вітає,

Немов сучасниця. Немов

Нас піснею вона єднає,

Даруючи свою любов.

ПРИСПІВ:

Соломіє! Соломіє!

Ти співаєш - серце мліє.

Голос твій - душа народна,

Щира, благородна.

Він чарує нас.

В дні святкові і журливі,

У життєві буревії

Не залишить нас.

Несуть на крилах вітровії

Незнаних ще пісень слова.

Де ви, новітні Соломії?

Хто їх для світу заспіва?

Ми їй пісні ці присвятили.

Хай стануть дивом на вустах,

Хай кожна має дужі крила,

Летить над світом, ніби птах.

ПРИСПІВ.

Василь МАРТИНОВ.

м. Львів.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #38 за 20.09.2002 > Тема "З потоку життя"