|
"Кримська Свiтлиця" > #31 за 01.08.2003 > Тема "Урок української"
#31 за 01.08.2003
Євген СТАХІВ: "ПАТРІОТИЗМ ГРОМАДЯН - ФУНДАМЕНТ БУДЬ-ЯКОЇ ДЕРЖАВИ..."
Сергій ЛАЩЕНКО
Нещодавно мені зателефонував знайомий журналіст: "Євген Стахів знову у Львові". Так-так, той самий легендарний підпільник, герой статті "Людина з легенди" ("КС" від 1 листопада 2002 р.), з яким ми, прощаючись у жовтні минулого року, домовилися обов'язково зустрітися ще раз.
...І ось ми знову спілкуємося так, ніби попередня зустріч відбулася лише вчора. Тільки цього разу тему розмови визначило моє перше запитання:
- Як там, в Америці? Чи змінилося життя простих американців після відомих подій 11 вересня, після переможної війни в Іраку? Іншими словами - ситуація в США очима українця...
- Все дуже змінилося. Помітно погіршилося ставлення до мусульман, особливо до арабів. Знаю випадок, коли пілот літака заборонив арабу з авіаквитком зайняти своє місце. Зауважте, - не полісмен, а звичайний пілот! І це симптоматично. Громадян закликають бути пильними, доносити про все підозріле... Араби, звичайно, незадоволені, адже за конституцією всі рівні перед законом. Вони протестують, звертаються до суду. І все-таки багатьох арабів утримують без слідства дуже довго.
- Це дещо нагадує ставлення у Москві до "лиц кавказской национальности". А як почувають себе мігранти християнського віросповідання?
- В США відчувається наплив "латинос", особливо багато мігрантів з Мексики. Серед американців є чимало незадоволених цим "нашестям", але влада ставиться до них поблажливо, не переслідує. Адже латиноамериканцям можна платити в десять разів менше, аніж своїм. Щоправда, з часом, коли "латинос" легалізуються, їхні заробітки зростають.
- А як ставляться до українців, росіян?
- До нас ставлення не змінилося, адже ми стали громадянами Америки давно. Та й немає підстав ставитися до українців гірше. Зараз Путін засуджує війну в Іраку, але ж це не означає, що всі емігранти російського походження повинні якось переслідуватися. В цьому відношенні Америка - цивілізована країна. Хоча політики мали б підстави ображатися на Путіна. Адже Буш зробив кілька "проросійських" кроків, зокрема, визнав чеченців терористами тощо. Але, повторюю, звичайного американця такі деталі не цікавлять.
- Отже, найбільше потерпають араби, представники мусульманського світу?
- Виходить, що так. Але багато громадських організацій заступаються за них: мовляв, перед законом всі рівні, а терористами повинні займатися спецслужби.
- Ви добре знаєте і європейські настрої. Як там ставляться до війни в Іраку?
- О-о, дуже негативно! Тобто вони незадоволені нападом Америки на Ірак. Америка, безумовно, багато втратила в очах європейців через цю війну. Але, треба сказати, що прості американці (а це десь 70% населення) підтримують цю війну. Обивателю приємно бути громадянином наддержави, до того ж він більше дбає про свої матеріальні інтереси, а не про "імідж" Сполучених Штатів.
Прихильники Буша зараз бойкотують французькі товари, навіть демонстративно виливають на вулицю знамениті французькі вина, закликають туристів не їхати до Франції. І їх менше за все хвилює, як до цього поставляться французи...
- А чому таке ставлення саме до Франції?
- Напевно, через особливу позицію цієї великої європейської держави до війни в Іраку. Франція однозначно засудила дії Америки. А американці, як справжні патріоти своєї держави, відреагували таким чином. Патріотизм - характерна риса американців.
- Дехто з політиків вважає, що США колись розпадуться на кілька менших державних утворень. Гуморист Задорнов, наприклад, запевняє, що це станеться років через двадцять... Щоправда, він не політик, але ж "диму без вогню не буває"... Чи не розвалять Америку імігранти?
