Версiя для друку Обговорити в форумi

Народе мій!
Ти хворий на жовтуху.
Кипить в тобі жовтогаряча лють.
Ірже в містах іржава завірюха!
То не пісні - вітри пожеж гудуть...
*  *  *
Іржа - на булаві, в душі - іржа.
Сам сатана на вулиці вас вивів...
Галина ХМІЛЬОВСЬКА.
Листопад 2004 р.

Важко повірити, але, на жаль, доводиться констатувати, що цьогорічний десант до Криму студентів факультету журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка не відбудеться... Квитки до Сімферополя на 5 липня, що на кошти університету були куплені доцентом і керівником групи Юрієм Васьківським, доведеться таки здати. Ну, не знайшли ми спонсорів, щоб місяць утримувати групу із 13 чоловік! Хоч і домовились за дешевий гуртожиток. Два роки поспіль знаходили кошти, приймаючи і  більші групи, а нині... хоч свічку запалюй.
Здавалось, нарешті, прийшли ті, хто "не на словах, а на ділі" стоїть за Україну, за українські справи. Тож ідея проходження  львівськими журфаківцями  практики в Криму, зокрема, в газеті  "Кримська світлиця", яка задихається без україномовних кадрів, саме зараз мала би бути підхопленою і підтриманою народною владою та штабом на чолі з Валерієм Пробий-Головою.  Але вибори давно закінчились, які тут спонсори? Наш лист залишився без відповіді. А Львів все дзвонить... Повірити не може... Студенти вже склали сесію, сидять на валізах.
Я б не взялася за перо, якби не минулорічна розмова о цій порі з Валерієм Борисовичем. Його слова і досі ятрять душу. Не отримавши тоді письмової відповіді на наше звернення, я передзвонила пану Валерію на мобільний. Просила допомоги і пропонувала студентів для роботи волонтерами у прес-центрі штабу. А у відповідь почула: "Штаб - не прохідний двір. Нехай вам допомагає діюча влада, коли ми прийдемо до влади, тоді й будемо допомагати!"
Звичайно, я звернулась до "діючої влади". Не відмовили, дали гуртожиток у ПТУ №15. Але найбільша дяка "спонсорам з народу", бо їхня частка на вівтар української справи - то щире золото душі. Як завжди, першим відгукнувся наш партнер "по круглих столах", директор видавничої фірми "Світ" Василь Стефанюк. Шановний пан Роман Яремійчук прилаштував двох дівчаток у гарні родини - в Щолкіне і Чорноморське. У Феодосії відчинив нам двері ветеран НДП, грузин з душею українця Георгій Катрікадзе. Протягнула руку Євпаторія: Леонід Федорук зустрічав викладачів факультету журналістики. Другий рік поспіль приймав гостей  легендарний Олег Дроб'язко. А його сімферопольський побратим, ветеран УРП "Собор" Леонід Терлецький, не вагаючись, взяв двох студенток! З дружиною Світланою вони виявили справжню батьківську турботу, а згодом приголубили ще й третю львів'яночку. Двох дівчаток розмістив в університетському гуртожитку пан Вишняк. Офіс УНП (О. Фомушкін) теж став тимчасовою домівкою, хоча тут не обійшлося без прикростей: вечірні телефонні розмови студента Кадирова з коханою коштували триста гривень! Довелося писати на факультет...          
Зустрічі, розміщення, керування практикою, просто цілодобова відповідальність за життя і здоров'я тих, хто відгукнувся на наше звернення безкоштовно попрацювати в українських редакціях в Криму, усе це лежало на нас. Усе це сплачено моїми нервами. Заради чого, тепер запитую себе?
Кажуть, вибори закінчилися і вже не знайти спонсора. Але ж хіба українські справи маємо робити тільки під вибори: фінансувати газету, будувати гімназію тощо, чи це має стати нормою нашого життя? Хіба нова влада не знає, що це потрібно для утвердження України в Криму! Прикро, але дворічна співпраця - коту під хвіст... Може, нам не потрібні україномовні журналісти, україномовна преса? Може, усе це лише помаранчеві казки про "кроки назустріч"? А влада знову любитиме лише ту Україну, яка  у власній кишені?
Наразі зауважу, не я, а ці діти стояли на Майдані! А їхній керівник - Юрій Васьківський, доцент факультету журналістики (до речі, з інвалідністю, якою не рекомендовані відрядження) очолював страйком факультету і теж мерз на помаранчевому Майдані - в ім'я України. Сьогодні їхній майдан, їхній поклик серця - Крим. Він, як серце, має стати українським. Можливо, стане. Мабуть-таки стане. Колись. Коли влада згадає  і постійно (а не від виборів до виборів) пам'ятатиме про українців, говоритиме українською, читатиме кримську українську пресу, підтримуватиме українських письменників Криму. Коли зробить у цьому напрямку хоча б крок назустріч українцям. Тоді між словом і ділом не буде межі. І іржі теж.

ВІД РЕДАКЦІЇ. "ЦІ ДІТИ СТОЯЛИ НА МАЙДАНІ..." - з таким заголовком надіслала Г. Хмільовська свою статтю до "Кримської світлиці". Щоб не травмувати дітей, яких, як мовиться в одному з процитованих вище антипомаранчевих листопадових віршів поетеси, "вивів на вулиці сам сатана", ми поміняли заголовок. А в усьому іншому з Галиною Іванівною ми, практично, однодумці. Залишилося тільки струснути з душі і з совісті іржу. І вичищати її з чиновницьких кабінетів - бо наївно ж стверджувати, що антидержавна, антиукраїнська корозія завелася там лише після Майдану. Та вона звідти ще й не виповзала!

На фото: липень 2004 р., львівські студенти-журналісти в редакції "Кримської світлиці".

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #27 за 01.07.2005 > Тема "З потоку життя"