Версiя для друку Обговорити в форумi

З ЧИТАЦЬКОЇ ПОШТИ
 Ми не випадково вирішили назвати сторінку читацької пошти «Кримським майданом» - саме так наші читачі охрестили «Світлицю» у ті часи, за якими, може, нині хтось сумує, хтось, навпаки, хамелеонно пнеться видавити залишки помаранчевих відтінків зі своєї політичної фізіономії, аби не шкодили кар’єрі. Але ж переконання на переправі (що поробиш, коли наше життя - суцільна переправа!) не міняють: вони або є, або їх нема. Ми будемо раді посприяти нашим як шанувальникам, так і критикам, щоби їхня позиція, їхні думки про те, що коїться довкола нас, були почуті іншими. Кожен має право бути почутим! Одне лише прохання: висловлюватися якомога лаконічніше і дипломатичніше: поважаймо інших, якщо хочемо, щоб поважали нас...
 
З НОВИМ РОКОМ І РІЗДВОМ ХРИСТОВИМ!
Шановна редакціє! Найщиріші побажання шлемо славному колективу Всеукраїнської газети «Кримська світлиця» і вітаємо з Новим 2008 Роком і Різдвом Христовим!
 Зичимо вам усяких гараздів, щоб були здорові і щасливі ви та ваші рідні, щоби наша омріяна Україна відбулась, щоби усі ми стали, нарешті, Українським Народом.
 Нехай Господнє Благословення зійде на нашу Державу!
 Єднаймося!
 Глибока повага і вдячність за чудовий часопис - від Севастопольського осередку Всеукраїнської ліги українських жінок.
 * * *
 Шановна «Світлице»! Прошу розмістити на своїх сторінках привітання зі святами, висловити щирі слова подяки тим севастопольцям, які своєю самовідданою працею відроджували дух українства у заідеологізованих імперською системою душах наших земляків.
 Великі труднощі і нерозуміння потреби нагального вивчення української мови в школах Севастополя довелось нам долати не тільки в чиновницьких кабінетах, але і серед деяких представників української громадськості. Мовляв, ще не на часі впроваджувати українську мову в школах як предмет. Є недільна школа та факультативне вивчення її в школах…
 Та, не зважаючи на суцільний спротив, члени Севастопольської «Просвіти» активно збирали заяви від батьків, які бажали, щоби їхні діти вивчали українську мову в школах. Варто відзначити професора, д. т. н. Михайла Пряліна, доцента Севастопольського національного технічного університету Костянтина Перепадю, які відвідували помешкання севастопольців, пояснювали їм необхідність навчання українською мовою, збирали заяви щодо навчання дітей в українських школах.
 Таких заяв було зібрано більше 500. А скільки було здійснено поїздок за власний кошт до Міністерства освіти України, Адміністрації Президента, комітетів Верховної Ради України…
 І, завдячуючи наполегливості народного депутата України, капітана 1-го рангу ВМСУ ЗСУ Євгена Лупакова, вдалось зрушити питання щодо вивчення української мови, відкрити школу-інтернат №7 з українською мовою навчання, отримати статус українських школі № 8 та школі-гімназії № 53.
 В 2007 році цим освітнім закладам виповнилось 10 років!
 З 10-річним ювілеєм вітаємо педагогічні колективи в особі директора школи-інтернату № 7 – Галини Колесник, тодішніх директорів школи № 8 Ганни Великоцької та школи № 53 – Валентини Валлє, які чимало постраждали за свою державницьку позицію.
 Сердечно дякуємо за плідну співпрацю з утворення в Севастополі українських освітніх закладів та з їхнім 10-літнім ювілеєм вітаємо севастопольських українців-державників:
Лупакова Євгена Олександровича,
Пряліна Михайла Анатолійовича,
Перепадю Костянтина Васильовича,
Дунця Ярослава Володимировича,
Вітвіцького Дмитра Анатолійовича,
Крильчука Василя Олексійовича,
Ачкіназі Вадима Петровича,
Марчука Петра Степановича,
Яковлєву Зінаїду Іванівну,
Гуляєву Любов Іванівну,
Андріанову Ольгу Ярославівну.
 Це справжні українські патріоти, які вболівали за долю України, за її мову.
 Вітаю вас, дорогі друзі,
 зі святами!

