|
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 01.12.2006 > Тема "Урок української"
#49 за 01.12.2006
ГОРД╤╥В ВУЗОЛ УКРА╥НОМОВНО╥ ОСВ╤ТИ У КРИМУ ╤ ШЛЯХИ ЙОГО РОЗВ’ЯЗАННЯ
В╕домий за межами Криму неперевершений демагог, майстер п╕дкилимних пол╕тичних ╕грищ ╕ не знаний у науковому св╕т╕ доктор ╕сторичних наук, дисертац╕ю якого й донин╕ безусп╕шно розшукують науков╕ сл╕допити по всьому СНД, в ╕нтерв`ю газет╕ «Сегодня» напередодн╕ 50-р╕ччя входження Кримсько╖ област╕ до складу Укра╖ни з притаманним йому апломбом ╕ «науковою ерудиц╕╓ю» зазначив: «...украинского этнического центра в Крыму нет - отсутствуют исторические корни». «По-видимому, так же думает и крымская власть, - стараясь не замечать национальных потребностей 500 тысяч украинцев», - ц╕лком слушно зауважують автори статт╕ О. Кажур╕н та С. Долинчук. (Сегодня, 20.02 2004, № 39).
Тож, мабуть, ╓ необх╕дн╕сть у тому, аби не лише творцю геопол╕тичних розлом╕в та «науковому ерудиту» у докторськ╕й мант╕╖, але й широкому загалу нагадати про древн╕ укра╖нськ╕ ╕сторичн╕ корен╕ на кримськ╕й земл╕. Ма╓мо також в╕дпов╕сти на болюче питання, чому ж в╕д цього кор╕ння не проросли потужн╕ паростки ╕ чому ледь живот╕╓ та чахне це укра╖нське деревце в уже незалежн╕й держав╕.
Загальнов╕домо, що у будь-як╕й держав╕ головним завданням осв╕ти ╓ п╕дготовка не лише високопрофес╕йних фах╕вц╕в для р╕зних галузей господарства, але й виховання патр╕от╕в сво╓╖ кра╖ни. Адже лише людина, яка досконально опанувала св╕й фах, належним чином поц╕нований сусп╕льством, любить свою землю, ц╕ну╓ та шану╓ р╕дну мову, культуру та ╕стор╕ю, може не т╕льки дбати про добробут ╕ благополуччя сво╓╖ родини, але й оп╕куватися ╕нтересами держави.
У б╕льшост╕ розвинених кра╖н св╕ту урядовц╕ давно усв╕домили, що пров╕дними засадами патр╕отичного виховання ╓ державна мова, прилучення молодого покол╕ння до нац╕ональних традиц╕й, глибоке знання культури свого народу, ╕стор╕╖ кра╖ни та краю. На сторож╕ цих державотворчих чинник╕в стоять конституц╕я, вище законодавство та арм╕я чиновник╕в. Порушення або посягання на них будь-якою ╕нституц╕╓ю або окремою особою вважа╓ться злочином, а порушник чи то зловмисник притягу╓ться до крим╕нально╖ в╕дпов╕дальност╕. На жаль, нав╕ть на 16-му роц╕ незалежност╕ Укра╖ни безкарними залишаються не лише образлив╕ для укра╖нського народу заяви та сепаратистськ╕ д╕╖ не лише перес╕чних громадян, але багатьох пол╕тик╕в ╕ нав╕ть «державних муж╕в».
В╕дом╕ укра╖нськ╕ письменники-брати Капрановими п╕сля виборчих перегон╕в 2004 - 2005 рр. провели вивчення залежност╕ пол╕тичних уподобань населення р╕зних рег╕он╕в Укра╖ни в╕д чисельност╕ б╕бл╕отек, тобто в╕д р╕вня по╕нформованост╕ громадян. За державницьк╕ пол╕тичн╕ сили переважно голосували там, де люди мали доступ до книгозб╕рень, де були б╕льше про╕нформован╕ про ╕стор╕ю кра╖ни, минуле свого народу.
