Марія Іванівна продала свого чоловіка. Спочатку думала: чи варто? А потім: чому б і ні! Користі в домі від чоловіка - ніякої. Він нічого не робить, тільки лежить на канапі, читаючи газету. Прийшли інші часи і тримати дома зайвий рот стало важкувато... З іншого боку, і виганяти живу істоту на мороз було жалко. Та от якось у газеті поміж безплатних об'яв Марія Іванівна прочитала: "Куплю чоловіка". Спочатку вона не повірила власним очам. Потім вирішила, що це жарт. Потім... потім набрала номер. Відгукнулися приємним жіночим голосом. - Купуєте чоловіків?- напрямки спитала Марія Іванівна. Співбесідниця радісно підтвердила: - Так, так! Марія Іванівна тихо поклала трубку. А наступного дня поспішила на базар. Чоловік покірно йшов слідом, читаючи на ходу газету, і тихенько зітхав. Йому було жаль затишної канапи. Стала скромно, біля паркану. Підходили і прицінювалися, але, дізнавшись, що чоловік - інтелігент, інженер і безробітний, поспішали геть. І тут раптом біля Марії Іванівни зупинився білий "Мерседес". З нього вилізла дама в шкірі й соболях. - Можу в доларах,- діловито сказала дама, прискіпливо оглядаючи товар. - Інтелігент,- чесно зізналася Марія Іванівна. - Гаразд. Тобто, вихований, грубощів не дозволить? - Інженер... - От і чудово! - Безробітний. - А навіщо йому працювати? Він мені для інтер'єру потрібний. Поторгувалися, як ведеться, і вдарили по руках. - Канапа буде?- несміливо втрутився чоловік. - Італійська тебе влаштує? - Цілком!.. І чоловіка повезли. Марія Іванівна помахала услід, утираючи мимовільну сльозу. В другій руці вона цупко стискала пакет з валютою. Підприємлива Марія Іванівна пустила гроші в обіг, відкривши продуктовий павільйон. А потім, десь за півроку, втомившись самотньо перераховувати доходи, задумалася і написала об'яву в газету: "Куплю чоловіка. Недорого". Ринкова економіка, панове!