Версiя для друку Обговорити в форумi

Назустріч річниці Майдану

Рік тому всі ми жили надіями. Майдан вичавив раба з українця, але безсилого й досі. Сучасна дійсність розбиває все. Бажання кращого життя, пристрасне безоглядне шукання правди наводить на думку, що Україна не тільки не будує національної держави титульної нації, а законодавчо закріплює антинародну суть відродженої української державності. За Конституцією носієм влади є народ, який, передавши свої повноваження обраним ним Президенту і Верховній Раді, законодавчо не має ніякої можливості контролювати дії влади і вимагати від неї служіння собі, тобто народові. Спритні нувориші не тільки обдурили і пограбували всіх нас приватизацією загальнонародної власності, а й далі продовжують грабувати, тягнучи на себе ковдру у вигляді власного споживання левової частки державного бюджету. І дійсно. Посадові оклади можновладців всіх трьох гілок влади підвищені урядом до безглуздя. Це виправдовується необхідністю боротьби з корупцією і тим, що у всіх країнах світу оплата праці державних чиновників досить висока. Але в яких цивілізованих нині країнах планети Земля є такий глибокий розрив, більше того, прірва, між оплатою праці тих, хто створює матеріальні та духовні блага, і тими, хто добрався до владного Олімпу? Чи має моральне право "слуга народу" жирувати на бідах тих, хто його обрав? Не ладиться щось у нас Слово з Ділом.
Одним з багатьох лозунгів Майдану був лозунг про чисті руки та моральність влади. Всесвітньо відома співачка дворянського походження Надія Андріївна Обухова не могла собі дозволити купити каблучку з діамантом (хоча на це мала статки, зароблені чесною працею і талантом), тому що навкруги була бідність. Через пару місяців після Майдану дев'ятнадцятирічний студент - син Президента України - шикує платиновим корпусом мобільного телефону, супермерседесом, відвідуванням фешенебельних ресторанів, відпочинком на таких же зарубіжних екстракурортах. І це в час, коли мільйони українських хлопців не мають можливості ані вчитися, ані працювати.
Нещодавно Президент здивував мас-медіа призначенням заробітної плати своєму прес-секретарю Ірині Геращенко в розмірі 18 тисяч грн. (Правда, нині спростовується: 10 тис. грн., що все одно значить - за один день більше місячної мінімальної зарплати українця). А на українське друковане слово в архіскладному регіоні держави, яким є Крим, немає коштів. Хоча б тих самих 18 тис. грн. на місяць.
Ще більшим фарисейством відзначилася Верховна Рада, яка нещодавно прийняла закон про матеріальне забезпечення депутатів. Незважаючи на вже звичну відкритість та гласність (в трансляції засідань сесій зацікавлений кожен депутат), на цей раз обійшлося без обговорення законопроекту. Зрозуміло, щоб виборці не дізналися про депутатські преференції. За прийняття закону дружно проголосували всі депутати: комуністи, рухівці, народники, соціалісти, захисники Вітчизни, "Батьківщина" і т. д., за що головуючий Адам Мартинюк, з властивим йому гумором, похвалив присутніх в залі
(а їх там завжди із 450 сидить кілька десятків, решта займається власним бізнесом). Підписуючи цей антинародний закон, Президент просить депутатів, щоб вони погодилися на призупинення його дії терміном на один рік. А 5 листопада цього року радіо повідомило, що екс-президент Кучма, згадавши про те, що на початку 90-х років був депутатом Верховної Ради (до речі, одним з тих, хто не голосував за прийняття Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р.), має намір звернутися з проханням до парламенту перерахувати йому президентську пенсію (8 тис. грн. на місяць) на депутатську (18 тис. 245 грн. на місяць). Тим часом львівські лікарі голодують з приводу низької оплати їхньої праці. Обіцяне вчителям підвищення заробітної плати на 57 відсотків здійснено лише на 37 - 38% і то в чотири прийоми, по "чайній ложці" у квартал. Від 6 до 10 відсотків зростала оплата праці тих, хто свого часу вчив майбутніх депутатів і президентів України.
