"Кримська Свiтлиця" > #8 за 23.02.2018 > Тема "З потоку життя"
#8 за 23.02.2018
МО╥ НОГИ БУЛО ПРИКУТО ДО Н╤ЖОК СТ╤ЛЬЦЯ, А РУКИ – ДО Н╤Г
Кримчанин-ут╕кач розпов╕в про вербування ФСБ…
Рос╕йськ╕ правоохоронц╕ давно стежили за хлопцем, який не боявся проявляти прихильн╕сть до Укра╖ни. 19 листопада 2017 року актив╕ста проукра╖нського футбольного руху, севастопольця Дмитра Романькова було викрадено спецслужбами Рос╕╖ у Севастопол╕, п╕сля чого було зд╕йснено спробу завербувати його за допомогою ф╕зичного та психолог╕чного тиску. Опинившись на п╕дконтрольн╕й Укра╖н╕ територ╕╖, Дмитро разом з мамою Св╕тланою Данчул звернувся до Служби безпеки та до представництва ООН з прав людини у Харков╕. Дмитро ╕ Св╕тлана погодилися розпов╕сти в ╕нтерв’ю кореспонденту ТСН.Тиждень Андр╕ю Цапл╕╓нку подробиц╕ викрадення та про втечу з окупованого Криму. - Розкажи трохи про себе. - Мене звати Романьков Дмитро Геннад╕йович, 23 роки. Народився у Харков╕, жив тут до восьми рок╕в, пот╕м, п╕сля розлучення батьк╕в, перебрався до Криму. Там зак╕нчив школу, вступив до ун╕верситету. З дитинства ходив на футбол, був футбольним фанатом. На футбол╕ я отримав патр╕отичне виховання, з'явилася любов до Батьк╕вщини. Я об'╖здив всю Укра╖ну, був у багатьох м╕стах. Под╕╖ 2014 року я зустр╕в непри╓мно для себе у тому план╕, що перебував у Криму, де люди не так сильно це п╕дтримували. У той час я навчався на першому курс╕ Севастопольського м╕ського гуман╕тарного ун╕верситету на ╕сторико-ф╕лолог╕чному факультет╕, на ╕сторика-правознавця. У нас в груп╕ було 27 людей. ╤ коли в Ки╓в╕ почалися под╕╖, 25 з них виступали проти ╕ п╕дтримували Антимайдан. У нас було буквально три людини, як╕ були патр╕отами Укра╖ни. В один прекрасний момент, коли под╕╖ на Майдан╕ вже завершилися, у нас у вестибюл╕ зняли укра╖нський прапор ╕ вив╕сили рос╕йський. Так само зм╕нили портрети президент╕в. Нам це було наст╕льки непри╓мно, що ми з одногрупником просто п╕шли, зняли цей рос╕йський прапор ╕ знищили його. П╕сля чого педагоги культурно сказали нам забирати документи ╕ ╖хати до Укра╖ни. Врешт╕-решт я перев╕вся до Харк╕вського педагог╕чного ун╕верситету ╕м. Григор╕я Сковороди. - В╕домо, що коли ти був у Севастопол╕, тебе викрали з машини. Розкажи про це. - 19 листопада ми при╖хали до супермаркету "Яблуко", перебували на парковц╕. Мама вийшла, я слухав музику, сид╕в у телефон╕. Минуло десь 7 хвилин, як вона п╕шла. П╕д'╖хала легкова машина с╕рого кольору, ╕номарка такого ж класу, як Деу. З не╖ вийшов високий молодий чолов╕к, близько 30 рок╕в, коротко пострижений. Десь 2 метри зросту, в╕н був вищий за мене. В╕н просто постукав у в╕конечко, я повернув голову, подумав, ну, незнайома людина. Я в╕дкриваю ╕ в цей момент в╕н почина╓ виламувати двер╕. З'явля╓ться ще дво╓ людей у масках. - Вони тоб╕ щось казали? - Вони не представлялися, взагал╕ не говорили н╕чого. По сут╕, сказали лише: "Руки за голову". Витягли мене з машини, скрутили, обшукали, у мене був т╕льки телефон, гаманець, пачка цигарок ╕ запальничка. Заламали мене, над╕ли м╕шок на голову, одягли наручники. Врешт╕-решт затягли мене до сво╓╖ машини. Люди, як╕ були у масках, с╕ли по боках. А чолов╕к, який був без