Версiя для друку Обговорити в форумi

ШАНОВНА РЕДАКЦІЄ! У травні «Світлиця» надрукувала мої спогади про пережитий Голодомор 1933 року, а пізніше — роздуми «Як у зав’язаному мішку». Моє політув’язнення у 1972 році стало на заваді моїм дітям: синові Олександру і дочці Тоні, але діти мене не осудили, все пережили і пішли за мною, тобто за Україну українську. ТОВ «Гамазин» цього року видало збірку прози і віршів Тоні Білоус під назвою «Психопатика». Висилаю Тонін вірш із цієї збірки про голод 1932-1933 років. Шлю також фото Тоніних дітей Марії і Олеся — дай, Боже, щоб хоча б нашим онукам пощастило жити в українській Україні!
Дякую, що вислали мені «Світлицю» із моїми роздумами. З жовтня отримую газету регулярно. Дуже поважні і цікаві автори друкуються в «Кримській світлиці». Нелегко вам, то хай Бог дасть вам здоров’я і сили!

З щирою повагою,
Василь Кузьмович БІЛОУС,
політв’язень 1972-1973 рр., небайдужий до долі українців, інвалід війни, 87 років

ПЛАЧ-ПОСІВАЛЬНА

Сію-вію, посіваю
землю кісточками,
щедро кров’ю напуваю,
зрошую сльозами.

Голодує бідна мати,
голодує тато,
пухнуть діти коло хати,
зібрались вмирати.

Ось і смерть уже з косою
до воріт прибилась.
Над дитям своїм рідненьким
матінка схилилась.

Ой, нащо я тя вродила,
нащо сповивала,
щоб тобі за хресну матір
смерть проклята стала?

Посівна якась бісівська,
бо хто жне, як сіє,
та жне й косить
смерть безока
і навпаки діє.

Викошує села краєм,
нікому спасати,
на підводу труп скидає
комісарик клятий.

Бродить морок долинами,
вороння кружляє,
кат-комуніст у земельку
лопату встромляє.

У відчаї посивіли
свіжії могили,
у дворах осиротілих
сутінки завили.

Посивіли могилоньки,
бо дітей приймають,
і могили мають серце
й до Бога волають.

До останньої зернини
все забрали з хати,
нема в домі ні билини,
щоб діточкам дати.

Стогне земля, плачуть зорі,
замовкла дитина.
Збожеволівши від горя,
з’їла мати сина.

А кат лютий в будьонівці
на коні гарцює
і батогом людей гонить,
лає і лупцює.

Заридала, застогнала
сама смерть з косою,
не витримала того діла,
що ворог накоїв.

Густо заросли травою
й полином могили,
і змарніла Україна,
й вибилась із сили.

Сонми мучеників наших
стоять перед Богом
і моляться за державу
українську нову.

І освячені хрестами
вже могили братні,
і запалюються свічі
у дні поминальні.

Не забудь же, рідний люде,
що наша свобода
здобута стражданнями
нашого народу.

Горить свіча пам’яті,
смутком обпікає,
до невинних жертв й героїв
вдячність не вгасає.

Тоня БІЛОУС

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #52 за 27.12.2013 > Тема "З потоку життя"