Якщо проанал╕зувати пол╕тичну ор╕╓нтац╕ю громадян Укра╖ни в залежност╕ в╕д р╕вня функц╕онування в рег╕онах державно╖ мови та наявност╕ укра╖номовних шк╕л ╕ якост╕ викладання ╕стор╕╖ кра╖ни, то кореляц╕я м╕ж цими показниками буде стов╕дсоткова. Те, що п╕д час останн╕х президентських ╕ парламентських вибор╕в у сх╕дних ╕ п╕вденних областях Укра╖ни та у Криму до антиукра╖нських та сепаратистських д╕й масово залучалась молодь (учн╕ шк╕л, профес╕йних училищ та студентство), ╓ переконливим доказом в╕дсутност╕ патр╕отичного виховання у сучасних школах та ВНЗ. Тож проблема патр╕отичного виховання у вс╕х навчальних закладах ╓ першочерговою передумовою забезпечення нац╕онально╖ безпеки держави. ╥╖ вир╕шення ╕ визнача╓ майбутн╓ Укра╖ни.
Але чи можна виховати патр╕от╕в сво╓╖ кра╖ни без використання державно╖ мови та без наявност╕ патр╕отичного вчительства ╕ професорсько-викладацьких кадр╕в. Сумний досв╕д Криму та сх╕дних рег╕он╕в Укра╖ни св╕дчить, що проблему патр╕отичного виховання п╕дростаючого покол╕ння потр╕бно негайно розпочинати вир╕шувати як через розширення функц╕онування державно╖ мови у навчальному процес╕, так через формування нац╕онально св╕домого корпусу самих наставник╕в. Адже не випадково видатний буд╕вничий н╕мецько╖ держави Б╕смарк створив ╖╖ не спираючись на потужну арм╕ю, а за сприяння когорти патр╕отично налаштованого вчительства.
Комун╕стична ╕деолог╕я ╕ радянська система осв╕ти були спрямован╕ на те, аби п╕дростаюче покол╕ння у вс╕х союзних республ╕ках позбавити ╕сторично╖ пам’ят╕, виховавши його на витворених м╕фах. Молодь св╕домо в╕длучали в╕д р╕дно╖ мови, нац╕онально╖ культури, силом╕ць нав’язували ╕ запроваджували на 1/6 земно╖ кул╕ «единый язык межнационального общения». Саме про цей примусовий гегемон╕зм «великого и могучего» на теренах Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ ще за час╕в царату сказав наш ген╕альний Тарас Шевченко: «на вс╕х язиках все мовчить, бо благоденству╓».
У справ╕ зрос╕йщення Укра╖ни б╕льшовицьк╕ вожд╕ та радянська влада, як правонаступниця тотал╕тарно╖ Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖, не були першопрох╕дцями. Вони лише усп╕шно продовжили те, що упродовж трьох стол╕ть примусово впроваджували на наш╕й земл╕ наддержава Романових та ╖х царедворц╕.
Якщо на материков╕й Укра╖н╕, як за час╕в царату, так ╕ у радянську добу, укра╖нська мова ще хоч якось вбереглася ╕ живот╕ла, завдячуючи незнищенному селянству, то у пол╕етн╕чному Криму зрос╕йщення охопило вс╕ верстви населення. Значною м╕рою воно торкнулося ╕ хл╕бороб╕в п╕вострова. Становище укра╖нського селянства (воно завжди складало хл╕боробський к╕стяк Криму), у вс╕ часи було найтяжчим.
Не випадково головна допов╕дь на Першому конгрес╕ укра╖нц╕в Криму, присвячена анал╕зу злочинно╖ ╕мперсько-радянсько╖ пол╕тики щодо укра╖нського населення п╕вострова, мала назву: «Укра╖нц╕ Криму: траг╕чне минуле ╕ г╕рке сьогодення». У н╕й зроблено вичерпний анал╕з проблемного життя майже одном╕льйонного укра╖нського населення Криму упродовж останн╕х трьох стол╕ть.