маски, с╕в спереду. Не встигли ми про╖хати 200 метр╕в, як вони поставили мен╕ запитання: "Телефон з тобою?". Я кажу: "Н╕, в машин╕ лишився". Вони зупинили машину, повернулися ╕ забрали м╕й телефон ╕ мамин, який вона лишила у машин╕. П╕сля цього мене в╕двезли у нев╕домому напрямку. - Ти весь час ╖хав з м╕шком на голов╕? - Так. М╕шок одягли на голову, а голову притиснули до н╕г, щоб я взагал╕ не м╕г н╕чого побачити. Чорний м╕шок, його ще закрутили так (показу╓ б╕ля ши╖, - ред.), що нав╕ть пов╕тря не надходило. Ледве можна було дихати. ╤ в╕двезли мене, як я зрозум╕в, до прим╕щення яко╖сь спецслужби. Це було в центр╕ м╕ста. Я уп╕знав приблизно за маршрутом. - Ти розмовляв з ними дорогою? - Дорогою я к╕лька раз╕в просив, щоб вони представились, хто вони так╕. "Мовчи, поговоримо п╕зн╕ше, як при╖демо", - така була в╕дпов╕дь. Ще був ц╕кавий момент, коли в╕д'╖хали. Чолов╕к без маски, який сид╕в попереду, телефоном комусь передав, що "ц╕ль на м╕сц╕, поверта╓мося додому, молодц╕, хлопц╕". Тобто це була така операц╕я. Там були ще як╕сь люди. - А розмовляти з тобою почали одразу, як при╖хали, чи протримали деякий час? - Деякий час протримали. Мене привезли у це прим╕щення, дорогою були сходи, ми п╕дн╕малися на другий поверх, мене впустили на тих сходах, я сильно забив ногу, вважай, волочили по земл╕. - Впустили спец╕ально? - Я не знаю. Там були сходи, а вони ж не казали, а я з м╕шком на голов╕. Ну я впав, п╕сля чого вони мене волочили, п╕дн╕мали. У мене був такий здоровезний синець на п╕вноги. Пот╕м привели до прим╕щення, всадили на ст╕лець ╕ зняли м╕шок. Почали ставити запитання. Я не мав бажання з ними говорити, тому що вони не представлялися. Врешт╕-решт чолов╕к сказав: "Ну, посиди, подумай". В╕н тод╕ поставив мен╕ одне запитання, найперше: "Чи ╓ я прихильником укра╖нського нац╕онал╕зму". На це я в╕дпов╕в: "Я патр╕от Укра╖ни. У вас у п╕дручниках нац╕онал╕зм – це одне, а в нас нац╕онал╕зм – це зовс╕м ╕нше. Я патр╕от Укра╖ни". – "А ми вважа╓мо, що н╕. Посиди, подумай". - У прим╕щенн╕ ще був хтось? - Загалом було три людини. Дво╓ в масках ╕ один без маски. Той самий, що близько 2 метр╕в зростом, 30 рок╕в, м╕цний, десь 110 кг. ╤ в╕н сказав ╕ншому чолов╕ку в масц╕ прикути мене наручниками до н╕жок ст╕льця. Мо╖ ноги було прикуто до н╕жок ст╕льця, а руки – до н╕г. Вони знову одягли м╕шок, змусили нахилити голову додолу. ╤ так я просид╕в дек╕лька годин. Причому, коли я почав вже кричати: "Ви що, знуща╓тесь? В╕дпуст╕ть. Припин╕ть. Давайте вже поговоримо". Вони на це ще сильн╕ше стискали кайданки на руках. Тому на руках у мене дос╕ видно сл╕ди. - Як довго ти так сид╕в? - К╕лька годин. Пот╕м чолов╕к, що був без маски, повернувся з течкою. На той момент я вже практично без св╕домост╕ був. У мене були проблеми з╕ здоров’ям у дитинств╕, була ╕нвал╕дн╕сть, я непритомн╕в. Та нав╕ть якщо здорова людина буде вис╕ти так вниз головою, то непритомн╕тиме, все посин╕╓, будуть набряки й он╕м╕ння рук. В╕н поклав течку на ст╕л ╕ сказав: "Будеш говорити?". Я сказав: "Давайте говорити". Я вже практично без св╕домост╕ перебував у той момент. Зняли наручники, тобто в╕дстебнули руки в╕д н╕г, ╕ просто одягли наручники на руки. ╤ зняли