 Від севастопольських осередків
 Всеукраїнської ліги українських жінок та Всеукраїнського педагогічного товариства ім. Г. Ващенка - Євгенія ВІТВІЦЬКА

 ЩО Ж ВИРІШИВ ПРЕЗИДЕНТ?
 Здравствуйте, уважаемая редакция газеты «Кримська світлиця»!
 Я ваш постоянный читатель, и у меня к вам большая просьба. Дело в том, что нас, украинцев, лишили родного слова, то есть возможности слушать передачи радиоканалов «Эра» и «Культура».
 В июне сего года читал в вашей газете материалы по этой проблеме головы Крымского филиала НТШ Петра Вольвача, в частности открытое письмо Президенту Украины. «Світлиця» не сообщила, что решил Президент, наверное, ему не до нас, простых, слабых и старых людей. Мне уже пошёл девятый десяток и, наверное, я не дождусь родного радио. Мне много хочется сказать, но высказать все свои мысли в письме я не могу. Я хорошо понимаю, что делается в Украине, почему нет согласия и порядка, нет сильного национального лидера. Потому что люди любят руководителей смелых и решительных, слабых никто не любит.
 Буду заканчивать свое письмо. Если доживу до лета, то пришлю ещё письмо, думаю, оно будет не такого безрадостного содержания.
 До свидания, всего вам хорошего и крепкого здоровья.
 Анатолий КОВКА.
 п. Приморский, Крым.
 * * *
 А Президент підписав нещодавно Указ «Про деякі заходи з розвитку гуманітарної сфери в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі», у якому йдеться, зокрема, й про інформаційний простір Криму. Сподіватися, що попередній «регіональний» уряд розпочав би цей Указ виконувати, справа, звісно, марна. Тепер же, з новим урядом, справді маємо шанс...
 
ЩОБ СТАЛА МОВА РІДНОЮ...
 Доброго дня вам, шановні друзі-світличани!
 Щиро вдячна за публікацію мого листа на сторінках газети. Сповіщаю, що уже передплатила «Кримську світлицю» на весь 2008 рік і надалі думаю з нею не розлучатися.
 Уважно перечитую все, що друкуєте. Обома руками, як кажуть, голосую за те, щоб в Україні, нашій рідній державі, була одна державна мова - українська.
 Добре пам’ятаю ті часи (ще за існування Союзу), коли вчителі-викладачі російської мови і літератури були у значно вигіднішому становищі, ніж ми, українські словесники. А саме: клас ділиться на 2 групи, причому обидва викладачі одержували доплату до зарплати 15%. І це при тому, що цей предмет в жодному класі не екзаменувався. В той час, як вчителі рідної мови при наповнюваності в 40 і більше учнів в класах, починаючи з п’ятого, готували своїх учнів до екзаменаційних диктантів, переказів, творів. Хіба це справедливо?
 Тож і виникає побоювання у багатьох: чи не відкинуть нашу рідну материнську мову на «задвірки», коли мова іншої держави стане другою державною? Що ми за люди такі, що цураємось рідного? Деякі переселенці з Росії стверджують, що їхнім дітям важко дається вивчення української мови. І я згадую з цього приводу випадок, коли в нашу школу прибула сім’я з Ульяновська. Дівчинка Валя була тоді в 4-му класі. Всім відомо, що в перший рік навчання такі учні не атестувались з української мови. Але дівчинка вперто і з цікавістю стала вивчати її.
І коли постало питання про складання екзамену (диктант), то вона зробила в ньому лише одну негрубу помилку. Зараз Валентина Петрівна Богатирьова, закінчивши Херсонський педінститут, працює заступником директора школи в Новій Каховці і викладає українську мову. І коли приїжджає додому, то розмовляє бездоганною мовою, яка стала для неї рідною. Навчаються тепер в нашій школі діти і корейської, й інших національностей. І теж добре володіють українською.
 Тож дуже добре, що маємо багато захисників своєї рідної мови. Будьмо патріотами, не впрягаймось у чуже ярмо, дорогі співвітчизники!
 Щиро ваша Людмила СУВЕРТЕКА (ВАЛЬЧУК).
 смт. Каланчак Херсонської області.

 P. S. Щиро вітаю всіх працівників «Кримської світлиці» з наступаючим Новим 2008 роком. Бажаю всім здоров’я міцного, витримки, бадьорості духу, впевненості у кращому майбутньому нашої матінки-України. Будьте й надалі справжніми оборонцями і провідниками справедливості й добра. Щастя вам!
 