Комуно-шов╕н╕стична пропаганда в останн╕ десятил╕ття витворила м╕ф про те, що укра╖нц╕ в «исконно русском Крыму» з’явилися лише п╕сля того, як «укра╖нський нац╕онал╕ст» Микита Хрущов подарував у 1954 роц╕ п╕востр╕в Укра╖н╕. Зазначену м╕фологему продовжують експлуатувати не лише галаслив╕ юрби агресивних кримських платних ман╕фестант╕в, але й безв╕дпов╕дальн╕ й малоосв╕чен╕ депутати ВР автоном╕╖ ╕, як не прикро, нав╕ть окрем╕ думськ╕ д╕яч╕. Саме ця ╕мперська вигадка впроваджена у сепаратистськ╕ програми багатьох антиукра╖нських парт╕й та громадських орган╕зац╕й, що чинять шалений спротив становленню укра╖номовно╖ осв╕ти на теренах Криму, с╕ють м╕жнац╕ональну ворожнечу ╕ викликають напругу у сусп╕льств╕.
Зазначимо, що укра╖нський етнос у Криму присутн╕й з давн╕х- давен. Знання ╕стор╕╖ цього питання ма╓ безпосередн╓ в╕дношення до запровадження та вир╕шення сучасно╖ проблеми укра╖номовно╖ осв╕ти у Криму. Владн╕ структури як у Ки╓в╕, так ╕ С╕мферопол╕ та Севастопол╕, мають усв╕домити, що Укра╖на у Криму розбудову╓ться не на порожньому м╕сц╕, не на уламках чужих держав, а на власному древньому ╕сторичному фундамент╕.
В╕домий кримський ╕сторик професор Петро Гарчев, вивчаючи ╕стор╕ю Криму, д╕йшов висновку, що найдревн╕ш╕ аборигени Криму - таври, мали багато сп╕льного з кор╕нним населенням п╕вн╕чного, сх╕дного узбережжя Чорномор’я, сх╕дного Приазов’я ╕ т╕╓╖ частини Кубан╕, яка межувала з Керченською протокою (Боспором К╕ммер╕йським).
За св╕дченнями античних ╕сторик╕в, кримськ╕ таври розмовляли т╕╓ю самою мовою, що й мешканц╕ зазначених рег╕он╕в. Петро Гарчев наголошував: «Спос╕б будови житла, фортец╕ ╕ стиль розмальовувати будинки, геометричний вр╕заний орнамент на керам╕чному посуд╕, особливост╕ поховання неб╕жчик╕в протягом к╕лькох тисячол╕ть були однаков╕ у тавр╕в ╕ населення нижн╕х теч╕й Дн╕стра, П╕вденного Бугу, Дн╕пра, С╕верського Д╕нця, Пониззя Дону, Кубан╕. Це було етн╕чно спор╕днене населення з високою хл╕боробсько-скотарською ╕ рем╕сничою культурою, успадкованою в╕д «трип╕льц╕в».
«З ╤Х ст. н. е., - говорив професор Петро Гарчев, - в╕зант╕йськ╕ вчен╕ все част╕ше називають тавр╕в - «тавроск╕фами»-«ск╕фами», одночасно ╕ «русами». В╕домий в╕зант╕йський ╕сторик Х стол╕ття Диякон сам був учасником в╕йни ки╖вського князя Святослава з в╕йськами -русо-тавр╕в. В╕н зазнача╓, що таври «тавроск╕фи» ╕ очолюван╕ Святославом руси з Ки╖вщини ╓ одним народом. Сучасн╕ археологи та антропологи нав╕ть на п╕дстав╕ обмеженого антропо-археолог╕чного матер╕алу роблять висновок про належн╕сть тавр╕в до ╓вропео╖дно╖ раси. Археолог╕чна експедиц╕я АН СРСР 1945 року на чол╕ з професором П. М. Шольцем, яка п╕сля депортац╕╖ кримських татар мала довести древн╕сть рос╕йськост╕ Криму, змушена була визнати, що у характер╕ м╕ст ╕ жител╕в Криму ск╕фсько╖, тобто таврсько╖ доби, а також у посуд╕, дерев’ян╕й р╕зьб╕, орнамент╕, скульптур╕, наст╕нному живопис╕ ми знаходимо багато сп╕льних рис з найдавн╕шими пам’ятками слов’янсько╖ культури, з рос╕йським ╕ укра╖нським мистецтвом. Що ж було первинним у цьому мистецтв╕, ми добре зна╓мо. Адже експозиц╕╖ у в╕домому петербурзькому Рос╕йському художньому музе╖ розпочинаються з твор╕в видатних укра╖нських митц╕в.