м╕шок. В╕н поклав на ст╕л теку ╕ почав д╕ставати з не╖ фотограф╕╖, переписки з мо╖х соцмереж. Були нав╕ть записи телефонних розмов. Були фотограф╕╖ там, де я на футбольних матчах, маршах з прапорами Укра╖ни. При чому у нас була акц╕я ще 2014 року. - На ╖хню думку, це крим╕нал – з прапором Укра╖ни ходити? - Так, якщо на ньому написано Севастополь. По сут╕, це невизнання Криму рос╕йським. Але б╕льш за все вони акцентували на червоно-чорних прапорах УПА, як╕ також були у нас на маршах. Почали мен╕ розказувати, що це фашизм, що 70 рок╕в тому "наших д╕д╕в вбивали ваш╕ д╕ди" – так в╕н висловився. Я кажу, що у вас ╕стор╕ю пишуть по-сво╓му, у нас по-сво╓му. У вас одн╕ геро╖, у нас – ╕нш╕. У вас був комун╕зм.. Я почав йому по ╕стор╕╖ розказувати. А в╕н такий: "Добре, все. Це мене не хвилю╓". Пот╕м почав показувати мен╕ фотограф╕╖. А я у 2014-15 роках п╕дтримував р╕зноман╕тн╕ укра╖нськ╕ в╕йськов╕ п╕дрозд╕ли, ходив у футболц╕ з надписом "Азов" й емблемою батальйону. ╤ в╕н мен╕ каже, що на емблем╕ батальйону "Азов" ╓ знак "вовчий крюк", який в Рос╕╖ прир╕вню╓ться до свастики. Почав казати, що т╕льки за червоно-чорний прапор "ми можемо тебе приписати до заборонених терористичних орган╕зац╕й ╕ ти у нас сядеш до в’язниц╕ на багато рок╕в". - Як╕ ще у нього були матер╕али у тец╕? - Пот╕м в╕н д╕став висновок в╕д 2014 року, який написав декан мого ╕сторичного факультету, коли ми з╕псували рос╕йський прапор. Тод╕ була заява в рос╕йську прокуратуру на мене, але тод╕ мене не стали ч╕пати. Пот╕м д╕став висновки з р╕зних м╕сць роботи й ╕нших сфер. - Виходить, вони давно збирали на тебе ╕нформац╕ю? - Так, збирали давно, в╕д 2014 року точно. У них було багато всього – дось╓, характеристика, р╕зна ╕нформац╕я. - А чого вони в╕д тебе хот╕ли, чого домагалися? - Пот╕м вони почали ставити мен╕ запитання щодо мо╖х знайомих, в тому числ╕ про Вадима Лапа╓ва, ╤горя Руляка – це люди, як╕ 2014 року по╖хали з Криму ╕ п╕шли воювати добровольцями у батальйон "Азов", захищати нашу Батьк╕вщину. Також запитував ╕ про ╕нших людей, як╕ були з╕ мною на футбол╕. Це знайом╕ з р╕зних м╕ст, як╕ виявляли патр╕отизм до Укра╖ни ╕ не залишали ╖╖ у тяжкий момент. Я спочатку не хот╕в з ними розмовляти, але пот╕м вони поклали на ст╕л один документ. Я розкажу перед╕стор╕ю. 2013 року у нас в╕дбувався футбольний матч м╕ж ФК "Севастополь" ╕ ФК "Днепр". На цьому матч╕ частина ультрас влаштували велик╕ заворушення, зламали багато сид╕нь, кидали на поле п╕ротехн╕ку, застосовували ф╕зичне насильство стосовно стюард╕в п╕д час сутичок. Тод╕ в╕дкрили крим╕нальну справу, ╕ вс╕х нас викликали на допити. Я знав, хто був орган╕затором, ╕ виступав проти такого насильства на футбольному стад╕он╕. Футбол ма╓ бути гарним ╕ видовищним, а не тим, що тод╕ в╕дбулося. Я тод╕ посприяв уп╕знанню тих людей, як╕ все орган╕зували. Я написав, це було конф╕денц╕йно надано укра╖нським правоохоронним органам. А в╕н поклав це на ст╕л. П╕сля цього чотири людини отримали умовн╕ тенрм╕ни позбавлення вол╕. У них було з╕псоване життя – у винуватц╕в тих под╕й. Вони лишилися в Криму, стали запеклими прихильниками "русского мира" ╕ почали вважати зрадниками ╕ ворогами вс╕х ╕з футбольного колективу, хто