 ПОВЕРТАЙМОСЯ ДО ПАТРІОТИЗМУ!
 Патріотизм - на задвірках сьогодення, а він повинен бути стрижнем відродження, стимулом до пізнавання дійсної, неспотвореної історії України. Відкинувши чуже антинаціональне, заідеологізоване виховання в радянській школі, треба віддати їй належне в умінні виховувати так званий радянський
патріотизм.
 Більшовики, захопивши владу, швидко зрозуміли, як треба плодити своїх прибічників, якими методами. А методи їхні в усі роки владарювання були одні - спотворення істини, фальсифікація, перекручення історичної дійсності.
(У сучасних комуністів ці методи діють і сьогодні). Патріотизм до Радянського Союзу почали виховувати з школи, до цього додали лікнепи, хати-читальні, клуби, Будинки культури, пізніше обов’язкова політінформація, політзаняття, всілякі парткабінети, партшколи, партуніверситети і ще різні гуртки, спілки, об’єднання з вивчення марксизму-ленінізму і т. п.
 Звичайно ж, сьогоднішні методи виховання патріотизму до України мають бути діаметрально протилежні більшовицьким. Всупереч їм у нас повинна бути одна спрямовуюча доктрина - ПРАВДА, якою б вона не була - рівненькою-гладенькою чи колючою. Коли більшовизм пропагував безтурботне світле майбуття, відсторонення в усіх сферах життя від індивідуалізму, він цим самим провокував паразитичний спосіб життя, породивши поголовну корупцію, безчестя і масову крадіжку всього, так званого колективного надбання, особливо таємне збагачення партноменклатури. Апофеозом комуністичного грабування у вищих ешелонах влади стало привласнення трудових заощаджень всього населення Радянського Союзу. А почалося оте безкарне грабування з перших днів приходу більшовиків до влади закликом - грабуй награбоване. Потім, як гірська лавина, це гасло ширилось, множилось і призвело до ліквідації соборів і церков, інтелігенції, непманів, потім куркулів, колгоспів, мільйонів українців під час голодоморів, мільйонів репресованих, висланих, переміщених, котрі рабами працювали безкоштовно на так званому будівництві комунізму.
 Ота вседозволеність, звичка привласнювати чуже, як виразка на тілі сьогоднішньої хворої України. Комуністичні чиновники при розвалі Радянського Союзу прихватизували гігантські підприємства, заводи і фабрики, колгоспи і радгоспи... От у що перетворилось гасло - грабуй награбоване. Тож наш український патріотизм повинен ПРАВДОЮ розвінчувати всіма можливими способами, в усіх ЗМІ інсинуації, брехню минулого часу і сьогодення. Треба зрозуміти, що ми - господарі своєї держави УКРАЇНИ, що у нас своя ПРАВДА, своя воля і доля, які нам вибороли кров’ю і смертями, багаторічними стражданнями за сотні літ патріоти УКРАЇНИ. Не гріх відновити, збудувати в кращих варіантах нашої національної культури культурні заклади, палаци, театри, бібліотеки. Потрібно прийняття нових законів, які б забороняли всіляку діяльність, пропаганду і агітацію проти українського відродження, проти України. В Україні партії повинні бути патріотичні, і це не зашкодить розвитку нашої демократії і становленню України як європейської держави, її авторитету в усьому світі.
 Костянтин ПЕТРЕНКО,
 інвалід війни, 1919 р. н.
 м. Сімферополь.
 
 ВІРЮ, ЩО ЗБУДУЄ!
 Я привітав Юлію Володимирівну Тимошенко з її днем народження і у відповідь отримав від неї листа, в якому вона подякувала мені за теплі слова привітання. Зокрема вона написала, що дуже вдячна за те, що й у важкі, і в радісні дні люди підтримують і допомагають їй добрим словом. Для кожного політика, підкреслює Юлія Володимирівна, дуже важливо знати, що його праця корисна і потрібна людям, бо тільки громада може об’єктивно її оцінити. Підтримка людей додавала мені сил і упевненості виконувати найскладніші завдання і зобов’язання, навіть ті, які хтось вважав нездійсненними.
 Я радий, що у Юлії Володимирівни знайшовся час, аби не залишити мій лист без відповіді. А ще я радий, що Верховна Рада України затвердила її на посаді голови нашого уряду. Я вірю у можливості і здібності Юлії Володимирівни. Кажуть, що краса врятує світ, а нашу Юлю Тимошенко Бог наділив і красою, і розумом, а ще й великою хоробрістю. Юлія не боїться нікого, а її бояться олігархи. Вони не хочуть розбудовувати нашу державу, а Юля хоче і будує ідеальну Україну. Вірю, що вона її збудує!
 Іван КАССАЛА,
 ветеран праці.
 м. Камінь-Каширський на Волині.
 