- Ні, цього не станеться. Америка має величезний досвід "перетравлення" людей різних національностей. Виховання патріотизму у них - це організована система. Це те, чого ми повинні вчитися. Навіть поєдинки двох звичайних бейсбольних команд не обходяться без виконання державного гімну. Не кажучи вже про серйозніші речі. Після війни до США приїхало багато людей з Європи. І тому на початку 50-х років у країні проходили "походи лояльності" громадян різних національностей. Йшли українці, поляки, росіяни у колоні зі своїми національними прапорами. І все-таки це була ефективна проамериканська акція. Ні у кого не вимагали зрікатися свого національного коріння, але разом з тим всі розуміли, що у цьому величезному казані вони можуть бути лише американцями.
І Америка легко дасть собі раду і з мексиканцями, і з пуерторіканцями, і з мусульманами. Досвід Америки, повторюю, є дуже цінним для України.
- Отже, американці поєднують наступальність із гнучкістю?
- У них дещо інше ставлення до людини. Саме воно і є базою для патріотизму. Колись львівська газета "Високий замок" надрукувала цікавий для мене матеріал, що стосувався українського підпілля. Я написав туди, щоб мені дали адресу автора або передали йому мою. Могла б редакція просто надрукувати мого листа. Але чомусь не зробила ні першого, ні другого, ні третього... Я просто не можу собі уявити, щоб так вчинила якась американська газета! Вони поважають читача, радо з ним контактують. Хоч залежать від нього менше, ніж українські газети. Треба сказати, що 60% доходів вони мають через розміщення реклами, але читач для них - це святе. Нам треба вчитися у них.
- Пане Євгене, Ви так вихваляєте американців... Невже немає якоїсь галузі нашого буття, щоб можна було сказати: "Американці, беріть приклад з українців!"?
Є. С. (після деякої паузи):
- Деякі переваги у нас є. Наші люди освіченіші. Американці не цікавляться світом, географією, історією інших держав. Зате свій патріотизм у них гіпертрофований. В березні 1990 року я вперше, після великої перерви, побував в Україні. І відразу помітив, що українські учні мають ширший погляд на світ. Тут десятикласник знає більше, ніж дорослий американець. Маю на увазі не лише знання географії чи історії, але й точні науки: математику, фізику. Американець майже не читає книг. Навіть газети читає не дуже часто - більше полюбляє телебачення. Причому дивиться не серйозні наукові передачі, а спорт (особливо бокс), або ж якісь розважальні програми, рекламу.
- Отже, навіть пострадянський українець був "на висоті"?
- Так, і це незважаючи на те, що радянські люди не могли слухати світові радіо- і телепередачі. Однак вони добре розбиралися у світових проблемах, хіба що дивилися на них через "червоні" окуляри...
- А які ще у нас переваги?
- Є одна особливість українців, та й взагалі європейців, - шанобливе ставлення до мов. Коли я їздив по Європі, то міг легко порозумітися з голландцем чи бельгійцем, оскільки представники цих народів знають по дві - три мови. Поляки непогано володіли німецькою або англійською, серби часто знали французьку, а хорвати, словенці майже завжди могли спілкуватися німецькою. Я маю на увазі інтелігентів. Галичани до війни вчили "класичні" мови - грецьку, латину, крім того - німецьку, польську; нерідко англійську чи французьку (дві останні - добровільно). В цьому відношенні галичани стояли на голову вище від наддніпрянців. Зате "східняки" краще знали точні науки - математику, фізику.
В цьому я не раз переконувався під час війни. До речі, коли наша родина жила в Чехословаччині, моя сестра вчилася в українській школі. Математику там викладали колишні петлюрівські офіцери. Це були надзвичайно освічені люди!
Але я трохи відхилився від теми. Якщо говорити про американців, то вони пишаються тим, що знають лише одну мову - англійську. І думають, що всі цю мову повинні знати.