по╖хав з Криму або залишився, але був за Укра╖ну. Почали виловлювати таких у Севастопол╕, як це сталося з╕ мною 2015 року, коли я при╖жджав ╕ мен╕ зламали руку. ╤ цей чолов╕к сказав мен╕, що роздруку╓ цей документ у багатьох екземплярах, розкида╓ у поштов╕ скриньки ╕ ц╕ люди будуть мститися. ╤ будуть мститися не т╕льки мен╕. "Вони знають, де ти живеш, вони спалять тв╕й будинок, спалять твою машину, вживатимуть насильство щодо тво╓╖ матер╕", - в╕н тиснув б╕льше на це. ╤ п╕сля цього я був змушений сп╕лкуватися з ним. - Я розум╕ю, що це був серйозний психолог╕чний тиск. Але з якою метою? - Вони ставили р╕зн╕ запитання стосовно мо╖х знайомств з в╕йськовими, ц╕кавилися, коли я сп╕лкувався з ними останнього разу. Суть в тому, що до них потрапило усе мо╓ листування. А там в д╕алогах були переписки з Вадимом Лапа╓вим, який зараз перебува╓ у Ки╓в╕, в╕н воював 2014-15 роках, з Ернестом Громовим, з ╤горем Руляком та ╕ншими людьми. Ставлячи запитання про них, вони д╕йшли до того, що придумали мен╕ псевдон╕м... - Тобто вони тебе завербували? - Можна сказати так. В╕н сказав: "Потр╕бно вигадати тоб╕ псевдон╕м. ╤ якщо ти хочеш, щоб з тво╓ю мамою все було гаразд, то ти на камеру представишся ╕ скажеш, що ти згоден сп╕впрацювати з рос╕йськими правоохоронними органами". - ╤ вони змусили тебе це записати? - Так, змусили записати в╕део. - А як це приблизно звучало? - "Я, Романько Дмитро Геннад╕йович, на конф╕денц╕йн╕й основ╕ погоджуюся сп╕впрацювати з рос╕йськими правоохоронними органами". - А не назвали, з якими саме органами? - Не назвали. Я був змушений це сказати. - Тобто вони не визначилися, хто буде тобою керувати, умовно кажучи. - Мабуть, так. П╕сля цього в мене взяли п╕дписку про неви╖зд. В той момент ╖м до рук потрапив один м╕й паспорт, який 2014 року я ф╕ктивно отримав – невизнаний рос╕йський паспорт. Я тод╕ навчався у Харков╕. Його тод╕ видавали просто за переписом населення. Мам╕ в╕ддали. - А як╕ завдання вони перед тобою ставили? - Вони попросили написати про мо╓ сп╕лкування з людьми з мого кола, як╕ ╓ прихильниками укра╖нського нац╕онал╕зму або патр╕отами... - Або воюють на фронт╕. - Або воюють, або не воюють, але ╓ членами нац╕онал╕стичних орган╕зац╕й. Перебувають в Криму, або на фронт╕. Я просто писав по пам’ят╕ за д╕алогами, як╕ вже потрапили до ╖хн╕х рук. П╕сля цього на мене знову одягли наручники, м╕шок, в╕двезли додому ╕ в обм╕н на укра╖нський паспорт в╕ддали телефони. Сказали, що з╕ мною зв’яжуться ╕ попросили написати про тих людей, яких я вважаю такими ж як ╕ я. ╤ я писав те саме, що було у переписках "ВКонтакте", виключно за д╕алогами, тобто ту ╕нформац╕ю, яка у них вже була. Я не хот╕в, щоб вони д╕знавалися нову ╕нформац╕ю. - П╕сля цього тебе в╕дпустили? - Вони в╕двезли мене додому ╕ сказали вигадати для мами ╕стор╕ю, що я був у д╕вчини. ╤ пригрозили, якщо хтось д╕зна╓ться, що ми сп╕лку╓мося, то будуть "щемити". Це ╖хн╕ прям╕ слова: "Ми будемо щемити вс╕х". В╕двезли додому, я вин╕с паспорт, вони в╕ддали телефони. У цей час вони нав╕ть за мамою стежили ╕ знали, що вона була в пол╕ц╕╖. Вони сказали, зателефонуй сво╓му другов╕, який був з нею, скажи мам╕, щоб вона ╖хала додому, щоб н╕чого не