Версiя для друку Обговорити в форумi

Петро ВОЛЬВАЧ,
Кримський незалежний центр політичних дослідників і журналістів.

Сьогодні в Ізраїлі етнічних євреїв, мабуть, вже менше ніж російськомовних мігрантів з Росії, України та інших республік колишнього Союзу. Проте всі вони не вимагають для себе якогось особливого статусу і не порушують питання про запровадження в Ізраїлі російської мови як державної. Аби стати повноцінними громадянами цієї або іншої країни, потрібно не лише знати, а й поважати державну мову.
Між іншим, і у самій Росії етнічних українців мешкає не менше, ніж росіян в Україні (зауважимо, що ще на території Росії до Другої світової війни переписами зафіксовано кілька десятків мільйонів українського люду). Ще й донині у багатьох регіонах Російської Федерації: Північному Кавказі, Ставропіллі, Поволжі, Сибірі, Алтаї, Далекому Сході, Магадані, Тюмені та інших питома вага українців є вельми високою. Ми свідомо не говоримо про автохтонні українські землі Воронезької, Білгородської, Курської та Ростовської областей, які у 20-ті роки минулого століття, завдячуючи сталінським маніпуляціям, опинилися у складі Російської Федерації.
У федеративній багатонаціональній Росії чинною конституцією лише російська мова визнана єдиною державною. Хоч, враховуючи чисельність у Росії українців, українська мова мала б також стати державною. Мусульманськість Росії (там мешкає понад 20 млн. мусульман) вимагає присутності серед державних мов якоїсь провідної мови із групи тюркських мов. В останні роки у нинішній Росії, у Сибірі та на Далекому Сході, відчутно збільшується питома вага китайців. За прогнозами, їх чисельність ближчим часом може скласти кілька десятків мільйонів. Отже, вже сьогодні нібито виникає потреба запровадження у Росії, як державної, ще й китайської мови. Проте націоналістичне (мається на увазі патріотичне, а не націонал-фашистське) керівництво Російської Федерації не поспішає зробити державною жодну з названих мов. Більше того, діюча Конституція, Дума, Президент, Академія наук та уряд Росії проявляють величезну турботу про збереження і розвиток російської мови не лише у себе вдома, але й у колишніх республіках Союзу і навіть на інших континентах. Цей напрям визнано одним з фундаментальних державних пріоритетів Росії.
І коли б у путінській Росії хтось з думців чи то урядовців (а серед них чимало неросіян) заговорив би недержавною мовою, то такого зухвальця психіатри негайно б визнали божевільним і мітлою вимели б з Думи та держслужби або відправили б у довготривалу екскурсію по сталінсько-беріївських концтаборах. В Україні ж кожен нездара, ледь навчившись писати та зв’язувати кілька фраз російською мовою, вже розбазікує про мовне питання, ганьбить "ползучую украинизацию" та виносить недолугі законопроекти про другу державну мову. Зазначена проблема чомусь перебуває у полі зору кон’юнктурних політиків саме перед та під час виборчих перегонів. Зазвичай цим антиукраїнським політичним партіям та діячам немає з чим вийти до виборця. Розуму у них вистачає лише на такі підлоти. Як будувати справжню і могутню державу вони не знають і знати не хочуть. Адже букварною істиною є те, що зникнення державної мови рівноцінне загибелі нації та держави. Саме таку мету і переслідують відверті і приховані вороги українського народу і української державності. У борців з "насильственной украинизацией" та поборників другої державної мови запитаємо, до якої ж позначки ще мають впасти показники функціонування української мови, коли російська мова отримає статус державної? Політичні авантюристи і платні провокатори добре знають, що лише шляхом введення другої державної мови можна поставити на коліна український народ і знищити незалежну Україну.
Нещодавнє пікетування маргіналами з кримських філій проросійських партій та антиукраїнських громадських організацій з вимогою до кримських урядовців закрити єдину на всю автономію повноцінну українську гімназію й перетворити її у ще одну російськомовну школу свідчить про небезпечне для України розпалювання міжнаціональної ворожнечі та розгнузданий і, на жаль, поки що безкарний російський зоологічний шовінізм. Тривожним є те, що і у самій Росії останнім часом все відвертіше стає помітним націонал-фашизм. Конфлікт із Грузією, депортація грузинів з Москви та полювання по ринках на "чорномазих", "нацменів" засвідчує про те, що цим небезпечним вірусом уражені не лише екстремісти з громадських організацій, але й високі урядовці.
