Версiя для друку Обговорити в форумi

І сміх і гріх

Микола Дмітрух, митець із Тернополя, – член Національної спілки художників України, лауреат і дипломант міжнародних виставок. Його роботи експонувалися в Польщі, Іспанії, Туреччині, Болгарії, Росії, Бельгії, на Тайвані. Окремі з них зберігаються у приватних збірках європейських та американських колекціонерів. Митець працює у жанрі живопису, графіки, але є у його творчості й особлива «родзинка» – шарж, карикатура. Саме про цю грань творчості художника розмова з кореспондентом «Укрінформу».

СКЛАДНА ФІЛОСОФІЯ ПРОСТИХ ЛІНІЙ

– Миколо Антоновичу, ваші шаржі, карикатури, як на мій погляд, — протилежність зовнішнім ознакам вашого спокійного характеру. Вони – згусток емоцій, іронії і філософського змісту. Чому це так?
– Не знаю. Напевно, найкраще за митця говорять його роботи. Значить, я і є таким, як мене бачать, і таким, яким мене пізнають через мої роботи.
– Тут, у вашій творчій майстерні, – стільки дипломів, нагород різноманітних конкурсів, виставок, бієнале гумору та сатири. А де «першопочаток» отих робіт, визнаних як в Україні, так і за кордоном?
– Скільки себе пам’ятаю, не розлучався з олівцем та аркушем паперу. Десь уже з трьох років почав малювати, намагаючись зобразити навколишній світ. Рідні щиро сміялися із тих зображень, упізнаючи в них себе. А згодом малював веселі портрети своїх однокласників, учителів, хоча робив це обережно, бо боявся, щоб не образити когось.
Серйозною школою пізнання мистецького світу стало навчання у Вижницькому училищі прикладного мистецтва на Прикарпатті. Саме там, спілкуючись із визнаними майстрами, поступово опановував усі творчі таємниці станкового живопису, графіки, намагався розвинути ці жанри, не забуваючи про те, що особливо любив, – дружні шаржі та карикатури.
– Не раз бачив, як починається ваш майбутній шаржований портрет. Спочатку кілька рухів перед чистим аркушем паперу чи картону, ніби уявно створюєте майбутній рисунок, потім ледь-ледь торкаєтесь паперової поверхні, — і от уже швидко з’являється одна лінія, ще одна, якась закарлючка, що згодом виявиться носом чи рукою і все – хвилина-друга, і шарж готовий. Здається, так все просто...
– Кажете, лінії, закарлючки... Саме у них – величезна сконцентрованість майбутнього образу і художня довершеність, із сукупності отих ліній і постає закінчена робота, що несе певне емоційне навантаження.

ГОЛОВНЕ – НЕ ОБРАЗИТИ ЛЮДИНУ

– Серед ваших нагород бачу якусь особливу — з Польщі.
– Так, це — документ про те, що я занесений у Книгу польських рекордів та особистостей. Кілька років тому у сусідній державі був міжнародний конкурс карикатуристів і шаржів. Тоді за одну годину я написав 59 шаржованих портретів. Це усіх вразило, і поляки вписали моє ім’я до згаданої книги. Навіть подейкували, що маю всі підстави бути занесеним до Книги рекордів Гіннеса.
– Знаю, що там, у Польщі, вас назвали королем дружнього шаржу. Дивишся на ваші роботи і справді бачиш, що вони не несуть якоїсь агресії, доброзичливі, відразу викликають щиру усмішку. А чи є якийсь ключовий принцип, яким керуєтесь, приступаючи до створення шаржованих портретів?
– Напевно, це те, що ви підмітили, – ота «дружність», доброзичливість. У цьому — суть таких портретів. Головне, щоб усі лінії, з яких складається портрет, не образили того, кого намагався зобразити, не принизили його, не викликали певних негативних думок як у нього, так і в тих, хто згодом розглядатиме цей портрет. Наприклад, ніколи не насміхаюсь над певними фізичними вадами людини. Це для мене «табу», моральний бар’єр, який ніколи не переступаю.
– Кажете про етичні, моральні моменти, а от, як ви ставитесь до смертельної драми, яку викликали відомі малюнки французьких карикатуристів?
– Смерть, насильство – це завжди страшно, і цьому жодного виправдання немає. Вважаю, що є теми, до яких художники-карикатуристи повинні дуже делікатно ставитися. Повинен бути своєрідний моральний кодекс митця. Це – можна, а це – небажано, бо не всі зрозуміють, когось це може особливо образити, принизити, викликати не просто гнів, а навіть ненависть, від якої до злочину — один крок.
На жаль, ми живемо у світі, де стільки зла, непримиренності. Тому художники мають враховувати такі обставини, аби не нагнітати зайві пристрасті між людьми.

