Версiя для друку Обговорити в форумi

Напередодні 10-ї річниці незалежності України кореспондент редакції "Радіо Феодосії", вибачившись за складне питання, попросив мене назвати з-посеред феодосійців трьох найбільших українських патріотів. Відповів йому, що питання зовсім не складне, і назвав: українка Алла Осадча, кримський татарин Мурат Воєнний, росіянин Олександр Бартенєв.

Кореспондент здивовано звів брови. Ну, стосовно внеску тодішньої голови міської організації товариства "Просвіта" Алли Осадчої у реалізацію державницьких інтересів у феодосійському регіоні кореспондент (як і багато хто із феодосійців) знав. Приміром, саме Алла Осадча найактивніше боролася за відкриття української школи у Феодосії і таки, попри усі спротиви місцевих шовіністів, добилася свого. Нині українська школа імені Олени Теліги відома своїм високим рівнем навчання не лише у Феодосії, а й у Криму, та, власне, і у Києві також.
Кримського татарина Мурата Воєнного (при зустрічах він завжди вітається українською: "Здоровенькі були!") теж добре знають як сміливого борця за недоторканність територіальної цілісності України й за статус Криму як складової частими Української держави. Особливо активно діяв Мурат у сумнозвісні часи "мєшковщини", коли перший і, на щастя, останній президент Криму Юрій Мєшков відверто тягнув Крим до Росії. Отож стосовно кримського татарина Мурата Воєнного кореспондентові теж усе було зрозуміло.
А от росіянин Олександр Бартенєв?.. Чому його назвав серед трьох найбільших патріотів-державників Феодосії? Чому саме він став героєм першої моєї документальної повісті із започаткованої мною у 1999 році серії "Феодосія: дійові особи"? Аби зрозуміліше було читачам, що це за серія, скажу: хочу написати низку документальних повістей про феодосійців, які на наших теренах конкретними справами втілюють державницькі інтереси. Уже вийшло три таких повісті у феодосійському видавництві "Екма". До речі, ці книжки - перші україномовні, видані у нашому 2500-літньому місті. Повісті позитивно поціновані як читачами, так і літературною критикою.
Так от героєм першої повісті із серії "Феодосія: дійові особи" став саме Олександр Бартенєв. У недавньому минулому він - офіцер Чорноморського флоту. Служба йшла надзвичайно успішно: був командиром бойової електромеханічної частини на протичовновому кораблі, інженером-механіком дивізіону тральщиків, потім - інженером-механіком кораблів, що будувалися й ремонтувалися для флоту.
У 1994 році, коли тодішнє командування Чорноморського флоту перетворило це військово-стратегічне об'єднання у політклуб антиукраїнського спрямування, тридцятивосьмирічний морський офіцер Олександр Бартенєв, не бажаючи бути іграшкою у чужих руках, подав рапорт на звільнення зі служби. Після звільнення з флоту капітан третього рангу запасу Олександр Бартенєв (звання капітана другого рангу запасу йому буде присвоєне до 10-ї річниці незалежності України) влаштувався на Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами, яке перебувало у важкій економічній кризі. Людина з вищою інженерною освітою, ініціативний і енергійний, він робив усе, аби якомо-га швидше витягти підприємство з економічної прірви. Це було помічено у Києві. І в червні 1996 року Держкомнафти України призначив сорокарічного Олександра Володимировича Бартенєва директором Феодосійського підприємства із забезпечення нафтопродуктами (люди називають його нафтобазою). Час показав, що вибір був зроблений правильний.
...Відтоді, як я познайомився з О. В. Бартенєвим, уважно і з зацікавленням слідкую не тільки за професійним зростання його як керівника великого і важливого стратегічного підприємства, що забезпечує морську перевалку нафтовантажу. Тут Бартенєв, незважаючи на всілякі підводні рифи й надводні скелі, долає свою виробничу дистанцію наполегливо і впевнено. Лишається тільки побажати йому, як недавньому морякові: "Сім футів під кілем!" Великий мій і письменницький, і політичний інтерес (як людини державницької орієнтації) викликає внутрішнє зростання і, я б сказав, переконструювання особистості Олександра Володимировича Бартенєва. І цей процес настільки стрімкий, що інколи важко услідкувати за формуванням Бартенєва у переконаного українського державника.