писала ╕ поводилася спок╕йно. "Скажи, що ти був у д╕вчини, прикидайся дурнем". Зрозум╕ло, що у мене з мамою гарн╕ стосунки. Я ╖й поступово пояснив всю ситуац╕ю. - Вони взагал╕ не представлялися? Можливо, це було ФСБ? - Вони жодного разу не представлялися. Зрозум╕ло, що це була спецслужба. Вони сказали, що спец╕ал╕зуються на тероризм╕, заборонених орган╕зац╕ях. Вони мен╕ жартома казали: "Ми, звичайно, розум╕╓мо, що в тебе нема╓ знайомих з таких орган╕зац╕й як "Х╕зб ут-Тахр╕р", але в тебе ╓ знайом╕ з "Правого сектору", "Азову", ╕ ти ╖здив в Укра╖ну п╕д час под╕й на Майдан╕, п╕дтримував р╕зн╕ патр╕отичн╕ рухи, акц╕╖, в тому числ╕ м╕тинг кримських татар у С╕мферопол╕ за день до захоплення буд╕вл╕ уряду Криму". Тод╕ за Укра╖ну вийшло 15 тисяч… - Ти там був? - Так, звичайно, я п╕дтримував ус╕ ц╕ под╕╖... - А зараз, коли ти ╖хав до Харкова, вони ставили перед тобою як╕сь завдання? - По сут╕, вони в╕дпустили мене на певний час ╕ сказали повернутися 25 с╕чня. Вони сказали продовжувати сп╕лкування з ус╕ма контактами та в╕дновити стар╕ контакти з ус╕ма людьми, як╕ перебувають в Укра╖н╕, у в╕йськових частинах, як╕ воюють чи просто належать до р╕зних орган╕зац╕й. Тобто просто сп╕лкуватися ╕ збирати ╕нформац╕ю, повернутися в Крим 25 числа ╕ надати зв╕ти про все це. - А чому саме 25 число ф╕гуру╓? - Я не знаю. Вони в╕дпускали мене на м╕сяць. Остання зустр╕ч у нас була 27 грудня 2017 року. Я сказав, що зустр╕ну Новий р╕к з мамою ╕ по╖ду, тому що у мене батько у Харков╕, у нього також не найкраща ситуац╕я. У його друго╖ дружини рак, вона при смерт╕. Моя п╕дтримка потр╕бна була тут. Я ╖хав сюди на м╕сяць, пот╕м думав повернутися до мами. Вони знали про ц╕ плани. - А призначаючи дедлайн, вони озвучували як╕сь погрози? - Так. Вони сказали, якщо я не повернуся до 25 числа, то вони викладуть на мене ту ╕нформац╕ю, яку я сказав на в╕део про те, що я буду сп╕впрацювати. Але наголошую, що я ╖м надавав лише ту ╕нформац╕ю, яка в них уже була з мо╓╖ переписки, т╕льки ╕ншими словами, тобто, коли з ким познайомився, коли зустр╕лися, про що розмовляли. Я ╖х за н╕с водив. Вони мен╕ пов╕рили ╕ подумали, що я насправд╕ буду робити все те, що вони хочуть. Але т╕льки-но я при╖хав в Укра╖ну, я одразу зв’язався з правоохоронними органами ╕ пов╕домив про все це, сказав, що не збираюся виконувати жодних ╖хн╕х вимог ╕ попросив захисту, тому що я патр╕от Укра╖ни, я був п╕д таким тиском, ╕ те беззаконня, яке в╕дбува╓ться в Криму, вони не кара╓ться там ╕ я не хочу мати жодних зв’язк╕в ╕з цим. - По сут╕, це порушення прав людини на м╕жнародному р╕вн╕. Чи звертався ти до м╕жнародних орган╕зац╕й з проханням захистити тебе ╕ тво╖ права? - Так. У мене була одна зустр╕ч з людиною з ООН з прав людини у Харков╕. Ми знайшли номер телефону через ╤нтернет. ╤ в╕н записав з мо╖х сл╕в всю цю ╕стор╕ю ╕ направив сво╖м колегам до Ки╓ва. ╤ зараз в╕н шука╓ способи, як мен╕ допомогти. - Чи в╕н представився? Яка його посада в Орган╕зац╕╖? - В╕н представник ООН з прав людини у Харков╕. Його порада була – йти до Служби безпеки ╕ розказати все про те, що сталося. Написати все, як було. - Вони пооб╕цяли, що займуться тво╓ю проблемою? - Так, вони об╕цяли допомогти