Буду відвертою. Я в хвилини, коли на всю Україну транслюють цинізм тих, хто нами править, відчуваю себе не тільки жебраком, а й бидлом. Бо впевнена, що за ті "реформи", які провів Кучма протягом одинадцяти років свого правління і наслідком яких є руйнація економіки, глобальне розкрадання державної власності, нищення українського села, в державах, на які люблять посилатися наші керманичі в аспекті виправдання високої оплати за працю, але де є громадянське суспільство, такий би президент давно сидів би за ґратами. В нашій же країні він має відпочинок у Карлових Варах з привілеями на Батьківщині.
Поділитися своїми настроями з читачами "Кримської світлиці" змусила мене відмова депутатів Верховної Ради прийняти закон про встановлення максимуму пенсійного забезпечення, обмеживши його 4 тис. грн., на що міністр фінансів Пинзеник реагує розгубленістю, бо уже сьогодні Пенсійному фонду до кінця року не вистачає 127 млн. грн. Перспектива одержати пенсію в 15 тис. грн. пересічному депутату Верховної Ради, а керівному складу - ще більшу, краща, ніж фіксована пенсія 3960 грн. (15 тис. грн. - це 90% заробітної плати депутата. Простому трудівнику при зрівняному прожитковому мінімумі для всіх пенсіонерів - лише 1% за кожен рік понад установлений трудовий пенсійний стаж в 20 років. Саме це уряд Тимошенко вважав ліквідацією зрівнялівки в пенсійному забезпеченні). Ото і не проголосували народні обранці, забезпечивши тим самим собі і своїм сім'ям та нащадкам безбідне сите життя в приватизованих державних квартирах (а скільки тих квартир безкоштовно було роздано в Києві іногороднім депутатам за чотири скликання Верховної Ради?) або в тих котеджах, що набудували в заповідних зонах Пущі-Водиці, Кончі-Заспи, в "хатинках" на Канарах, у Швейцарії і т. п. Але у зв'язку з тим, що вибори до Верховної Ради не за горами, настав час згадати про електорат. З усім властивим лицемірством борців за благо народу вноситься законопроект про виплату державою по 10 тис. грн. на ощадні рахунки новонароджених до їхнього повноліття, бо так, бачте, роблять в Арабських Еміратах. І яким тьохканням солов'їв не розсипалися комуністи, регіонали, трудовики та інші, але на цей раз вистачило здорового глузду відхилити популістський законопроект, бо не знати, на що через 18 років перетворяться вкладені на дитину гроші і чи не виграє на цей раз знову Ощадний банк? А оскільки своя сорочка, як завжди, ближче до тіла (майбутнє новонароджених українських дітей - не власні депутатські інтереси) і дехто навіть висловився, що, можливо, повнолітній використає державну допомогу на наркотики, то і не було дружного голосування. А якщо до всіх витрат на заробітну плату та пенсійне забезпечення можновладців додати утримання їхніх помічників в округах, апарату Секретаріату Президента та Верховної Ради, закордонні відрядження, вибори Президента, Верховної Ради (тільки в 2006 р. вони будуть коштувати державній скарбниці більше 500 млн. грн.), ремонт Маріїнського палацу, бажання Президента купити новий авіалайнер, державні прийоми, утримання державним коштом (так-так, за рахунок платників податків) політичних партій, а їх в Україні 126, всілякі пільги (а за Конституцією всі громадяни України мають рівні права на життя, гідне людини), а також соціальну допомогу найбіднішім верствам, в тому числі і деградуючим, то й виходить, що в нашій державі тим, хто працює і утримує своєю працею всіх за принципом "один з сошкою, семеро з ложкою", і в майбутньому залишаться крихти зі столу - мінімальна заробітна плата і пенсія 350 грн. Президент заявив, що бюджет 2006 р. не буде люмпенізованим, бюджетом проїдання, а бюджетом розвитку. Зверніть увагу - громадяни України не хто інші, як люмпени. Під таку категорію у нас, на превеликий жаль, підпадає половина громадян країни. Але чомусь для розвитку мають затягувати паски лише працюючі "маленькі українці". Що ж стосується так званої української еліти, як вона сама себе називає в розумінні ж народу така "еліта" нації, за ефективністю своєї роботи і претензіями якомога більше урвати від суспільного пирога для себе, на фоні масової бідності та жебрацтва схожа на мародерів), - вона бенкетує під час чуми! А коли закінчиться приватизація і нічим буде закривати дірки в бюджеті, то нинішня високооплачувана правляча "еліта" пустить українців з торбою по світу. Із виторгуваних 24 млрд. 200 млн. грн. за "Криворіжсталь" тільки 3 млрд. Кабінет Міністрів запланував на розвиток економіки; 4 млрд. 300 млн. повернуть тим, хто фактично відкрито нагло вкрав підприємство за допомогою колишнього президента; 700 млн. грн. покладуть в Ощад- і Ексім-банки. Решту таки проїдять. І знову ні слова про повернення своїм громадянам втрачених заощаджень, за які фактично будувалися такі велетні індустрії, як "Криворіжсталь". Проте депутати готові віддати всі 20 млрд. А чи на користь це Україні? Знову ж збурять інфляцію. Державні мужі зайняті виборами та розбірками між собою. І хоча парламентська виборча кампанія офіційно розпочнеться тільки в кінці листопада цього року, але уже з вересня всі ті, хто звик до корита, дає активно про себе знати: хто щоденними частими афоризмами в радіоефірі, інші телерекламою, святими мощами, привезеними з Росії, гімном своєї партії, бігбордами. Є й такі, що, прикриваючись службовими відрядженнями, за державний кошт вояжують по Україні, тобто за рахунок платників податків...
