Версiя для друку Обговорити в форумi

ПРОБЛЕМА

Постійному Представнику Президента України в АРК
ХОМЕНКУ В. П.
 
Шановний Володимире Петровичу!
Просимо сприяння Представництва Президента України в Криму у ситуації, пов’язаній з трагічними долями хворих на туберкульоз людей. Сім’я, що не мала належної житлової площі (аби ізолювати хворих), практично вимерла (у віці 40, 30, 27 років). Залишилася бабуся і двоє інфікованих на туберкульоз дітей.
Здавалося б, місцева влада (зокрема, Сімферопольський міськвиконком), мала б реагувати на цю проблему миттєво, але редакція не знаходить там бажаючих навіть коментувати те, що відбувається. Нашим читачам дуже важлива точка зору на ці події Представництва Президента України в Криму - як державної установи, покликаної слідкувати за дотриманням в Автономній Республіці Крим Законів України, зокрема, декларованого Конституцією права на достойне життя для українських громадян - тим більше, за умови, коли з ними сталося таке лихо.
Лист редактора відділу листів і соціальних проблем "Кримської світлиці" Т. Ф. Соловей з викладом суті проблеми додається.
З повагою - головний редактор
КАЧУЛА В. В.

* * *
НАПЕРЕДОДНІ минулих парламентських виборів до сім’ї Погребенків знайшли дорогу і журналісти, і політики. Щоправда, ті й інші виявилися тимчасовими, а отже - і без належних повноважень. Але депутат райради Наталя Ташкінова, хоча її повноваження і не було подовжено, не забула, що довелося їй побачити і почути. І ось ми разом з нею в гостях у Погребенків за адресою: м. Сімферополь, вул. Училищна, 9. Щоправда, господиня, Зінаїда Петрівна, якій я скромно дала 55 років і яка насправді виявилася
50-річною, прописана за іншою адресою, але від колишнього житла залишилася тільки домова книга та ті, хто мав би зватися її сусідами, - сама ж хата вже розсунулася і більше не існує.
"Баба" Зіна - так мені її чомусь відрекомендували ("баба" це, певне, тому, що живе з двома внуками, на яких оформила опіку та й відчуває себе відповідно. А Зіна - ну не міністерша ж вона - тягає на горбу овочі з привозу і торгує біля ринку, щоб хлоп’ята не були голодними). А 11-річному Сергію та
6-річному Вані треба харчуватись добре, адже вони інфіковані на туберкульоз. А він причаїться до пори, до часу, а потім може вибухнути бомбою, і вже ніякого порятунку.
Так було з їхньою матусею Олександрою. Дідуся Олександра Петровича поховали першим, ще в 1996 році. Прохворів він 10 років, активна форма переходила в пасивну, лікувався в Білогірську (в Піонерському місця для нього чомусь не знайшлось) і продовжував кашляти. А коли на 12 кв. м живе шестеро, один з яких туберкульозник, а по вологій чорній стіні постійно стікає вода, то і сталося так, що залишив Олександр Петрович, померши в 40-річному віці, про себе на спомин одну лише паличку Коха. Вона кілька років не подавала голосу, нібито давала можливість сім’ї отямитись після поховання бабусі та Олександра Петровича, а потім взялася за молодше покоління. Олександра, старшенька, і Сергій захворіли майже водночас. 3 - 4 роки по лікарнях (а власне, той самий Білогірськ майже тюремного закритого типу, де, як на словах, утримували лише асоціальний елемент) - і ось вже лишилися діти - Сергійко та Ваня сиротами. Так і не попрощалася Саша і з чоловіком, який згорів за місяць до її смерті в своїй квартирі разом з меблями і усім, що так потрібно в господарстві. Він був майже на 20 років старший за Сашу, але харчами перебирати не доводиться, коли ніде притулитися і на майбутнє ніяких надій. Коли народився у них Івасик, Саша була цілком здоровою і сподівалася, що горе пройшло стороною. А ось тепер, відчуваючи швидкий кінець, не могла зрозуміти, чому не провідує її чоловік, аби хоч попрощатися.
Саша була четвертою, з якою прощалися в цьому комунальному стислому дворику за останні 10 років. Їй було 30 років. Особливо горював її 27-річний брат Сергій, який також щойно повернувся з Білогірська. І скільки не просила "баба" Зіна покласти дітей в Піонерському, куди привезти можна і молочка зі сметаною, та й до онуків ближче, так і не допросилася.
Сусідка чула, як вигукнув Сергійко у відчаї, коли ховали сестру: "Татусю, що ж ти наробив! І сам пішов туди, і нас з собою забираєш!" Жити хлопцю на той час залишалося чотири місяці. Від чого помирав - ніхто в те не вникав - з ознаками інсульту, що не виключається як побічна дія від дуже токсичних протитуберкульозних препаратів, а можливо, від туберкульозного менінгіту.
Ось і залишилося двоє малих "пташеняток" та їхня опікунша - "баба" Зіна, що живе за неіснуючою адресою. Коли захворів її чоловік, "баба" Зіна стала на квартирну чергу (саме тоді активно розбудовувався район вулиці Балаклавської). Не раз і не два запрошувала її пані Ольга Бородіна з міськвиконкому, що завідує розподілом житла. "Ну, це вже квартира ваша!" - обіцяла вона. А наступного разу: "Ні, не вийшло, незабаром здаватимемо новий будинок, то вже можете бути впевненими!" І так, здається, тричі. 10 років хворів господар Олександр Погребенко і щедро ділився смертоносними паличками Коха з найближчими людьми. Не міг же він замотатися в простирадло і чекати смерті на Абдалі!
А ось чиновники могли і мусили врятувати цю сім’ю. Втім, квартира-вбивця, здається, вгамовуватися не збирається. Під час нашої розмови у житлі навпроти були завішені вікна. "Там сьогодні померла бабуся", - пояснила Зінаїда Петрівна. Ми не розпитували, від чого. Хотілося одного - швидше втекти туди, на волю, де не чатує на людей безсмертна смертельна хвороба.
Дуже б хотілося довідатися, які житлові умови передбачає сьогодні закон для хворих на туберкульоз і чи несуть (хоча б моральну!) відповідальність ті чиновники, з чиєї вини поширюється невблаганна епідемія.
Тамара СОЛОВЕЙ,
редактор відділу листів і соціальних проблем "Кримської світлиці".

