Версiя для друку Обговорити в форумi

В РЕДАКЦІЇ «КС» ВІДБУЛОСЯ НАГОРОДЖЕННЯ ПЕРЕМОЖЦІВ 10-го, ЮВІЛЕЙНОГО ЛІТЕРАТУРНОГО КОНКУРСУ ШКОЛЯРІВ КРИМУ «МИ ДІТИ ТВОЇ, УКРАЇНО!».
 
 Ніби недавно, несміливо і невпевнено, ми розпочинали літературний конкурс школярів Криму «Ми діти твої, Україно!», а вже збігло десять років. Несміливо і невпевнено тому, що не було якоїсь твердої надії на те, що в Криму знайдеться стільки творчо-обдарованої україномовної молоді, аби було з-поміж кого вибирати найкращих. Де там найкращих, аби хоч з десяток дітей надіслали нас суд журі свої проби пера у поезії та прозі. І як же ми були щиро подивовані тим, коли почали надходити рукописи творів з різних куточків Криму. Перечитали, вибрали з-поміж чималої кількості надісланого найкраще, найперспективніше. Підбили підсумки, зробили першу телевізійну передачу про нагородження... А затим твори переможців видрукували маленькою книжечкою-метеликом, подякували вчителям-словесникам, котрі провели чималу організаційну роботу. А вже другий і наступні конкурси проходили, як кажуть театрали, за повних аншлагів.
 Школярі активно включилися в конкурс, надсилали свої твори - і поезію, і прозу. І якщо десь перші три конкурси включали лише дві номінації - «Поезію» і «Прозу», то вже наступні конкурси породили й номінацію «Публіцистика». Діти писали нариси про конкретних людей - про своїх улюблених вчителів, відомих односельців, про ветеранів війни і праці, про визначні події в житті нашої країни, як-от Помаранчеву революцію на київському Майдані незалежності та ін. За ці роки переможцями конкурсу стало понад сто школярів, а тих, що надсилали свої твори на конкурс, але не стали призерами, утричі більше. Характерно, що писали твори не лише старшокласники, а й учні молодших класів, писали не лише корінні українці, а й росіяни, кримські татари, діти інших національностей. Писали переважно грамотно, доброю літературною мовою, що свідчить про глибоке вивчення дітьми державної мови, про бажання їх висловити свої почуття у віршах та прозі.
 От і вір тим кримським політикам, котрі теревенять про якусь меншовартісність української мови, про те, що на теренах Криму діти не хочуть її знати і вивчати. Гай-гай, шановні, як же далеченько ви залишились у тому посткомуністичному минулому своїми переконаннями, діями, словами. І за шістнадцять років незалежності так нічому й не навчились, тож хоч не збивайте дітей з пантелику своїми теревенями. Адже за ними майбутнє, їм жити і працювати в новій незалежній державі. Недарма ж вони так щиро і гаряче потягнулись до конкурсу з символічною назвою «Ми діти твої, Україно!».
 Недарма ж вони так непідробно висловлюють свою любов до своєї Вітчизни:

 Як добре, що ти існуєш,
 Як добре, що я з тобою!
 Домівку мені даруєш
 Із батьківською любов’ю,
 Тебе я люблю, як маму,
 До тебе я серцем лину.
 Спасибі тобі, кохана,
 За те, що ти є, Україно!
 (Ганна Волянюк).

 Таке з примусу не скажеш, не напишеш... Отож, на десятий, ювілейний конкурс, вірніше, на підбиття його підсумків переможці приїхали до редакцій своїх любимих газет - «Кримської світлиці» і дитячої «Джерельце».
 Цього разу привітати призерів конкурсу «Ми діти твої, Україно!» прийшли: працівник Міністерства освіти та науки Автономної Республіки Крим Ольга Русланівна Доненко, голова Всекримської «Просвіти» ім. Т. Шевченка Сергій Савченко, представниця громадської організації «Український дім» Олена Халимон, головний редактор «Кримської світлиці» Віктор Качула, редактор українських телепрограм на ДТРК «Крим» Олександр Польченко та автор цих рядків. Грамоти, дипломи, сувеніри, маленькі грошові винагороди від спонсора пані Марії Фішер-Слиж з Канадського товариства приятелів України, теплі слова - усе це було на церемонії нагородження переможців. А переможцями цього, 10-го ювілейного конкурсу стали:

 В НОМІНАЦІЇ «ПОЕЗІЯ»
 Перше місце розділили десятикласниці школи-гімназії № 1 міста Саки, дві подружки Ганна Волянюк та Марина Шевкопляс за добірки віршів «Відшукаємо мову» і «Ти вічна і єдина вже для нас». Три роки підряд дівчата беруть участь в конкурсі і тричі поспіль стають його призерами. Дивишся, як творчо (і не тільки творчо, а й фізично!) вони виростають і мужніють від перемоги до перемоги і радієш: добре поповнення йде в нашу національну літературу! Тема Шевченка, Українки, рідної мови, Криму, тема кохання і творчих почуттів - ось складові їхніх творчих доробків.
 Зазначимо, що наставниця цих здібних учениць - вчителька української мови та літератури Ганна Гаврилівна Демидова.
 Друге місце в цій же номінації розділили Наталія Шевчук - десятикласниця ЗОШ № 15 м. Ялти та Олена Рязанцева - одинадцятикласниця Керченської ЗОШ № 24. Наталія Шевчук уже втретє бере участь в конкурсі, її твори друкувались не раз і в «Кримській світлиці», і в «Джерельці», в колективних збірках переможців конкурсу. Її вірші - то щира сповідь Вітчизні, рідній землі, Криму. Гарні надії подає й Олена Рязанцева.
 Третє місце в номінації «Поезія» присуджено двом учням із Семисотської школи Ленінського району, наймолодшим учасникам конкурсу - восьмикласнику Роману Борзих та учениці шостого класу грузиночці Теоні Зуребіані. І Роман, і Теона почали писати українською мовою недавно, але дуже завдячують своїй вчительці - поетесі Катерині Олександрівні Степчин, котра зуміла прищепити їм любов до українського слова.
 Ось як розповідає дівчинка-грузинка Теона Зуребіані про свою творчу долю, яка віднині тісно переплелася з Україною, з українською мовою: «Я дуже люблю українську мову та літературу, українські народні та авторські пісні. Моя вчителька Катерина Олександрівна Степчин якось, розповідаючи про видатну українську поетесу Лесю Українку, навела як приклад її слова: «Якби я не була українкою, то стала б грузинкою».
Я запам’ятала їх на все життя. Я - грузинка. Живу в Україні з 2002 року. Моя сім’я змушена була покинути Грузію через трагічні події. Мені довелося у зв’язку з переїздами і мовними проблемами втратити два роки навчання, і тому замість
8-го класу я навчаюся в шостому. Вірші пишу з 1-го класу: спочатку грузинською, потім російською, а тепер, завдяки Катерині Олександрівні, й українською мовою.
 Я пишу про все, бо все люблю: Грузію, Україну, Крим, свою школу, друзів, вчителів, природу... А любов - це основа всього прекрасного на землі, особливо поезії».
 Ось така вона, юна поетеса-грузиночка, яка пише українською про пережите нею, про свою далеку, але таку рідну країну Грузію:

 У снах вона кличе мене.
 Я вітром злетіти бажаю.
 Він білим крилом повійне -
 І шлях нелегкий подолає.
 І я все лечу разом з ним
 В думках,
 як самотній лелека.
 Той шлях полонив мої сни...
 О Грузіє! Як ти далеко!

 Ці ностальгічні рядочки малої грузиночки нікого не залишать байдужими. Тож хочеться, аби Україна, її мова стали життєдайним бальзамом для душевних негараздів юної поетки. Поети - надзвичайно чутливі душею і серцем до всього, що відбувається поміж людьми. Дай, Боже, щоб поміж народами завжди панували мир, злагода, взаєморозуміння.
 А от публіцисти, прозаїки - це своєрідні літописці своєї доби. В нашій конкурсній номінації «Публіцистика» перше місце в Юліана Овсейчука - учня 11-го класу школи-ліцею № 9 м. Ялти. Його цікаве дослідження про свого земляка, великого патріота України, фундатора кобзарського мистецтва в Криму, заслуженого працівника культури України Олексія Федоровича Нирка, котрий понад рік тому відійшов за межу вічності. Ось цитата з твору Юліана Овсейчука: «Олексій Федорович Нирко належав до покоління шістдесятників. Ставши жертвою політичних репресій і пройшовши школу сталінських концтаборів, він зумів зберегти в собі довженківську любов до свого роду, до України. Часто задумувався над тим, чому так зміцнилось почуття любові до Батьківщини, любові не казенної, а святої - бо це любов до землі батьків, предків. І причину знаходив у тому, що виховують, прищеплюють нам її невміло, сором’язливо. А вчити любити Україну можуть лише люди зі світлим розумом і палким серцем, з могутньою вірою у прийдешнє, без постійного оплакування нашої меншовартості і злоби до чужинців».
 Друге місце в номінації «Публіцистика» посіла одинадцятикласниця Керченської ЗОШ № 12 Наталія Козорєз за нарис «Я - вчитель» про свою вчительку математики Галину Павлівну Куссі, відмінника освіти України, учителя-методиста. Теплі, щирі, ніжні слова знаходить авторка нарису про свою героїню, про її одержимість на педагогічній ниві, про взаємну любов і повагу дітей до вчителя і вчителя до учнів.
 Творчий наставник Наталії - вчителька української мови Любов Григорівна Кисіль.
 Третє місце в Ганни Крамаренко, учениці 11-го класу школи ім. Горького смт. Леніне. Її творче дослідження присвячене українській пісні Марусі Чурай.
 А ось четверте місце за нарис про життя і творчість видатного білоруського поета Максима Богдановича в його далекої родички, учениці 11-го класу школи-ліцею м. Саки Яніни Щербань.
 Твори усіх переможців будуть опубліковані в газетах «Кримська світлиця» і «Джерельце», а затим видані окремою збірочкою. Церемонію нагородження буде показано і в одній з телепередач Кримського телебачення у програмі «Рідна хата».
 Десятий конкурс «Ми діти твої, Україно!» завершено. Попереду - одинадцятий! Отож, перефразовуючи класика, скажемо: «Хлюпни ж нам, море нові, світлі літературні таланти, бо це ж таланти твої, рідна наша Україно, наша незалежна Батьківщино, наша дорога і кохана Матір!».
 До нових конкурсів, до нових перемог!
 Данило КОНОНЕНКО,
 голова журі літературного конкурсу школярів Криму «Ми діти твої, Україно!».
 