Хтось, можливо, мені закине: чоловіче, що ти таке кажеш? Етнічний росіянин Бартенєв і раптом - переконаний український державник... Чи не передаєш куті меду?
Ні, не передаю. Етнічний росіянин Олександр Бартенєв справді є переконаним українським державником. Його я часто ставлю за приклад нашим манкуртам-хохлам, які й досі скиглять за досконалою імперією, що безжально випалювала найменші прояви національної свідомості. Ставлю за приклад манкуртам-хохлам, які незалежну Україну не люблять і мріють повернути її в імперське стійло.
Олександр Бартенєв любить Росію, де народився, де виріс, де вчився. Але дуже любить і глибоко шанує незалежну Україну, де живе, громадянином якої є, на яку працює чесно і плідно.
Якось, коли ми заговорили з ним про енергетичні труднощі, що переживала тоді Україна, Олександр Володимирович сказав дуже важливі слова:
- На жаль, ще чимало українців зосереджують увагу на нинішніх складнощах життя. Так, вони є, і певний час ще будуть. Це - логіка росту молодого організму, яким є і молода держава. Тому отаким українцям, що, може, трохи зневірилися, я, росіянин, завжди повторюю: ми живемо у прекрасній країні - нашій дорогій і милій Україні. Бог дав українському народові, тобто нам з вами, цю прекрасну землю. То бережімо і збагачуймо її.
Прекрасні слова свідомого громадянина суверенної України. Отак би всі українці сприймали свою незалежну державу і з таким би шануванням ставилися до неї - як би далеко у своєму русі ми уже просунулися уперед.
І ще одна теза О. В. Бартенєва мені запам'яталась і, признаюся, дуже припала до душі. Як керівник великого підприємства й депутат Верховної Ради Автономної Республіки Крим він часто буває у Сімферополі - чи то в уряді, чи то у парламенті автономії. Кілька разів був мимовільним свідком мітингів, які організовували різні політичні сили або під стінами Ради міністрів Криму, або під стінами Верховної Ради АРК.
Отож, наслухавшись і тих, й інших ораторів, поділився зі мною своїми думками:
- Я не проти мітингів, ні. У демократичному суспільстві (а ми, хто б там що не говорив, є суспільством демократичним) люди мають право на мітинги. І нехай їх собі проводять, нехай виголошують на них те, що вважають за потрібне сказати. Але при цьому нехай обов'язково дають собі звіт, що мітинги - це як отой паровозний свисток, завдяки якому випускають пару. І тільки. Бо скільки не свисти, паровоз не зрушить з місця, поки пару не переведуть на шатуни. Лиш тоді він покотить рейками... От кричать на мітингах, які вони великі патріоти тієї чи тієї ідеї, як люблять народ, як борються за його світле майбутнє. Та свистки усе це! Коефіцієнт корисної дії - нульовий. Про свою любов до народу треба не на мітингах кричати, а негучно й наполегливо, конкретною роботою покращувати життя людей. Патріотизм мусить бути результативним. Тоді від нього буде користь як окремій людині, так і народові й державі в цілому. Адже держава розбудовується не мітинговою балаканиною, а важкою повсякденною роботою.
Свою тезу про те, що патріотизм мусить бути результативним, Олександр Володимирович Бартенєв постійно підтверджує різноманітними справами, завжди корисними як для окремих людей, так і для держави в цілому. Ось кілька прикладів на доказ цього.
Я вже казав, що О. В. Бартенєв очолив Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами в той час, коли воно, ще не так і давно передове у місті, перебувало в економічній кризі. Він днював і ночував на нафтобазі, втілював у практику свої і своїх колег інженерні розробки, сам шукав нових нафтопостачальних клієнтів, боровся за підвищення рівня екології у підвідомчих йому морських і суходольних територіях, виконував безліч інших робіт. І витягнув підприємство з економічного болота.
