Версiя для друку Обговорити в форумi

ЗВЕРНЕННЯ
Президента України Л. Д. Кучми до козаків України
з нагоди Дня Українського козацтва

14 жовтня, у День Покрови Пречистої Богородиці, відзначається День Українського козацтва.
Щиро вітаю зі святом, що наближається, усіх, хто вважає себе нащадком славного козацького роду, в чиїх жилах пульсує гаряча лицарська кров.
Українське козацтво завжди було уособленням національного характеру, сили і мужності, символом невмирущості нашого народу.
У найтяжчі часи бездержавності українці, плекаючи віру в національне визволення, пов'язували свої надії та сподівання з козацтвом.
У нинішній Україні, що на межі століть постала самостійною соборною державою, козацька ідея отримала новий імпульс, знайшла сотні тисяч прихильників в усіх регіонах держави.
Головним завданням козацтва сьогодні є утвердження патріотизму, відродження історико-культурної спадщини українського народу, лицарського духу й доблесних козацьких звичаїв, формування в українському суспільстві відчуття єдиної родини, сприяння усвідомленню кожним громадянином своєї особистої причетності до великої справи творення нової України.
Переконаний - лише об'єднавши зусилля, козацтво України зможе виконати цю високу місію, вповні реалізувати свій потужний потенціал і виправдати сподівання суспільства.
Єднаймося задля добра і благоденства України. З нами Бог і Правда.

тим часом...
ПИЛЬНУЙ, КОЗАЧЕ!
Грай же котрий на сопілку - сумно так сидіти!
Що діється тепер в світі, да чиї ж ми діти?
( З козацької пісні).
Севастопольський курінь українських козаків на чолі з отаманом Мирославом Мамчаком був створений задовго до Указу Президента за № 109 від 12.10 2001 року "Про відродження козацтва".   Але тоді це вважалось дивакуватістю і проявом націоналізму. Інша річ тепер - після виходу вищезгаданого Указу. Тепер Координаційна рада севастопольського козацтва буде створена не деінде, а при міській держадміністрації і очолить  її заступник голови Іван Куликов. Він, хоч штанів з лампасами і не носить, але буде найголовнішим козаком над усіма отаманами. А їх (отаманів) сьогодні вже аж 11, відповідно до кількості козацьких формувань. Правда, у Міністерстві    юстиції зареєстровано лише п'ять. Решту козацьких угруповань не реєструють через амбіт-ні бажання бути озброєними. Наш закон таких вольностей поки що не передбачив.
Найголовнішими причинами, через які тепер ростуть козацькі общини і множаться, думається, є наявність Програми, доданої до Указу Президента, та пункту, що передбачає надходження під неї бюджетних грошей. 
До речі, через всю ту Програму червоною ниткою проходить наголос на відродженні УКРАЇНСЬКОГО козацтва, УКРАЇНСЬКИХ традицій, виховання у молоді патріотизму та любові до України. Але, певне, не всі уважно вчиталися у той документ.
Тож і маємо зараз козаків і казаков. Перші щойно збиралися на святкування Покрови пресвятої Богородиці та 510-ї річниці українського козацтва в Українському культурно-інформаційному центрі, де знайшлося місце і для молитви  за Україну, і для гімну нашої держави, і для згадки про славетних українських гетьманів, і про патріотів з Української повстанської армії. Інші, котрі казаки, зійшлися на добу раніше у Будинку офіцерів Чорноморського флоту Російської Федерації, де намагалися  провести свій з'їзд і створити свою Координаційну раду. Головував там С. Бунчук - отаман "Славянского казачьего союза".            З ним були ще В. Рябих - наказний отаман "Севастопольського землячества казаков", М. Шаруненко ("Ялтинская сотня крымского казачьего союза"), А. Іваненко - полковник "Казачьего союза", В. Воробйов - "Раздольненский казачий союз" та ще представник "уссурийских казаков" С. Кузнецов. Перед так званим з'їздом демонстрували фільм про створення кадетських шкіл у Росії, котрий привіз пан Воробйов. (До цього, з його слів, він козачив у Красноярську, "наводили порядок вместе с генералом Лебедем").
Процедури проведення з'їзду ніхто з організаторів не знав. Коли присутнім набридло дивитися картинки, нарешті, на сцену піднявся один з них,  винувато зазначивши: "Мы не профессионалы в деле организации съездов", - і додав, що отаман Бунчук також не знає,  як проводяться з'їзди. Але він зате добре розуміється на "карате"  і має на тому поприщі певні здобутки. Сам отаман пробубнів, не відриваючись від папірця, щось, думається, і йому самому не зрозуміле. А далі там можна було почути що завгодно: і що Крим на карті світу не визначений ні за якою державою, а відтак за нього ще можна поборотися, і що спиратись треба виключно на досвід Росії, бо все, що робиться там, через п'ять років повторюється тут. Більше того, не було зрозумілим,  яку державу ці хоробрі мужі збираються боронити. Слово Україна взагалі не промовлялось. Натомість звучали такі закиди, мовляв, "мы же знаем, где наше отечество и какое наше отечество". Згадували і Фонд "Москва - Крим", що до сьогодні надавав їм підтримку. А зараз чи то вже та підтримка ослабла, чи надії Москви хлопці не виправдали, бо націлились на бюджетні гроші, обіцяні Президентом під Програму відродження козацтва в Україні. Мовляв, отримавши їх, вони зможуть виховувати козачат з наших безпритульних дітей, врятувавши їх від наркоманії.
І мета, здавалося б, благородна. Але виникає питання: як виховувати, якщо ці пани, з їх же слів, знають, де їхня  вітчизна, але замовчують, бо це не Україна? Слова "детские приюты" не сходило з їхніх вуст, як і те, що вони тих дітей збираються навчати бойовому мистецтву. Але, як відомо, українські козаки перемагали й без навичок "карате", маючи свої традиційно українські види бойового мистецтва. Хіба не про їх відродження йдеться у Програмі, доданій до Указу Президента України? Якщо ж цих дітей виховати в дусі патріотизму до чужої держави та ще й навчити бойовому мистецтву, то, можна припуститися думки, що той же Фонд "Москва - Крим" не забариться їх озброїти.
Поява представників преси на з'їзді не входила в плани цих, з дозволу сказати, ряжених патріотів. Мовляв, це наші внутрішні справи, ми журналістів не запрошували. Сам каратист-отаман С. Бунчук поводився, як і належить, "по- отаманськи" - без слів видрав з рук диктофона (спасибі, що хоч не розбив)...
На щастя, непрофесіоналам завжди щось не вдається. Так і цей з'їзд: і не вдався, і не мав розголосу. А надалі, козаки-державники, з лампасами і без них, - пильнуймо!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #42 за 18.10.2002 > Тема "Урок української"