Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кров моя в подільській землі" - так називалася стаття Романа-Межимира Миколаїва, аспіранта Інституту філософії НАН України ("Кримська світлиця", 21.03 2003 р.). Власне, це був відгук на "світличанську" тему - "Магнетизм малої Батьківщини".
Відчувалося, що автор безмежно закоханий у своє Поділля і небезпідставно пишається рідним краєм: "Близько 50% усіх боїв національно-визвольної революції середини XVII ст. відбулися на території Поділля. Кожне село чи містечко, особливо в Східному Поділлі, пережило в ті часи штурми, напади, бої та різного роду воєнні баталії..."
Мені зрозуміла гордість науковця. І хоча малі батьківщини у нас різні (я ніколи не забував, що мої предки з Сіверщини, мальовничого деснянського краю), я мимоволі відчуваю повагу до його точки зору. І цілком погоджуюся з ним, коли він пише: "Як на мене, редакції "Кримської світлиці" варто було б відкрити окре-му рубрику дописів про малі Батьківщини. Адже саме внутрішні переживання, усвідомлення близькості рідної землі роблять з нас одне ціле, єдиний живий організм - націю".
До речі, Роман-Межимир обіймає посаду хорунжого Характерного козацтва. Ну що ж, у незалежній Україні цим тепер нікого не здивуєш, адже козацтво, хоч і дуже повільно, але спинається на ноги. Проте, коли одного разу я прочитав про подільських козаків велику статтю у "Дзеркалі тижня", то зрозумів: характерне козацтво - це серйозно.
Ознакою цього патріотичного руху є Рідновір'я. Саме тому у козаків і козачок такі щиро незвичні для нашого вуха імена: Межимир, Володар, Святозар, Зореслава, Лада, Доля... Саме звідси - закоріненість у рідну землю, любов до природи, віра у свої сили, культ самовдосконалення. Вже шостий рік підряд проводиться "Звичаєва Січ", кількість учасників якої невпинно зростає. Влітку поблизу смт. Брацлав відбулася "Звичаєва Січ-2003". Були представлені Вінницький полк Українського козацтва на чолі з Володимиром Володюком, Гайсинська гайдамацька сотня, Меджибізький курінь УК,  Чечільницька сотня УК, Червоноградська сотня УК, Уманський курінь УК та багато гостей з Києва, Львова, Тернополя, Черкас, Житомира. Організаторами табору виступили полковий отаман Брацлавського полку Українського козацтва ім. Данила Нечая Сергій Жук та кошовий отаман Коша Характерного козацтва Межимир Миколаїв.
У програмі цьогорічних зборів було все необхідне для вишколу козаків: водні переправи з форсуванням протилежного берега, нічні походи, таборова військова гра, розповіді з українознавства, верхова їзда, змагання з бойового гопака та "триглава" (це також комплекс бойових мистецтв).
Усім переможцям змагань відомий дослідник козацького і гайдамацького руху Роман  Коваль вручив книжки з особистим підписом. А ще були ватра, майстерна гра на бандурі наказного отамана Черкаського полку Живосила Лютого, розповіді про славні перемоги українського козацтва.
Підсумком "Звичаєвої Січі-2003" було створення координаційної ради дієвих козацьких об'єднань з метою покращення виховної і пропагандистської роботи з національного відродження України.
Межимир Миколаїв люб'язно погодився відповісти на деякі мої запитання.
- Межимире, мені дуже приємно, що козацтво відроджується на подільській землі. І все ж, за всі 12 років незалежності козацтво не стало настільки вагомим явищем нашого життя, щоб без нього нічого не могло вирішуватися. А було б непогано, якби воно було справді масовим в України!
- Тут є дві причини. Керівництво держави до цих пір сприймає козацтво як щось бутафорське і несерйозне. Теперішні чиновники ніяк не можуть зрозуміти, що не народ для них, а вони для народу, тому не поспішають допомагати навіть у найсвятіших речах. І це незважаючи на те, що існують постанови щодо розвитку козацтва...