З прикрістю можемо констатувати, що і у Криму витоки цього вибухонебезпечного й ганебного для цивілізованого суспільства явища маємо шукати у владних коридорах автономії та у штабах місцевих філій антиукраїнських партій і проросійських громадських організацій. Маємо цілу низку незаперечних доказів. Проте зупинимося лише на деяких свіжих "подвигах" автономних чиновників. Вперше за 16 років незалежності України найвищі посадовці автономії фактично зігнорували святкування Дня Незалежності. Вперше у Криму в цей день не було врочистого зібрання і навіть перед концертом, яким розпочалося свято, не лунав Державний гімн і ніхто з урядовців не виступив з доповіддю. У той же час на гамірних збіговиськах, присвячених святкуванню "дня Росії", присутність кримських чиновників різних рівнів надзвичайно висока. Чиновники не обходять увагою також щорічне провокативне святкування дати завоювання Криму Росією. Республіканська влада свідомо зігнорувала також загальноукраїнську акцію "Рушник національної єдності". Вишитий усіма областями України дев’ятиметровий рушник - символ-оберіг української землі гідним чином вшанували лише у Бахчисарайському районі.
Відома і ще одна зухвало-антиукраїнська акція безкарних кримських урядовців, яку нещодавно оприлюднило Представництво Президента України в АРК. Мова йде про невиконання розпорядження Глави держави та постанови Кабінету Міністрів України про цільове виділення 400 тис. грн. на завершення будівництва української школи-гімназії у м. Ялті. Аналогічну фінансову аферу кримські владоможці минулого року провернули і у м. Севастополі. Виділені Києвом 9 мільйонів гривень на розвиток україномовної освіти та культури, мерія профукала на танцюльки та пропаганду низькопробної російської попси.
Зухвалим викликом Президенту Української держави та всьому українському народу з боку автономної влади є провокативні дії щодо встановлення у м. Сімферополі пам’ятників руйнівниці України Катери-ні ІІ та енкаведистським злочинцям, які у Західній Україні знищили понад 200 тисяч українських патріотів. Серед них були не лише героїчні воїни ОУН-УПА, але й мирне населення: жінки, діти та люди похилого віку. Безкарна вакханалія та імперсько-комуністичні оргії у незалежній Україні стали можливими лише тому, що до антидержавницьких та відверто антиукраїнських ігрищ у Криму є байдужою центральна влада. Адже пам’ятникове свавілля комуно-шовіністичних сил як в автономії, так і в інших регіонах України, всі владні структури намагаються не помічати. Цю важливу ідеологічно-державницьку справу київські чиновники передають на плечі місцевих націонал-патріотичних громадських організацій та зовсім аморально, непорядно і нечесно урядовці у такий спосіб свідомо підставляють голови українських патріотів не лише під металеве пруття платних бойовиків, але і міліцейські кийки нині заполітизованих охоронців порядку. Прийняття закону новим складом Верховної Ради України про кримінальну відповідальність за антидержавницькі, антиукраїнські та антитатарські дійства, збурення суспільства чи то розпалювання міжнаціональної ворожнечі раз і назавжди зняло б цю деструктивну і небезпечну державницьку проблему.
Не менше важливим питанням є деполітизація усіх кримських навчальних закладів, правоохоронних органів та судочинства. Вже стало правилом постійне втягування школярів у відверто провокативні антидержавницькі та антиукраїнські акції. До речі, не встиг появитися на світ Божий цей скульптурний "шедевр", як кримчани охрестили його пам’ятником радянським воїнам та штрафбатівцям, які загинули від рук енкаведистських "заградотрядов", що стріляли у спину своїм бійцям, женучи їх на смерть.
