Версiя для друку Обговорити в форумi

Ми єсть народ!

ДЕСЯТИЙ СВІТОВИЙ КОНГРЕС УКРАЇНЦІВ ВІДБУВСЯ В СТОЛИЦІ ГАЛИЧИНИ

20-22 серпня 2013 року в Національному університеті «Львівська політехніка» відбувся ювілейний X Світовий конгрес українців (СКУ). Прес-служба Світового конгресу українців зазначила, що цьогорічний конгрес проходив під гаслом «Contra spem spero!». «Ці слова відомої української поетеси Лесі Українки відображають віру двадцятимільйонної української діаспори в краще майбутнє Української держави, незважаючи на серйозні сучасні виклики», — йдеться в повідомленні. У роботі X Світового конгресу українців взяли участь делегати складових організацій СКУ, які сьогодні діють у 33 країнах світу, та представники організацій ще з 14 країн, з якими СКУ підтримує зв’язки, а також широка українська громадськість з України та діаспори.
Всі присутні могли ознайомитися з текстом привітання учасників Х Світового конгресу українців віце-прем’єра Олександра Вілкула. Там йшлося про те, що необхідно створити міжнародну мережу громадської підтримки євроінтеграції України. «В листопаді українці очікують підписання Угоди про Асоціацію з ЄС. Необхідно створити міжнародну мережу громадської підтримки євроінтеграції України. І неоціненну послугу в цьому зможе надати саме українська діаспора, — сказав віце-прем’єр. Далі він зазначив, що Україна пройшла непростий шлях до усвідомлення себе єдиним народом, до усвідомлення своєї державності. Була князівська та гетьманська доба, але була й Руїна. Були короткі часи визнання української державності з боку європейських країн. Але були й Голодомор та розподіл між сусідніми імперіями — з мовною та релігійною асиміляцією. Тому Україна різна. Україна — це і Галичина, і Наддніпрянщина, і Донбас. Далі Олександр Вілкул зазначив, що сьогодні всі повинні знайти в собі сили піднятися над багатьма питаннями — і регіональними, і політичними, і релігійними. І зробити рішучий культурологічний вибір на користь європейських цінностей.
Ну, агітувати присутніх за європейський вибір і європейські цінності особливої потреби, мабуть, не було. Навпаки, від багатьох доводилося чути, що влада з цим ніяк не визначиться... Та все ж привітання Олександра Вілкула багатьом додало оптимізму.
Зазначу, що X Світовий конгрес українців було присвячено пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 рр. у його 80-ту річницю. А тому 20 серпня після завершення першої пленарної сесії біля пам’ятника Тарасу Шевченку відбулася церемонія вшанування мільйонів жертв Голодомору. Після цього у Львівському національному академічному театрі опери та балету ім. Соломії Крушельницької відбулося урочисте відкриття X Світового конгресу українців.
Звичайно, людей зібралося дуже багато, та все ж я бачив у натовпі надто багато знайомих облич і мимоволі задумався: невже українська ідея тримається на кількох сотнях активістів? У нас 45-мільйонна держава та ще й 20 мільйонів українців за кордоном! А скільки серед них розумних, небайдужих людей... Слабка ротація активістів — це скоріше мінус, аніж плюс. Чим більша ротація, тим більший шанс проникнути в усі пори українського національного організму, привернути до події увагу всього суспільства. Натомість інтерес львів’ян до Х Конгресу був не надто високим. А ось якби щось подібне дозволили провести 30 років тому (за правління Андропова), то на площі зібралися б десятки, сотні тисяч львів’ян! Жодного сумніву немає, що відбулося б грандіозне стихійне віче. А може, це лише моя суб’єктивна думка? Щоб розвіяти сумніви, прошу сказати декілька слів з цього приводу голову Товариства «Надсяння» пана Володимира Середу, який користується великою повагою у львів’ян через свою толерантність і об’єктивність.
— Це надзвичайно важлива подія! — сказав пан Володимир. — Нам, львів’янам, СКУ виявив довіру, а разом з тим велику відповідальність за проведення Х ювілейного Конгресу саме у Львові. Головна визначальна тема — вшанування пам’яті жертв мільйонів українців, які загинули під час Голодомору 1932-1933 років. Це повинно послужити потужним поштовхом до того, щоб українська громада в цілому усвідомила трагедію свого рідного народу. Наголошую: щоб ВСЯ громада усвідомила, бо поки цього немає. Комуністи — народні депутати не вважали за потрібне навіть встати, коли в стінах Верховної Ради пролунала пропозиція вшанувати пам’ять мільйонів жертв Голодомору. Я думаю, що кожен Конгрес гуртує українську діаспору, а це не один мільйон наших братів і сестер за кордоном. Не від доброго життя покидали вони Україну... Хоча, здавалося б, для всіх є достатньо місця на нашій землі. Ми втратили багатьох активних людей, але тепер вдячні діаспорянам за те, що в часи комуністичної диктатури вони плекали, зберігали вогонь українства. Довгі роки він там ледь жеврів, але виявився таким необхідним у 1991 році! Звичайно, тридцять років тому львів’яни реагували б на подію значно емоційніше — тут уся площа була б заповнена людом. З часом усе сприймається буденніше, прозаїчніше... Це — факт. Але все одно роль цього Конгресу величезна...
