Версiя для друку Обговорити в форумi

Джерела

Село Тишковичі, що на Львівщині, стало одним із символів української солідарності. Якщо відома прикордонна Сеньківка на Чернігівщині є символом єднання українців, білорусів і росіян (бо знаходиться якраз на стику трьох братніх республік), то село Тишковичі є символом української єдності і регіональної співпраці. Особливо, якщо мати на увазі духовне єднання українців Галичини та Криму.
Колишня вчителька української мови Ольга Степанівна Грицина, почувши по Львівському радіо передачу про «Кримську світлицю», вирішила не стояти осторонь, а об’єднати людей села для передплати газети. Ця акція не обмежилася рідним селом Ольги Степанівни, бо «Кримську світлицю» передплачують уже і в навколишніх селах. Передплатити - це ще не все. Йде жваве листування з кримчанами, та й узагалі з українським Півднем.
Свого часу Ольгу Степанівну схвилював лист кримського татарина Ахтема Алієва, надрукований у «Кримській світлиці».
Ставши пенсіонером, Ахтем-ага взявся за вивчення української мови. Пише в усі інстанції, вимагаючи від кримської влади підвищеної уваги до української і кримськотатарської мов. Пропонує організувати факультативне вивчення цих мов в усіх населених пунктах АРК.
Кому як не Ользі Грицині - колишньому українському філологу (а колишніх україністів не буває; якщо вони були щирими у своїх прагненнях в молодості, то залишаються такими вже до останнього подиху), кому, як не їй, знати, як важко утверджувати українське слово у зросійщеному Криму? Адже сама 29 років викладала українську мову на Кіровоградщині. Там було несолодко, хоч це й географічний центр України, а що вже говорити про АРК! Тож близько до серця сприйняла слова кримського татарина українська пенсіонерка, вирішивши і словом, і ділом підтримати його ініціативу.
Допоміг випадок. З нашої ж «Світлички» дізналася про юну україністку з Криму Тамілу Бєлялову. Дізналася її адресу, написала листа дівчині. Та відповіла. Зав’язалася щира дружба філологів - майбутнього і досвідченого, зі стажем.
До речі, рідна сестра Таміли викладає кримськотатарську. Тож коли Ольга Степанівна попросила Тамілу вислати якийсь посібник для вивчення кримськотатарської, остання переслала поштою книгу «Бешсалкъым бей» / «П’ять грон винограду». Книга двомовна, тобто кримськотатарський текст дублюється й українською мовою, що дуже зручно для вивчення обох мов.
Коли я побував у Тишковичах і побачив цю книгу, то був дуже зворушений: зовсім нові етичні підходи демонструють ці дорогі мені жінки! Виявляється, можна і не воювати кожен за свою мову, а навпаки - активно сприяти їхньому утвердженню, діяти спільно.
В даному випадку серця українки і кримської татарки б’ються в унісон. Може, тут, в Тишковичах, клімат такий?
Зрештою, духовний клімат тут і мусить бути іншим, адже до Євросоюзу (а це водночас і лінія польсько-українського кордону) залишається якийсь кілометр. За життям поляків можна спостерігати в бінокль.
Тож європейські вітри віють і над Тишковичами. Донесуться вони колись і до Криму. Хай повидувають злобу і недовіру з усіх закутків і щілин, з кожної кримської домівки... Вірю, що це станеться, адже народжує кримська земля таких людей, як Таміла Бєлялова! Ходить рідними стежками це дівча, вчиться; та й зміцнює дружбу народів уже самим фактом свого існування - тож низький уклін за це її батькам!
До речі, коли я приїхав у Тишковичі, чоловік Ольги Грицини - чудовий лікар (односельці шанують його не лише за професіоналізм, але й за людяність) та ще й наш постійний читач - повів мене у свій сад. Там Геннадій Іванович показав свою гордість-яблуньку, посаджену на честь «Кримської світлиці» та галицько-кримського побратимства.
Дійсно, чимось теплим війнуло від цього юного деревця... Враження було таке, ніби в село повернувся отой давній патріотичний дух тридцятих років! І це неабияк порадувало; адже галицьке село переживає ті ж проблеми, що й донецьке, слобожанське, чернігівське... Молодь виїздить на роботу до Львова (і це в кращому випадку, бо в гіршому їде до Іспанії, Португалії, Чехії, Польщі); часто бабусі й дідусі виховують онуків самі. Хіба ж це нормально?
І все ж поки є традиційний патріотизм старшого покоління - Галичина стоїть на голову вище від спитої аграрної Чернігівщини та не менш спитого шахтарського Донбасу.
Додатковою радістю був візит до Грицин сільської бібліотекарки Ольги Візняк, завідувачки клубу Марії Базукіної та матері сімох дітей, росіянки, перм’ячки Любові Курило. Кожна з цих жінок є передплатницею «Кримської світлиці» - уявіть собі! Тож слова про солідарність - це не порожній звук.
Гостинна Ольга Степанівна накрила великий стіл, і ми ще довго, допізна, говорили про найрізноманітніші проблеми: «світличанські», українські, світові...
Ніби й невелике село Тишковичі (від якого лише кілометр до Євросоюзу), але аура, створена Ольгою Грициною - випадковою слухачкою передачі про кримське українство, є найдорожчим здобутком, безцінним українським капіталом.
До народу зверталися, народ і відгукнувся. І це нічого, що стрижнем села є лише одна людина...

На фото: тишковичани з «Кримською світлицею» і яблунькою, посадженою на її честь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #22 за 01.06.2007 > Тема "З потоку життя"