І КРАПКА МОЖЕ БУТИ ПРОМОВИСТОЮ

– У вашій «шаржованій» колекції – понад тисяча портретів відомих особистостей. Як же вдається з такого розмаїття облич із подібними «фізіологічними елементами» вловлювати найбільш характерне для героїв ваших шаржів?
– Це тільки на перший погляд людські обличчя мають, якщо можна так висловитися, «однакові елементи». Але ж подивіться, які вони, оці «елементи»! Кожне обличчя, кожна людина – унікальна, неповторна. Це — цілий світ, і часто обличчя, особливо очі, як кажуть, є, справді, дзеркалом душі. Тож головне – це підмітити, вловити і втілити в портреті. Намагаюсь зробити акцент на очах людини, наскільки це можливо у шаржі. Бо вони багато що говорять про саму людину.
– Дійсно, у ваших шаржах очі особливо промовисті, хоча іноді замість очей – просто дві крапки. Але які! Щоразу інші.
– Саме так. Оті «крапки» – невід’ємна складова портрета, цілісного образу, який говорить сам за себе.
– Пане Миколо, ви — автор прекрасного альбому «Обличчя Тернополя», куди увійшли шаржі на відомих у нашому місті людей. Плануєте ще щось видати?
– Є деякі задуми. Наприклад, про відомого у світі художника, нашого земляка Івана Марчука маю десь до тридцяти шаржів! Іван Степанович, як кажуть, «дається» до створення дружніх шаржів. Він завжди цінує кожну таку мою роботу, ще жодного разу не сказав, що йому щось не сподобалося у ній, сміється – і то для мене найбільша нагорода – здоровий, щирий сміх.

СМІЙТЕСЯ НА ЗДОРОВ’Я!

– До речі, про сміх, усмішку. Напевне, це і є кінцева мета кожного вашого шаржу чи карикатури. А от як ви трактуєте, на перший погляд, алогічну фразу про те, що «сміх – справа серйозна»?
– А ви не задумувалися, чому взагалі людина сміється? Я десь читав, що хтось із древніх філософів стверджував: сміх виникає тоді, коли від очікування чогось дуже важливого, серйозного раптово стається щось незначне, дрібненьке, несподіване, навіть – неочікувано-шокуюче. Тобто ситуація настільки різко змінюється, що змушує все єство відреагувати на це, викликаючи бажання від такого парадоксу просто засміятися.
– Цим і користуються карикатуристи, наприклад, зображуючи людину, досить серйозну, навіть з високою посадою, дещо комічною?
– Саме так. Але, повторюю, важливо, щоб ота легка іронія не була занадто карикатурною, настільки, що межувала б із приниженням людини.
– Хоча, як на мене, навіть «убивчо-іронічні» сатиричні малюнки теж не раз викликають сміх.
– Тут уже йдеться про сарказм, сміх іншого ґатунку, він – дійсно, не така собі легенька іронія. Зрештою, погодьтеся, сам сміх буває різним – мстивим, іронічним, злим, нищівним, похмурим, легким, добродушним... І мистецтво художника – вміло керувати емоціями людини, викликаючи у неї різний сміх, а отже, й різні відчуття.
– Це вже щось зі сфери психології та фізіології?
– А як ви думали? Доведено, що сміх має благотворний, оздоровчий вплив на здоров’я людини. Адже це – такий собі позитивний мікрострес для організму, що примушує активніше працювати усі його приховані резерви. А особливо позитивний вплив він має тоді, коли людина сміється не сама, коли вона не наодинці зі своїм сміхом, а «ділить» його з іншими. Ви ж подивіться, як сміються люди у залі чи під час виставок карикатур! Такий сміх – ніби невидиме емоційне поле, що огортає присутніх, додаючи сплеску нових позитивних емоцій. Це – своєрідний потужний сигнал для навколишніх, який викликає підсилення і лунає на вищих емоційних хвилях. Так що, дійсно, сміх – справа серйозна.

Олег СНІТОВСЬКИЙ
м. Тернопіль

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #25 за 19.06.2015 > Тема "Смішного!"