Версiя для друку Обговорити в форумi

А НАМ - СВОЄ РОБИТЬ!
Нагадуємо читачам, що з метою залучення до співпраці з газетою талановитої молоді (думаючої та пишучої!) "Кримська світлиця" проводить серед старшокласників та студентів журналістський конкурс "П`ять кроків від "Світлиці" - до комп`ютера!", переможець якого отримає в нагороду сучасний комп`ютер і перспективу роботи в нашому часописі (не вічно ж українській газеті в Криму бідувати!). Умови конкурсу і всі його п`ять кроків-завдань були надруковані в "КС" №3 за 13 січня 2006 р. (довідатись про них можна по редакційному тел. 51-13-24).
Ми пропонуємо потенційним учасникам ознайомитися з відповіддю на одне з конкурсних завдань сімферопольської школярки Марії Бодунової і долучитися до нашого змагання - хіба ж новенький "Пентіум" від "МакДональдза" того не вартий?

ЩО ПРИНІС МАЙДАН У МОЄ ЖИТТЯ?

Від Тараса Шевченка та Пантелеймона Куліша до Олександра Довженка та Олеся Гончара в надбаннях української літератури завжди на перший план виступала сила людського духу. Жертовність та готовність відстоювати справедливість, незважаючи ні на що, - це було найважливішим. І здавалося, що немає такої сили, яка змусила б людину зректися своєї думки. Не жахало ніщо, навіть смерть. Але поруч із цим нестримним бажанням стояти на захисті правди та справедливості завжди існував принцип: "Моя хата скраю, нічого не знаю". Незабаром ця фраза глибоко вкарбувалася в людській свідомості. Тому що завжди ж легше погодитись із кимось, аніж висловитись самому. Людині притаманно обирати прості шляхи. Але збудувати таку омріяну, виборену кров'ю попередніх поколінь незалежність на подібних принципах неможливо. А ми намагалися. Документально Україна була суверенною державою, та ні про яку незалежність людських думок, слів, вчинків дарма було й говорити. Ми звикли, що за нас уже все давно вирішено. Проходили вибори, а точніше, чийсь вибір затверджувався як "всенародне волевиявлення". Влада іронічною посмішкою зустрічала поодинокі опозиційні виступи, а з облич людей не сходила така сама посмішка, але вже при погляді на владу. Зовні все було яскраво й безтурботно. Проте, якщо на таку "гарну" повітряну кульку довго тиснути, то вона врешті-решт вибухне. Вибухнула...
На два місяці Україна затамувала подих. Згадую, як щовечора поверталася зі школи з однією думкою: "Ну, як там, на Майдані?" Ледь переступивши поріг, одразу вмикала телевізор і не могла повірити своїм очам. Відчувала, що моє серце почало битися в єдиному ритмі з сотнями тисяч сердець тих людей, що вийшли на Майдан. Цілком усвідомлювала, що це діється в Києві, але все ж таки щось заважало повірити, що все відбувається саме в нашій країні. Що це мої співвітчизники, незважаючи на сніг та мороз, з'їхалися до столиці, щоб відстояти своє право на незалежний вибір. Не вірилося, що сучасне покоління здатне на такі вчинки. Нестримна радість сповнювала серце. Ось він - український народ, ось він доказ того, що "ще не вмерла України ні слава, ні воля". Не стали терпіти брехню та несправедливість, відмовилися бути населенням, довели, що ми є нація. Показали всьому світові, що є така країна Україна, яка прагне до свободи та демократії. Цим можна було пишатися! Але в душі поруч із невимовною гордістю та захопленням зачаївся страх. Було жаско від того, на яку небезпеку наражають себе всі ці люди. Адже в пам'яті ще не стерлися спогади про жорстоке придушення акцій громадянської непокори. Залишалося лише молити Бога, щоб він дав тодішнім можновладцям мудрості не застосовувати зброю проти людей. Молилися, переживали, розшукували по місту помаранчевий намет, аби тільки отримати ковток правдивої інформації. Багато різного довелось пережити й відчути за ті два місяці. Але я ніколи не забуду того надзвичайного піднесеного настрою, тих почуттів, які неможливо передати словами. Ті потоки сліз, які я не могла стримати, коли чула рядки однієї з пісень Майдану:
Не спи, моя рідна земля!
Прокинься, моя Україно!
Відкрий свої очі
у світлі далеких зірок.
Це дивляться
з темних небес
загиблі поети й герої -
Всі ті, що поклали життя
за майбутнє твоє!
Це були сльози радості й щастя. Сльози очищення, як дощові краплини від тієї грози почуттів, що буяла в душі.
Пам'ятаю, що кожен свій публічний виступ тоді ще кандидат на головну посаду в країні, а тепер народний Президент України Віктор Андрійович Ющенко, завершував словами: "Слава Україні! Слава кожному з вас!" КОЖНОМУ. Так, ми нарешті зрозуміли, що доля країни залежить від кожного її громадянина. Ми відчули свою безпосередню приналежність до державотворчого процесу. Самотужки кардинально щось змінити, а тим більше здійснити переворот владної системи, людині не під силу. Але якщо на шлях змін стає ціла нація, то цей дух всенародного єднання неможливо спинити!
Демократична влада, вільне суспільство, свобода слова та вибору, незламне почуття національної гідності - це досягнення Майдану. Того Майдану, який створили ми - громадяни України. Тепер я чітко усвідомлюю, що твердження: "Молодь - майбутнє України" - це не просто пафосні слова. Я побачила, що кожен з нас насправді здатен змінити своє життя. І від того, яке майбутнє обере для себе молода людина, дійсно залежить подальший розвиток усієї держави. І ми в цьому переконалися. Тому я прагну стати гідною громадянкою своєї країни. Найпершим моїм кроком буде здобуття вищої освіти. Вважаю за необхідне обрати для себе саме ту професію, в якій я відчуваю, що зможу самореалізуватися, відкрити свої здібності та працювати із задоволенням. Тому що, на мій погляд, країна процвітатиме лише тоді, коли в усіх сферах діяльності люди працюватимуть самовіддано та натхненно. І кожен з них стане невід'ємною цеглинкою в побудові єдиного міцного українського дому. Ніхто, окрім самого українського народу, не зробить державу заможною. Немає степу без духмяних трав. Але ж кожна стеблина сама пробиває собі дорогу з родючого ґрунту до сонячного світла. Так само немає й держави без громадян, але розбудову країни ми маємо починати з самих себе. До того ж, перший крок уже зроблено. Але то лише перший крок. Для розвитку молодої країни півтора року - це дуже маленький строк. Тому попереду ще довгі роки копіткої та наполегливої праці.
І кожен новий день, прожитий з користю, стане запорукою щасливого життя. Тож не відкладаймо нічого назавтра, будуймо майбутнє України сьогодні!

м. Сімферополь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #18 за 28.04.2006 > Тема "Урок української"