Голові Ради міністрів
Автономної Республіки Крим
ПЛАКІДІ В. Т.
Копія: Сімферопольському міському голові
БАБЕНКУ О. Г.
Головному редактору
Всеукраїнської громадсько-політичної та літературної газети "Кримська світлиця"
КАЧУЛІ В. В.

Шановний Вікторе Тарасовичу!
До Представництва Президента України в АР Крим звернувся головний редактор всеукраїнської громадсько-політичної та літературної газети "Кримська світлиця" щодо долі мешканців вул. Училищна, 9 у м. Сімферополі, які хворі на туберкульоз, у зв’язку з грубим порушенням їхніх житлових прав.
У зв’язку з викладеним, відповідно до ст. ст. 6, 7 Закону України "Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим", направляю за належністю зазначене звернення.
Прошу вас організувати ретельну перевірку викладених фактів та поінформувати про результати Представництво Президента та редакцію газети "Кримська світлиця".
Додаток: на 2 арк. першому адресату.
Заступник Постійного Представника Президента України
в АР Крим В. Пробий-Голова

ВІД РЕДАКЦІЇ. Місяць - термін розгляду листів в державних установах (у кожній!). А життя іде собі... Як вам здається, шановні читачі, де ці місяці очікування видаються довшими і нестерпнішими - у затишному чиновницькому кабінеті чи в туберкульозному закутку? І де гарантія, що "ретельна перевірка викладених фактів" не увінчається черговою переадресацією проблеми до ще якоїсь установи, де теж місяць треба чекати? Ось і вимираємо потихеньку...
Дуже сподіваємося, що влада, нарешті, дієво втрутиться і спроможеться зупинити цей трагічний конвеєр. Хоча б на цьому етапі...

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #33 за 17.08.2007 > Тема "З потоку життя"