Уже через два роки його директорства нафтобаза повністю розрахувалась з усіма кредитними боргами, виплатила людям заборговану зарплатню, почала давати державі прибуток, у 18 разів збільшила відрахування до бюджетів усіх рівнів. А обсяг перевалки нафтовантажів при Бартенєві зріс у 25 разів! У це важко повірити, але це справді так. І тепер капітани могутніх танкерів, що донедавна проходили морськими шляхами осторонь Феодосії, прямуючи до нафтотерміналів інших держав, завертають сюди, переконавшись на власному досвіді, що їхні судна оброблять тут значно швидше і якісніше. Без усякого перебільшення: слава про Феодосійський термінал розноситься світом серед морських нафтоперевізників.
Другий приклад. Набравши економічної міці, колектив нафтобази отримав можливість надавати спонсорську допомогу тим, хто її потребує, - ветеранам війни та праці, дитячим, шкільним, медичним закладам, громадським організаціям. Як офіцер запасу О. В. Бартенєв допомагає у вирішенні багатьох проблем частинам Феодосійського гарнізону Збройних сил України. Лише за останні два роки й дев'ять місяців він надав спонсорської допомоги бригадам морської піхоти і берегової оборони, ракетникам, морякам і прикордонникам на суму близько 650 тисяч гривень.
А ось ще досить цікавий факт. У "Літературній Україні" (№ 33 від 11 вересня 2003 року) опубліковані два матеріали на кримську тематику. Голова Кримської республіканської організації НСПУ Валерій Басиров у статті "Чи потрібен Коктебель для НСПУ?" розповідає про біди, які нині переживає у Коктебелі Будинок-музей М. О. Волошина. А письменник зі Львова Богдан Косьмій рецензує щойно видану дитячу книжку кримського поета Василя Латанського "Де взялась Ведмідь-гора?"
Так ось до обох цих матеріалів О. В. Бартенєв має безпосереднє відношення. Він спонсорував видання книжки, про що В. Латанський говорить у передмові, а також виділив на ремонт Будинку-музею Максиміліана Волошина 90 тисяч гривень, про що повідомила мені завідувачка музею Наталія Мірошниченко.
Або такий факт. Узявшись вивчати українську мову, Олександр Володимирович спочатку лише для себе одного передплатив єдину в Криму  україномовну газету "Кримська світлиця". Переконавшись, що ця газета цікава, публікує багато матеріалів про історію і сучасне життя України, він передплатив ще 50 примірників "Кримської світлиці" для працівників нафтобази. І ось вже кілька років поспіль підприємство постійно передплачує 50 примірників цієї газети.
Досить плідно працює депутат О. В. Бартенєв у Верховній Раді АРК. Він очолює найчисленнішу в парламенті автономії депутатську групу "Стабільність". Саме завдяки його виваженій позиції, його конструктивізму ця депутатська група стала фактором стабільності у Верховній Раді Криму, завдяки чому тут вже забули про постійні сутички і чвари, що точилися при попередньому спікерові-комуністі. Парламент автономії працює спокійно і результативно. І в цьому велика заслуга лідера вищеназваної депутатської групи О. В. Бартенєва.
Можу навести ще чимало інших подібних прикладів. Та й цих досить, аби переконатися, що з плином часу герой моєї першої документальної повісті з серії "Феодосія: дійові особи" Олександр Володимирович Бартенєв лише примножує свій внесок у розбудову нашої держави, за що відзначений багатьма нагородами. Серед них два ордени "За заслуги" II і ІІІ ступенів, орден "За розбудову України" імені Михайла Грушевського ІV ступеня, а його велика благодійницька діяльність відзначена орденом Святого Миколая Чудотворця "За примноження добра на землі" (серед нагороджених раніше цим орденом, зокрема Мати Тереза, Олесь Гончар, Кофі Аннан).
Як авторові повісті про людину, яка конкретними справами підтверджує свою тезу про те, що патріотизм мусить бути результативним, мені приємно, що не помилився у виборі героя - директора одного з кращих підприємств України, активного депутата, просто сердечної і щирої людини - Олександра Володимировича Бартенєва.

На знімку: Олександр Бартенєв (крайній праворуч) передає у дарунок феодосійським медикам два автомобілі "Швидкої допомоги".

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #3 за 16.01.2004 > Тема "Урок української"