 ЖНИВА СКОРБОТИ
 У дні, коли по всій Україні проходили численні заходи до 75-х роковин Голодомору в Україні, ЗОШ № 3 з українською мовою навчання
м. Щолкіне теж приєдналася до цих подій. Ось як поминали жертв Голодомору в нашій школі. Відбулася лінійка, присвячена пам’яті тих страшних років. Лінійку відкрила вчителька української мови та літератури Какуріна В. Ф., яка закликала молоде покоління зберегти пам’ять про всіх невинно закатованих, пам’ять про тих, хто не дожив, хто недолюбив, пам’ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права забувати про той страхітливий злочин. Учні 9 - 11-х класів були запрошені на урок-реквієм «Жнива скорботи», що проводив 11-А клас. На вишитому рушникові хліб, грона калини, мов краплі безвинно пролитої крові, квіти, перевиті скорботною чорною стрічкою. Усі учні прийшли зі свічками. Клас став для дітей храмом пам’яті, а запалена свічка була поминальною за мільйони невинно убієнних наших рідних. З вступним словом перед присутніми виступила Какуріна В. Ф., котра говорила про необхідність збереження історичної правди, яка упродовж тривалого часу замовчувалась. У тиші звучить «Реквієм» Моцарта. Учні класу Гальчик Т., Дадашева Х., Чорна О., Шельвах С., спираючись на архівні документи і матеріали, перегортали сторінки історії, котрі свідчили про жахливі події в Україні в 30-ті роки, звучали слова обвинувачення проти тих, хто скоїв злочин. А учні Шляхов М., Лапенко О., Федоренко С., Зароченцев А., назвали імена письменників української діаспори, які в своїх творах одними із перших намагалися розказати світові правду про голодоморну трагедію українського народу.
 Запалену свічку учні передавали по колу, щоб кожен міг торкнутися пам’яті цього священного вогню, частини вічного. Світлу пам’ять про тих, хто помер від голоду, чия зоря передчасно закотилася, учні вшанували хвилиною мовчання.
 Сьогодні, коли від початку Голодомору минуло 75 років, ми маємо зрозуміти, що головною цінністю для нас усіх є наша Україна. Ми повинні зробити все для того, щоб ні за яких обставин подібна трагедія більше ніколи не спіткала нашу Україну.
 Учні 11-го «а» класу ЗОШ № 3 м. Щолкіне.
 
 ШУКАЮ ПІСНЮ!
 From: Matvijchuk Pavel
 <Pmatvijchuk@yandex.ru>
 Добрий день! Я звертаюся до вас вперше, випадково натрапив на вашу адресу в інтернеті. Якщо можливо, то я хотів би з вашою допомогою відшукати пісню. Слів її я повністю не знаю, але там є такі рядки: Україно, Україно, краю коханий мій, я за тебе, Україно, муки тяжкії терпів.
 З повагою, Павло, м. Брест.
 * * *
Шановні читачі! Може, хтось здогадався, про яку пісню йдеться? Допоможіть нашому землякові з Білорусі!

СІМФЕРОПОЛЬСЬКІ ПЕЙЗАЖІ

ПЕЙЗАЖ ІЗ МОСТОМ
Десь кондфабрика
пахне дитинством.
В небі грають ворони і сніг.
Зустріча мене втомлений міст і
місто, збите Салгіром із ніг.
А вже далі - вітрин пекторалі,
що розвісив центральний проспект.
Розглядають подвійні моралі
і, звичайно, потрійний респект.
Так пітній же калюжами снігу
і зимі несуворій радій,
Місто користі, місто утіхи
і чиїхось розтоптаних мрій.

ПЕЙЗАЖ ВУЛИЦІ СТРЄЛКОВА
Парканів зуби вибиті. Забризкані
фасади. І гангрена на дахах.
На тьмавім тлі позліткою
виблискують
і джипи, й мерседеси, і майбах.
Дивлюсь, і починається істерика -
кнуром в ковбані -
хонда чи хюндай.
Та це ж і є Латинська та Америка!
Як мовиться, хоч смійся, хоч ридай.
Сергій СУРМАЧ.
Красногвардійський р-н в Криму.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #52 за 28.12.2007 > Тема "З потоку життя"