Потім розпочалося офіційне відкриття Конгресу у Львівському оперному театрі ім. Соломії Крушельницької.
В залі театру не було де яблуку впасти. Із завидною одностайністю і з теплими усмішками на устах присутні аплодували відомим людям, які зайняли місце в президії. Слухали уважно, розуміючи, що є шанс почути надзвичайно актуальні думки. Лідери опозиції (Арсеній Яценюк, Віталій Кличко та Олег Тягнибок) говорили про необхідність рухатися в напрямку Євросоюзу, і їхні промови були гаряче підтримані присутніми. Інші виступаючі говорили про непросту ситуацію, яка склалася в країні. Але наголошували, що навіть у безвихідних ситуацях можна прийти до перемоги.
До речі, зустрів багато «світличан» та їхніх друзів: Віру Олеш (Львівщина), Оксану Калинич (Полтава), наших читачок з Коломиї. Та й серед представників діаспори багато хто чув про нашу газету. Скажімо, починаючи з 2008 року я кілька разів писав про Ларису Скрипникову, керівника Товариства української культури «Калина» з Карелії. Уявіть собі, декілька примірників нашої газети є і в столиці Карелії Петрозаводську! Представники української діаспори в Угорщині також наголосили, що підтримують тісні культурницькі контакти з Кримом і про «Кримську світлицю» чули. Про заступника голови Української національно-культурної автономії Санкт-Петербурга Валентина Іващенка я розповідав на шпальтах «Кримської світлиці» ще в 2002 році. Уявляєте, як цікаво було зустріти земляка (наше дитинство минуло на півдні Київщини, в мальовничому Надроссі) через одинадцять років? А потім переконатися, що у нього ще й дивовижно красивий, сильний голос. Так співав пісню «Смерека», що всім хотілося підтанцьовувати. І найемоційніші делегати таки почали свій танок, узявшись за руки. Але це було вже на завершення Конгресу. Подумалося: ось такі ми є, українці, — емоційні, запальні... У естонців, німців, японців подібні форуми проходили б, напевно, у більш діловій атмосфері. Але й «робочих бджілок», тобто людей, зосереджених на якійсь одній конкретній темі, було досить багато. По фото, яке бачив у «Кримській світлиці», впізнав В’ячеслава Чорномаза, відомого українського діяча з Далекого Сходу. Він — діаспорянин вже у четвертому поколінні, але нашою мовою розмовляє вільно, без акценту. Радує те, що приїхав із сином, отже, є надія на те, що не перерветься український ланцюжок. Очі розбігаються від цікавих людей і нових облич. Але насамперед намагаюся переговорити із «світличанами». Ось як висловилася про подію Віра Олеш із шахтарської Соснівки:
— Хай не сьогодні, хай не в один день, але резонанс від події буде великим, він піде «концентричними колами» по всій Україні. Ми ж бачимо тільки частинку Конгресу, багато робиться в комісіях. А виступи Євгена Чолія та інших відомих людей? В них дуже багато конструктиву. Тут серйозно обговорюються наболілі питання українства. Особисто мене все це дуже надихає і підштовхує до роботи. Я вважаю, що організація Конгресу добра, він проходить на високому рівні. Жодного сумніву, що й між форумами українці за кордоном роблять велику роботу.
Разом з Вірою була її подруга, союзянка Оксана Калинич з Полтави. Користуючись нагодою, поцікавився її точкою зору на статтю «Мовна аналітика колись і тепер» («КС» від 16.08.2013). Зокрема — чи вірно описує мовну ситуацію в Полтаві Олексій Курінний? Пані Оксана відповіла так:
— Як на мене, то Олексій трішки перебільшує відсоток україномовних у нашому місті. Спеціальними підрахунками я не займалася, але думаю, що не більше 20% полтавчан реально на вулицях розмовляють державною мовою. І це при тому, що володіють нею якщо не всі, то більшість мешканців міста. Молодь чомусь прагне спілкуватися у своєму оточенні російською мовою, і це при тому, що в родині розмовляють українською або, точніше, суржиком. Те ж саме можна сказати і про дітей — у дворі, спілкуючись з однолітками, вони переходять на російську. Водій тролейбуса також оголошує зупинки російською... Якщо до нього звернутися українською, то він перейде на цю мову, але ж повинно бути навпаки! Українською — завжди, а російською — при потребі, коли людина не розуміє державної мови. Таке враження, що в Полтаві люди знають українську, але соромляться її... Нам, свідомим полтавцям, це дуже боляче і ми не завжди можемо пояснити причину цього явища. Можливо, однією з причин є великий відсоток у місті росіян. У радянські часи в Полтаві було два військових училища — артучилище і училище зв’язку. Декілька військових частин. А коли розпався Союз, то з Європи прибуло багато військовослужбовців, які у нас осіли і отримали квартири. Зауважу, багато полтавців досі живуть у гуртожитках... Коли проводиться така політика, а іншої не видно, то який може бути результат?