з адвокатом, якщо це знадобиться. ╤ п╕дключити ╕нш╕ громадськ╕ орган╕зац╕╖, на кшталт "Крим SOS". Ми ось к╕лька дн╕в сп╕лку╓мося. Я чекаю в╕д них на ╕нформац╕ю зараз. - Люди, як╕ тебе затримали, знали, що в тебе татуювання з укра╖нською символ╕кою? - Звичайно, знали ╕ про татуювання, ╕ про все. Вони знали, що я завжди був патр╕отом, що не сприймав под╕╖ в Криму як належне, завжди був проти. - А татуювання були на фотограф╕ях чи вони з ╕нших джерел про них д╕зналися? - Вони були ╕ на фото... Я набив герб Укра╖ни 2012 року. Я ходив у Севастопол╕ вл╕тку в шортах, я при╖жджав пост╕йно 2014-го, 15-го, 16-го року. - А де в тебе герб? - На литц╕. Я не боявся ходити так. Я чув море позитивних в╕дгук╕в, але так само було ╕ море негативних. Були випадки, коли мене намагалися затримати звичайн╕ патрульн╕ служби. Але п╕сля того, як вони розум╕ли, що я севастополець, а не при╖жджий, вони мене в╕дпускали. Поступово перетинати кордон ставало складн╕ше. Все част╕ше ставили багато запитань, чи ╓ я членом орган╕зац╕й "Правий сектор", "Азов". Чи був я на Майдан╕ в Ки╓в╕, чи брав я участь у под╕ях 2 травня в Одес╕. - Про це тебе запитували на адм╕н╕стративному кордон╕? - Так. - А на тв╕й погляд, чи лишилися ще в Севастопол╕ люди, як╕ ╓ патр╕отами, прихильниками Укра╖ни? - Я вважаю, що так. Але населення там дуже залякане. Таких людей, як я, практично не лишилося. В тому план╕, щоб вони в╕дкрито заявляли про сво╖ погляди. Так╕ практично вс╕ по╖хали. У багатьох хлопц╕в були проблеми. Ось Серг╕й Шевченко, який перебува╓ у Ки╓в╕. У нього також герб Укра╖ни. В╕н також севастополець. Коли в╕н ╖здив туди, у нього часто були проблеми, до його батьк╕в ╕ родич╕в приходили з обшуками. ╤ це при тому, що в╕н 2014 року написав в╕дмову в╕д рос╕йського громадянства ╕ просто по╖хав. Я на в╕дм╕ну в╕д нього не зм╕г так зробити. - Паспорт укра╖нський збер╕г? - Звичайно. Це ж моя Батьк╕вщина, мо╓ все, це мо╓ надбання. - Що плану╓ш робити дал╕? - Я планую лишитися тут. Планую забрати свою маму, тому що зараз ╖╖ безпека п╕д загрозою. Для мене це головна мета. - А що вони сказали щодо мами? Якщо ти не повернешся, то… ? - Вони часто говорили мен╕ про маму, так ╓хидно запитуючи: "Як мама?" Вони намагалися дати зрозум╕ти мен╕, що якщо я буду робити щось не так, як вони хочуть... - А напряму вони погрожували? - Напряму вони погрожували не через себе. В╕н говорив: "Я нав╕ть не збираюся бруднити руки. Ось ╓ ╕нформац╕я, ми ╖╖ надамо тим людям, як╕ будуть мститися". Це пророс╕йськи налаштован╕ колишн╕ фанати, це люди, чи╖ ╕мена я прекрасно знаю. Це Едуард Дорофе╓в, Павло Липченко... Це люди, як╕ були прихильниками "русского мира". ╤ в Укра╖н╕ у фанатському середовищ╕ вс╕ вони вважаються зрадниками. Тому що ц╕ люди до 2014 року ╖здили Укра╖ною, були патр╕отами, виступали з лозунгами "Слава Укра╖н╕" на р╕зноман╕тних матчах, а т╕льки прийшла Рос╕я, вони почали вважати, що все, тут живуть вороги ╕ зрадники. У Криму ╓ довол╕ багато адекватно╖ молод╕. То в основному у старших людей Рос╕я в голов╕. Але цю молодь так╕ люди, як Дороф╓╓в, б’ють, тиснуть на них. Там насправд╕ важко жити. Адекватн╕ люди в Криму лишилися, вони ╓, але вони сидять у п╕дп╕лл╕.
