Версiя для друку Обговорити в форумi

30 червня на площі ім. Леніна в Сімферополі відбувся мітинг, присвячений   65-ій річниці проголошення Української суверенної держави, який організував Конгрес українських націоналістів. Того ж дня поширювалися листівки із резолюцією мітингу та зверненням до російськомовних громадян під назвою «Геть московські пазурі від горла України!» Ось деякі думки людей про цю листівку.
Іван Прокопович, мешканець Євпаторії:
- Меня откровенно возмутил один из пунктов этой резолюции, в котором говорится о репатриации россиян, переселенных из так называемой «Московии».
В 1951 году наша семья (мне тогда было 6 лет) была насильно вывезена из Мурманска в Донецк, называвшийся тогда Сталино, а оттуда – в Евпаторию. Я не понаслышке знаю о античеловечной советской политике времён тоталитаризма по отношению как к украинцам, так и к россиянам. Мы разделили участь ваших отцов, и вот что получается: теперь их сыновья собираются действовать такими же антигуманными методами?!  Вышибать клин, всаждённый в спину не только вашей народности, но и нашей жизни, тем же клином?
Возвращаться россиянам на родину или нет – дело каждого в отдельности, насилие здесь недопустимо.
Теперь моя родина – Украина. Я не смог выучить украинский язык, но то, что мы задыхаемся от него – огромная глупость. Я уважаю этот язык и этот народ, но такой жестокости от вас я, честно говоря, не ожидал.
Ірина й Тетяна, відпочиваючі з Рівного:
- Досить того, що за жителями західного регіону України закріпився штамп вороже налаштованих націоналістів, які після запитання «Сколько стоит?» вам і кілограм цибулі не продадуть. Але повторюю: це лише штамп, створений і насаджений політиками, зацікавленими у національному розколі нашої держави. Подібного ефекту намагаються досягнути і приписуванням людям південного та східного регіону надмірної ворожості до усього українського. Я  була щиро здивована тією прихильністю, розумінням, коли ми зверталися до мешканців Сімферополя рідною мовою. Може, я й помиляюсь, але мені здається, що люди тут якщо ще не цілком готові, то, принаймні, вже налаштовані визнати українське. Їм потрібна ретельно спланована, поступова просвіта під керівництвом поміркованих політиків, щирих патріотів. Вам же слід діяти коректно і дуже обережно, щоб своїм крайнім радикалізмом не відлякати тих людей, що готові взяти у руки факел національного відродження, який, подібно до олімпійського, не допускає жодних воєн.
*  *  *
Отож, шановні борці за українську ідею, треба робити висновки, а головне,  перш ніж говорити від імені народу, не зайвим було б запитати його думку і поміркувати, яке враження можуть справити деякі аж надто гучні заяви.
Бути патріотом у цій кропіткій справі замало, слід стати ще й тонким психологом і передбачливим діячем, який би не створював, а навпаки – намагався усунути той наріжний камінь, який вже глибоко вріс у ґрунт нашої народності. Його не зірвати кількома, бодай найвідчайдушнішими, рухами. Але вода й камінь точить. Наше спільне завдання – створити образ істинного українця, проте не агресивного, ворожого, а толерантного і доброзичливого.
Ми не маємо на увазі, що можна дозволити народу приспати свою пильність і готовність до боротьби з антиукраїнськими політиканами. Але так гостро заявляти, що російською мовою, яку вони вивчали з дитинства, вбивали, нищили, ґвалтували, просто неприпустимо. Потрібно показати людям нашу спільну історичну правду, без замовчувань, перекручувань або прикрас; викликати довіру до себе і підвести до розуміння законності і справедливості наших позицій. Інакше отримаємо абсолютно протилежний очікуваному результат.
Тож успіхів усім нам у цій нелегкій справі і слава єдиній, соборній Українській державі!
Ірина ЛИСАК,
студентка 3-го курсу факультету журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка.
Світлана РОДЮК,
студентка 3-го курсу факультету журналістики Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського.

ТИМ ЧАСОМ...