...Ну, що ж, важливий штришок; мені, журналісту, важливо мати інформацію про Полтаву з перших вуст. А читачі наші зрозуміють, наскільки широким був спектр можливостей Конгресу стосовно спілкування, інформаційного та духовного збагачення.
Ось ще одне знайоме обличчя — Ростислава Федак, заступник голови Союзу українок України (її мені вдалося сфотографувати в момент, коли голова СКУ Євген Чолій потиснув їй руку), підходжу, розмовляємо. Пані Федак дуже тепло каже про «Кримську світлицю»:
— «Кримська світлиця» — це дуже вдала назва газети! Бо світлиця — це те святе місце, де разом можуть зібратися друзі, родина, однодумці. А вся наша українська родина збирається в «Кримській світлиці», бо в ній акумулюється дух українства, причому не лише кримського. В газеті присутній дух соборної України, там друкуються статті не лише на кримську тематику... Але так чи інакше вони поєднують Крим з материковою Україною. Я високо ціную роботу Тамари Мельник із Севастополя. В січні мене посвятили в Школу шляхетних українок, яка успішно діє в місті двох флотів. Пані Тамара узгодила свої плани із штабом ВМС України, і з 1 вересня почнеться просвітницька робота на нашому українському флоті. І не в останню чергу саме завдяки «Кримській світлиці» налагоджуються контакти і з флотом, і з військовими частинами, дислокованими в Криму, і з усією материковою Україною.
А ось трішки звільнився В’ячеслав Чорномаз, який, окрім виступів на Конгресі, хоче, користуючись своєю присутністю у Львові, пошукати в бібліотеці ім. Стефаника примірники газет, які виходили на Далекому Сході:
— Не лише в Харбіні і Шанхаї, але й в інших китайських містах виходили українські газети. Скажімо, в Циндао виходила газета «На Далекому Сході». Наскільки мені відомо, в бібліотеці ім. Стефаника у відділі україніки є три числа цієї газети. Треба зазначити, що друге покоління українських переселенців на Далекий Схід було дуже патріотичним. Можна сказати, що це було покоління українських націоналістів. Принаймні так було в місцях скупчення української інтелігенції. Були дуже яскраві постаті! В 1935-1936 роках у Харбіні була утворена «Далекосхідна Січ». Це була організація СУМу (Союзу української молоді). В цей час з України в Харбін прибуло кілька представників ОУН. Вони надали діяльності «Далекосхідної Січі» націоналістичного спрямування. Багато діячів «Січі» було репресовано в 1945 році, коли Червона Армія зайшла в Маньчжурію. Думаю, більшість свідомих українців уже тоді опинилися в таборах ГУЛАГу. Щось додатково «зачищати» під час китайської культурної революції вже не було потреби. І все ж мені пощастило, я спілкувався з одним із далекосхідних «січовиків». Той останні роки свого життя провів у Москві і помер у 1998 році.
Уявіть собі, серед присутніх я побачив і відомого борця за присутність української мови у вишах Луганщини Сергія Мельничука. Мужній східняк судиться з усіма порушниками мовного законодавства, тому волосся цієї відносно молодої людини густо припорошене сивиною... Вручив Сергію примірник «Світлички» із статтею «Гасло «Україна для українців» провокується українофобами» («КС» від 02.08.2013), адже цілий розділ там був присвячений йому особисто. Помандрує на північ і число із статтею «Світ був рідним, зручним, іжорським...», у якій ідеться про українську поетесу іжорського походження Лану Перлулайнен («КС» від 19.07.2013). Дуже просив передати його активістам іжорського товариства, яке діє в столиці Карелії Петрозаводську. Нехай знають про нашу газету і діячі угро-фінських об’єднань.
Ще я хотів би відзначити дуже цікавий і конструктивний виступ директора міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» Ірини Ключковської. Вражений був її глибиною розуміння проблеми. Все ж добре, що є у Львові така інституція! В останній день X Світового конгресу українців, 22 серпня, було обрано новий склад керівних органів СКУ. Президентом Світового конгресу українців повторно було обрано Євгена Чолія.

Сергій ЛАЩЕНКО

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #35 за 30.08.2013 > Тема "Урок української"