Соромно, що на відкриття ганебної для всієї України художньо бездарної каменюки під назвою пам’ятника енкаведистам, які загинули у боротьбі з героїчними воїнами-українцями ОУН-УПА, що захищали українську землю від більшовицької навали, комуністичні провідники та керівники проросійських організацій (безумовно, не без допомоги наставників) привели школярів. На цьому дійстві їм привселюдно пов’язували червоні галстуки та роздавали іншу комуністичну атрибутику. Виникає закономірне запитання: як же тепер ці довірливі до старших діти будуть сприймати у школі історію України, державну мову, національну символіку та вітчизняних героїв і борців за волю та незалежність? Взагалі, чи можна у такій атмосфері і з такими ідеологічними наставниками у кримських школах та інших навчальних закладах виховати патріотів України, прищепити дітям любов до своєї землі та народу? Участь школярів у відкритті ганебного для незалежної України пам’ятника енкаведистам, які прославилися кривавими "подвигами", провокаціями та жорстокою боротьбою з мирним населенням на західноукраїнських землях, є брутальним порушенням існуючого законодавства щодо деполітизації освітніх закладів. Нас дивує те, що на подібне свавілля не реагують органи прокуратури.
Будемо сподіватися, що на політизацію кримських освітніх закладів та на зухвало антидержавницькі дії належним чином, врешті, відреагує Генеральна та республіканська прокуратура і Міністерство освіти та науки України. Українські громадські організації та місцеві осередки державницьких партій мають порушити питання щодо звільнення та притягнення до кримінальної відповідальності заполітизованого чиновництва. Мають бути також покарані і директори шкіл, які у робочий день дозволили своїм вихованцям брати участь у цій антидержавницькій акції.
Обурює і те, що правоохоронні органи, які утримуємо ми, платники податків, беруть найактивнішу участь у всіх антиукраїнських театралізованих дійствах кримських комуністів-регіоналів. Нині за рахунок міського бюджету та коштів МВС у Сімферополі забезпечують охорону не лише каменюки на місці майбутнього пам’ятника розпусній імператриці, але й бездарне енкаведистське чудо-юдо на невеликому майданчику поблизу кінотеатру "Сімферополь". В той же час, як всі мікрорайони й околиці Сімферополя місцева міліція "здала в оренду криміналітету", де охоронців порядку та спокою громадян не побачиш.
Брехливий напис на п’єдесталі комуністичного пам’ятника енкаведистам засвідчує, що Росія та російська компартія і її філія в Україні (якою фактично є КПУ) давно вже простили своїх "рідних власовців" (відомо, що у лавах РОА перебувало понад 1,2 млн. етнічних росіян). Саме військові формування власовців відзначалися винятковою жорстокістю у боротьбі не лише з радянськими воїнами, але і з місцевим населенням у багатьох країнах Західної Європи.
На тлі перерахованих автономних і відверто антидержавницьких дійств кримських владних структур стає гранично зрозумілою багатолітня бездіяльність чиновників, які не хочуть запровадити державну мову в освітній процес. На догоду шовіністичним яструбам як у Верховній Раді, так і в уряді автономії, місцеве міністерство освіти без належного контролю з боку Міністерства освіти України ось уже 16 років лише імітує впровадження державної мови в навчальні заклади. Що ж до створення справді україномовних
шкіл - у Криму іде відверте саботування цього процесу. За липово-показушними програмами кримського уряду україномовних шкіл в автономії на кінець 90-х років мало б бути понад 140. Насправді ж їх створено тільки сім. Причому повноцінною школою з державною мовою навчання є лише одна українська школа-гімназія у м. Сімферополі. Матеріально-технічна база та кадровий склад педагогів в інших, м’яко кажучи, не відповідає сучасним вимогам. Тривожним є той факт, що створена у Ялті школа майбутнього, якою опікується сам нинішній прем’єр, буде працювати за московськими програмами. Безумовно, що у тій школі статус державної мови буде зведений до нульової позначки, а історію України будуть викладати за російськими підручниками.
Про ущербність середньої та вищої освіти у Криму, її кричущу невідповідність загальноукраїнським освітнім стандартам газета "Кримська світлиця" вже писала
(№ 1355 від 31 серпня 2007 року). Це вельми небезпечний прецедент не лише для Криму, але й для всієї України. Він потребує негайного втручання як Глави держави, так і Ради національної безпеки й оборони України. Оптимальним вирішенням цієї національної ваги проблеми на першому етапі є невідкладне перетворення республіканського міністерства освіти в головне управління Міністерства освіти і науки України. За діяльністю автономних чиновників, які у звітах до Києва от уже 16 років гонять лише освітній "порожняк", потрібен жорсткий контроль державної влади.