Друга причина - інколи самі козаки ставляться до свого руху як до таких собі культурницько-фольклорних гуртків за інтересами. Негативну роль відіграло
і "генерал-погонне" козацтво, що наплодило "генерал-хорунжих" та "генерал-осавулів" більше, ніж було генералів у всій Червоній Армії. Звичайно, все це вплинуло на ставлення народу до українського козацтва.
Характерне козацтво пішло іншим шляхом. Ми відмовилися від "бутафорської" функції і творимо наші структури за зразками спортивних товариств Галичини початку ХХ століття. Хоча це й дуже поверхове порівняння. Характерне козацтво стоїть на чотирьох "китах". Це, по-перше, бойове мистецтво "Триглав" - як засіб фізичного та духовного вишколу козаків. По-друге, це психо-інформаційна школа "Характерник" - як засіб розвитку особистих якостей людини. По-третє, це табірництво - як засіб творення дружнього молодіжного середовища та плекання побратимства. І, нарешті, це Рідна Віра - як світоглядна основа нашого руху та й всього нашого українського роду...
Плануємо створити Клуб козаків-підприємців, а в перспективі - мережу таких клубів по всій Україні.
- Я бачу, що існують відмінності між вами та іншими козацькими організаціями. Час покаже, які з них будуть дієвішими, активнішими. Але добре те, що всі вони стоять на державницьких позиціях, всі шанують історію, рідну мову. А як ви збираєтеся пропагувати рідну мову?
- Ми не пропагуємо її, а просто послідовно використовуємо. Для нас українська мова - це не лише засіб спілкування молоді, але й мова священних молитов, спілкування з рідними богами. Непорушний принцип характерника - ніде і ні з ким не спілкуватися чужинською мовою. Принаймні, в Україні з українськими громадянами...
- А як же традиційна українська толерантність?
- Її викорінити неможливо. Але кожен народ повинен вирішувати свої проблеми сам, не перекидаючи їх на плечі інших народів. Народ повинен мати можливість жити за своїми власними законами та звичаями. Ми розраховуємо на власні сили у створенні держави. До всіх друзів будемо ставитися приязно, як це і було споконвіку на нашій землі...
- А яка мовна ситуація у Хмельницькому? Я мав багато знайомих-хмельниччан, які розмовляли тільки російською?
- Тепер ситуація змінилася. За роки незалежності відсоток україномовних зріс. Думаю, тепер не менше 70% міських жителів спілкується українською.
- Це майже "львівські" показники... Чого доброго, Поділля перейме на себе функції П'ємонту!
- А чому б і ні? Ми відчуваємо, що можемо йти вперед, тоді як Галичина трохи "притомилася"...
- Отже, ви хочете творити нову Україну. А як саме ви це збираєтеся робити?
- Ми випробовуємо оптимальні моделі всередині нашої організації, а потім запропонуємо їх суспільству. Богиня Доля творить відповідні історичні моменти для кардинальних змін, і наше завдання - бути готовими до них.
- А як ви ставитеся до "людського фактора"? Адже успіх козацтва залежатиме від того, наскільки швидко і вміло ви зможете залучити до своїх лав усіх небайдужих, усіх тих, у кого в грудях "козацька кров нуртує і гуде..."
- Ми творимо культ козака - молодої, здорової, дієвої людини, яка активно проявляє себе у тих сферах життя, де вона задіяна. В цьому наша сила, а українці силу поважають. Вони ж самі її і створять. Зовсім не обов'язково залучати всіх бажаючих до лав козацтва. Старші люди неохоче йдуть у якісь структури, але вони можуть бути активними прихильниками Характерного козацтва. Поки що ця тактика виправдовує себе - організація наша зростає, козацтво стає популярним у народі.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #38 за 19.09.2003 > Тема "Урок української"