Версiя для друку Обговорити в форумi

Приємно, коли твою працю високо оцінюють. Вдвічі приємніше, коли поціновувачами її є люди достойні. Авторитет львівського історика Ярослава Грицака мало хто ставить під сумнів. Ще б пак: його слухачами є не лише львівські студенти - він читав свої лекції у Гарварді і Колумбійському університеті, у Відні і Варшаві. Ось і зараз він збирається до Будапешта, де читатиме курс "Історія Східної Європи від 1848-го по 1948 рік".
Незважаючи на свою завантаженість, професор завжди знаходить час для розмов на кримську тему, для ознайомлення зі "світличанськими" публікаціями.
Ось і зараз ми говоримо про таку колоритну фігуру в історії ОУН, як Євген Стахів, про його інтерв'ю у "КС" від 9.01 2004 року.

- Пане Ярославе, під час свого останнього приїзду
у Львів Євген Стахів шкодував, що не застав Вас в уні-верситеті і не мав можливості поспілкуватися. Я зрозумів, що він вважає Вас одним із своїх однодумців?
- З паном Стахівим ми зустрічалися, дискутували і щоразу переконувалися, що наші погляди є дуже близькі. Зрештою, моє уявлення про діяльність ОУН під час Другої світової війни, про її ідеологію значною мірою склалося на підставі спогадів Євгена Стахіва. Я дуже йому за них вдячний.
- Є люди, які не поділяють його точку зору, засуджують за надто різкі висловлювання, за неприємну правду.
- Тут вся справа у способі думання людей. Прагматичний підхід до речей не визнає якихось підфарбовувань, міфологізації, приховування правди. І саме такий підхід найбільше відповідає інтересам суспільства.
- Пане Ярославе, Ви добре знаєте Донбас, досліджуєте його, порівнюючи з Галичиною. Знаю, що Ваша ідея по-лягала в тому, щоб взяти дві крайні точки України, так би мовити, протилежні "полюси". А може, для цих досліджень більше підійшов би Крим?
- Тут є два моменти. По-перше, у нас були налагоджені контакти з Донецьком, ми мали знайомства в науковому середовищі. Нічого подібного в Криму на той час ми ще не мали. А, крім того, реально існує таке поняття, як "материкова Україна". Вона має дещо відмінну історію, ніж Крим.
Крим - це дуже унікальне, своєрідне утворення в складі України. Я не кажу, що це не Україна, але це дуже своєрідний регіон. Тяжко порівнювати Донбас з Кримом. Часом Донецьк і Львів мають більше подібностей, ніж Донецьк і Сімферополь.
- І все ж, оскільки кримське українство не має у активі серйозних, глибоких досліджень, проведених у своєму регіоні, то чи не могли б вони робити висновки на підставі Ваших донецьких соціологічних досліджень?
- Певні висновки робити можна. Скажімо, про те, що російський націоналізм не має майбутнього в Україні.
- І в Криму?
- В Криму теж. Це не означає, що зовсім не буде політичних лідерів, які виголошуватимуть російські націоналістичні гасла, робитимуть якісь провокації, скандали... Очевидно, все це буде ще деякий час. Але це будуть радше "мильні бульбашки", які приваблюватимуть мас-медіа та не матимуть суттєвого впливу на хід подій.
Якщо реально подивитися на українську ситуацію, проаналізувати всі зміни за останні 10 - 12 років, то побачимо, що вплив російського націоналізму надзвичайно малий. Зараз у росіян спостерігаємо "кризу" ідентичності. У них немає сильної російської ідентичності...
Один інженер-росіянин з Донецька сказав: "Яка у мене російська ідентичність? У нас дома немає нічого російського. Хіба що пельмені..."
- Але ж у них є мова, є імперська свідомість...
- Імперська традиція не може існувати вічно, і на ній тяжко що-небудь будувати, особливо коли зникла сама імперія. Змінюються кордони і разом з цим змінюється свідомість. А одна лише російська мова не робить людей росіянами.