ВІРШІ ПЕРЕМОЖЦІВ

РІДНА МОВА
В обороні рідного слова
Я стоятиму до загину.
В Україні морально здорову
Будуватиму Україну.
Помаранчевий стяг і підкова -
Символ щастя для нашого люду.
Демократія, нація й мова -
В Соломоновім рішенні суду.
Наша мова нам дана від Бога.
В ній і велич, і гордість, і слава.
І без мови не варта нічого
Українська моя держава.
Тільки рідні слова мають силу.
Ми за мову свою - одностайно.
А системи облудної брилу
Повалити нам треба негайно.
Ми за Стусом і Симоненком
Вивіряємо наші кроки.
Всі зачитуємось Шевченком,
Що дає нам життя уроки.
Дай же, Боже, щоб наша мова
Пережила лиху годину
Й зазвучала, співуча й чудова,
З вуст мільйонів на всю Україну.

Наталія ШЕВЧУК,
учениця 10-го класу
Ялтинського НВК № 15.

Я ВІРЮ В МАЙБУТНЄ ТВОЄ,УКРАЇНО!

Я вірю в майбутнє твоє, Україно,
У долю б, здавалось, доволі тяжку.
Хай щастям наповниться кожна родина,
Я серце віддам за країну таку!
Розквітни, як деревце те молодеє,
Вкрий тінню від сонця палкого людей.
Сховаймось під листя твоє золотеє,
Ти - є джерело наших вчинків, ідей!
Лети, Україно, як птах незалежний,
Від гніту звільнися ти знов назавжди!
Лети, Батьківщино, твій шлях необмежений,
І ми летимо за тобою туди!

Живи, Україно! За руки тримаймось.
Всі ми, українці, - твої діточки.
Ти - те найдорожче,
 що в серці ми маєм,
Бо ми твого роду тонкі гілочки.

З УКРАЇНОЮ В СЕРЦІ РОСТИ!

Хлоп’я народилось і очі до неба
Підняло з подякою вгору,
А згодом спитало у рідної неньки:
«Що бачу я, мамо, навколо?
Що це за держава, могутня і горда,
З ланами бадьорої сили?
І дух незборимий цього народу,
І разом ці люди всесильні!»
Та мати всміхнулась, сказала тихенько:
«Усе, що, синочку, ти чуєш,
Країна, що бачиш, - і є твоя ненька,
Яку ти всім серцем відчуєш».
І мати раділа, що син підростає,
Плекаючи мову країни,
Про долю народу що не забуває,
І серце дарує Вкраїні.
І виріс син чуйним, як мати бажала,
Прославив свою Батьківщину.
І люди поважно його називали:
Син матері - син України!
Ганна ВОЛЯНЮК,
учениця 10-го класу Сакської гімназії № 1.

МИ ВСІ - І ДОНБАС, І ВОЛИНЬ - УКРАЇНЦІ

Безглузде питання нам ставлять щодня:
«Чи дійсно країна єдина сьогодні?»
І що нам сказати, коли по дорогах
Блукають злиденні, замерзлі, голодні.
Єднаймося, люди! Ми всі - українці,
Є сила незламна у наших серцях.
Не знищите те, що зростало віками,
І бачилось пращурам нашим у снах.

Ми разом здолаємо труднощі й лихо
І створимо нашу єдину країну,
Де всім буде затишно, добре і тихо.
Збудуємо щиру, міцну Україну.
Хай нас об’єднає ідея єдина,
Де захід, де схід - тут різниці нема.
Для нас - це одна та єдина Вкраїна,
Хоч ще неоднаково хтось це сприйма.
Ми разом збудуєм могутню державу,
Ми - разом, тому навіть небо пала.
Ми всі - українці по роду і праву.
Народну згуртованість світ не злама.
Марина ШЕВКОПЛЯС,
учениця 10-го класу Сакської гімназії № 1.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #17 за 27.04.2007 > Тема "Урок української"