- Це трохи попахує шовінізмом... Я був кращої думки про їхню мовну толерантність і лінгвістичні здібності.
- Толерантності там є рівно стільки, щоб усіх швидше поробити американцями. Вони розуміють, що силою цього досягти не вдасться. Але, скажу відверто, вони не любили слухати, коли ми говорили про якісь їхні недоліки. Не розуміли й нашої туги за Батьківщиною, ностальгії. Це їх дратувало. Вони казали: "Не подобається у нас, то їдьте назад, звідки приїхали".
А щодо здібностей, то скажу таке. За моїми спостереженнями, американці не тільки не люблять вчити мови, але й мають велику нехіть до інженерних наук. Десь близько 80 - 85% інженерів у США - це не американці, а саме німці, українці, поляки, навіть китайці, індійці...
- А що ж тоді люблять американці?
- Американець воліє бути менеджером, економістом або ж лікарем, адвокатом. Час від часу їх все-таки закликають вчитися інженерним наукам. Держава пильно стежить за станом нації, чутливо реагує на проблеми, що виникають.
- Пане Євгене, Ваш американський досвід міг би бути цінний і в Україні. Скажімо, досвід міжнаціональних стосунків. Адже такі регіони, як Донбас, Крим, багато в чому нагадують багатонаціональну Америку?
- Я згоден з тим, що "нагадують в чомусь", але повної аналогії немає. На Донбасі українців і росіян приблизно порівну, а в Криму українці становлять меншість. У США англомовне населення скрізь переважає; до того ж у нього немає жодних "комплексів", воно самодостатнє і дуже патріотичне. Воно становить ядро американської нації.
Повчитися у американців можна їхньому вмінню виховувати державний патріотизм. У нас же цього на вміють робити. Наприклад, росіяни Донбасу є цілком лояльними до України. Газета ж "Бандерівець", яка свого часу виходила в регіоні, скоріше відштовхувала їх, аніж допомагала інтегруватися.
- Боюся, що про Крим не можна сказати цього. Російськомовне населення там більше дивиться на Москву, а єдину україномовну газету "Кримську світлицю", попри всю її толерантність, все одно дехто називає "бандерівською"...
- Ну, Крим - це, дійсно, особливий регіон. Тут осіло багато колишніх офіцерів; тут російський флот з усією інфраструктурою, тут і курорти, і санаторії, які Москва не хоче втрачати. Все це робить українсько-російські стосунки більш напруженими; росіяни побоюються українізації, бояться зростання впливу татар. Але така ситуація не є безнадійною для України - просто треба працювати, до того ж не обов'язково йти в підпілля. Без активності українців нічого не зміниться у кращий бік. Хіба нам під час війни було легше працювати на Донбасі? Але таки дечого домоглися...
Нещодавно в США вийшла книжка японського вченого Хіроакі Куромії "Українсько-російське пограниччя. 1870 - 1990 рр.". Там він пише і про Донбас: "Цей край мав різні альтернативи. Але під час війни з'явилася ще одна: повна самостійність.
І цю альтернативу приніс в Донбас Євген Стахів...". Автор книги зазначає, що український націоналізм став привабливим навіть у цій зрусифікованій частині України. Але ж за цю "привабливість" українці нерідко платили своїм життям.
Немає потреби так ризикувати у нинішньому Криму. Просто треба діяти активніше, послідовніше, беручи приклад з кримських татар. Адже саме патріотизм рядових громадян і є найкращим фундаментом будь-якої держави.
м. Львів
"Кримська Свiтлиця" > #31 за 01.08.2003 > Тема "Урок української"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1126
|
МОВОВБИВСТВО – СКЛАДОВА РАШИЗМУ. АЛЕ МИ ПЕРЕМАГА╢МО
МОВА П╤Д ЧАС В╤ЙНИ СТАЛА ЗБРО╢Ю