І як при цьому не згадати класика української літератури М. Коцюбинського, його заклику з новели "Intermezzo": "Повідчиняти вікна! Провітрить оселю! Викинуть разом із сміттям і тих, що смітять. Нехай увійдуть у хату чистота і спокій!"... Спокій! Дійсно, таки українська влада на чолі з президентами Л. М. Кравчуком та Л. Д. Кучмою позбавила своїх співгромадян не лише матеріального благополуччя, забезпеченої трудовими заощадженнями старості, а й гідних проводів в останню дорогу. Забрала все, що могла забрати, в тому числі - і спокій. Чого варті черги з ночівлею за своїми 50-гривневими трудовими заощадженнями. При новій владі для того, щоб одержати компенсацію грошових вкладів, людині потрібно... померти. Саме в такому випадку з вкладених мною 12 тис. радянських рублів, зароблених протягом більш як двадцяти років працею директора школи, мої спадкоємці зможуть отримати максимальний розмір погашень 500 грн. Компенсація оплати за комунальні послуги мене, як законослухняну, обійшла. Ось так Юлія  Володимирівна виконала свої передвиборні депутатські зобов'язання 2002 року.
В унісон нині модному пенсійному страхуванню, я з кінця 60-х років, щоб забезпечити себе фінансово в старості, щомісяця відкладала по 50 руб., яким нинішня моя пенсія 411 грн. 65 коп. і в підметки не годиться за вартістю грошей. Де, окрім України, можливо без війни чи стихійного лиха імущих зробити старцями? Благаю, не нав'язуйте людям брехливі дієприкметники - знецінені та втрачені грошові заощадження. Наші гроші не пропали і не знецінилися, а стали первісним нагромадженням капіталу тим, хто був вхожий в банки УРСР. Держава не виконує своєї функції захисту громадян в частині повернення з Москви тих 83 млрд. руб., що були на початку 1992 р. переведені в Ощадбанк СРСР. Замовчували цю проблему президенти Кравчук, Кучма, а нині замовчує Ющенко. Аргентинці за перспективу втрати своїх банківських рахунків акціями протесту змели трьох президентів. Українців три президенти протягом майже півтора десятка років вводять в оману, і ми, як оті німі раби, мовчимо...
Тим більше, свідомі українці не одержали очікуваного спокою і від Президента, якого фактично самі привели до влади. Обіцяні "десять кроків назустріч людям" Віктора Ющенка розвіюються як міраж. Підписання ним меморандуму з конкурентом на президентську посаду, гостинний прийом і дружба з тими, хто пограбував і продовжує грабувати український народ, відмова від гасла "Бандитам -  тюрми", амністія фальсифікаторам виборів, підписання ним Закону "Про недоторканність депутатів місцевих рад", своєрідної індульгенції на майбутнє обкрадання людей, дає мені моральне право відкликати своє звернення до читачів "Кримської світлиці" про підтримку Президента Ющенка! Господи! Коли ж нарешті з'явиться Месія, здатний вивести багатостраждальний український народ з тієї біди, куди його завели лжепророки і погані гетьмани! Серед сучасних політиків його немає. Мабуть, ще не народився патріот, який здатен стати за Україну поруч з Тарасом Шевченком. За недолуге керівництво розплачується народ, і не лише своїм матеріальним становищем, а й життям.
