Версiя для друку Обговорити в форумi

«ЗАВТРАШНІ БІЛОРУСЬКОМОВНІ ВІЗЬМУТЬСЯ ТІЛЬКИ З РОСІЙСЬКОМОВНИХ» — У КИЄВІ ПРОЙШОВ МОВНИЙ ФОРУМ
У приміщенні Національного спорткомплексу «Олімпійський» відбувся форум на підтримку української мови «Нас об’єднає мова». Організатор — очолюваний Олександром Донієм «Всеукраїнський комітет захисту української мови».
Gazeta.ua опублікувала завершальний виступ білоруського учасника Гліба Лабадзенка, який брав участь у секції «Закордонний досвід мовної політики». Він — мінський журналіст. Заснував курси білоруської мови «Мова Нанова». На київському форумі виступав білоруською («мене в Литві розуміли, то й в Україні зрозуміють!»). Пропонуємо його виступ у перекладі українською.

«На нашій секції ми зрозуміли одну велику спільну проблему Білорусі й України. Це — сусід. Сусідів не обирають, тому ми будемо й надалі жити з ним.
Також я збагнув, чому ви запросили на форум саме представників Литви та Білорусі. Литви, — щоб бачити, кого вам наслідувати. А білоруса, — щоб бачити, що буває ще гірше, ніж у вас, і не похнюплювати носа. Бо про багато чого, що я в вас побачив, я подумав: «Нам би ваші клопоти». Запрошую в Мінськ. Повернетеся до Києва натхненні, весь песимізм пропаде.
У Мінську 98 зі 100 зустрічних говорять російською. Чи причина це засмучуватися? Не думаю. Є багато людей, які не засмучуються. В нас прийнято чекати, що прийде якийсь вельможа, і все потрібне зробить за нас. От, держава не видає білоруських книг. А ми самі навіщо? Нас же багато. Ми перестали змагатися з вітряками й почали виходити з цього становища. Держава не видає книжок білоруською мовою або видає тільки лояльних авторів — лушню всіляку, щоб показати, що література білоруська не така велична, як російська.
І вже років 6 у нас активна система попередньої передплати на книжки. Оголошується, що буде така-то книжка. Люди складають заявки. Наприклад, 1500 заявили, що куплять. Як правило, відсотків 15 потім передумують, але 85% беруть. Це — приклад, як без держави і без ґрантів можна видати книгу.
20 років тому в Білорусі пройшов референдум про рівність державних мов. До того була тільки одна державна мова, білоруська. Коли ввели російську, з’ясувалося, що проблема — в одній літері. Це літера «і». В законі про мови Республіки Білорусь написано: «Все, що... має бути російською АБО білоруською мовою». Якщо поставити там букву І, то всі проблеми вирішаться в один день. Бо коли ти пишеш запит у якусь установу, тобі приходить відповідь: а в нас дві мови, ми можемо вибрати.
Кілька років тому підправили закон про звернення громадян. Коли я пишу запит білоруською, то будь-яка фірма, чиновник не має права мені відписати російською. До певного часу цей закон не застосовували. Переломний момент стався два роки тому, коли я виграв перший у Білорусі суд за білоруську мову. Одна з установ відповіла мені на білоруськомовне звернення російською мовою. Ще й відписали, що в нас у конституції дві мови, тому, гуляй, Вася, будемо й надалі тобі писати російською.
Але треба знати, з ким розмовляти пряником, а з ким — буком. Коли людина налаштована лояльно, треба її перетягувати до себе усмішкою. Коли з тобою агресивні, то можна й за бук взятись, інакше все профукаєш.
Суд їм дав не такий великий штраф, але після того всі, як один, відповіді стали надсилати білоруською.
З позитивного. Щотижня на наші мовні курси «Мова Нанова» приходить 700 людей. Вчаться в 10 містах. Що я для себе виніс із курсів. Що робити з російськомовною громадськістю? Деякі радикально налаштовані встигли налякати громадськість: «Усіх російськомовних посадимо в один поїзд — і вишлемо в Москву». В такому разі я маю своїх батьків відправити таким поїздом. Мої батьки — не москалі. До нас на курси приходять російськомовні люди. Завтрашні білоруськомовні візьмуться тільки з сьогоднішніх російськомовних. З Марсу нам їх не пришлють.
На початку курсів ми озвучили для себе стереотипи, чому люди не говорять білоруською. Їх є вичерпна кількість. Найпопулярніші — «я з російськомовної сім’ї, не можу», «моє оточення російськомовне, як же я буду?». А найпоширеніший стереотип — «не хочу псувати цю чудову мову своїми помилками». Я коли таке чую, — хочеться сказати: «Якщо ваша ласка — псуйте. Мені буде дуже приємно, якщо ви почнете псувати нашу чудову мову своїми помилками».
Білоруси мають приказки про свою мову. Наприклад: «Білоруська — найскладніша мова в світі. Навіть самі білоруси не можуть її вивчити». Або «Білоруси настільки шанують свою мову, що навіть не розмовляють нею, щоб не зіпсувалася».
У Білорусі 8 років був посол Швеції Штефан Еріксон. Його вислали після того, як шведський літак викинув плюшевих ведмедиків у Мінську (до ведмедиків були прикріплені гасла на підтримку свободи слова в Білорусі — ред.). За цей час він досконало вивчив білоруську мову. Коли його питали, як йому це вдалось, коли ми самі, тупаки, не можемо так її опанувати, він казав: «Ваша проблема, — що вам якщо говорити білоруською, то тільки мовою Купала (це як в Україні — мовою Шевченка). На менше ви не згодні. А я приїхав — не мав таких гальм. Просив мене виправляти, і все відшліфувалося». А до нас на курси ходила японка. Вона досконало мову вивчила за 8 місяців своєї практики в Білорусі.
Такі приклади мене надихають. Коли швед і японка вивчили, то й наші вивчать. Живє Бєларусь! Слава Україні!».

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #28 за 10.07.2015 > Тема "З потоку життя"