Аби читачі належним чином оцінили переможні звіти спритних місцевих чиновників від освіти, подаємо відповідь міністра освіти і науки Криму В. Лаврова, висуванця КПУ, на запит громадських організацій (вона була опублікована у минулому номері "КС". - ред.). Як бачимо, нас вже 16 років годують нездійсненими прожектами та оптимістичними обіцянками. Україномовної ж освіти у Криму як не було, так і немає. Багатолітнє клонування лише україномовних класів, про що щорічно звітує місцеве міністерство, проблему розвитку освіти державною мовою не вирішує. Українські класи у російськомовній школі, на наш погляд, лише відтерміновують кардинальне вирішення питання, вірніше, заганяють його у глухий кут безвихіддя. Ми добре зрозуміли, що ефективність української освіти у російськомовному середовищі є вельми низькою. До того ж постійне спілкування у школі з російськомовними дітьми, відверте кепкування своїх однолітків завдає чутливим дитячим душам глибоких моральних травм, розвиває почуття меншовартості та неповноцінності.
Повноцінну освіту державною мовою можна здобути лише в однорідному мовному середовищі. Причому, розпочинаючи з дитячого садочка. До того ж випускники україномовних кримських шкіл мають бути впевненими, що знання державної мови їм будуть потрібні для вступу не лише у ВНЗ материкової України, а й у Криму. На жаль, як нас не намагається переконати у протилежному міністр освіти
В. Лавров, всі кримські ВНЗ є російськомовними і присутність державної мови у навчальному процесі є майже нульовою. Ми не станемо з цифрами в руках спростовувати перераховані міністром "здобутки" в справі отримання вищої освіти державною мовою - нехай вони лишаються на совісті чиновника. Наше спілкування як з викладачами, так і студентами більшості кримських ВНЗ, навіть тих, що мають високий статус національних, переконують у тому, що міністерська звітність є черговими "потьомкінськими дєрєвнями".
Міністерство запевняє нас у тому, що певні предмети у державному медичному університеті ім. С. І. Георгієвського та у південній філії "Кримський агротехнологічний університет" Національного аграрного університету вже читаються українською мовою. Нагадаємо, у цих навчальних закладах викладається державною мовою (слава Богу!) лише ділова українська мова. Що ж до Національної академії природоохоронного та курортного будівництва, факультету нафтогазових технологій Івано-Франківського Національного університету нафти і газу у Криму, то на першому і другому курсах з 20 предметів державною мовою читається лише п’ять. Причому читаються вони з ініціативи не кримських чиновників, а завдячуючи декану цього факультету, професору Р. С. Яремійчуку.
Вельми сміливим та далеким від істини є твердження міністерських чиновників і про те, що у Таврійському національному університеті ім. В. І. Вернадського на перших курсах всіх факультетів вивчається українська мова професійного напрямку і що всі студенти складають державний іспит на знання державної мови. Під величезним питанням є твердження про спроможність випускників педагогічних спеціальностей при необхідності викладати в школах українською мовою фізику, математику хімію, біологію та ніші предмети. Реальне життя показує, що навіть для семи українських шкіл та україномовних класів дуже бракує вчителів-предметників. А вихованці кримських ВНЗ у школах демонструють цілковиту безпорадність. Вони мов чорт ладану бояться не лише україномовних шкіл, але і україномовних класів у російськомовних школах.
Тож не все так добре і благополучно в автономному кримському королівстві. Аби освіта кримських дітей стала у рівень із загальноукраїнською, а випускники місцевих шкіл за своєю підготовкою були конкурентноспроможними зі своїми однолітками на державному ринку праці, потрібно докорінно перебудувати автономну освіту, зробивши акцент на навчанні дітей державною мовою. Першим кроком на цьому шляху має стати відновлення вертикалі освітою та приведення кримських освітніх програм до загальнодержавницьких стандартів.
Без реалізації цих засадничих принципів державна мова в освітній сфері приречена на маргінальність хуторянства та меншовартість. Схоже, що саме цього упродовж 16 років незалежності України свідомо і цілеспрямовано добивається неукраїнська кримська влада.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #39 за 28.09.2007 > Тема "З потоку життя"