- Ви стверджуєте, що російськомовне населення Дон-басу значною мірою має українське коріння. Можливо, Криму це стосується трохи меншою мірою. І все ж... Чи не здається Вам, що змішані шлюби у Криму колись вплинуть на ситуацію корінним чином? Більшість людей матимуть "генетичну" прив'язку до України і цей факт працюватиме на український патріотизм?
- Це можна припустити. Хоча, знаєте, історику важко прогнозувати майбутнє. Адже він привчений дивитися у минуле, а не вперед. Може, справа не стільки у тому, яка у людей буде частка української крові. Важливіше усвідомити, що і в Донецьку, і в Криму є величезний матеріал для праці, широке поле для діяльності! Треба мати розумний підхід до справи і перестати боятися...
- Ми боїмося чи мало працюємо?
- Відсутність цілеспрямованої ефективної роботи пояснюється не в останню чергу тим, що дехто боїться повороту назад, боїться втрати незалежності. А мої донецькі враження говорять про те, що Україна є дуже стабільним утворенням.
- Проблема "Сходу" і "Заходу" в Україні є перебільшеною?
- Звичайно. Хоча роботу по "засипанню" Збруча треба вести і надалі.
- Ви маєте на увазі різдвяні поїздки дітей?
- Не тільки це. Все, що дає нам можливість краще пізнати одне одного. Тоді менше буде підстав для всяких страхів і упереджень. В Донецьку якось довелося чути: "Конечно, там, у вас, бандеровцы, националисты, но зато: идешь по селу и все с тобой здороваются! У нас этого давно уже нет..."
Як бачимо, така маленька деталь, "дрібничка", міфу це не розвіює, та все ж люди поступово стають ближчими...
- А може, на Захід треба возити не лише дітей, а й дорослих активістів? Їх у Криму не так вже й багато, а постійний обмін думками між дорослими потрібен не менше, ніж світлі дитячі враження? Вам не здається, що точку зору кримського українства повинна знати львівська еліта?
- Було б добре, якби такий обмін людьми і думками існував. Але хто цим буде займатися? Щоб був вагомий результат, необхідна спеціальна програма, навіть декілька програм. А цим поки що не хочуть займатися ні держава, ні опозиція.
- Опозиція не розуміє важливості цього?
- Можливо, не розуміє. Може, є якісь інші причини. Обмежені кошти, наприклад. Фундації теж цим не займаються, хоча фонд "Відродження" колись працював над темою "Схід - Захід". На жаль, немає і свідомості олігархів, які виділяли б кошти на цю справу.
- Пане Ярославе, у Вас склалося якесь своє враження про "Кримську світлицю"?
- Так, і воно дуже позитивне! Я радий, що така газета існує, і думаю, що вона
робить дуже потрібну справу. Не знаю, яким є її пересічний читач у Криму, але хотілося б, щоб газету читало якомога більше людей. Вона має об'єднуючу, примирюючу позицію, причому не від бажання комусь сподобатися, під когось підлаштуватися. Я бачу чітку позицію газети, її певну стійкість, міцний "хребет". Вона має свій характер, але, разом з тим, залишається широке поле для дискусії, для доброї, спокійної, прагматичної розмови. Мені це подобається.
Цінним є те, що "Кримська світлиця" презентує позитивний образ українства. Образ, який може єднати якщо не всіх, то принаймні більшість людей. Таких газет і у нашому регіоні небагато. Такого рівня і такого напрямку. Тому вважаю, що у Львові її треба всіляко популяризувати. Перш за все для того, щоб змінити існуючий образ Криму як безнадійно "червоного" та українофобського регіону.
- Приємно, що Ви не вважаєте Крим безнадійним...
- Звичайно, не вважаю. Бачите, ось ми постійно говоримо про якусь кризу, демонструємо невпевненість у своїх власних силах. А, між тим, криза у наших головах, у нашій свідомості.
На щастя, Україна має здібний, талановитий народ, який давав собі раду і в гірших ситуаціях. Навіть за нинішнього стану речей можна багато чого змінити. Потрібна лише чітка установка: "Активно працюймо! Тоді час працюватиме на нас!"

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #5 за 30.01.2004 > Тема "Урок української"