Так, невжиття свого часу заходів  безпеки стосовно Георгія Гонгадзе, п'ятирічна тяганина з розслідуванням його звірячого вбивства коштуватиме Україні 100 тисяч євро. І це не з кишень генеральних прокурорів Потебенька, Піскуна, Васильєва, і не за рахунок президентів, а за рахунок платників податків, тобто українського народу.
Або компенсації за збитий над Чорним морем пасажирський літак. А Скнилівська трагедія... До речі, за загиблих іноземних громадян з державної казни виплатили десятки тисяч доларів кожній постраждалій сім'ї. Відшкодують ще вартість збитого літака російській авіакомпанії "Сибір". Жертвам же жахливого лиха під Львовом компенсували витратами на поховання та обіцянками жалюгідної допомоги. Як французька феодальна знать XVII ст. вважала, що "у Жака-простака широка спина, все стерпить" (що й призвело до повстання "Жакерії"), так і наша правляча еліта оцінює нині своїх громадян.
Першим кроком до відродження надії на краще мають стати вибори до парламенту, повноваження якого будуть значно розширені. Він формуватиме і контролюватиме виконавчу гілку влади.
Думайте, шановні, і вибирайте, котра з політичних сил буде дбати про народ і докорінно змінить ситуацію, що склалася в державі з її бандитським олігархічно-клановим режимом, котрий в симбіозі з демократичними свободами створює небачений раніше безлад в суспільстві. Катований громадянськими війнами, голодоморами, репресіями, провадячи нерівну боротьбу у лавах УПА, цвіт української нації плекав самостійну Україну не таку, якою ми її зараз маємо. Та й ми, "маленькі українці", 1 грудня 1991 року голосуючи за незалежну суверенну державу Україну, віддали свої голоси не за те, щоб Кравчук, Кучма, Ющенко зробили свій злет на Олімп і увійшли в історію. Щоб вони самі та їхні діти стали скоробагатьками, а решта люду перетворилася на жебраків-люмпенів. Також і не за те, щоб нами правив "проффесор" з кримінальним минулим, який понині популярний у російськомовної частини громадян України. Ніякі зайди не можуть бути провідниками нації, будувати нам Українську державу, народну державу за своєю сутністю. Не покладайте великих надій та сподівань і на Юлію Тимошенко, яка кометою пронеслася на нашому небосхилі, зумівши посіяти марево своїх можливостей та відданості народові. Насправді її стихія - боротьба. Вона не будівничий держави, а вічний опозиціонер.
Голосуючи на референдумі за відродження української державності, і у сні не можна було собі уявити, щоб парламентарі з українськими прізвищами закликали до розшматування України, приймали антинародні закони за своєю суттю, глумилися над нашими національними святинями, і зокрема над найбагатшим скарбом, що зберіг українцям ідентичність та особливість, - українською мовою. Серед тих, хто прагне позбавити нас її, - прогресивна соціалістка Н. Вітренко, лідери партії "Союз" О. Костусєв і Л. Миримський, збанкрутілі комуністи на чолі з П. Симоненком та "наследником Б. Хмельницкого" Л. Грачем. Есдеки зі своїм керманичем Медведчуком уже давно розігрують політичну карту визнання російської мови офіційною. На превеликий жаль, особливого статусу російській мові надав своєю передвиборною платформою, здавалося б, щирий українець Олександр Мороз. Ще один патріот України, мій земляк-житомирянин, В. Литвин, ступивши на кримську землю, на догоду майбутнім виборцям розмовляє лише російською мовою. Хто після цього буде виконувати закони, прийняті керованою ним Верховною Радою, дотримувати конституційність положення про статус державної мови?
Щиро хочеться сподіватися, що цього разу оберемо, нарешті, достойніших посланців до державного керма. Надія помирає останньою. І все-таки - разом нас багато, нас не подолати! Гасло Майдану надихає на оптимізм і віру в світле майбуття.
Валентина ЧЕКАЛІНА,
кавалер ордена княгині Ольги,
відмінник народної освіти,
вчитель історії вищої категорії.
м. Сімферополь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #46 за 11.11.2005 > Тема "Урок української"