╤НТЕРВ’Ю З МАМОЮ ДМИТРА СВ╤ТЛАНОЮ
- Коли ви д╕зналися, що вашим сином займаються рос╕йськ╕ спецслужби, якою була ваша реакц╕я? - Реакц╕я страху, шаленого страху за життя свого сина, тому що я розум╕ла всю небезпеку ситуац╕╖. Наст╕льки вс╕ залякан╕. Я переймалася, що його свобод╕ ╓ загроза. Я переймалася, щоб його просто не посадили до в’язниц╕ за те, що в╕н просто любить Укра╖ну, за герб, за татуювання, за його переконання. - Ви розпов╕дали, що ╖здили на укра╖нських номерах, не зм╕нювали укра╖нськ╕ документи. - Так. - Це такий пасивний супротив агрес╕╖? Чи ви в╕дчували, що рано чи п╕зно под╕бне може статися? - Я розум╕ла, що добром це не зак╕нчиться. З кожним днем там все б╕льше в╕дчувалося моральне пригн╕чення. ╤ якщо спочатку люди ще якось в╕дчували себе б╕льш менш волелюбними ╕ могли висловлювати свою точку зору, то зараз люди дуже налякан╕. Бояться висловлюватися. ╤ я зараз просто боюся ╖хати туди, де я народилася ╕ де я живу. Я переймаюся за сина, тому що я боюсь, щоб ц╕ люди не при╖хали сюди ╕ не викрали його, не забрали знову туди. - Я думаю, що це малоймов╕рно. - Це ж спецслужби. Людину можна ╕ приспати, ╕ як╕сь препарати ввести, що людина засне ╕ роби, що хочеш. Я переймаюся, щоб його не викрали. - А особисто вам п╕сля цього випадку погрожували? - Н╕. Мен╕ н╕хто не телефонував ╕ не писав. ╢дине, що я пом╕тила, за собою стеження. Я почала розум╕ти, що бачу одну й ту саму людину в тих м╕сцях, куди я збиралася йти. Виходить, якщо я телефоную комусь у сво╖х особистих справах ╕ домовляюся на зустр╕ч, наприклад, завтра на 3 годину у певному м╕сц╕. Я при╖жджаю ╕ бачу, що та людина мене вже чека╓. ╤ при чому чека╓, доки я не завершу з╕ сво╖ми справами ╕ не п╕ду. Я цю людину вже описати можу, тому що я ╖╖ дек╕лька раз╕в бачила там, куди збиралася. Виходить, що за дзв╕нком вже можна було визначити мо╖ пересування м╕стом. - Яке р╕шення ви зараз ухвалили? Залишатися тут, у Харков╕? - Мен╕ нема╓, де лишатися. У мене нема╓ батьк╕в, нема╓ родич╕в, у яких я можу жити. По сут╕, мен╕ нема╓, де жити. Зараз я к╕лька дн╕в перебуваю у свого колишнього чолов╕ка, з яким я давно розлучилася. В╕н пустив мене до сво╓╖ осел╕, щоб переночувати у так╕й тяжк╕й ситуац╕╖, що склалася. Мен╕ нема╓ де тут жити. Я змушена ╖хати туди, до Севастополя, де я живу, де мо╖ документи, м╕й д╕м, машина ╕ мо╖ тварини. У мене два лабрадори, дв╕ к╕шки, папуга. - Будете забирати, продавати? - Перед тим, як Д╕му викрали з машини, 18 листопада у нас з ним була серйозна розмова. Ми вир╕шили, що нам потр╕бно продавати житло ╕ ви╖жджати до Укра╖ни, купувати житло тут. Я так розум╕ю, що на той момент розмови вже прослуховувалися, тому що я телефоном озвучила сво╖й доньц╕, що ми подали документи на отримання рос╕йських документ╕в, за якими я зможу продати житло. ╤ я доньц╕ сказала, що документи будуть готов╕ вже в к╕нц╕ м╕сяця ╕ що Д╕ма 20 листопада ви╖жджа╓ до Укра╖ни. Це було 18 листопада, а 19-го його вже викрали. - Коли саме його викрали з машини? - О 18:15 19 листопада 2017 року. - Ви так точно пам’ята╓те. - А таке неможливо забути. - Ви одразу здогадалися, що в╕дбулося? - Коли я повернулася до машини, а мене не було десь 15 хвилин, я виявила, що нема╓ сина ╕ що нема╓ обох телефон╕в – його ╕ мого. Я спочатку подумала, що в╕н вийшов покурити. Але далеко