Антрополог╕чна ╕дентичн╕сть царя п╕зньоск╕фсько╖ держави Ск╕лура та його сина Палака (╤╤ ст. до н. е.) (це засв╕дчують зображення на мармурових плитах Неаполя-Ск╕фського, знайден╕ у 1827 роц╕) з╕ слов’янським населенням Придн╕пров’я ╓ ще одним доказом генетично╖ спор╕дненост╕ тавр╕в, ск╕ф╕в та русич╕в (укра╖нц╕в). Вона ч╕тко проявилася ╕ у добу ╕снування Ки╖всько╖ Рус╕.
Тривал╕ походи дружин ки╖вських княз╕в до В╕зант╕╖, облога Херсонеса та ╕нших кримських м╕ст-пол╕с╕в також переконливо доводять, що за спиною вояк╕в з Придн╕пров’я на теренах кримського передг╕р’я та степу лишалося не вороже налаштоване населення. Мабуть, саме через зазначену спор╕днен╕сть з мешканцями Придн╕пров’я м╕сцеве населення досить толерантно ставилося до ки╖вських княжих дружин, не чинило ╖м опору ╕ не вдавалося до партизанських д╕й, коли вони брали в облогу Херсонес та зд╕йснювали походи до Боспору та В╕зант╕╖. Говорячи про генетичну спор╕днен╕сть населення Ки╖всько╖ Рус╕ та мешканц╕в древнього Криму, ма╓мо пам’ятати про угоди ки╖вських княз╕в з В╕зант╕╓ю щодо сво╖х геопол╕тичних ╕нтерес╕в на п╕востров╕. Вочевидь не випадковим було звернення топарха (управителя) Тавриди у грудн╕ - с╕чн╕ 962 - 963 рр. про захист в╕д коч╕вник╕в-хазар╕в. У зверненн╕ наголошувалось, що м╕сцев╕ мешканц╕ Криму за звичаями ╕ побутом н╕чим не в╕др╕знялися в╕д жител╕в кра╖ни, де править п╕вн╕чний князь Святослав.
Диякон, розпов╕даючи про виступ князя ╤горя п╕сля швидкого походу на В╕зант╕ю у 941 роц╕, зазнача╓, що княж╕ в╕йська п╕шли до Боспору К╕ммер╕йського, батьк╕вщини русич╕в. В╕домо, що меж╕ цього княз╕вства поширювались на Тамань та частину Керченського п╕вострова. З 988 року п╕сля перемоги над Херсонесом князь Володимир оф╕ц╕йно при╓дну╓ кримсько-кубанську Тмутаракань до Ки╖вського княз╕вства. У склад╕ Ки╖всько╖ Рус╕ Тмутараканське княз╕вство перебувало упродовж к╕лькох стол╕ть. Воно було знищене лише у Х╤╤╤ стол╕тт╕ п╕сля навали до Криму й Кубан╕ ординц╕в. Таврськ╕ сл╕ди, як св╕дчать письмов╕ джерела, простежуються не лише у Тмутараканському княз╕вств╕ (ХII), але ╕ у княз╕вств╕ Феодоро на Мангуп╕ (к╕нець XIV - початок XV стол╕ть).
Петро ВОЛЬВАЧ,
голова Кримсько╖ ф╕л╕╖ НТШ, доктор ф╕лософ╕╖ у галуз╕ б╕олог╕╖, академ╕к УЕАН, д╕йсний член НТШ.
(Продовження в наступному номер╕).
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 01.12.2006 > Тема "Урок української"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4299
|
МОВОВБИВСТВО – СКЛАДОВА РАШИЗМУ. АЛЕ МИ ПЕРЕМАГА╢МО
МОВА П╤Д ЧАС В╤ЙНИ СТАЛА ЗБРО╢Ю