25 червня на Львівщині - день скорботи за жертвами Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС).
65 років тому розпочались масові репресії і винищення енкаведистами українського населення Галичини.
На Львівщині пройшли численні заходи пам’яті. Громадськість області вимагає порушення кримінальних справ за фактами скоєних злочинів. Фотокореспондент Володимир Саквук від початку 90-х об’їздив сотні галицьких містечок і сіл, де на площах, тюремних та церковних подвір’ях розкопували тисячі людських останків - закатованих НКВС українців. У його архіві тисячі фотографій.
Найбільш за масштабністю подій вразив похорон жертв НКВС у Дрогобичі. Це страшно було бачити. На площі у центрі стояли сотні трун з останками дітей і дорослих.
Мабуть, немає в Галичині містечка чи села, де б не були замордовані українці, а виселяли у Сибір неугодних режиму галичан з усієї території Західної України. Тільки на початку Другої світової війни у цьому регіоні закатували 60 тисяч політв’язнів. За даними архівних матеріалів, у другій половині 40-х років усі збірні пункти у Львові та області були перевантажені – в них утримували цілі родини, щоб відправити їх у Сибір, не вистачало  ешелонів. Лише за два роки - 1949 - 1950 - на Далекий Схід виселили майже 70 тисяч людей з кількох областей Західної України.
Вивозили і немічних старих хворих людей, і немовлят, і вагітних жінок. Досі на Львівщині знаходять людські останки. Останній випадок  - у Жовкві, у церковному подвір’ї храму Святого Йосафата. За попередньою інформацією, ці люди стали жертвами НКВС у 50-ті роки. Як зазначили Радіо Свобода в обласній прокуратурі, не порушено жодної кримінальної справи за фактом скоєних злочинів.
(RadioSvoboda.Ua)

*  *  *

Керівник Українського національного інституту пам’яті Ігор Юхновський зустрівся з керівництвом Служби безпеки України. Мова йшла про взаємодію з Галузевим державним архівом СБ України, механізми доступу до архівних документів колишнього НКВС-КДБ СРСР. Сторони визначилися, що на першому етапі інститут буде працювати над документами періодів Голодомору 1932 - 1933 років, політичних репресій часів радянської влади, Другої світової війни.
Створений у травні Український національний інститут пам’яті повинен займатися низкою питань, серед яких: забезпечення реалізації державної політики в сфері відновлення і збереження національної пам’яті українського народу, координація діяльності інших органів влади в цій площині, вивчення історії української нації, в тому числі репресій в різні часи, і поширення об’єктивної інформації про історію України в світі.

З листівки КУНу:…«Висвітливши у своїх виступах злочинне перекручування і оббріхування історичних подій антиукраїнськими ворожими силами на прикладі проголошення Акта відновлення української держави 30 червня 1941 р., учасники мітингу рішуче вимагають від найвищих органів влади в Україні вжити невідкладних ефективних засобів для присікання в зародку антиконституційних, антиукраїнських, антидержавних чинників в Україні, а саме:
1. В повній мірі впровадити в життя положення названої вище міжнародної Конвенції про те, що представники нацменшин лише тоді можуть сподіватися на повагу своїх прав, якщо визнають і підпорядковуються національному законодавству країни проживання. Поточні події в Україні вимагають уведення в правову нормативну базу позбавлення політичних прав представників нацменшин, котрі не виконують даного положення Конвенції.
2. Українська влада має підтримати Указ Президента Російської Федерації В. Путіна про повернення в Московію вихідців з неї, які з причин ганебної імперської політики тоталітарних часів опинилися за межами своєї Батьківщини. Ситуація в країні кричуще вимагає організації репатріації таких громадян, в першу чергу тих, які задихаються від української мови в Україні та чинять антиконституційні дії, спрямовані на знищення української держави»…
…«Душа українця не сприймає ваш московський «язик» за другу мову в Україні, бо:
- ним та ще й розпеченим і загостреним залізом ви катували тих найкращих наших синів і дочок за те, що вони хотіли бути самі собою на своїй землі, а не перетворюватись в московців;
- ним, загребущими очима і руками ви прирікали на найстрашнішу муку і смерть від голоду мільйони наших дітей, матерів і батьків, силою відбирали останню картоплину і зернину під час організованих вами в Україні штучних голодоморів»…

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #29 за 14.07.2006 > Тема "З потоку життя"