в╕н не м╕г п╕ти. ╤ тод╕ я зрозум╕ла, що сталося щось серйозне. Спочатку я думала, що його побачили люди з фанатського руху, як╕ свого часу йому руку зламали. Я почала б╕гати ╕ шукати. Думала, що вони його побили ╕ кинули десь без св╕домост╕... Я його не знайшла. П╕шла до супермаркету, почала на св╕й номер телефонували з чужих телефон╕в. Хлопц╕ з охорони супермаркету в╕дмовилися надати мен╕ ╕нформац╕ю з в╕деокамери. Моя машина була припаркована на парковц╕ б╕ля супермаркету, там було би видно, що сталося. Я розум╕ю, що там було надано вказ╕вку жодно╖ ╕нформац╕╖ мен╕ не надавати. - А ви д╕лилися з родичами, знайомими чи друзями тим, що сталося? - Те, що сталося, страшно нав╕ть комусь розказати. Коли я зрозум╕ла, що телефони побували у сп╕вроб╕тник╕в ФСБ, я зрозум╕ла, що я боюсь свого телефону нав╕ть у вимкненому стан╕. У мене пост╕йно була думка, що там жучок. ╤ коли я прийшла додому, у мене була думка, що ╕ вдома у мене всюди т╕ жучки. Це страх. Це шалений страх. - Я розум╕ю, що вам потр╕бно повертатися ╕ вир╕шувати побутов╕ проблеми, але у так╕й ситуац╕╖ це, мабуть, страшно… - Страшно. Зараз за мо╖ми тваринами дивиться Д╕мина подруга. Я не можу кинути тих, кого люблю. Це мо╖ лабрадори, яким по п’ять рок╕в. Розум╕╓те, я волонтер. Я пристроюю тварин-безхатченк╕в, годую по можливост╕. А сво╖х я тим паче не кину. Тим б╕льше це мо╓ ╓дине житло. Мен╕ б╕льше нема, де жити. Я просто повинна продати це житло. - Чи багато людей в Криму лишилося, хто п╕дтриму╓ Укра╖ну? - Я думаю, що багато людей ╓, як╕ мають свою точку зору. Але люди дуже залякан╕, бояться нав╕ть говорити. Така тенденц╕я, що всюди п╕дслуховують, все перев╕ря╓ться. Всюди ходять люди, як╕ збирають ╕нформац╕ю про таких людей, як╕ мають свого думку щодо ситуац╕╖ в Криму. Севастополь дуже сильно зм╕нився. По-перше, дуже багато знайомих по╖хали до Укра╖ни, а ╕нша частина по╖хала на материк до Рос╕╖, вир╕шили, що ╖м там краще. А т╕, хто залишився – вони або фанати Рос╕╖, або покол╕ння Радянського Союзу, бабус╕, д╕дус╕, як╕ думали, що настануть т╕ часи, коли хл╕б був за 20 коп╕йок, масло за 3 рубл╕. Зараз люди бачать, що все дуже погано, але вони бояться про це говорити. Вони говорять про це пошепки, щоб н╕хто не чув. - Ви звернулися до СБУ, до м╕жнародних орган╕зац╕й. Як ви дума╓те, це чимось допоможе? Чи буде це страховкою вашо╖ безпеки? Св╕тлана: Я впевнена, що Укра╖ну дуже люблю, я себе вважаю укра╖нкою, ╕ звичайно я дуже спод╕ваюся на те, що наша кра╖на нас захистить. Дмитро: Я впевнений в цьому. Я не сумн╕ваюся в тому, що Укра╖на захистить нас, тому що ми громадяни Укра╖ни, нехай ╕ з окуповано╖ територ╕╖, але ми все одно залиша╓мося в╕рними Укра╖н╕. Час покаже, як воно. Але думаю, що прийде час, коли наша кра╖на, наш╕ д╕ти, наш╕ внуки повернуть т╕ земл╕, з яких по╖хали так╕ люди, як ми, як╕ постраждали. - Повернетесь до Криму? Дмитро: До укра╖нського обов’язково. Св╕тлана: Я сину сказала, щоб в╕н не переймався за мене. Головне, щоб я знала, що ти в безпец╕. Для кожно╖ матер╕ безпека дитини набагато важлив╕ша за власну. Бо нав╕що таке життя, якщо тво╖й дитин╕ буде щось загрожувати. Дмитро: Для мене найголовн╕ше те, що мама зараз у безпец╕. https://tsn.ua
"Кримська Свiтлиця" > #8 за 23.02.2018 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=19708
|