Версiя для друку Обговорити в форумi

 Українська жінко,
 Від теміні віків
 На руках твоїх
 Світ коливається…
 Ти його породила,
 Місяцем обгорнула,
 Сонечком підперезала –
 Мадонно земна!
 Дарія Рихтицька.

 Чернівці. Теплий осінній ранок. Старовинними вулицями поспішаємо на урочистості з нагоди 15-річчя державної реєстрації Союзу Українок Буковини та 15-річчя Всеукраїнського конгресу Союзу Українок. Передусім відвідуємо богослужіння в День Різдва Пресвятої Богородиці в церкві Трьох Святителів. А далі нас чекає прекрасна мармурова зала Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, де проходить святкове дійство, присвячене двом славним ювілеям.
 Вітання, вітання і вітання... І в кожному слові – гордість за українську жінку – матір, кохану, берегиню, сподвижницю, воїна.
 Мене, кримчанку, приємно здивував той факт, що Союз Українок гаряче поздоровляли з ювілеєм голова держадміністрації та інші високі посадові особи від владних структур. Вони ж допомогли і коштами, і транспортом. Не проігнорували. На мить уявила собі такий ювілей у Ялті, який, до речі, буде наступного року. Доведеться, мабуть, вітати самих себе. А щодо коштів... Годі й говорити.
 Стосовно гостей. Їх було багато, з усіх куточків України. І навіть із далекої Америки. Це поетеса Дарія Рихтицька. Вона натхненно читала свої вірші, в яких на повний голос звучав образ стражденної України.
 Найшановнішою гостею свята була почесний голова Союзу Українок України, талановита поетеса, вірна дружина і соратниця Героя України В’ячеслава Чорновола – Атена Пашко. У своїй доповіді вона висвітлила величний шлях Союзу Українок, згадала імена його славних жінок – подвижниць, які були біля витоків цієї організації, а також відзначила вагомий внесок Союзу Українок у розбудову держави на сучасному етапі.
 У мармуровій залі лунав чистий дитячий спів. Чарували й захоплювали яскраво орнаментовані буковинськими мотивами національні костюми. Цим хлопчикам і дівчаткам змалку закладають правильні духовні орієнтири. Бо їхні пісні – це молитва до Бога за Україну, шана до батьків, до мови, до рідних звичаїв.
 Наступного дня гостей чекала цікава екскурсія містом, а завершальним епізодом свята стала поїздка до села Чорториї на відвідини садиби-музею народного артиста України Івана Миколайчука. Нас зустріла старша сестра актора Фрозина. Вона з теплотою розповідала про брата. З очей котилися сльози. Маленька дерев’яна колиба. Не вірилося, що в ній могла розміститися сім’я з десятьма дітьми. Стіни завішані фотографіями. З них дивляться очі Івана Миколайчука. Такі очі були тільки в нього – великі, чисті і світлі, запалені любов’ю.
І зниклі назавжди...
 З Чернівецьким відділом Союзу Українок нас, ялтинців, пов’язує міцна дружба. Олександра Попелюк, яка його очолює, розуміючи наші потреби, підключається до вирішення існуючих проблем. Вона подарувала українській школі чимало книг, ікон, вишиванок та портрет С. Руданського, написаний народним художником І. Холомойчуком. Він став першим експонатом шкільної кімнати-музею поета.
 Декілька років тому в Ялті звучав Чернівецький духовний хор. На 2-му фестивалі народної творчості «Ялта – берег дружби» чарувала жителів та гостей курорту своїми неповторними вишиванками народна майстриня Ярослава Гафійчук.
 Союз Українок стоїть в обороні національних святинь. Атена Пашко нагадала своїм посестрам про те, що на нас із Вічності дивляться очі видатних українських жінок, таких, як Наталія Кобринська, Софія Русова, Мілена Рудницька та ін. Ми не маємо права опускати перед їхнім поглядом своїх очей. Продовжуючи думку нашої прекрасної провідниці Атени Пашко, хочеться додати: в Ялті на нас із Вічності дивляться очі Лесі Українки. То ж ми не маємо права мовчки спостерігати, як руйнується наша держава. Не маємо права! Особливо тут, у Криму, де є великий супротив. Але вода, як кажуть, камінь точить. Є у нас маленькі перемоги, і є надія на більші. Твердою опорою українства в Ялті є жіночий рух, об’єднаний Союзом Українок.
 Повертаюсь думкою до Чернівців. Леся Українка – Ольга Кобилянська. Дві великих жінки протягли ниточку єднання між Кримом і Буковиною. Час не порвав цієї ниточки. Вона, навпаки, дедалі міцнішає. В ці сонячні осінні дні на 13-те культурно-мистецьке свято «Лесина золота осінь» завітали в Ялту гості з Буковини – Чернівецький театр-студія «Голос». Вони наповнили наші серця щемливою радістю, подаючи нам «голос» із глибин віків у пронизаних таїною обрядових сценах закликання Весни та Купала. Хтозна, чи подіяло відьомське приворотне чар-зілля на буковинських легінів, але на нас, ялтинських глядачів, подіяло точно. Магічна сила фольклорного дійства проникає глибоко в душу і приворожує на все життя.
 Весільні переспіви, пронизані то сумом, то жартами, бринять споконвічними традиціями. Святість весільного ритуалу, яскріння народних костюмів, буяння молодості, краси, обрядових ігрищ – є на що подивитися і що послухати!
 Саме такої культури, що йде з народних глибин і несе в собі високі національні цінності, бракує в Криму. Це як ковток чистої джерельної води у спекотливу днину.
 Закарбувався в пам’яті фінальний момент екскурсії по Чернівцях. Рівно о дванадцятій, після бою годинника, на ратуші (будинок облдержадміністрації), у високості, появилася, немов із казки, постать гуцула в народному національному строї. Це був музикант. Він тричі зіграв на сурмі на всі чотири сторони світу знайому мелодію «Чуєш чи не чуєш, чарівна Марічко...» (виявляється, це щоденний ритуал). Пісня, яка облетіла весь світ. І продовжує свій лет у часі й просторі.
 Марічка... І тут жінка. І не просто жінка, а чарівна. Цей влучний епітет можна віднести і до всіх жінок-союзянок. Перефразовуючи пісню, хочеться вірити, що саме вони «прокладуть кладку» до людських сердець. Не через чисту гірську річку, а через каламутні потоки голосного шумовиння, що полилися по нашій прекрасній землі.
І тоді настане пора духовного прозріння, і серця кожного українця і українки запалають гарячою любов’ю до свого краю. З цієї великої любові народиться нова українська Україна!
 Богдана ШЕВЧУК,
голова Ялтинської міської громадської організації Союз Українок.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #45 за 03.11.2006 > Тема "Урок української"